Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 8 страница

- надання боржнику фінансової допомоги в розмірі, достатньому для пога­шення його зобов'язань перед кредиторами;

- взяття на себе зобов'язань перед особами, що надали фінансову допомогу боржникові;

- досудова санація державних підприємств, що провадиться за рахунок ко­штів державних підприємств та інших джерел фінансування (обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок ко­штів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України) і регламентується постановою Кабінету Мі­ністрів України від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку про­ведення досудової санації державних підприємств».

2. Розпорядження майном боржника як судова

процедура у справі про банкрутство

Першою судовою процедурою, що застосовується до боржника, після пору­шення провадження у справі про банкрутство, є розпорядження його майном.

Розпорядження майном боржника - обов'язкова (за окремими винятками) судова процедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовуєть­ся з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покла­дається на розпорядника майном боржника - призначеної суддею після порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи (це може бути і суб'єкт підпри­ємницької діяльності), яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражно­го керуючого і не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів.

До функцій розпорядника майном боржника належать:

- вжиття заходів щодо захисту майна боржника;

- аналіз фінансового становища боржника та розробка рекомендацій, спря­мованих на його фінансове оздоровлення;

- розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошо­ві вимоги до боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявників про результати розгляду;

- ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами;

- скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу;

- виконання інших функцій, передбачених Законом «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Після призначення розпорядника майна повноваження органів управління боржника обмежуються шляхом встановлення заборони приймати рішення про:

• реорганізацію та ліквідацію боржника;

• створення боржником юридичних осіб або про його участь в інших юри­дичних особах;

• створення боржником філій та представництв;

• виплату дивідендів;

• проведення боржником емісії цінних паперів;

• вихід зі складу учасників боржника юридичної особи;

• придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника. За згодою розпорядника майна органи управління боржника:

- приймають рішення про участь боржника в господарських об'єднаннях;

- укладають угоди щодо: нерухомого майна боржника; одержання та видачі позик (кредитів); поручительства та видачі гарантій; уступки вимоги; пе­реведення боргу; передачі в довірче управління майна боржника; розпоря­дження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад 1% балансової вартості активів боржника.

Розпорядник майна призначається на строк до 6 місяців, який може бути про­довжений чи скорочений судом за клопотанням самого розпорядника, комітету кредиторів чи власника майна боржника.

При проведенні даної процедури боржник може одночасно задовольнити ви­моги усіх кредиторів відповідно реєстру повністю чи частково в однаковому для всіх пропорційному відношенні до вимог кожного кредитора (за згодою комітету кредиторів та розпорядника майна). Проведення таких розрахунків свідчить про відновлення платоспроможності боржника, і господарський суд припиняє про­вадження у справі про банкрутство. У всіх інших випадках процедура розпоря­дження майном боржника завершується однією з подальших судових процедур банкрутства, кожна з яких не є обов'язковою сама по собі, однак принаймні одна з них має бути застосована.

3. Санація боржника як судова процедура

у справі про банкрутство

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кре­диторів. Вона може включати кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управ­ління боржника тощо.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпоряджен­ня майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовжений ще до 6 місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або ін­весторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашен­ня боргу, повністю чи частково, боржника на певних умовах, в тому числі набуття права власності на його майно).

Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого.

З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника й управління боржником переходить до керуючого сана­цією, який має низку прав (розпоряджатися майном боржника з урахувань об­межень, передбачених Законом; укладати від імені боржника угоди, в тому числі мирову угоду; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недій­сними) та обов'язків (прийняти в господарське відання майно боржника та органі­зувати проведення його інвентаризації; відкрити спеціальний рахунок для прове­дення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації; на укладення угод (у тому числі мирової угоди) від імені боржника; організувати ведення бухгалтерського і статистичного облі­ку та фінансової звітності; здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської за­боргованості перед боржником; розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, що виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації, а також заявляти в установленому порядку заперечення щодо зазначених вимог кредиторів; звітувати перед коміте­том кредиторів щодо реалізації плану санації; своєчасно повідомляти державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків; інші повноважен­ня, передбачені Законом).

