Кліматологічні і гідрологічні карти

Кліматологічні карти. Вони звичайно займають найбільшу площу серед карт природних умов у комплексних атласах, хоча, як правило, складаються в найбільш дрібних масштабах. Нерідко кліматичні карти видаються у виді спеціальних атласів, що містять десятки і навіть сотні карт по різноманітних кліматологічних показниках.

Характеристика клімату ґрунтується на вивченні багаторічного режиму метеорологічних елементів – сонячної радіації, температури, тиску і вологості повітря, атмосферних осадів, вітрів, випари і ін., що і є об’єктами кліматологічного картографування. На карті різноманітні метеорологічні елементи відображаються головним чином у їх середніх багаторічних значеннях. При цьому наявність внутрішньорічної мінливості метеорологічних елементів робить необхідним упорядкування для кожного з них серії карт – по окремих сезонах, місяцях, іноді декадах або п’ятиденках. Річний ритм ряду показників відображається також за допомогою різноманітного роду ізохрон. Водночас внаслідок значних коливань метеорологічних умов від року до року виникає необхідність картографічної характеристики крайніх (екстремальних) значень метеорологічних елементів, що спостерігаються у виняткових випадках (наприклад, максимальних або мінімальних температур), а також показників повторюваності, можливості і мінливості тих або інших елементів.

При упорядкуванні кліматологічних карт нерідко потрібно вдаватися і до екстраполяції: коли територія, що зображується, майже або зовсім не забезпечена фактичними даними (наприклад, високогірні райони). У подібних випадках карта може бути складена винятково по непрямих фізико-географічних ознаках: приблизна кількісна оцінка тих або інших кліматичних показників ґрунтується на вивченні рельєфу, рослинного покрову, стоку й інших фізико-географічних компонентів. Зрозуміло, що карта, яка створена за такими даними, буде мати гіпотетичний характер.

Більшою специфікою відрізняються карти вітрів. Найбільш простий спосіб зображення – нанесення на карту рози вітрів, що відображає повторюваність і швидкість вітрів різноманітних румбів в окремих пунктах. Часто на картах відображається тільки переважаючий напрямок вітру також із характеристикою повторюваності і швидкості (стрілками-векторами).

Гідрологічні карти. На гідрологічних картах зображуються переважно кількісні показники, що характеризують розподіл, динаміку, склад і властивості поверхневих вод суші. Найважливішим гідрологічним показником є інтенсивність стоку, що може бути виражена або у вигляді модуля стоку (кількість води в літрах, що стікає з 1 кв.км. поверхні за 1 сек.), або у вигляді висоти прошарку стоку (у міліметрах) для того або іншого проміжку часу. Знаючи один із цих показників, легко одержати інший, виходячи з того, що 1 л/сек./кв.км. відповідає добовому прошарку стоку 0.086 мм (або річному прошарку 31.54 км).

Гідрологічні карти за методикою упорядкування мають багато загального з кліматологічними картами. Вони також засновані на використанні кількісних даних багаторічних стаціонарних спостережень в окремих пунктах із наступною картографічною інтерполяцією і складаються для різноманітних відрізків часу з метою відображення внутрішньорічної динаміки гідрологічних явищ.

Гідрогеологічні карти. На гідрогеологічних картах відображаються закономірності розподілу підземних вод, їх характер по різноманітних якісних і кількісних показниках. В даний час гідрогеологічна зйомка систематично проводиться на великих площах, проте лише нещодавно стали намічатися єдині принципи упорядкування гідрогеологічних карт. Ці принципи в останні роки широко обговорювалися в літературі і на двох спеціальних міжвідомчих нарадах. Відповідно до рішення останньої наради були розроблені „Методичні вказівки по упорядкуванню гідрогеологічних карт масштабів 1:1 000 000 – 1:500 000 і 1:200 000 – 1:100 000”. Відповідно до цих вказівок, гідрологічна карта складається, як правило, на одному листі (раніше як правило складалися 2-3 карти різного отримання), і тільки при наявності великої кількості водоносних горизонтів припускається упорядкування додаткових карт. Основою для гідрогеологічної карти служить геологічна карта того ж або більш крупного масштабу.

Зміст гідрогеологічної карти крупного і середнього масштабів складається з таких основних елементів:

1. Водоносні горизонти і їхні комплекси. Водоносні горизонти, що на поверхні, показуються кольоровим фоном і індексами, відповідно до легенди геологічної карти. Контури водоносних горизонтів, що залягають нижче першого від поверхні водоносного горизонту, позначаються товстими кольоровими лініями. Варто обмежитися від впливу на стік різного роду місцевих фізико-географічних особливостей. Очевидно, у цих цілях можуть бути використані дані по відносно великих річкових басейнах, які в основному не виходять за межі однієї природної зони (їхні площі вимірюються тисячами і десятками тисяч квадратних кілометрів). Невеличкі водозбори, що відображають вплив специфічних природних умов (наприклад карсти) у даному випадку варто відкинути.

2. Водостійкі або водопроникні безводні породи зображуються аналогічно водоносним горизонтам, але для виходящих на поверхню безводних горизонтів замість суцільного залиття застосовують тонке кольорове горизонтальне штрихування, а водостійкі або безводні водопроникні породи, що лежать над першим від поверхні постійним водоносним горизонтом, позначають тонкими кольоровими лініями з подвійними бергштрихами.

3. Живлення, напрямок течії і дренування підземних вод. Сюди відносять ділянки рік і озер, що живляться підземними водами і такі, що не живляться підземними водами, і деякі інші показники, відображувані лініями і значками зеленого кольору. На крупномасштабних картах при наявності даних можуть бути нанесені червоним кольором гідроізогіпси (лінії рівних глибин залягання поверхні підземних вод) для першого від поверхні водоносного горизонту.

4. Водопункти – криниці різних типів (у тому числі термальні і високотермальні із температурою води понад 40-50⁰, а також гейзери), криниці і шурфи, шпари і т.п. Позначаються значками у вигляді кружків або квадратів. Біля значків ставлять цифри, що вказують дебіт (л/сек.), мінералізацію (р/л), для криниць і шпар – також глибину.

5. Мінералізація, хімічний і газовий склад підземних вод. Мінералізацію першого від поверхні водоносного горизонту зображають ізолініями (у вигляді коричневих точок) із значеннями 0,1; 0,3; 1,0,3,5,7; 10, 15, 30; 50 р/л. Між ізолініями рівномірно розставляють фонові значки (крап) коричневого кольору. Хімічний і газовий склад вод показують тільки для типових водопунктів; значки водопунктів зафарбовують по переважаючому аніону: блакитний колір відповідає гідрокарбонатному складу, жовтий – сульфатному, червоний – хлоридному. Газовий склад позначають хімічними символами (С – вуглекислота, N – азот і т.п.).

На карті задають також деякі „геологічні знаки” (розлами, вулкани, піски, солончаки і ін.), гідрологічні позначення (ділянки пересихання і промерзання рік, озер, боліт), гідротехнічні споруди; на картах масштабів 1:500000 – 1:1000000 задають також межу і номер гідрологічних районів.

У районах багаторічної мерзлоти позначають (зеленими лініями і значками) різноманітні її прояви, зокрема, межі поширення, наледі, копальневі льоди, площі задимлення термокарст і ін. Цифрами вказують потужність багаторічної мерзлоти і діяльного прошарку, а також глибину сезонного промерзання – там, де ці показники встановленні. На полях карти поміщають гідрогеологічні розтини.

Гідрогеологічні карти середніх і крупних масштабів відрізняються багатим і різнобічним отриманням. Проте способи зображення гідрогеологічних показників ще потребують вдосконалення.