Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 21 страница

4)набуває делегованих їй ДКЦПФР повноважень з дня опублікування в офі­ційному друкованому виданні ДКЦПФР про делегування відповідних повнова­жень саморегулівній організації;

5)умови для прийняття рішення про делегування організації-претенденту професійних учасників фондового ринку повноважень ДКЦПФР щодо регулю­вання фондового ринку є: наявність правил і стандартів професійної діяльності на фондовому ринку, що є обов'язковими для виконання всіма членами саморегу­лівної організації; статус непідприємницької організації; наявність у власності для забезпечення статутної діяльності активів у розмірі не менше ніж 600 тис. грн.;

6)повноваження, що можуть бути делеговані саморегулівній організації: зби­рання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відпо­відного виду професійної діяльності; проведення перевірок провадження відпо­відного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки; подання їй обов'язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності; сертифікація фахівців фондового ринку; видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

Спеціально уповноважений орган на ринку цінних паперів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка підпорядкована Президен­тові України і підзвітна Верховній Раді України; діє згідно з Законом України від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» і По­ложенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвер­дженим Указом Президента України від 14.02.1997 № 142/97.

Статус ДКЦПФР: є державним органом, уповноваженим здійснювати дер­жавне регулювання (в межах наданих повноважень) на ринку цінних паперів, співпрацюючи з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади і відповідними органами самоврядування.

Функції ДКЦПФР:

1. нормативне регулювання: розробка та затвердження в межах наданих по­вноважень (компетенції) актів законодавства, що є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, ор­ганами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання;

• ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів;

2. реєстрація професійних учасників ринку цінних паперів, емісії цінних па­перів та ведення відповідних реєстрів;

3. контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особа­ми, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контр­олюючим органам;

ш контроль за дотримання учасниками ринку цінних паперів (насамперед про­фесійними) вимог законодавства про цінні папери та фондовий ринок, за­стосування відповідних заходів впливу до порушників та звернення до суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства України про цінні папери.

Основні завдання ДКЦПФР:

1)формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, спри­яння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

2)координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

3)здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цін­них паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвес­тування;

4)захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Повноваження ДКЦПФР:

1)встановлює вимоги щодо випуску (емісії) і обігу цінних паперів та їх похід­них, інформації про випуск та розміщення цінних паперів, а також визначає поря­док реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

2)встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

3)здійснює реєстрацію випуску цінних паперів та інформації про випуск цін­них паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів, що є в обігу на те­риторії України;

4)встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

5)реєструє правила функціонування організаційно оформлених ринків цін­них паперів та їх похідних;

6)встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних па­перів на території України;

7)встановлює порядок складання адміністративних даних учасників ринку цінних паперів відповідно до чинного законодавства України;

8)визначає за погодженням з Національним банком України особливос­ті отримання комерційними банками ліцензії на депозитарну та розрахунково-клірингову діяльність;

9)здійснює контроль за дотриманням законодавства і призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях і торговельно-інформаційних системах;

10) встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що створюються особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

12)встановлює вимоги та стандарти щодо обов'язкового розкриття інформа­ції емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

13)встановлює порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів іноземними юридичними особами та підприємствами з іноземними інвес­тиціями;

14)видає дозволи, визначає стандарти і правила діяльності, реєструє випуск та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

15)визначає порядок ведення та веде реєстр професійних учасників ринку цінних паперів, інститутів спільного інвестування та саморегулівних організацій;

16)встановлює відповідно до закону особливості порядку реорганізації і лік­відації професійних учасників ринку цінних паперів (за винятком банків);

17) встановлює критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів;

18) визначає професійні вимоги до керівників, головних бухгалтерів і керівників структурних підрозділів професійних учасників ринку цінних паперів, інститутів спільного інвестування та саморегулівних організацій;

19) та ін.

