Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 7 страница

Этпокова Е.В. Трансграничное слияние и поглощение в условиях неразвитос­ти системы корпоративного управления на примере Украины // Конкуренция. -2003. - № 2. - С. 29-32.

РОЗДІЛ VII.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА

ТЕМА 18.

БАНКРУТСТВО ЯК ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ

РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.Поняття банкрутства.

2.Сторони в справі про банкрутство.

3.Стадії провадження справи про банкрутство.

1. Поняття банкрутства

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтаці­єю вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення рин­кової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною харак­терною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку).

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фак­тичного стану).

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспро­можність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми бор­гових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визна­чений ч. 4 ст. 205 ГК).

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усу­ненню попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб'єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідацій­ної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.

Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспромож­ності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше як через застосування ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про бан­крутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот міні­мальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про бан­крутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про бан­крутство з комплектом передбачених законом документів.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий ін­ститут у системі господарського законодавства. Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:

I - акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо ре­гулювання відносин, пов'язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивіль­ний кодекс);

II - акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб'єктів з виключним видом діяльності (банки, інститути спільного інвестуван­ня, страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб'єктів банкрутами;

III- спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб'єктів підприємництва банкрутами: Закон «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» (далі - Закон), постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з пи­тань банкрутства» та ін.

Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критері­єм їх юридичної сили може бути представлена таким чином: • кодекси:

- Господарський кодекс України - глава 23 «Визнання суб'єкта підприєм­ницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрутства - ст. 209; поняття кредито­рів та форми їх організації - ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва - ст. 211; процедури, що застосовуються до не­платоспроможного боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за раху­нок яких формується ліквідаційна маса, - ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за по­рушенні законодавства про банкрутство - ст. 215);

- Цивільний кодекс України, зокрема ст. 18 (передбачає можливість визна­ння фізичної особи - підприємця банкрутом у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані зі здійсненням ним підприєм­ницької діяльності), ст. 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної осо­би, порядок якої визначається законом про відновлення платоспромож­ності або визнання банкрутом);

• закони України:

- від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством;

- від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами»;

- від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (вста­новлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тим­часових учасників) Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабі­нетом Міністрів України та Національним банком України);

- від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову реалізацію май­на» (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної влас­ності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки Держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів дер­жавних підприємств);

- від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтя­жень» (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також право­вий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридич­них і фізичних осіб стосовно рухомого майна);

- низка законів містить, що положення про можливість визнання банкрутом господарські організації певних видів, зокрема: від 19.10.1991 р. «Про гос­подарські товариства» (ст. 19), від 20.03.1991 р. «Про банки і банківську ді­яльність» (в редакції Закону від 07.12.2000 р.) - ст. 88, від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996 р. «Про страхування» (ст. 43), від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії в Україні» (ч. 6 ст. 11) та ін.;

• підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України:

- від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств»;

- від 27.03.2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства»;

- від 19.04.2006 р. № 533 «Про затвердження Положення про Державний де­партамент з питань банкрутства» та ін.;

• відомчі нормативні акти:

- Ліцензійні умови провадження господарської діяльності арбітражних керую­чих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки України від 04.05.2001 р. № 72/49;

- Наказ Міністерства економіки України від 20.07.2006 р. № 247 «Про за­твердження форм подання арбітражним керуючим інформації, необхід­ної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких поруше­но провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо заповнення цих форм»;

• та ін.

Важлива роль і рішень Конституційного Суду України, в тому числі рішення № 5-рп/2007 від 20.06.2007 р. у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про офіційне тлумачення поло­жень ч. 8 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності).

2. Сторони в справі про банкрутство

Участь у справі про банкрутство беруть:

а) сторони в справі про банкрутство - боржник (банкрут) і кредитори;

б) інші учасники провадження у справі про банкрутство: арбітражний керую-
чий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган,
уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених
Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство:
Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, пред-
ставник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника;
уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатко-
вою відповідальністю.

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами (у тому числі зобов'язання щодо спла­ти страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших видів обов'язкових платежів), які сукупно складають не менше 300 міні­мальних розмірів заробітної плати, протягом трьох місяців після Настання вста­новленого строку їх сплати. Боржник, неспроможність якого виконати свої гро­шові зобов'язання встановлена господарським судом, іменується банкрутом або суб'єктом банкрутства. Суб'єктами банкрутства не можуть бути:

• відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представни­цтва, відділення тощо);

• казенні підприємства;

• комунальні унітарні підприємства згідно з прийнятим на пленарному за­сіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;

• у частині санації та ліквідації - державні підприємства, майно яких не під­лягає приватизації.

Законом (ч. 6 ст. 5) встановлені деякі особливості щодо окремих категорій підприємств. Так, справи про банкрутство гірничих підприємств (шахти, рудни­ки, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовугледобувні підпри­ємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, яким надається дер­жавна підтримка, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25% і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше, ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій).

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністютасвоєчасністюсправляннястраховихвнесківназагальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Проте не мо­жуть бути стороною у справі про банкрутство:

• кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;

• кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги, щодо яких досягнуто згоди про їх припинення, у тому числі заміну або припинення зобов'язання, відповід­но до Закону Вважаються погашеними.

За ознакою часу виникнення вимог до боржника і, відповідно, особливос­тями правового становища розрізняють конкурсних кредиторів (це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у спра­ві про банкрутство або визнані конкурсними відповідно до вимог Закону та зобов'язання яких не забезпечені заставою) і поточні кредитори (тобто кре­дитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами де боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Вимоги, що подаються першою категорією кредиторів (конкурсними кредиторами), якщо вони стали ініціаторами порушення справи про банкрутство, мають бути безспірними: ви­знані боржником, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Поточні кредитори вступають у процес після пу­блікації оголошення про порушення справи про банкрутство (їхні вимоги по­даються як господарському суду, так і боржнику, мають бути обґрунтованими, але не обов'язково безспірними).

Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів.

Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:

- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквіда­тор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодав­ством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду;

- власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;

- Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства -у разі порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких пере­вищує 50%;

- представник органу місцевого самоврядування - щодо комунальних підприємств-боржників;

- представник працівників боржника;

- уповноважена особа акціонерів, учасників товариства з обмеженою чи до­датковою відповідальністю - особа, уповноважена загальними зборами акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відпові­дальністю, що володіють більше ніж половиною статутного капіталу това­риства, представляти їхні інтереси під час проведення процедур банкрут­ства цього товариства з правом дорадчого голосу.

Здійснення державної політики щодо запобігання банкрутству, а також за­безпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств і підпри­ємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, і суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, пе­редбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом», покладається на державний орган з питань банкрутства - Державний департамент з питань банкрутства, утворений згід­но з постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства» у складі Мініс­терства економіки.

Державний орган з питань банкрутства відповідно до ст. 214 Господарського кодексу України та ст. 2 Закону здійснює такі повноваження:

- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом;

- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (роз­порядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних під­приємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом;

- організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприєм­ницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (роз­порядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких пору­шено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для веден­ня єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, при підготовці справи про банкрутство до роз­гляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення су­дом експертизи та надання відповідного доручення;

- готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу ви­сновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%;

- готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановлено­му порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

- здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Відповідно до Положення про Департамент з питань банкрутства, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2006 р. № 533:

• Державний департамент з питань банкрутства (далі - Департамент) є уря­довим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки та йому підпорядковується;

• має статус юридичної особи, самостійний баланс, рахунки в органах Дер­жавного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням;

• основні завданнями Департаменту: участь у реалізації державної політики у сфері запобігання банкрутству і забезпечення умов здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, і суб'єктів підприємницької ді­яльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом»;

• Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

1)сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов для здій­снення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

2)забезпечує ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких пору­шено провадження у справі про банкрутство, визначає форму подання арбітраж­ними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) (далі - арбітражні керуючі) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;

3)забезпечує здійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;

4)організовує роботу із забезпечення підготовки, перепідготовки та підви­щення кваліфікації арбітражних керуючих;

5)ліцензує діяльність арбітражних керуючих;

6)організовує роботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих, утвореної Мінекономіки;

7)пропонує господарському суду за участю органу, уповноваженого управля­ти державним майном, кандидатури арбітражних керуючих для державних під­приємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом»;

8)аналізує результати діяльності арбітражних керуючих, готує та подає на розгляд Мінекономіки відповідні матеріали з висновками та пропозиціями;

9)організовує проведення експертизи фінансового становища державних під­приємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, у процесі підготовки справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи з на­данням відповідного доручення;

10) готує на запит суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки щодо наявності ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства стосовно державних підприємств та підприємств, у статут­ному фонді яких частка державної власності перевищує 25%;

11)узагальнює практику застосування законодавства з питань банкрутства та ліцензування діяльності арбітражних керуючих, готує та подає на розгляд Міне­кономіки пропозиції щодо його вдосконалення;

12)розробляє проекти типових документів з питань здійснення процедур від­новлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і подає їх Мінекономіки;

13)розглядає пропозиції органів виконавчої влади щодо фінансування захо­дів, передбачених планом досудової санації, за рахунок коштів Державного бю­джету і подає Мінекономіки відповідні висновки;

14)здійснює у визначених Мінекономіки межах управління майном підпри­ємств, що належать до сфери управління зазначеного міністерства;

15)видає відповідно до законодавства довідки про порушення провадження у справі про банкрутство підприємств, визнання їх банкрутами, перебування у процедурі банкрутства;

16) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
• Департамент має право:

1)залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за пого­дженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетен­ції;

2)одержувати в установленому порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та ор­ганізацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

3)проводити у межах своїх повноважень моніторинг здійснення процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосов­но державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка дер­жавної власності перевищує 25 відсотків, відповідно до вимог законодавства;

4)утворювати для виконання покладених на нього завдань комісії, експертні та консультаційні ради, робочі групи;

5)скликати наради з питань, що належать до його компетенції.

3. Стадії провадження справи про банкрутство

Провадження у справі про банкрутство можна поділити на кілька стадій:

1. Подання заяви до господарського суду та порушення провадження у справі про банкрутство: Ініціатором порушення провадження у справі про банкрут­ство може бути боржник або його кредитори (кредитор). Вимоги до заяви та комплекту документів, що додаються до заяви, визначаються ст. 7 Закону. Від­повідно до ч. 5 ст. 7 Закону боржник обов'язаний звернутися в місячний строк До господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство разі виникнення таких обставин: 1) задоволення вимог одного або кількох креди­торів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; 2) орган боржника, уповноваже­ний відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство; 3) при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; 4) в інших випад­ках, передбачених Законом. У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації від­повідно до вимог цього Закону.

Порушення провадження у справі про банкрутство відбувається протягом 5 днів з дня надходження відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення Провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим осо­бам (сторонам, державному органу з питань банкрутства). Наслідки порушен­ня провадження у справі про банкрутство: вводиться процедура розпорядження майном боржника; призначається розпорядник майна боржника, якщо це мож­ливо на даній стадії процесу; вживаються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, у тому числі вводиться мораторій на задоволення вимог кре­диторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду (але не піз­ніше тридцятого дня з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрут­ство); боржник зобов'язується подати відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство прова­диться за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог креди­торів і заперечень боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих до­кументів і пояснень сторін. За результатами підготовчого засідання виноситься ухвала, якою:

а) на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет «Голос України» або «Урядовий кур'єр») оголошення про порушення справи про банкрутство;

б) зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію).

Крім того, ухвалою визначаються:

• розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про бан­крутство;

• дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізні­ше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідан­ня суду);

• дата попереднього засідання суду (не пізніше трьох місяців після дати про­ведення підготовчого засідання суду);

• дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не пізніше трьох міся­ців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);

• дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство (не пізніше 6 місяців після дати проведення підготовчого засідання суду).

У тих випадках, коли при порушенні провадження у справі про банкрутство не було введено процедуру розпорядження майном боржника, це робиться у під­готовчому засіданні і зазначається у відповідній ухвалі.

3.Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації борж­ника, відбувається протягом 1 місяця після опублікування в офіційних друкова­них виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство.

4.Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготов­чого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включені до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.

5- Визнання боржника банкрутом. Якщо внаслідок проведення спеціальних судових процедур у справі про банкрутство не була відновлена платоспромож­ність боржника і не проведені розрахунки по його боргах, господарський суд ви­знає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Внаслідок такого визнання з дати прийняття відповідної постанови господар­ського суду:

• завершується підприємницька діяльність банкрута;

• вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута;

• припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), процентів по всіх ви­дах заборгованості банкрута;

• укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається лише в порядку ліквідаційної про­цедури;

• припиняються повноваження органів управління та власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше;

• в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

• призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покла­дається безпосереднє здійснення ліквідаційної процедури.

6. Проведення ліквідаційної процедури (див. далі).

На підставі відповідної ухвали господарського суду може мати місце припи­нення провадження у справі про банкрутство, якщо:

- боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та ор­ганізацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

- подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

- у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж борж­ника;

- у встановленому порядку затверджено звіт керуючого санацією;

- затверджено мирову угоду;

- у встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора;

- боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

- кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

ТЕМА 19.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО БОРЖНИКА В ПРОЦЕСІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

1.Поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі про­вадження справи про банкрутство.

2.Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про бан­крутство.

3.Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство.

4.Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство.

5.Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство.

1. Поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі провадження справи про банкрутство

До боржника в процесі провадження справи про банкрутство застосовуються такі судові процедури:

• розпорядження майном боржника;

• мирова угода;

• санація (відновлення платоспроможності боржника);

• ліквідаційна процедура.

З метою попередження справи про банкрутство ГК України (ст. 211) та Закон (ст. 3) передбачають заходи запобігання банкрутству суб'єктів госпо­дарювання, обов'язок вжиття яких покладається на засновників та учасників суб'єктів господарювання, власників майна, органів державної влади та орга­ни місцевого самоврядування в межах їх повноважень. До таких заходів на­лежать: