Глава 17. Договір доручення

Глава 17 Договір доручення

§ 1. Поняття та зміст договору доручення

Доручення — це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зо­бов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірите­ля) певні юридичні дії. За правочином, вчиненим повіреним, прав та обов'язків набуває безпосередньо довіритель (ст. 1000 ЦК України).

Договір доручення належить до категорії договорів з надання по­слуг — дій досить широкого спектру, не пов'язаних у цьому випад­ку із створенням речі. Послуги у договорі доручення породжують відповідне благо, що має вартісну природу. Зобов'язання, що вини­кає через укладання договору доручення, можна характеризувати як різновид зобов'язання з надання послуг, в якому «один контра­гент доручає іншому контрагенту ведення певної справи, не пов'я­заної зі створенням матеріального результату, а спрямованої на до­сягнення різних інших ефектів»¹.

Договір доручення має риси, схожі з договором підряду, оскіль­ки підрядник також здійснює певну роботу для замовника. Проте внаслідок дій підрядника з'являється певний майновий результат. Крім того, за договором підряду обов'язково здійснюються фактич­ні дії, водночас як договір доручення передбачає здійснення юри­дичних дій.

Треба вказати на схожість деяких договорів з надання послуг — до­говору комісії, управління майном, виходячи з тих підстав, що в них бере участь посередник, який діє від власного (договір управління, до­говір комісії) або від чужого імені (повірений), але завжди у чужих ін­тересах. Отже, вказані договори можна віднести до посередницьких.

Повірений у договорі доручення створює права та обов'язки безпо­середньо для довірителя (п. 1 ст. 1000 ЦК України). Ця умова є сут­ністю відносин представництва (глава 16 ЦК України). Договір дору­чення належить до одного з видів представництва — договірного, і на нього розповсюджуються відповідні норми про представництво.

Договір доручення отримав деякі нові риси у нормах ЦК України порівняно з ЦК УРСР 1964 р. Слід зазначити деякі моменти.

У ЦК України є вказівка на те, що повірений створює права та обов'язки лише щодо довірителя, а не особисто для себе. Це надзви­чайно важлива новела, яка підтверджує на законодавчому рівні роз­повсюдження на зобов'язання з доручення правової регламентації представництва. Також у ЦК України є окремі статті, присвячені пи-

¹ Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 489.

П 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

танням строку договору доручення (ст. 1001), встановлення ви­ключного права повіреного на здійснення юридичних дій (п. 2 ст. 1000), права повіреного на плату (ст. 1002), виконання договору доручення (ст. 1004), особистого виконання договору доручення (ст. 1005) тощо.

Договір доручення вважається консенсуальним — права й обо­в'язки сторін виникають з моменту досягнення згоди за всіма істот­ними умовами. Договір доручення може бути як оплатним, так і безоплатним.

Так, довіритель зобов'язаний сплатити повіреному плату, якщо це передбачено законом, іншими правовими актами або договором доручення.

Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 1002 ЦК України).

Якщо у договорі доручення не визначено розміру плати повірено­му або порядок її виплати, вона виплачується після виконання до­говору доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ст. 1002 ЦК України).

Договір доручення у разі його безоплатності вважається односто­роннім — повірений зобов'язаний виконати доручення, а довіри­тель має право вимагати його виконання; при оплатності доручення договір стає двостороннім. Двостороннім може стати і безоплатне доручення, якщо воно пов'язане з витратами, які зобов'язаний оплатити довіритель.

Договір доручення належить до фідуціарних угод. Його переду­мовою є взаємна довіра сторін.

Слід вказати на досить широке розповсюдження договору дору­чення і використання його у тому разі, коли особа з тих чи інших причин (хвороба, відсутність необхідних знань тощо) не може само­стійно здійснювати необхідні юридичні дії — укласти договір, отри­мати гроші, вести справу в суді тощо) і має звернутися по допомогу.

Сторонами у договорі доручення є довіритель і повірений. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб — як до­вірителів, так і повірених висуваються вимоги щодо їх повної дієздатності. Юридична особа є завжди дієздатною.

При комерційному представництві, яке виділено у ЦК України (ст. 243), повіреним може бути громадянин-підприємець або комер­ційна організація, тобто суб'єкти підприємницької діяльності. Комер­ційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Глава 17. Договір доручення

Предмет договору доручення становлять дії повіреного, спрямо­вані на здійснення суб'єктивних прав та обов'язків або на їх здобут­тя. Власне, це надання нематеріальних посередницьких послуг. Предмет договору може конкретизуватися вказівками довірителя, наприклад, щодо порядку та способу здійснення відповідних юри­дичних дій.

Юридичні дії, які належить здійснити повіреному, мають бути чітко визначені у договорі доручення або виданій на підставі дого­вору довіреності (ст. 1003 ЦК України). Тобто вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають містити­ся в договорі або у виданій на підставі договору довіреності. У за­коні зазначено, що дії повіреного мають бути правомірними, конк­ретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України). Це означає, що закон ставить певні вимоги щодо вказівок довірителя, у противно­му разі вони не будуть «зв'язувати повіреного». Наприклад, якщо довірителем надається вказівка придбати крадену річ, повірений має відмовитися від виконання його доручення.

За загальним правилом повірений зобов'язаний вчиняти дії від­повідно до змісту даного йому доручення (п. 1 ст. 1004 ЦК України). Повірений може порушити вказівки довірителя і відступити від змісту доручення, якщо за обставинами справи це є необхідним в ін­тересах довірителя і повірений не міг попередньо запитати довіри­теля або не одержав у розумний строк своєчасної відповіді на свій запит. Проте повірений має повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (п. 1 ст. 1004 ЦК України).

У передбаченому вище випадку певні пільги надаються комер­ційному представнику, і це є новелою ЦК України. Вони полягають у тому, що комерційному представнику може бути надано право від­ступати від вказівок довірителя в його інтересах без попереднього запиту про це (п. 2 ст. 1004 ЦК України).

У главі 68, присвяченій договору доручення, відсутня спеціальна регламентація форми даного договору. З цього випливає, що мають застосовуватися загальні правила ЦК України про форму право-чинів (статті 205-210 ЦК України). У статтях 1000, 1007 ЦК Украї­ни вказується, що це може бути довіреність, видана на підставі до­говору.

Отже, для визначення форми договору має значення не розмір плати повіреному, а сума правочину, яка здійснюється ним на ко­ристь повіреного.

Слід зазначити, що договір підтверджує наявність відносин між довірителем і повіреним, їх взаємні права та обов'язки, що не

11*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

цікавлять третіх осіб, які у свою чергу вступають у певні правовід­носини з повіреним відповідно до його завдань. Вони мають знати про характер та межі його повноважень. Повноваження повіреного визначаються у довіреності. Тобто для належного дотримання фор­ми має бути і договір, і довіреність, що являє собою не договір, а засіб його фіксації шляхом одностороннього волевиявлення до­вірителя про надання певних повноважень повіреному з дотриман­ням усіх вимог щодо оформлення цього документа.

Строк договору доручення визначається характером доручення. Він може мати певний проміжок часу, наприклад, якщо на повіре­ного покладено обов'язок укласти договір з третіми особами. Також строк дії договору може бути обмежений певною датою (наприклад, отримання заробітної плати, авторської винагороди). Слід зазначи­ти, що строк дії договору залежить від строку дії довіреності і не мо­же його перевищувати.

Передбачений цивільним законодавством максимальний строк дії довіреності складає три роки. Якщо договір перевищує цей строк, необхідно скласти нову довіреність.