Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 20 страница

9)рішення про зміну розміру статутного капіталу ДБ та припинення його ді­яльності приймається КМУ (щодо наміру зміни розміру статутного фонду ДБ КМУ зобов'язаний отримати позитивний висновок НБУ);

10) повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його
статутом; кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з НБУ;

11)банк, створений у порядку, визначеному ч. 2 ст. 7 Закону, має право до­давати до свого найменування слово «державний», використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України.

12)у разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державно­го; власники акцій зобов'язані привести статут і діяльність банку у відповідність з вимогами Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

3. Страхування

Різновидом фінансової діяльності є страхування. Це - професійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо надан­ня учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фон­дів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Залежно від підстав надання страхових послуг розрізняють добровільне (здій­снюється на основі договору між страхувальником і страховиком) та обов'язкове страхування (здійснюється на основі закону).

Основними учасниками правовідносин у сфері страхування є страховики (суб'єкти страхової діяльності), страхувальники (особи, яким надаються страхові по­слуги), спеціально уповноважений державний орган у сфері страхування як різновиду фінансових послуг (Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг).

Страхування у сфері господарювання регулюється низкою нормативно-правових актів, серед яких:

Господарський кодекс від 16.01.2003 р.: містить положення щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб'єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування у сфері господарювання (ст. 355);

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.: глава 67 (статті 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування;

Закон України від 07.03.1996р. «Про страхування» (в ред. Закону від 04.10.2001 р.): встановлює вимоги щодо страховиків, їх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регулювання сфери страхування та ін.;

акти Уряду:

• постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. № 709 «Про ство­рення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»;

• постанова КМУ від 1 червня 2002 р. № 733 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслід­ків під час перевезення небезпечних вантажів»;

• постанова КМУ від 12 жовтня 2002 р. № 1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації»;

• постанова КМУ від 16.11.2002 р. № 1788 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвес­ти до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру»;

• постанова КМУ від 23 червня 2003 р. № 953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду»;

• постанова КМУ від 13 квітня 2005 р. № 286 «Про встановлення розміру плати за видачу ліцензії на проведення конкретного виду страхування»;

• та ін.;

відомчі нормативно-правові акти:

• постанова Правління Нацбанку України від 11.04.2000 р. № 135 «Про за­стосування іноземної валюти в страховій діяльності»;

• Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпоря­дженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг Укра­їни (ДКРРФП) від 28.08.2003 р. № 40;

• розпорядження ДКРРФП від 28.05.2004 № 736 «Про затвердження Поло­ження про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення дер­жавного реєстру страхових та перестрахових брокерів»;

• розпорядження ДКРРФП від 26.11.2004 № 2875 «Про затвердження Пра­вил розміщення страхових резервів із страхування життя»;

• розпорядження ДКРРФП від 17.12.2004 № 3104 « Про затвердження Пра­вил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами стра­хування, іншими, ніж страхування життя»;

• розпорядження ДКРРФП від 28.12.2004 № 3197 «Про затвердження По­ложення про порядок та умови ведення страховиками персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя»;

• розпорядження ДКРРФП від 04.08.2005 № 4421 «Про затвердження По­рядку складання та подання звітності страхових та/або перестрахових бро­керів»;

• розпорядження ДКРРФП від 22.11.2005 № 4934 «Про затвердження По­ложення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір на­бути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінан­сових установ»;

• розпорядження ДКРРФП від 11.04.2006 № 5619 «Про затвердження По­ложення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних за­собів»;

• розпорядження ДКРРФП від 19.07.2006 № 6021 «Про затвердження По­рядку реєстрації філій страховиків-нерезидентів»;

• розпорядження ДКРРФП від 07.09.2006 № 6201 «Про затвердження Лі­цензійних умов провадження страхової діяльності філіями страховиків-нерезидентів»;

• розпорядження ДКРРФП від 16.11.2006 № 6426 «Про затвердження Поло­ження про здійснення нагляду за діяльністю філій страховиків-нерезидентів та застосування заходів впливу за порушення ними законодавства про фі­нансові послуги та про внесення змін до деяких нормативно-правових ак­тів»;

• розпорядження ДКРРФП від 07.12.2006 № 6504 «Про затвердження По­рядку ліквідації філій страховиків-нерезидентів»;

• та ін.

Господарська діяльність у сфері страхування може здійснюватися лише гос­подарськими організаціями, що створюються як фінансові установи зі спеціаль­ним предметом діяльності у формі будь-якого виду господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України від 07.03.1996 р. «Про страхування» в редакції Закону від 04.10.2001 р.). Однак у більшості випадків засновники страхової організації (страховика - за визначен­ням зазначеного Закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму, врахо­вуючи переваги останньої. Страховим компаніям (страховикам) притаманні такі характерні риси:

• наявність щонайменше трьох засновників/учасників (хоча для держав­них страхових компаній це правило не діє); якщо єдиним засновником та учасником страхової компанії є держава, то така компанія отримує статус державної (національної); в решті випадків використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика забороняється;

• спеціальний і виключний предмет діяльності - лише страхування, перестра­хування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; допускається також виконання за­значених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика; страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхуваль­никам, які уклали договори страхування життя. Зазначена діяльність має здійснюватися відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової ді­яльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 р. № 40;

• обов'язковість отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності в по­рядку, специфіка якого визначається ст. 38 Закону «Про страхування»;

• вимоги до майнової бази страхової організації, спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків:

1)щодо складу майнової бази: наявність сплаченого статутного фонду та на­явність гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим норматив­ним запасом платоспроможності;

2)спеціальні вимоги до статутного фонду/СФ: а) мінімальний розмір якого дорівнює: сумі, еквівалентній 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валю­ти України - для страхової компанії, яка займається страхуванням життя, 1 млн. євро - для страховика, який займається іншими видами страхування; б) до його складу та джерел формування: при створенні страховика або збільшенні зареє­строваного статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі, а також в межах 25% СФ цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним упо­вноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за стра­ховою діяльністю. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, по­зику та під заставу, і вносити нематеріальні активи; в) до умов та напрямів вико­ристання (загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших стра­ховиків України, за загальним правилом, не може перевищувати 30% його влас­ного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%);

3)визначення обов'язкових складових гарантійного фонду страховика: додат­ковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку;

4)можливість формування за рахунок нерозподіленого прибутку вільних ре­зервів;

5)для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих ви­дів страхування страховики можуть утворювати страхові резерви та фонди стра­хових гарантій (в тому числі централізовані) згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів та ДКРРФП;

6)обов'язковість підтримання належного рівня фактичного запасу платоспро­можності (нетто-активів) відповідно до вимог ст. ЗО Закону «Про страхування» та визначеного Кабінетом Міністрів України порядку;

• спеціальні вимоги до керівних працівників страхової компанії: керівника­ми страховика (голова та перший заступник виконавчого органу, головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи, які повинні мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика - вищу економічну освіту;

• значний рівень державного регулювання, що здійснюється Уповноваже­ним органом (Державною комісією з регулювання ринків фінансових по­слуг України/ДКРРФП) та його органами на місцях шляхом: ліцензуван­ня страхової діяльності; ведення Державного реєстру фінансових установ; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхо­ву діяльність і достовірності їх звітності; розроблення нормативних і ме­тодичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена Законом до компетенції Уповноваженого органу/ДКРРФП; узагальнення практи­ки страхової діяльності та інші повноваження, передбачені Законом «Про страхування» (статті 35-40);

• особливість ведення бухгалтерського обліку і звітності: обов'язковість що­квартального подання Уповноваженому органу звітів (у тому числі балан­сового звіту і звіту щодо прибутків і збитків) за встановленою формою;

• публічність діяльності, що полягає в обов'язковій публікації страховиком річного балансу за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом/ДКРРФП;

• спеціальні вимоги до ліквідації, реорганізації та санації (в тому числі при­мусової), визначені ст. 43 Закону «Про страхування»: а) можливість приму­сової санації страховика, призначеної Уповноваженим органом/ДКРРФП у передбачених випадках (у разі невиконання ним зобов'язань перед страху­вальниками протягом трьох місяців; недосягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду; настання інших випадків, визначених чинним за­конодавством України) та в передбаченому законом порядку; б) можливість примусової (за рішенням Уповноваженого органу/ДКРРФП) реорганізації шляхом перетворення у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників; шляхом об'єднання кількох страховиків (із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань, за умови погодження на це власників страховиків); шляхом залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних стра­ховиків), за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, строк сплати яких уже настав; у разі добровільної реор­ганізації остання проводиться з урахуванням особливостей по забезпеченню правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Уповноваженим органом/ДКРРФП; в) можливість добровільної ліквідації страхової компанії (за рішенням її вищого органу чи учасників) пов'язується з відсутністю у неї зобов'язань перед страхувальниками (лише за цієї умови Уповноважений орган/ДКРРФП приймає рішення про виключення страхо­вика з Державного реєстру фінансових установ). Надання послуг щодо страхування зазвичай здійснюється на підставі догово­ру страхування.

За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачу­вати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Характерні риси цього договору:

• сторони договору: страховик (суб'єкт страхової діяльності) та страхуваль­ник (особа, якій надаються страхові послуги);

• форма договору - письмова, модифікацією якої у сфері страхування може бути страхове свідоцтво (поліс, сертифікат);

• договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (роз­робляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підляга­ють реєстрації в Уповноваженому органі/ДКРРФП при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування);

• порядок укладання договору: страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страху­вання страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику;

• договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхо­вого платежу, якщо інше не передбачено договором страхування;

• предмет договору - майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страху­вання); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності);

• зміст договору:

І. Істотні умови договору (предмет договору; страховий випадок; розмір гро­шової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настан­ня страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його сплати; строк договору та інші умови, визначені актами законодавства, - ст. 16 Закону «Про страхування»); II. Обов'язки сторін:

Страховика: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страху­вання; 2) протягом двох робочих днів після отримання відомостей про настання страхового випадку вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором, та в порядку, визначеному законом і договором (страховик вправі відмовитися від здійснення страхової виплати у випадках, передбачених ст. 991 ЦК, ст. 26 Закону «Про страхування» та договором страхування); 4) відшкодувати витрати, понесе­ні страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків; 5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, пе­реукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страху­вальника та його майнове становище, крім встановлених законом випадків;

Страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у встановленому договором розмірі; 2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне зна­чення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які змі­ни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити стра­ховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (невиконання цього обов'язку тягне нікчемність нового договору страхування); 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню; 5) повідомити страховика про настання страхового ви­падку в установлений договором строк.

Підстави припинення договору: а) за згодою сторін; б) на вимогу страхуваль­ника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування, за умови попереднього повідомлення - щонайменше за ЗО днів; в) у випадках, пе­редбачених ст. 28 Закону «Про страхування», а саме у разі:

1)закінчення строку дії договору;

2)виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3)несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки; при цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимо­гою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору;

4)ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком передбачених законом ви­падків;

5)ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6)прийняття судового рішення про визнання договору Страхування недій­сним;

7)в інших випадках, передбачених законодавством України.

Договір страхування визнається недійсним в судовому порядку і не підлягає виконанню:

1)у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а також:

2)якщо договір укладено після страхового випадку;

3)якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

4. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами

Посередницька діяльність щодо випуску та обігу цінних паперів також є різ­новидом фінансової діяльності у сфері господарювання, яка характеризується та­кими ознаками:

• є підприємницькою діяльністю;

• регулюється:

кодексами: ГК України (параграф 3 «Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа» глави 35); ЦК України (глава 63 «Послуги. Загальні положення», глава 68 «Доручення», глава 69 «Комісія», глава 70 «Управ­ління майном»);

законами України: від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»; від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електро­нного обігу цінних паперів в Україні»; від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

підзаконними нормативно-правовими актами, серед яких: Порядок та умови видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фон­довому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 345; Ліцензійні умови провадження профе­сійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 346; Правила (умови) здійснення ді­яльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяль­ності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затв. рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006 № 1449, та ін.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

брокерську діяльність (укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи);

дилерську діяльність (укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом);

андеррайтинг (розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цін­ними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента);

діяльність з управління цінними паперами (діяльність, яка провадиться тор­говцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими кошта­ми, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб);

• вимоги до торговців цінними паперами (ст. 17 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»):

їх організаційно-правової форми: господарські товариства, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банки;

до капіталу: а) торговець цінними паперами може провадити дилерську ді­яльність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менше ніж 120 тис. грн., брокерську діяльність та діяльність з управління цінними папера­ми - не менше 300 тис. грн., андеррайтинг - не менше 600 тис. грн.; б) у статутно­му капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може переви­щувати 10%;

ліцензування діяльності, що здійснюється ДКЦПФР відповідно до встановле­ного порядку (Порядок та умови видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі ду­бліката та копії ліцензії, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 345), дотри­мання ліцензійних вимог (Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами, затв. рішенням

ДКЦПФР від 26.05.2006 № 346) та Правил (умови здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами (затв. рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006 № 1449);