Права ДКЦПФР:

1)давати висновки про віднесення цінних паперів до того чи іншого виду, ви­значеного чинним законодавством;

2)встановлювати обов'язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами в ході здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, інших видів про­фесійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій), якщо інше не передбачено законами України;

3)встановлювати за погодженням з Кабінетом Міністрів України плату за видачу ліцензій, реєстрацію документів, надання інформації за запитами юри­дичних і фізичних осіб і спрямування отриманих коштів до Державного бюджету України;

4)встановлювати обмеження щодо суміщення видів професійної діяльності на ринку цінних паперів;

5)у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зу­пиняти на термін до одного року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію ліцензій, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких ліцензій;

6)здійснювати контроль за достовірністю і розкриттям інформації, що нада­ється емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цін­них паперів, і саморегулівними організаціями, та її відповідністю встановленим вимогам;

7)проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють про­фесійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;

8)надсилати емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на рин­ку цінних паперів, фондовим біржам і саморегулівним організаціям обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинного зако­нодавства;

9)надсилати матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопору­шень, за які передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність, якщо до компетенції комісії не входить накладення адміністративних стягнень за від­повідні правопорушення;

10)надсилати матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

11)накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушен­ня чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулю­вання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;

12)з метою запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом, у рамках міжнародного співробітництва надавати та одержу­вати від відповідних органів інших держав інформацію стосовно діяльності окре­мих професійних учасників ринку цінних паперів у випадках і порядку, встанов­лених у відповідних міжнародних договорах України;

13)та ін.

5. Аудит

У сфері господарювання значна роль належить аудиторській діяльності, яка визначається ч. 1 ст. 4 Закону «Про аудиторську діяльність» (в редакції Закону від 14.09.2006 р. № 140-У) як підприємницька діяльність, яка включає в себе ор­ганізаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Своєю чергою ч. 2 ст. 4 названого Закону закріплюється зміст поняття «аудит» - перевірка даних бух­галтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх сут­тєвих аспектах і відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів госпо­дарювання) згідно із вимогами користувачів.

За підставами проведення аудит класифікують на:

добровільний: проводиться за ініціативою суб'єктів господарювання;

обов'язковий: проводиться у передбачених законом випадках, а саме для: 1) підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолі­дованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законо­давства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і орга­нізацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету; 2) перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдинго­вих компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств в та інших фінансових посередників; 3) емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; 4) також в інших ви­падках, передбачених законами України.

Характерними ознаками аудиторської діяльності є:

• спеціальне правове регулювання:

кодекси:

ГК України (параграф 4 «Аудит» глава 35);

ЦК України (глава 63 «Послуги. Загальні положення»);

закони:

від 22.04.1993 р. «Про аудиторську діяльність» (в редакції Закону від 14.09.2006 р. № 140-У (далі - Закон);

від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

укази Президента: в тому числі від 20.07.1995 р. «Про Національний аудитор­ський комітет України»;

відомчі нормативно-правові акти:

Аудиторської палати України (АПУ):

- Положення про сертифікацію аудиторів, затв. рішенням АПУ від 27.12.1997 р. № 60/5;

- Національні стандарти аудиту, затв. рішенням АПУ від 18.12.1998 р. № 73;

- Кодекс професійної етики аудиторів України, затв. рішенням АПУ від 18.12.1998 р.№73;

- Положення про Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності, затв. рішенням АПУ від 31.10.2000 р.;

Національного банку України;

- постанова Правління Нацбанку України № 271 від 16.07.2001 р. «Про за­твердження Положення про Кваліфікаційну комісію Національного банку України з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ та Положення про сертифікацію ауди­торів банківських установ»; Постанова Правління Нацбанку України № 387 від 09.09.2003 р. «Про затвердження Положення про Комітет з питань сертифікації аудиторів банків та внесення змін до Положення про Квалі­фікаційну комісію Національного банку України з питань сертифікації ау­диторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ»;

- постанова Правління Нацбанку України № 388 від 09.09.2003 р. «Про за­твердження Положення про сертифікацію аудиторів банків»;

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР):

- рішення ДКЦПФР 02.11.2006 № 1227 «Про затвердження Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів»;

- рішення ДКЦПФР від 09.11.2006 № 1271 «Про затвердження Порядку ведення реєстру аудиторів та аудиторських фірм, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, що здійснюють діяльність на ринку цінних паперів»;

рішення ДКЦПФР від 19.12.2006 № 1528 «Про затвердження Положення щодо підготовки аудиторських висновків, які подаються до Державної ко­місії з цінних паперів та фондового ринку при розкритті інформації емітен­тами та професійними учасниками фондового ринку»;

- та ін.;

Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ДКРРФП);

- Розпорядження ДКРРФП № 86 від 19.02.2004 р. «Про затвердження По­рядку ведення реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські пере­вірки фінансових установ» та ін.

