ГОРОД, ГОРОДИЩА; ГОРОДСЬКІ СОЮЗИ, СИСТЕМИ ГОРОДІВ, ВОЛОСТИ-ЗЕМЛЇ

Територіальний принціп, що лежить в основі такої льокальної сїльської орґанїзації, становить підставу в дальшім процесї суспільної будови. Вихідною точкою такої ширшої суспільної орґанїзації стає город ¹).

Город, як показує саме слово, се огорожене, безпечне місце. Територія нашого народа, особливо більш засижена — північна її половина, вкрита численними останками сих городів — „городищами“ (сей термін приходить вже на перших сторонах Повісти: „городіще КиевЂць“ ²). Такі городища рахують ся у нас сотками: нпр. в теперішнїй Київській губ. їх рахують звиш чотирох соток (435), на Волини до півчетвертаста (348), на Поділю понад півтретяста, в Чернигівщинї коло півтораста, і т. д., і з них значна частина сягає передісторичних або раннїх історичних часів. Не дурно Скандинави звали Словянщину краєм городів, Gardariki. Пробовано теперішнї городища розклясіфіковати хронольоґічно. Дїйсно можна з них виріжнити пізнїйші, правильно-четверогранні городища, збудовані відповідно вимогам артилерійської стрільби і поза тим, полишаючи на боцї загадкові досї „розкопані могили“ або „городища-майдани“ ³), лишають ся ще два типи: городища округлі, положені часто на рівнинї й окружені невисоким валом, а часом і ровом, — і городища на високих, крутих шпилях, на рогах між ріками та яругами, від приступнїйшого боку загорожені системою концентричних валів. Ся остання форма уважаєть ся типовою для князївсько-дружинних часів, перша — для давнїйших. Ся клясіфікація має за собою стільки, що дїйсно остання форма стоїть безперечно вище з погляду інжінєрської штуки ⁴), а між городищами округлими стрічають ся такі, що мають слїди ще камяної культури ; але на підставі сього уважати всї округлі городища давнїйшими було-б передчасно. Окрім валів город боронили часто деревляними укріпленнями в видї стїн ⁵). Коли властивий городчи замок не міг містити всїх осадників, то „передгородьє“ обводили деревляними палїсадами-частоколом (так званий „острогъ“). Камяних укріплень в давнїй Руси майже не було, навіть камяні брами і вежі згадують ся тільки пізнїйше і зрідка, як щось незвичайне.

Город ставив ся, очевидно, для захисту, оборони, аби було куди в небезпечнї часи сховати своє майно і себе самого. Відповідно тому, в яких обставинах жило те чи иньше племя — більше або меньше безпечних, потрібувало воно й більш або меньше густої сїтки таких городів. Захисту треба було не тільки від стороннїх ворогів: поміж дрібними волостями та племенами вели ся завзяті бійки і з огляду на них треба було мати якесь прибіжище. Для ґрупи з кількох сусїднїх сїл було доконечною потребою мати свій город, часом же і для ще дрібнїйших ґруп людности — для поодиноких сїл треба було свого городка. Як широка була ся потреба, видно з вступних лєґенд Повісти, — бо при своїй лєґендарности вони мають в собі образ дїйсних обставин житя. Кий, кажуть вони, прийшовши з своїм родом над Дунай, поставив для себе осібний городок. Розумієть ся, яка ґрупа ставила собі городок, такий він і був. Поруч з великими городищами, на кілька моргів, стрічаємо й дуже невеликі, де могло змістити ся хиба кілька родин з своїм майном.

Будова і поправлюваннє города утворяли певний звязок між участниками. Там де людність сидїла рідко і роскидано, поставленнє про небезпеку такого малого городка сусїднїми „родами“ дворищами могло бути першим або одним з перших завязків згуртовання їх в певну групу, яка відповідає нашим понятям про громаду сїльську. В инших випадках вона звязувала більшу масу осель, яка відповідає групі громад. В обох разах се був звязок чисто територіальний, незалежний від того, чи сї участники уважали себе членами одного роду чи нї. Поруч із справами будови і утримування городка повставали й иньші звязки — спільна оборона під час війни, збираннє потрібних засобів на спільні цїли, забезпеченнє публичного спокою, переслїдуваннє провинників і злочинцїв. В часах Литовської держави ми бачимо в наших землях зовсїм незалежні від урядової адмінїстрації союзи сусїднїх сїл — громад, в певних територіальних границях, що чинили суд в карних справах своєї території на осібних „вічах“, куди сходили ся господарі всїх сих громад; се так звані „копи“ ⁶). В XVI в. вони вже доживають свій вік і початки сеї інституції лежать по всякій імовірности в староруських часах, в звязку з такими союзами громад.

Для дальшої еволюції відносин мали значіннє ті городи, котрі звязували більші ґрупи осад, і тим більше було їх значіннє, чим більші були сї ґрупи й зайняті ним території. З сього погляду доля і роля городів була дуже неоднакова. Засновані для захисту в часи небезпечности, деякі городки зіставались і на далї тільки сховищами для невеликих ґруп сусїдніх дворищ чи сїл, порожнїми в часи спокою. Иньші-ж з часом ставали полїтичними і культурними центрами не тільки для своєї безпосередньої околицї, але й для сусїднїх городів та їх округів. На се могли впливати ріжні обставини. В одних випадках таке значіннє города могло бути сотворене давнїйшим життєм місцевости й тільки відроджувало ся на ново з новим розселеннєм; в инших випадках було сотворено новими відносинами. Там, де більш розвинений був родовий елємент, город найстаршого роду в певнім племени натурально міг стати й центром для иньших городків; але у нас, як я сказав, слїдів такого ширшого розвою родового елєменту не помічаємо в історичних часах, тож зіставляючи на боцї сю причину, як можливу тільки, вкажемо иньші, територіальні. Причиною значіння могло бути особливо міцне положеннє городка, міцнїйше від иньших, або його особливо важне стратеґічне значіннє, що примушувало брати участі в його оборонї всї сусїдаї округи; взагалї потреби оборони мусїли тут відогравати важну ролю. Але не меньш важне значіннє мали торговельні мотиви: городок, положений на якійсь торговельній дорозї, ставав торговельним осередком ширшої околицї; в нїм з часом збиралась постійна людність торговельна і промислова; являлась потреба особливої оборони для нього під час війни. З тих чи иньших причин визначивши ся, такий городок все більше притягав до себе людности, що осаджувала ся стало в його окопах, а коли ті тїсні окопи не містили їх, мешкала попід ними, і так виростав „острог“-огорожені оселї наоколо властивого „города“. Разом з тим такий город ставав центром ширшого округа: громада його „гражан“ набувала особливого впливу в усяких справах; її голос рішав для всього округа. Вона вела провід і задавала тон: „что же старЂйшии сдумають, на томьже пригороди стануть“ ⁷), старше місто рішає справу і для своїх пригороців, себ то для міст, що стоять під його полїтичним впливом, його геґемонією. Сей принціп суспільного житя старої Руси безсумнївно мав свій початок в житю таких дрібних округів „волостей“ і доперва з них був перенесений на ширші. На зверх така еволюція суспільних відносин давала себе знати часом тим, що людність округа, котра „тягнула“ до сього центрального города, приймала його імя, що заступало й викидало з уживання стару племінну назву. Так являли ся Бужане і Червняне на території Дулїбів, або Полочане, Смольняне і Псковичі на території Кривичів, і т. и.

Сї системи, геґемонії міст були незвичайно важним творчим моментом в дальшім розвою руського суспільно-полїтичного устрою. Вонирозвинули ся не скрізь однаково, бо розвій залежав від більшої чи меньшої інтенсивности культурного й полїтичного житя, від більшого чи меньшого розвою городського устрою. Тим часом як в одних землях — нпр. у Сїверян, у Дулїбів, у Полян, сї городські орґанїзації від початків історичного житя заступають місце старої племінної, у иньших як Деревляне, Радимичі, Вятичі, не розвинулись такі сильнїйші городські центри, сї землї довго заховують свій аморфний племінний устрій і самі племінні назви живуть довше. Особливо се треба сказати про Вятичів, що ще в XII в. виступають все під своєю племінною назвою, в тім же аморфнім станї, без якихось визначнїйших полїтичних центрів.

Городський — чисто територіальний устрій стрічав ся з племінним поділом, і з комбінації сих двох елєментів утворяли ся на місцї початкових племінних територій-земель нові землї-волости (волость — власть, підвластна територія, орґанїзація). Бачимо, що території племен з слабо розвиненим городським житєм, без сильних городських центрів, були притягнені до сусїднїх чужоплеменних центрів — Деревляне до Київа, Радимичі й Вятичі до Чернигова. З другого боку сильний розвиток городських центрів приводить до розкладу племінної території на кілька волостей-князївств: так Сїверщина подїлилась на землю Чернигівську й Переяславську, Кривицька територія — на Смоленську й Полоцьку (або й Псковську). Тільки тут треба застерегти ся: на зміцненнє звязків города з пригородами, на перетвореннє сих звязків в формальну залежність пригородів від города по всякій імовірности рішучо вплинув уже князївсько-дружинний устрій. Ми бачимо сї відносини у нас всюди уже так, як вони уложили ся за часів розвою сього нового полїтичного елєменту. Не знати, чи без нього геґемонїя города над пригородами була чимсь більшим як моральною перевагою, моральним впливом. Можливо, що вповнї конкретною залежність від „города“ його „пригородів“ стала аж тодї, як в городі“ засїв князь, чи його намістник, з засобом військової сили для піддержання свого престіжу, і тому дальша полїтична роля города входить уже в історію нового князївсько-дружинного устрою, котрою займемо ся в дальших главах.