Проблема преамбули

У Цивільному кодексі УРСР була преамбу­ла, у Цивільному кодексі України її немає. При опрацюванні проекту Цивільного кодексу потреба преамбули сумнівів не викликала³. Наявність преамбули у кодексах, інших за­конах була на той час законодавчою традицією.

Преамбула - це частина закону, тому слід говорити: «преамбула закону», а не «преамбула до закону».

¹ Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, пер­спективи.- К., 2001.- С. 335.

* ЛуцьЛ. А. Цит. праця.-С. 105.

³ Боброва Д. В. Концепція, система і зміст Загальної частини но­вого Цивільного кодексу України. У зб.: Концептуальні питання ство­рення нового Цивільного кодексу України // Матеріали Республікан­ської науково-практичної конференції 14-15 квітня 1992 p.- K., 1992.— С. ЗО.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

Цінність преамбули закону полягає в тому, що в ній мають бути визначені соціально-економічні передумови його прийняття, а також мета, яка має бути досягнута завдяки цьому закону.

Цим вимогам повністю відповідали преамбули Конвенції про права дитини, Закону України «Про реабілітацію жертв політич­них репресій», а також преамбула Цивільного кодексу УРСР

1963 р.¹

Написати преамбулу Цивільного кодексу України було непрос­то. Бажаючих з-поміж членів Робочої групи взятися за цю доволі складну роботу не виявилося. Поступово ідея написання преамбу­ли почала згасати.

Нова законодавча традиція, дуже швидко витіснивши ста­ру, і зумовила відсутність преамбули у Цивільному кодексі

України.

Преамбулу має Господарський кодекс України. Але вона надто коротка, щоби вважатися взірцевою.²

Книжна структура І^деякнижної побудови Цивільного ко­дексу України, за прикладом цивільних

кодексів Франції, Німеччини, Голландії, належала професорові А. С. Довгерту.

Вона викликала заперечення лише з боку Верховного Суду України, який не вбачав підстав для відходу від усталеної законо­давчої традиції. На його думку, слід було, як і раніше, розміщати правовий матеріал у розділах та главах.

У Цивільному кодексі України шість Книг. Різниця у кіль­кісному наповненні кожної з них - істотна. Так, Книга перша містить 268 статей; Книга друга - 48; Книга третя - 102; Книга четверта - 92; Книга п'ята - 707; Книга шоста - 94 статті. Ця обставина може бути аргументом на підтримку позиції Вер­ховного Суду України. Хоча це питання, власне, не є надто важ­ливим.

В абсолютній більшості законів, проекти яких були подані на роз­гляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України, після назви проекту закону зазначається, що «цей закон визначає загальні правові, еко­номічні та соціальні засади...» Однак такі словосполучення, до того ж тео­ретично хибні за змістом, не можуть трактуватися як преамбула.

У Житловому кодексі України, непідписаному Президентом Ук­раїни, речення «Цей кодекс регулює правовідносини фізичних і юридич­них осіб, а також органів державної влади та органів місцевого самовря­дування у житловій сфері», здатне викликати лише подив і, звичайно, преамбулою вважатися не може.

У Цивільному кодексі України 1308 ста­тей. Однією із особливостей законодавчої техніки (мистецтва законотворення), зре­алізованих у ньому, є внутрішня структурна нумерація статей: кожна частина статті має своє число (у Цивільному кодексі 1963 р. цього не було). Такий законодавчий прийом полегшує засвоєння та застосування правових норм.

Книга перша Розділ І Цивільного кодексу 1963 р. мав

назву «Загальні положення» і розпочи­нався Главою 1 «Основні положення».

Як відзначає професор Д. В. Боброва, термін «загальні поло­ження» меншою мірою відображає значення інститутів та субінс-титутів, які поширюються на усі цивільно-правові відносини, не­залежно від їх суб'єктного складу, тому, на її думку, Кодекс має мати «Загальну частину»¹.

У перших варіантах проекту Цивільного кодексу Книга перша мала назву «Загальні положення». В проекті, поданому на розгляд Верховної Ради України (1996 p.), вона була названа «Загальна ча­стина». З такою назвою першої Книги проект було подано і до прийняття Верховною Радою України у третьому читанні.

Однак Головним юридичним управлінням Апарату Верховної Ради України назва Книги була змінена. В результаті, відтворено те, що і було в Цивільному кодексі 1963 p., на тій підставі, начебто «Загальна частина» може бути лише у тому кодексі, в якому є «Особлива частина», як це маємо у Кримінальному кодексі, право­вий матеріал якого розподілений на два блоки: «Загальна частина» та «Особлива частина».

Однак такий аргумент не був переконливим. Крім того, «моно­полія» Кримінального кодексу на «Загальну частину» була пору­шена прийняттям Верховною Радою України у 2001 р. Земельного кодексу України, який має «Загальну частину», але не має «Особ­ливої частини». Цим був створений своєрідний законодавчий пре­цедент, який відкрив можливість виділення в кодексах чи інших, великих за обсягом, законах «Загальної частин», без об'єднання всього іншого правового матеріалу в «Особливу частину».

У Цивільному кодексі України, при його книжній структурі, об'єднання п'ятьох книг під єдиною загальною назвою «Особлива частина» було неможливим з різних точок зору.

' Боброва Д. В. Концепція, система і зміст Загальної частини нового Цивільного кодексу України...- С. 30.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

Правовий матеріал, що міститься у Книгах другій - шостій,- це і є те особливе, кожна часточка якого дотична до загальних норм.

Тому формулювання «Загальної частини» у такому великому за обсягом кодексі було виправданим.

У первісному варіанті Книги першої три перші глави були стовідсотковим запозиченням з Цивільного кодексу Російської Федерації. І лише завдяки письмовому протесту проти такого за­конодавчого плагіату, поданому Голові робочої групи С. П. Голо­ватому, мені було дозволено їх переробити.

Книга перша містить велику кількість правових норм, які по-новому регулюють суспільні відносини, порівняно з попереднім законодавством. Особливість її полягає також у тому, що до струк­тури Цивільного кодексу включені норми, які раніше входили до складу інших законів. Йдеться про главу 6 «Опіка та піклування» (раніше це було матерією Кодексу про шлюб та сім'ю).

У главу 8 «Підприємницькі товариства» була перенесена значна частина Закону України «Про господарські товариства», хоча цьо­го, за моїм глибоким переконанням, робити було не слід.

Окремий підрозділ присвячений участі держави Україна, Авто­номної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних від­носинах.

Окремий розділ вперше було відведено об'єктам цивільних прав¹.

Книга друга Книга друга - «Особисті немайнові права

фізичної особи» була написана за «бать­ківським наказом» професора Г. К. Матвєєва, оскільки саме під його науковим керівництвом була захищена майже однойменна кандидатська дисертація².

У першому неофіційному варіанті Книга друга мала назву «Осо­бисті немайнові права» і стосувалася не лише фізичних, а й юри­дичних осіб.

За слушним зауваженням професора О. А. Пушкіна, Книга була перейменована на «Особисті немайнові права фізичної особи». Логіка такої зміни полягала у тому, щоб права людини бути від­окремлені від прав створених нею юридичних осіб.

Наукову відповідальність за зміст Книги І несуть: глав 1-4, 6, 16-17, 19 - 3. В. Ромовська; глави 5, 7-11 - А. С. Довгерт, Н. С. Кузнєцова; гла-?? 12, 13, 15 - О. А. Підопригора; за главу 14 - А. С. Довгерт, ^н- С. Кузнєцова; за главу 18 - В. В. Луць.

Ромовская 3. В. Личньїе неимущественньїе права граждан СССР (.понятие, видьі, классификация, содержание и гражданско-правовая за-Щита). Автореферат канд. дисс- К., 1968.

Українське цивільне право

Чи може Цивільний кодекс визначити зміст особистих немай­нових прав, чи він здатен забезпечити лише їх захист?

Більшість науковців схилялася до думки, за якою цивільне пра­во може містити норми, спрямовані лише на захист особистих не­майнових прав.

У Цивільному кодексі України зреалізована інша теоретична кон­цепція¹. Завдяки цьому особисті немайнові відносини були забезпечені правовим регулюванням «у нормальному, непорушеному стані»².

Як відзначив професор А. С. Довгерт, у Цивільному кодексі Ук­раїни вперше в світовій практиці кодифікації цивільного законо­давства регулюванню особистих немайнових відносин присвячено окрему Книгу, що є закономірним результатом розвитку гумані­тарного права і прав людини³.

За рекомендацією професора О. А. Пушкіна, особисті немайно­ві права були поділені на дві групи: ті, що забезпечують природне існування фізичної особи, і ті, що забезпечують її соціальне буття.

Зміст кожного з цих прав становлять конкретні можливості до вчинення особою власних дій. Завдяки цьому «рамкові» конститу­ційні права одержали своє цивілістичне наповнення.

Ця Книга названа «великим досягненням Цивільного кодексу України»⁴, «Кодексом про особисті права»⁵.

Вона вигідно відрізняє Цивільний кодекс України від цивільних кодексів інших європейських держав.

Зміст цієї Книги викликав незадоволення окремих журналістів: мовляв, їм заборонено проявляти емоції, давати оцінки, висловлю­вати самостійні думки,- а тому й назвали вони Цивільний кодекс -«Кодексом мовчання».

' Пахман С. В. О значений личности в области гражданского права. В кн.: Антологія української юридичної думки. Т. 6. «Цивільне право» / За ред. О. С. Шемшученка.- К., 2003.- С. 184; Ромовська 3. В. Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання // Про­блеми правознавства.- К., 1967.-№ 8.- С. 112-120.

" Цивільне право України. Підручник у 2-х книгах. Книга 1 / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової- К, 2002- С. 233.

Анатолій Довгерт. Концепция и структура проекта нового Граждан­ского кодекса Украиньї // Юридическая практика, № 21-22 (31-32), ноябрь 1996 г.

⁴ Цивільне право. Частина перша.- К., 1997.- С. 18; Цивільне право: Підручник. У 2-х книгах. Кн. 1- К, 2004-С. 33.

Анатолій Довгерт. Концепция и структура проекта нового Граждан­ского кодекса Украиньї // Юридическая практика, № 21-22 (31-32), ноябрь 1996 г.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

Така позиція окремих журналістів не має достатньої підстави. Цивільний кодекс надійно охороняє особу від недобросовісної інформації, але інформація - це не думки чи емоції, а задокумен­товані або публічно оголошені відомості про події та явища, тоб­то про факти, а не їх оцінка.

Цивільним кодексом утверджено правило про те, що право громадянина на інформацію має межу, за якою - права іншого громадянина на таємницю особистого і сімейного життя, на пова­гу до честі і гідності. Жовтій пресі, яка смакує деталі особистого життя, зокрема відомих людей, Цивільний кодекс ставить серйо­зні обмеження. Цивільний кодекс України демонструє шляхет­ність у ставленні до приватної сфери буття людини, надійно охо­роняючи усіх нас від спроб примітивізації суспільного життя¹.

Книга третя Книга третя - «Право власності та інші ре-

чові права» побудована на засадах, закла­дених Конституцією України та Законом України «Про власність».

У Книзі є чимало новел, які стосуються підстав виникнення та здійснення права власності. Йдеться, зокрема, про набуття права власності на безхазяйну річ, про правові наслідки виявлення скар­бу, загубленої речі. Введено набуття права власності за набуваль-ною давністю, можливість відмови від права власності.

Окремі глави присвячені праву власності на землю (земельні ділянки) та на житло.

Значна увага приділена речовим правам на чуже майно, серед яких виділено лише чотири: право володіння, право користування, право користування земельною ділянкою для сільськогосподар­ських потреб, право забудови земельної ділянки.

Право власності та права на чуже майно гарантовані надійною системою захисту від порушень чи невизнання.

Книга четверта - «Право інтелектуальної власності» в оновленій редакції відпові­дає міжнародним договорам, ратифікованим Україною, хоча зміст окремих її норм не є безспірним.

У Книзі міститься невичерпний перелік об'єктів права інтелек­туальної власності, до яких, зокрема, віднесені літературні та ху­дожні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, нау­кові відкриття, винаходи, комерційні найменування, комерційні таємниці.

Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Україн­ське право, 1997. Число З-С. 47-60.

Українське цивільне право

Права інтелектуальної власності складаються з особистих та майнових.

Одним із майнових прав названо право на використання резуль­тату інтелектуальної, творчої діяльності.

У Книзі значне місце відведено авторському праву, правовим засадам охорони наукового відкриття, винаходу, раціоналізатор­ської пропозиції, компонування інтегральної мікросхеми, нових сортів рослин та порід тварин, комерційного найменування, торго­вельної марки, географічного зазначення та комерційної таємниці.

Книга залишає відкритим простір для конкретизації норм Ко­дексу в інших спеціальних нормативно-правових актах.

Книга п'ятаКнига п'ята - «Зобов'язальне право» -

найбільша за обсягом. Вона складається з

трьох розділів: «Загальні положення про зобов'язання»; «Загальні положення про договір»; «Окремі види зобов'язань». Останній розділ має два підрозділи: «Договірні зобов'язання» та «Недого-вірні зобов'язання».

Розділ І «Загальні положення про зобов'язання» стосується усіх, у тому числі недоговірних зобов'язань. Це означає, що у разі неви­конання обов'язку відшкодувати грішми завдану шкоду може бути застосована норма статті 625 ЦК, за якою кредитор має право на сплату неустойки у розмірі трьох процентів річних від простроче­ної суми.

Залишилася незмінною ідеологія застави: кредитор не може бу­ти заінтересованим у невиконанні боржником свого обов'язку.

Вперше серед видів забезпечення виконання зобов'язання на­звано притримання; окремо виділено договори публічні, попередні та договори приєднання.

Серед окремих договорів, як і раніше, на першому місці стоїть купівля-продаж. Поставка перенесена до Господарського кодексу, тому в Цивільному кодексі цьому виду договору присвячена лише одна стаття. По одній статті присвячено «Контрактації сільсько­господарської продукції» та «Постачанню енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу».

Надбання європейської цивілістики були імплементовані у гла­ву «Дарування», в результаті чого цей правовий інститут збагатив­ся цілою низкою новел. Договір дарування перестав бути виключ­но реальним: допущена можливість домовленості про передачу дарунка в майбутньому.

Допускається можливість покладення на обдарованого обов'яз­ку вчинити певну дію на користь третьої особи, а також розі-

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

рвання договору дарування у разі так званої грубої невдячності обдарованого.

Поряд із відомим договором довічного утримання у Кодексі, за зразком Цивільного кодексу РФ, появився договір ренти.

У Кодексі міститься ціла система договорів щодо користування чужим майном (найм, прокат, позичка, лізинг).

Глава «Найм (оренда) житла» стосується оренди житла у помеш­каннях, що є приватною власністю.

Детальну регламентацію одержали підрядні договори.

До системи договорів по наданню послуг включено перевезен­ня, транспортне експедирування, зберігання, страхування, дору­чення, комісія, управління чужим майном, позика, кредит, банків­ський вклад, банківський рахунок.

За взірцем Цивільного кодексу РФ виписана глава 73 «Факто­ринг», який є нічим іншим, як купівлею права вимоги кредитора до боржника.

На мою думку, не було достатньої підстави для включення до Цивільного кодексу глави 74 «Розрахунки», адже у ній мова йде про фінансові відносини.

Недоговірні зобов'язання поділені на два види: ті, що є наслід­ком правомірної поведінки, і ті, що є наслідком протиправної по­ведінки. До першого віднесені зобов'язання, які виникають у зв'язку з публічним обіцянням винагороди, вчиненням дій в май­нових інтересах іншої особи без її доручення, рятуванням життя, здоров'я, майна фізичної або юридичної особи.

До другого - ті, що є наслідком протиправної поведінки: ство­рення загрози життю, здоров'ю чи майну та заподіяння шкоди.

Книга шоста - «Спадкове право» є ре­зультатом специфічного наукового тенде­ра на її написання, який вдалося виграти.

Зміст Книги шостої засвідчує широкомасштабну реформу спад­кового права¹.

Спадщиною визнано права та обов'язки, які належали фізичній особі на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті. Передбачено включення до складу спадщини невипла-чених спадкодавцеві заробітної плати, пенсії, інших соціальних виплат, права на вклад у банку, обов'язку відшкодування майнової шкоди, завданої спадкодавцем.

Українське цивільне право

Розширенню підстави для усунення від права на спадкування. Йдеться, зокрема, про можливість усунення від цього права за рі­шенням суду тих, хто ухилявся від надання допомоги спадкодав­цеві, який через похилий вій, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Значно розширено зміст свободи заповіту. Дозволено посвід­чення заповіту з умовою та спільного заповіту подружжя.

Замість двох передбачено п'ять черг спадкоємців за законом. Поряд з цим передбачена можливість зміни черговості одержання права на спадкування за договором між спадкоємцями або за рі­шенням суду.

Держава виключена з числа спадкоємців за законом і може бути лише спадкоємцем за заповітом.

Змінено порядок прийняття спадщини. Спадкоємці розподілені на дві групи: ті, котрі проживали із спадкодавцем, і ті, котрі про­живали окремо. Перші вважаються такими, що прийняли спад­щину, якщо письмово не заявили про відмову від неї. Другим -належить подати заяву про прийняття спадщини. Така процедурна чіткість дозволить уникнути судових спорів.

Діти та недієздатні особи, незалежно від місця проживання, вважаються такими, що прийняли спадщину.

Змінено строки пред'явлення кредитором померлого вимог до спадкоємців.

Започатковано життя спадкового договору, який тепер успішно конкурує із договором довічного утримання, оскільки більшою мірою відповідає інтересам спадкодавця.

Прикінцеві та Конституція України містить Розділ XIV

перехідні положення «Прикінцеві положення» і Розділ XV

«Перехідні положення». У Розділі XIV

визначено момент набуття Конституцією чинності - «з дня її прийняття».

Цивільний кодекс України завершується одинадцятьма статтями під загальною назвою «Прикінцеві та перехідні положення».

Відповідно до статті 1, цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Видається, що конструкція «набирає чинності з...» не є вдалою. Оптимальною було б «набирає чинності в день її прийняття» - для Конституції України та «1 січня 2004 р.» - для Цивільного кодек­су. За такою схемою мав би визначатися і момент припинення (втрати) чинності закону, оскільки мова йде про одномоментний, а не про триваючий акт.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

у статті 4 закріплено конституційний принцип неможливості зворотної дії Цивільного кодексу. Не вважається зворотною дією Цивільного кодексу застосування його норм до тих триваючих відносин, які виникли до 1 січня 2004 p., але продовжили своє іс­нування після цієї календарної дати: права та обов'язки, які «пере­йшли» через цей часовий рубіж, мають бути узгоджені з вимогами Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 5, правила Книги шостої застосовуються також до спадщини, що відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до 1 січня 2004 р.

Т. померла ЗО жовтня 2003 р. Спільно з нею проживала доч­ка /І., інших спадкоємців не було.

Чи поширюється Книга шоста на цю ситуацію, якщо Л. після смерті матері продовжувала проживати у її будинку? Хоча Л., від­повідно до статті 549 ЦК 1963 p., вважається такою, що прийняла спадщину, немає достатньої підстави для заперечення її права від­мовитися від прийнятої спадщини, що передбачено статтею 1273 ЦК України.

Якщо спадкоємців було б декілька, не може бути вагомих аргу­ментів для заперечення застосування статті 1258 ЦК щодо зміни черговості одержання права на спадкування. Якщо б, наприклад, Л. письмово відмовилася від спадщини до 1 січня 2004 p., її право на скасування цієї відмови у межах строку на прийняття спадщини також важко заперечити.

Можна навести ще чимало аргументів на підтвердження недо­сконалості цієї статті. Засобом «порятунку» у цій, як і у багатьох інших ситуаціях, є принцип верховенства права, яким мають керу­ватися у своїй діяльності і нотаріуси.

За статтею 6, правила Цивільного кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до 1 січ­ня 2004 р.

К. зобов'язаний був повернути позику до 1 вересня, але про­строчив на один місяць. Ф. як кредитор одержав право вимо­ги сплати неустойки, позовна давність шодо якої почалася 2 жовтня.

Українське цивільне право

Оскільки до 1 січня 2004 р. позовна давність у шість місяців, встановлена у статті 72 ЦК 1963 p., ще не спливла, її тривалість, відповідно до частини 2 статті 258 ЦК, становитиме один рік.

Спірним є зміст статті 7: якщо право на позов про визнання не­дійсним договору як такого, що укладений під впливом обману або насильства, виникло до 1 січня 2004 p., то позовна давність має визначатися у три роки (за Цивільним кодексом 1963 p.), а не у п'ять років (за Цивільним кодексом України).

Загальна тенденція посилення охорони інтересів кредитора ма­ла би проявитися у поширенні на такі ситуації норм Цивільного кодексу України.

У статті 344 ЦК законодавчо закріплено набувальну давність, яка настає після спливу п'яти (щодо рухомого майна) та десяти ,і (щодо нерухомого майна) років добросовісного, відкритого та без- і перервного володіння чужим майном. Відповідно до статті 8 При- і кінцевих та Перехідних положень, правила статті 344 ЦК поши- \ рюються «також» на випадки, коли заволодіння майном почалося ' за три роки до 1 січня 2004 р. Слово «також» є тут зайвим і може лише збити спантелику.

У 1998 р. Д. залишив свої особисті речі у будинку П., у якому

' і проживав як наймач. На неодноразові заклики забрати своє майно Д. не реагував.

П. зможе стати власником цього майна за набувальною давніс­тю лише 2 січня 2006 p., з врахуванням того, що перебіг набу-вальної давності має обліковуватися не швидше як з 1 січня 2001 p., тобто не швидше як за три роки до набрання чинності Цивільного кодексу України.

У статті 9 проголошена чинність правил цього Кодексу щодо підстав, порядку та наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, укладених до 1 січня 2004 p., але таких, що продов­жують діяти після 1 січня 2004 p., «незалежно від дати їх укла­дення». Останнє застереження не має жодної юридичної ваги, є зайвим.

Стаття 10 стосується відповідальності за порушення договорів, укладених до 1 січня 2004 p., за умови, що ці порушення сталися після 1 січня 2004 p.: така відповідальність визначається за прави­лами Цивільного кодексу України, якщо у цих договорах не була встановлена інша відповідальність.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

у Цивільному кодексі посилено охорону права власності, од­ним із проявів якої є стаття 11 Прикінцевих та перехідних поло­жень, за якою «судові провадження у справах про припинення права власності на підставах, що не встановлені Цивільним кодек­сом або іншими законами, підлягають припиненню».

Насамперед слід зазначити, що терміна «припинення» судового провадження у справах ні у ЦПК УРСР, ні у ЦПК України немає, у статті 227 ЦПК УРСР та у статті 205 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав «закриття» провадження у справі, серед яких тієї, що зазначена у статті 11, немає.

Чи можна стверджувати, що: «припинення» провадження і «за­криття» провадження - нетотожні правові категорії? На мій по­гляд, ні. Відповідно до принципу розумності, слід трактувати норму статті 11 як особливу підставу саме «закриття» проваджен­ня у справі.

У січні 1997 р. Головне управління житлового будівництва Київської міської державної адміністрації звернулося з позовом до С. та членів його сім'ї про визнання недійсним ордера на вселення у квартиру Житлово-будівельного кооперативу, ви­даного у 1995 p., та про виселення їх із цієї квартири. У 1996 p. C. повністю виплатив вартість квартири, ставши, відповідно до статті 15 Закону України «Про власність», її власником.

Позов було пред'явлено на тій підставі, що С. не повідомив Головне управління перед одержанням ордера про зміну складу його сім'ї.

У квітні 1997 р. грошові кошти, сплачені С. за квартиру, були повернуті на його рахунок у банку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 черв­ня 2005 р. позов було задоволено: ордер визнано недійсним, постановлено виселити С. з сім'єю з квартири та стягнути на його користь з позивача 301 тис. 390 гривень, вартості квар­тири на даний час. Причому момент виселення не був обумов­лений виплатою цієї грошової компенсації.

Вісім років судового розгляду закінчилося постановленням не­законного рішення.

С. став власником квартири відповідно до ст. 15 Закону Украї­ни «Про власність». Перерахування на рахунок С. внесених ним грошових коштів, які до того ж він відмовився одержати, не може бути підставою для припинення його права власності на квартиру.

оаїнське цивільне права

Право власності взагалі і на кооперативну квартиру зокрема може бути припинене лише у випадках, передбачених у статті 346 ЦК, а також в інших випадках, встановлених законом.

Статті 116, 117 Житлового кодексу УРСР, на які посилався суд, стосуються припинення права користування, а не права власності.

Оскільки вищеназваний позов був фактично вимогою про при­пинення права власності на квартиру з підстав, що не передбачені ні Цивільним кодексом, ні іншими законами, рішення суду підля­гає скасуванню, а судове провадження у справі, за термінологією Цивільного процесуального кодексу,- закриттю.

Відповідно до названого вище Розпоря­дження Кабінету Міністрів України, одно­часно була створена Робоча група по опрацюванню проекту нового Кодексу про шлюб та сім'ю Украї­ни, її керівником була призначена С. Р. Станік, тоді заступник Мі­ністра юстиції України. Згодом була досягнута домовленість про зміну назви кодексу на Сімейний кодекс України.

Як тільки Міністром юстиції України став С. П. Головатий, ним було зініційовано включення сімейно-правового матеріалу до про­екту Цивільного кодексу України. Так у проекті Цивільного коде­ксу появилася Книга шоста «Сімейне право».

Проте, якісне і радикальне оновлення нормативно-правового матеріалу про сім'ю в структурі Цивільного кодексу було немож­ливим через постійний опір, який чинився майже кожній запропо­нованій новелі. Тому залишалася єдина можливість: «вирвати» Сімейне право з Цивільного кодексу, подавши на розгляд Верхов­ної Ради України законопроект, у якому сімейні відносини регу­лювалися б «глибше, ширше і повніше»'.

За рішенням Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України по доопрацюванню проекту Цивільного кодексу України, Книга шоста «Сімейне право» була виключена з проекту, оскільки на той час уже було прийнято у другому читанні проект Сімейного кодексу України².

Це рішення Тимчасової спеціальної комісії викликало різкий

¹ Ярема А. Г., Давиденко Г. І. Застосування судами нового сімейно­го законодавства // Вісник Верховного Суду України, 2003.- № 1.- С. 2 (вкладка).

Попередньо за таке виключення проголосували на своїх засіданнях Комітет Верховної Ради України з питань сім'ї та охорони здоров'я і Ко­мітет з питань правової політики.

J

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

протест: «слід нагадати відомий юристам вислів про те, що у разі виведення сімейного права за рамки Цивільного кодексу вихо­дить так, що людина народжується для смерті (спадкове право), а не для життя (сімейне право)»¹. Отже, з цього випливало, що на­че у Польщі людина народжується для смерті, бо у цій державі діє окремий Кодекс, що регулює сімейні відносини, а в Німеччи­ні, де сімейні відносини врегульовані в Цивільному кодексі,- для

життя.

Але цей сумнівний за науковою вартістю вислів невідомого ав­тора не міг змінити ситуацію.

Прийняття окремого Сімейного кодексу України (цю ідею під­тримали Міністерство юстиції України, Палата в цивільних спра­вах Верховного Суду України, Державний комітет у справах сім'ї та молоді) засвідчило заодно і визнання особливої ролі та значення сім'ї в українському суспільстві.

Проект Цивільного кодексу завершувався Книгою «Міжнародне приватне право», автором якої був професор А. С. Довгерт. До цієї Книги були включені колізійні норми цивільного, сімейного та цивільного процесуального пра­ва. Один з розділів Книги мав назву «Міжнародний цивільний процес». Дивувала не лише ця назва. Дивував вибірковий підхід до визначення змісту Книги. Якщо міжнародне приватне право -це комплексний правовий інститут, то чому за його межею зали­шилися колізійні норми щодо трудових відносин та міжнародних перевезень. Отже, в цій Книзі правовий матеріал було подано не­повно².

З другого боку, виникало питання, чому місцем життя «міжна­родного приватного права» обрано саме Цивільний кодекс.

Попри неповноту правового матеріалу цієї Книги, впадала у вічі відсутність логіки викладу, виходило, що процесуальні від­носини між українськими суб'єктами мають регулюватися Цивіль­ним процесуальним кодексом, а за участю іноземців - Цивільним кодексом.

Зазначені недоліки зумовили прийняття Тимчасовою спеці­альною комісією рішення про виключення Книги «Міжнарод-

., Відкритий лист//Юридичний вісник, 2001.-№46.

" Г. Федипяк. Норми міжнародного приватного права в новому Цивільному кодексі України // Українське право, 1997 р. Число 3.-С 115.

Українське цивільне право

не приватне право» із структури проекту Цивільного кодексу України.

Ідея автономної, за прикладом Швейцарії, кодифікації міжна­родного приватного права була науково обгрунтована професором В. І. Кисілем'.

У статті 3 Прикінцевих та перехідних положень Кабінет Мініст­рів України було зобов'язано підготувати і до 1 квітня 2003 р. по­дати на розгляд Верховної Ради України проект закону про міжна­родне приватне право.

Закон України «Про міжнародне приватне право» Верховна Ра­да України прийняла 23 червня 2005 р. Закон набрав чинності 1 вересня 2005 р.