обов'язкового членства щонайменше в одній саморегулівній організації (непри­бутковому об'єднанні учасників фондового ринку, що провадять професійну ді­яльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, утвореному відповід­но до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку);

вимоги до договорів торговців цінними паперами та їх виконання:

1)щодо форми: договір доручення, договір комісії або договір про управління цінними паперами укладається з торговцем цінними паперами в письмовій формі;

2)щодо змісту: в договорі між клієнтом і торговцем цінними паперами визна­чаються права та обов'язки торговця цінними паперами стосовно його клієнта, умови укладення договорів щодо цінних паперів, порядок звітності торговця пе­ред його клієнтом, порядок і умови виплати торговцю винагороди;

3)щодо виконання: торговець цінними паперами зобов'язаний виконувати до­ручення клієнтів за договорами доручення, договорами комісії та договорами про управління цінними паперами на найвигідніших для клієнта умовах; доручення клі­єнтів виконуються торговцем цінними паперами у порядку їх надходження, якщо інше не передбачено договором або дорученням клієнтів; у разі укладення торгов­цем цінними паперами договорів за власний рахунок разом з укладенням ним до­говорів за рахунок клієнта виконання договорів для клієнта є пріоритетним;

4) щодо інформування фондової біржі: торговець цінними паперами
зобов'язаний подавати на обрану ним фондову біржу інформацію про всі вчинені
ним правочини з цінними паперами в строки і порядку, що визначені правилами
фондової біржі;

особливості правового режиму цінних паперів, грошових коштів та іншого майна:

а) торговець цінними паперами веде облік цінних паперів, грошових коштів окремо для кожного клієнта та окремо від цінних паперів, грошових коштів та майна, що перебувають у власності торговця цінними паперами, відповідно до вимог, установлених ДКЦПФР за погодженням з Міністерством фінансів України, а у випадках, установлених законодавством, - також з Національним банком України;

б) на грошові кошти та цінні папери клієнтів, що передаються торговцям цінними паперами в управління, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями торговця цінними паперами, що не пов'язані зі здійсненням ним функцій управителя;

в) для провадження діяльності з управління цінними паперами грошові кошти клієнта зараховуються на окремий поточний рахунок торговця цінними паперами у банку окремо від власних коштів торговця цінними паперами, коштів інших клієнтів та відповідно до умов договору про управління цінними паперами;

г) торговець цінними паперами звітує перед клієнтами про використання їх грошових коштів;

д) торговець цінними паперами вправі використовувати грошові кошти клієнтів, якщо це передбачено договором про управління цінними паперами;

е) договором про управління цінними паперами може бути передбачено розподіл між сторонами прибутку, отриманого торговцем цінними паперами від використання грошових коштів клієнта;

• вимоги до розкриття інформації про торговців цінних паперів як професій­них учасників фондового ринку відповідно до вимог, встановлених ДКЦПФР:

1)зміст інформації (номер, дата видачі та строк дії ліцензії, обсяг повнова­жень згідно з ліцензією, керівник та уповноважена особа, що діє від його імені);

2)дотримання правил розкриття інсайдерської інформації (будь-яка не опри­люднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів);

» державне регулювання посередницької діяльності на ринку цінних паперів:

I. Мета державного регулювання: реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів; забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; захист прав учасників фондового ринку; дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; контроль за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

II. Форми державного регулювання:

- нормативне регулювання: прийняття актів законодавства з питань діяль­ності учасників ринку цінних паперів, у тому числі встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів;

- управління діяльністю торговців цінними паперами - окремі, визначені законом, управлінські повноваження: а) видача спеціальних дозволів (лі­цензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю; б) заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством; в) реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів та ін.;

- контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів щодо дотриман­ням ними вимог законодавства у цій сфері; створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

III. Органи, що здійснюють державне регулювання: (1) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші державні органи у межах своїх повно-
важень, визначених законом, та (2) саморегулівні організації (утворюються за
принципом: одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Особливості правового статусу саморегулівної організації професійних учас­ників фондового: 1) повинна об'єднувати більше 50% професійних учасників фондового ринку за одним з видів професійної діяльності;

2)набуває статусу саморегулівної організації з дня його реєстрації ДКЦПФР;

3)мета діяльності саморегулівних організацій ринку є забезпечення прова­дження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, розроблення і затвердження правил, стандартів про­фесійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності;