Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 7 страница
Этпокова Е.В. Трансграничное слияние и поглощение в условиях неразвитости системы корпоративного управления на примере Украины // Конкуренция. -2003. - № 2. - С. 29-32.
РОЗДІЛ VII.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА
ТЕМА 18.
БАНКРУТСТВО ЯК ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ
РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.Поняття банкрутства.
2.Сторони в справі про банкрутство.
3.Стадії провадження справи про банкрутство.
1. Поняття банкрутства
Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями.
Ознаки банкрутства:
1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною характерною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку).
2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану).
3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК).
4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб'єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідаційної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.
Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше як через застосування ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.
Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.
Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.
Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.
Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства. Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:
I - акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивільний кодекс);
II - акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб'єктів з виключним видом діяльності (банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб'єктів банкрутами;
III- спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб'єктів підприємництва банкрутами: Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон), постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства» та ін.
Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критерієм їх юридичної сили може бути представлена таким чином: • кодекси:
- Господарський кодекс України - глава 23 «Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрутства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва - ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса, - ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за порушенні законодавства про банкрутство - ст. 215);
- Цивільний кодекс України, зокрема ст. 18 (передбачає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані зі здійсненням ним підприємницької діяльності), ст. 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом);
• закони України:
- від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством;
- від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами»;
- від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України);
- від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки Держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств);
- від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна);
- низка законів містить, що положення про можливість визнання банкрутом господарські організації певних видів, зокрема: від 19.10.1991 р. «Про господарські товариства» (ст. 19), від 20.03.1991 р. «Про банки і банківську діяльність» (в редакції Закону від 07.12.2000 р.) - ст. 88, від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996 р. «Про страхування» (ст. 43), від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії в Україні» (ч. 6 ст. 11) та ін.;
• підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України:
- від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств»;
- від 27.03.2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства»;
- від 19.04.2006 р. № 533 «Про затвердження Положення про Державний департамент з питань банкрутства» та ін.;
• відомчі нормативні акти:
- Ліцензійні умови провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки України від 04.05.2001 р. № 72/49;
- Наказ Міністерства економіки України від 20.07.2006 р. № 247 «Про затвердження форм подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо заповнення цих форм»;
• та ін.
Важлива роль і рішень Конституційного Суду України, в тому числі рішення № 5-рп/2007 від 20.06.2007 р. у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» про офіційне тлумачення положень ч. 8 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності).
2. Сторони в справі про банкрутство
Участь у справі про банкрутство беруть:
а) сторони в справі про банкрутство - боржник (банкрут) і кредитори;
б) інші учасники провадження у справі про банкрутство: арбітражний керую-
чий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган,
уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених
Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство:
Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, пред-
ставник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника;
уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатко-
вою відповідальністю.
Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами (у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших видів обов'язкових платежів), які сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом трьох місяців після Настання встановленого строку їх сплати. Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом, іменується банкрутом або суб'єктом банкрутства. Суб'єктами банкрутства не можуть бути:
• відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);
• казенні підприємства;
• комунальні унітарні підприємства згідно з прийнятим на пленарному засіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;
• у частині санації та ліквідації - державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації.
Законом (ч. 6 ст. 5) встановлені деякі особливості щодо окремих категорій підприємств. Так, справи про банкрутство гірничих підприємств (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовугледобувні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, яким надається державна підтримка, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25% і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше, ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій).
Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністютасвоєчасністюсправляннястраховихвнесківназагальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Проте не можуть бути стороною у справі про банкрутство:
• кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;
• кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги, щодо яких досягнуто згоди про їх припинення, у тому числі заміну або припинення зобов'язання, відповідно до Закону Вважаються погашеними.
За ознакою часу виникнення вимог до боржника і, відповідно, особливостями правового становища розрізняють конкурсних кредиторів (це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або визнані конкурсними відповідно до вимог Закону та зобов'язання яких не забезпечені заставою) і поточні кредитори (тобто кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами де боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Вимоги, що подаються першою категорією кредиторів (конкурсними кредиторами), якщо вони стали ініціаторами порушення справи про банкрутство, мають бути безспірними: визнані боржником, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Поточні кредитори вступають у процес після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство (їхні вимоги подаються як господарському суду, так і боржнику, мають бути обґрунтованими, але не обов'язково безспірними).
Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів.
Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:
- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду;
- власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;
- Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства -у разі порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких перевищує 50%;
- представник органу місцевого самоврядування - щодо комунальних підприємств-боржників;
- представник працівників боржника;
- уповноважена особа акціонерів, учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю - особа, уповноважена загальними зборами акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, що володіють більше ніж половиною статутного капіталу товариства, представляти їхні інтереси під час проведення процедур банкрутства цього товариства з правом дорадчого голосу.
Здійснення державної політики щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, і суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», покладається на державний орган з питань банкрутства - Державний департамент з питань банкрутства, утворений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства» у складі Міністерства економіки.
Державний орган з питань банкрутства відповідно до ст. 214 Господарського кодексу України та ст. 2 Закону здійснює такі повноваження:
- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом;
- організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);
- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;
- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
- організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;
- готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%;
- готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;
- здійснює інші передбачені законодавством повноваження.
Відповідно до Положення про Департамент з питань банкрутства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2006 р. № 533:
• Державний департамент з питань банкрутства (далі - Департамент) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки та йому підпорядковується;
• має статус юридичної особи, самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням;
• основні завданнями Департаменту: участь у реалізації державної політики у сфері запобігання банкрутству і забезпечення умов здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, і суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
• Департамент відповідно до покладених на нього завдань:
1)сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов для здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
2)забезпечує ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, визначає форму подання арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) (далі - арбітражні керуючі) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;
3)забезпечує здійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;
4)організовує роботу із забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих;
5)ліцензує діяльність арбітражних керуючих;
6)організовує роботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих, утвореної Мінекономіки;
7)пропонує господарському суду за участю органу, уповноваженого управляти державним майном, кандидатури арбітражних керуючих для державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
8)аналізує результати діяльності арбітражних керуючих, готує та подає на розгляд Мінекономіки відповідні матеріали з висновками та пропозиціями;
9)організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, у процесі підготовки справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи з наданням відповідного доручення;
10) готує на запит суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки щодо наявності ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%;
11)узагальнює практику застосування законодавства з питань банкрутства та ліцензування діяльності арбітражних керуючих, готує та подає на розгляд Мінекономіки пропозиції щодо його вдосконалення;
12)розробляє проекти типових документів з питань здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і подає їх Мінекономіки;
13)розглядає пропозиції органів виконавчої влади щодо фінансування заходів, передбачених планом досудової санації, за рахунок коштів Державного бюджету і подає Мінекономіки відповідні висновки;
14)здійснює у визначених Мінекономіки межах управління майном підприємств, що належать до сфери управління зазначеного міністерства;
15)видає відповідно до законодавства довідки про порушення провадження у справі про банкрутство підприємств, визнання їх банкрутами, перебування у процедурі банкрутства;
16) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
• Департамент має право:
1)залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
2)одержувати в установленому порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
3)проводити у межах своїх повноважень моніторинг здійснення процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, відповідно до вимог законодавства;
4)утворювати для виконання покладених на нього завдань комісії, експертні та консультаційні ради, робочі групи;
5)скликати наради з питань, що належать до його компетенції.
3. Стадії провадження справи про банкрутство
Провадження у справі про банкрутство можна поділити на кілька стадій:
1. Подання заяви до господарського суду та порушення провадження у справі про банкрутство: Ініціатором порушення провадження у справі про банкрутство може бути боржник або його кредитори (кредитор). Вимоги до заяви та комплекту документів, що додаються до заяви, визначаються ст. 7 Закону. Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону боржник обов'язаний звернутися в місячний строк До господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство разі виникнення таких обставин: 1) задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; 2) орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство; 3) при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; 4) в інших випадках, передбачених Законом. У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону.
Порушення провадження у справі про банкрутство відбувається протягом 5 днів з дня надходження відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення Провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим особам (сторонам, державному органу з питань банкрутства). Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство: вводиться процедура розпорядження майном боржника; призначається розпорядник майна боржника, якщо це можливо на даній стадії процесу; вживаються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, у тому числі вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду (але не пізніше тридцятого дня з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство); боржник зобов'язується подати відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.
2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство провадиться за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог кредиторів і заперечень боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих документів і пояснень сторін. За результатами підготовчого засідання виноситься ухвала, якою:
а) на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет «Голос України» або «Урядовий кур'єр») оголошення про порушення справи про банкрутство;
б) зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію).
Крім того, ухвалою визначаються:
• розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;
• дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);
• дата попереднього засідання суду (не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду);
• дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);
• дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство (не пізніше 6 місяців після дати проведення підготовчого засідання суду).
У тих випадках, коли при порушенні провадження у справі про банкрутство не було введено процедуру розпорядження майном боржника, це робиться у підготовчому засіданні і зазначається у відповідній ухвалі.
3.Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника, відбувається протягом 1 місяця після опублікування в офіційних друкованих виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство.
4.Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включені до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.
5- Визнання боржника банкрутом. Якщо внаслідок проведення спеціальних судових процедур у справі про банкрутство не була відновлена платоспроможність боржника і не проведені розрахунки по його боргах, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Внаслідок такого визнання з дати прийняття відповідної постанови господарського суду:
• завершується підприємницька діяльність банкрута;
• вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута;
• припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), процентів по всіх видах заборгованості банкрута;
• укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається лише в порядку ліквідаційної процедури;
• припиняються повноваження органів управління та власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше;
• в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
• призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної процедури.
6. Проведення ліквідаційної процедури (див. далі).
На підставі відповідної ухвали господарського суду може мати місце припинення провадження у справі про банкрутство, якщо:
- боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
- подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
- у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;
- у встановленому порядку затверджено звіт керуючого санацією;
- затверджено мирову угоду;
- у встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора;
- боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;
- кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
ТЕМА 19.
СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО БОРЖНИКА В ПРОЦЕСІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО
1.Поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі провадження справи про банкрутство.
2.Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство.
3.Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство.
4.Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство.
5.Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство.
1. Поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі провадження справи про банкрутство
До боржника в процесі провадження справи про банкрутство застосовуються такі судові процедури:
• розпорядження майном боржника;
• мирова угода;
• санація (відновлення платоспроможності боржника);
• ліквідаційна процедура.
З метою попередження справи про банкрутство ГК України (ст. 211) та Закон (ст. 3) передбачають заходи запобігання банкрутству суб'єктів господарювання, обов'язок вжиття яких покладається на засновників та учасників суб'єктів господарювання, власників майна, органів державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. До таких заходів належать:
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 769;