• суб'єкти аудиторської діяльності:

аудитори: аудитором може бути фізична особа, яка відповідає таким вимо­гам: 1) відсутність судимості за корисливі злочини; 2) наявність сертифікату, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України (право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які ма­ють вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визна­ється в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та госпо­дарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента/помічника аудитора); 3) включення такої особи до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів; аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа - підприємець або у складі аудиторської фірми з дотриманням вимог чинного законодавства; ауди­торам забороняється безпосередньо займатися іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав (ст. 4 Закону);

аудиторські фірми: відповідно до ст. 5 Закону, аудиторська фірма - це створена відповідно до законодавства юридична особа, яка (1) здійснює виключно аудитор­ську діяльність, (2) включена до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, відпові­дає вимогам Закону щодо загального частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі (не може перевищувати 30%) та щодо керівника (керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор);

права аудиторів і аудиторських фірм (ст. 18):

1)об'єднуватися в громадські організації за професійними ознаками, дотри­муючись вимог Закону «Про аудиторську діяльність» та інших законів;

2)самостійно визначати форми і методи проведення аудиту та надання ін­ших аудиторських послуг на підставі чинного законодавства, стандартів аудиту та умов договору із замовником;

3)отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета пере­вірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб;

4)отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівни­цтва та працівників замовника;

5)перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва суб'єкта господарювання проведення контрольних оглядів, замірів виконаних ро­біт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

6)залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного про­філю;

обов'язки аудиторів і аудиторських фірм (ст. 19):

1)в аудиторській діяльності дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів, стандартів аудиту, принципів незалежності аудитора та відповідних рішень Аудиторської палати України;

2)належним чином проводити аудит та надавати інші аудиторські послуги;

3)повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявле­ні під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку та скла­дання фінансової звітності;

4)зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та ви­конанні інших аудиторських послуг, не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в ін­тересах третіх осіб;

5)відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до договору та закону;

6)обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими ви­дами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання аудиторських послуг, у формі консультацій, перевірок або експертиз;

7)своєчасно подавати до Аудиторської палати України звіт про свою аудитор­ську діяльність;

• порядок надання аудиторських послуг: а) договірні засади надання аудитор­ських послуг (ст. 17); б) дотримання стандартів аудиту при наданні таких послуг (ст. 6) та в) вимог щодо аудиторського висновку (документ, що скла­дений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні) та до­кументів про надання інших аудиторських послуг (ст. 7);

• спеціальні вимоги щодо надання аудиторських послуг (ст. 20): забороняється проведення аудиту:

1)аудитором, який має прямі родинні стосунки з членами органів управління суб'єкта господарювання, що перевіряється;

2)аудитором, який має особисті майнові інтереси щодо суб'єкта господарю­вання, що перевіряється;

3) аудитором - членом органів управління, засновником або власником
суб'єкта господарювання, що перевіряється;

4) аудитором - працівником суб'єкта господарювання, що перевіряється;

5)аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва суб'єкта господарювання, що перевіряється;

6)якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг не враховує необ­хідного для якісного виконання таких послуг часу, належних навичок, знань, про­фесійної кваліфікації та ступінь відповідальності аудитора;

7)аудитором в інших випадках, за яких не забезпечуються вимоги щодо його незалежності;

• державне регулювання аудиторської діяльності:

А) органи: Аудиторська палата України (АПУ), повноваження якої визначають­ся Законом та Статутом Аудиторської палати України (Статут приймається дво­ма третинами голосів від загальної кількості членів Аудиторської палати України);

АПУ - незалежний орган зі статусом юридичної особи, неприбуткова організація, якій делеговано низку функцій щодо регулювання аудиторської діяльності (статті 10-12 Закону); формується на паритетних засадах шляхом делегування до її складу аудиторів (від аудиторів делегуються за рішенням з'їзду аудиторів України в кіль­кості десяти осіб висококваліфіковані аудитори з безперервним стажем аудитор­ської діяльності не менше п'яти років, представники фахових навчальних закладів та наукових організацій) та представників державних органів (по одному представ­нику Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Міністерство економіки України, Державна податкова адміністрація України, Національний банк України, Державний комітет статистики України, Державна комісія з цінних папе­рів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Рахункова палата та Головне контрольно-ревізійне управління України);

Б) засоби державного регулювання, що застосовує Аудиторська палата: 1) здій­снення сертифікації осіб, які мають намір займатися аудиторською діяльністю; 2) затвердження стандартів аудиту; 3) ведення Реєстру аудиторських фірм та ауди­торів; 4) контроль за дотриманням аудиторськими фірмами та аудиторами вимог Закону, стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів, застосування стяг­нень до порушників; 5) вжиття заходів із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг; 7) здійснення інших повноважень, передбачених Законом та Статутом Аудиторської палати України.

Контрольні запитання

1. У чому полягає специфіка фінансової діяльності?

2. За якими критеріями і на які види можна класифікувати фінансову діяль­ність?

3. Які нормативно-правові акти регулюють фінансову діяльність?

4. У чому полягає зміст державного регулювання у сфері фінансової діяльності?

5. За допомогою яких органів здійснюється таке регулювання?

6. Які характерні ознаки банківської діяльності?

7. Розкрийте поняття «банк».

8. Банки яких видів можуть створюватися в Україні?

9. Який орган здійснює державне регулювання у сфері банківської діяльності?

10.Чи можуть комерційні банки займатися виробничою діяльністю?

11.Які ознаки характерні для страхування як різновиду фінансової діяльності?

12.Чи може здійснюватися страхова діяльність індивідуальними підприємцями?

13.В яких організаційно-правових формах можуть створюватися страхові ком­панії?

14.Яким вимогам має відповідати майнова база страхової компанії?

15.Які види страхування використовуються у сфері господарювання?

16.Розкрийте поняття договору страхування.

17.У чому полягає специфіка посередництва у здійсненні операцій з цінними паперами?

18.Які суб'єкти здійснюють таку діяльність?

19. Назвіть характерні ознаки торговців цінними паперами.

20. В чому полягає роль саморегулівних організацій на фондовому ринку?

21. На який орган покладають функції щодо державного регулювання на ринку цінних паперів? Назвіть основні функції цього органу.

22. Розкрийте поняття аудиту. З якою метою застосовується аудит?

23. За якими критеріями класифікується аудит?

24. У чому проявляється особливість аудиторської діяльності?

25. Які вимоги ставляться до аудиторів?

26. В яких організаційно-правових формах можуть створюватися аудиторські фірми?

27. Яким вимогам повинна відповідати аудиторська фірма?

28. У чому полягає роль Аудиторської палати?

ТЕМА 26.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ

1.Поняття комерційної концесії та комерційної субконцесії.

2.Система актів законодавства про комерційну концесію.

3.Договір комерційної концесії за українським законодавством.

1. Поняття комерційної концесії та комерційної субконцесії

Комерційна концесія - це підприємницька діяльність, що здійснюється на під­ставі договору комерційної концесії і полягає у наданні однією стороною концесій­них відносин (правоволодільцем) другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку права використання на платній основі комплексу належних правоволодільцеві виключних прав з метою виготовлення та (або) продажу пев­ного виду товару та (або) надання послуг.

Комерційна концесія (зарубіжні аналоги - франчайзинг, франшиза) - опти­мальний засіб забезпечення розширення бізнесу комерційних організацій (за­звичай крупних) без тягаря створення філій та дочірніх підприємств у певній місцевості й навіть на території іншої держави. За допомогою системи договорів комерційної концесії комерційна організація - правоволоділець отримує мож­ливість збільшити виробництво певних товарів (надання певних послуг) з під­триманням відповідних (зазвичай високих) стандартів їх якості, залучивши до цього інших суб'єктів підприємництва та контролюючи їх діяльність. У такий спосіб швидко створюється розгалужена мережа бізнесу комерційної організа­ції - правоволодільця.

Комерційна концесія як вид підприємництва, що здійснюється на підставі відповідного договору (франчайзинга, франшизи), набула значного поширення лише в 70-х роках XX століття (хоча ще в 30-і роки того ж століття такі догово­ри використовувалися в США для виробництва та збуту товарів¹)- Як зазначає В.В.Вітрянський, основна сфера поширення франчайзингу - автомобільна про­мисловість та послуги автосервісу, ремонтно-будівельні роботи, косметичні по­слуги та салони моди, аптеки, побутове обслуговування готельне господарство, ресторани, підприємства швидкого обслуговування тощо.

Цей же дослідник виділяє такі специфічні риси договору комерційної конце­сії (франчайзингу, франшизи), що відрізняють його від інших договорів, у тому числі концесійних, ліцензійних:

• спеціальний суб'єктний склад: сторонами договору можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності;

• необхідним елементом предмета договору є надання правоволодільцем ко­ристувачеві комплексу виключних прав, ділової репутації та комерційного досвіду правоволодільця;

• за договором комерційної концесії користувачеві надається лише право ви­користовувати відповідні виключні права, що належать правоволодільцеві, без їх передання (уступки) контрагенту;

• метою є надання користувачеві комплексу виключних прав, що належать правоволодільцеві, для їх використання у підприємницькій діяльності ко­ристувача;

• специфіка прав та обов'язків сторін договору, зумовлена його метою. Так, правоволоділець, наділяючи користувача правом на використання комп­лексу виключних прав, повинен надавати користувачеві технічне та кон­сультаційне сприяння, навчати його працівників, контролювати якість то­варів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються). У такий спосіб досягається створення чи розширення мережі правоволодільця щодо виробництва та збуту товарів (робіт, послуг);

• попри повну економічну залежність від правоволодільця, користувач збе­рігає свою юридичну самостійність та діє у сфері майнового обігу від свого імені за умови інформування споживачів (покупців, замовників) про ви­користання ним виключних прав правоволодільця;

• з метою захисту інтересів правоволодільця і, відповідно, виключення по­силення конкуренції на ринку товару, для виробництва якого користува­чеві передається комплекс виключних прав, в договір включаються різного роду обмежувальні умови щодо діяльності користувача¹.

Комерційна концесія здійснюється зазвичай на підставі договору комерційної концесії. Водночас таким договором може бути передбачена можливість укладен­ня користувачем договору комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплек­сом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволоділь­цем або визначених договором комерційної концесії. До договору комерційної субконцесії застосовуються положення про договір комерційної концесії, вста­новлені законом, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії.

2. Система актів законодавства про комерційну концесію

В Україні правове регулювання відносин щодо комерційної концесії забезпе­чується:

Господарським кодексом: глава 36 «Використання-у підприємницькій діяль­ності прав інших суб'єктів господарювання (комерційна концесія)», яка містить положення щодо: поняття та предмета договору комерційної концесії (ст. 366);

форми та реєстрації договору комерційної концесії (ст. 367); комерційної субкон-цесії (ст. 368); винагороди за договором комерційної концесії (ст. 369); обов'язків правоволодільця (ст. 370); обов'язків користувача (ст. 371); обмеження прав сто­рін за договором комерційної концесії (ст. 372); відповідальності правоволоділь­ця за вимогами, що заявляються до користувача (ст. 373); зміни та розірвання договору комерційної концесії (ст. 374); наслідків зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця (ст. 375); законодавства про комерційну кон­цесію (ст. 376);

Цивільним кодексом, глава 76 якого («Комерційна концесія» - статті 1115-1129) містить положення, які є аналогічними (з деякими відмінностями) відпо­відним положенням ГК;

від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11.07.2001р.);

від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 01.06.2000 р.);