Основне призначення керуючого санацією - це розробка і забезпечення ви­конання схваленого комітетом кредиторів і затвердженого господарським судом плану санації, який має передбачати строк відновлення платоспроможності борж­ника та містити заходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у за­доволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвес­тором боргу кредиторам тощо. Якщо протягом 6 місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано схваленого комітетом кредиторів плану санації, господарський суд може прийняти рішення про визнання боржни­ка банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт у разі: закінчення строку санації (за 15 днів до його закінчення); за наявності підстав для дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності боржника, укладення мирової угоди). Цей звіт повинен містити відомості про фінансово-господарський стан боржника та наявність у боржника грошових ко­штів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника, а також інші відомості про можливість погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.

Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство, якщо зборами кредиторів за результатами розгляду цього звіту прийнято рішення:

• про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;

• про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків кредиторів.

Звіт керуючого санацією не підлягає затвердженню у разі встановлення гос­подарським судом обґрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак від­новлення платоспроможності боржника, про що виноситься відповідна ухвала. Незатвердження господарським судом звіту керуючого санацією або неподання такого звіту в установлений строк є підставою для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

4. Мирова угода як судова процедура

у справі про банкрутство

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовле­ність між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а та­кож прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, за­безпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону (див. положення щодо черговості задоволення вимог кредиторів при проведення ліквідаційної процедури). Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове держав­не пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування (ч. 1 ст. 36 Закону).

У разі коли умови мирової угоди, укладеної згідно зі встановленими Законом правилами, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої миро­вої угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрут­ство до господарського суду, визнається безнадійним і списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господар­ського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповід­ного податкового органу за місцезнаходженням боржника (проте дію ч. 2 ст. 36 Закону, що містить зазначені положення, зупинено на 2007 рік згідно із Законом № 489-У від 19.12.2006 р.).

Зміст мирової угоди:

• обов'язкові положення: про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; про відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини;

• факультативні положення: про виконання зобов'язань боржника третіми особами; про обмін вимог кредиторів на акції боржника; про задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Вона набирає чинності у разі затвердження її господарським су­дом, про що виноситься відповідна ухвала. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника.

Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголо­сували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гір­ші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

Мирова угода є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, ви­моги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. ,3 дня за­твердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов мирової угоди. Винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадженні у справі про банкрутство і, відповідно, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

У разі незатвердження господарським судом мирової угоди (якщо було по­рушено порядок укладення мирової угоди або мирова угода містить умови, що суперечать закону), така угода вважається неукладеною.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

• невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менше ніж третини вимог кредиторів;

• провадження боржником дій, які порушують права та законні інтереси кре­диторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мирової угодою.

5. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова про­цедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованос­ті банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - 12 місяців, яка може бути продо­вжена господарським судом ще на 6 місяців. Забезпечення проведення цієї про­цедури покладається на ліквідатора.

Ліквідатор - фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної проце­дури та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Порядок його призначення та вимоги до кандидата ті ж самі, що передбачені щодо керуючого санацією.

Ліквідаційна комісія (її склад) призначається господарським судом за кло­потанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. Ліквідатор виконує такі повноваження:

- здійснює функції органів управління (керівника) банкрута;

- приймає до свого відання майно банкрута, управляє та розпоряджається ним;

- здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута;

- вживає заходів щодо виявлення та повернення майна банкрута, що знахо­диться у третіх осіб (включаючи дебіторську заборгованість);

- очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, до складу якої включаються: усі види майнових активів (майно та майнові права) банкру­та, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної про­цедури (за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому за­конодавством, до комунальної власності відповідних територіальних гро­мад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку); речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування (особливості правового режиму окремих категорій майна з огляду на формування ліквідаційної маси банкрута визначаються ст. 26 За­кону: 1) майно банкрута, що є предметом застави включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя; 2) індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і госпо­дарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси);

- звільняє працівників банкрута згідно з трудовим законодавством;

- заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час про­вадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;

- подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод борж­ника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю чи частково, за наявності передбачених Законом під­став (якщо: виконання договору завдає збитки боржнику; договір є довго­строковим (понад рік); виконання договору створює умови, що перешко­джають відновленню платоспроможності боржника);

- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

- забезпечує здійснення оцінки майна банкрута (майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність; у разі продажу майна на аукціоні вар­тість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю; для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати на підставі до­говору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з опла­тою їхніх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів;

- реалізує майно банкрута в установленому порядку (оповіщення через за­соби масової інформації про погоджений з комітетом кредиторів порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна; засто­сування, як правило, конкурентних способів продажу майна; акумуляція коштів, отриманих від продажу майна банкрута, на основному рахунку боржника) та здійснює інші повноваження.

Наявні та отримані від продажу майна та інші кошти банкрута спрямовують­ся на задоволення вимог кредиторів відповідно до такої черговості: У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії та компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 Закону (ці витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом).

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із:

а) зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу;

б) зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян (у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування (шляхом капіталізації відповідних платежів у встановленому законом порядку);

в) вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучають майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів; вимоги центрального органу виконавчої влади, що здій­снює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються всі включені до реєстру вимоги кредито­рів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів тру­дового колективу до статутного фонду підприємства. У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Юридичне значення черговості задоволення вимог кредиторів: вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги; у разі недостатності коштів банкрута для задоволення всіх вимог кредито­рів однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор складає звіт та ліквідаційний баланс, які з урахуванням думки членів комітету кредиторів затвер­джуються господарським судом. Наслідки затвердження ліквідаційного балансу: а) якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог креди­торів не залишилося майна банкрута або майна, що залишилося, не вистачає для функціонування банкрута відповідно до вимог законодавства, - виноситься ухва­ла про ліквідацію юридичної особи-банкрута; б) якщо після розрахунків по бор­гах у банкрута залишилося майно, достатнє (згідно з законодавством) для його фінансування, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.

Незатвердження звіту ліквідатора може мати місце у разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для задоволення вимог кредиторів. У такому випадку виноситься ухвала про призначення нового ліквідатора, який очолює лік­відаційну комісію і забезпечує виконання покладених на нього функцій.

Зазначений порядок відновлення платоспроможності боржника або визна­ння його банкрутом є загальним. Особливості процедури банкрутства встанов­лені Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» для окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності - містоутворюючих підприємств (ст. 42), особливо небезпечних підприємств (ст. 43), сільськогосподарських підприємств (ст. 44), страховиків (ст. 45), професійних учасників цінних паперів (ст. 46), емітента чи управителя іпотечних сертифіка­тів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю (ст. 46-1); індивідуальних підприємців (ст. 47-49), фермерського господарства (ст. 50), відсутнього боржника та боржника, що ліквідується влас­ником (ст. 51-52), а також передбачені особливості провадження санації боржни­ка його керівником (ст. 53).

Контрольні запитання

1. В чому полягає призначення інституту банкрутства?

2. Які ознаки банкрутства?

3. Розкрийте поняття «суб'єкт банкрутства».

4. Назвіть матеріально-правові та процесуально-правові підстави пору­шення провадження у справі про банкрутство?

5. В яких судах розглядаються справи про банкрутство?

6. Чи може ініціювати порушення провадження справи про банкрутство сам боржник?

7. Які категорії осіб беруть (можуть брати) участь у справі про банкрут­ство?

8. Назвіть категорії суб'єктів господарських правовідносин, які не можуть бути визнані банкрутом. Обґрунтуйте свою відповідь.

9. Які стадії можна виділити в процесі провадження справи про банкрут­ство?

10. В чому полягає роль кредиторів у справі про банкрутство? В якій формі вони діють? Як приймають рішення, що мають значення у справі, зо­крема, щодо запровадження певних судових процедур та призначення арбітражного керуючого (розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора)?

11. Які судові процедури застосовуються у справі про банкрутство? Яке їх призначення?

12. Яка з судових процедур є зазвичай обов'язковою у справі про банкрут­ство? Обґрунтуйте свою відповідь.

13. За наявності яких підстав припиняється провадження у справі про бан­крутство?

14. Розкрийте зміст та порядок введення процедури санації у справі про банкрутство.

15. Чим відрізняється мирова угода від решти судових процедур у справі про банкрутство?

16. За наявності яких умов і в якому порядку запроваджується ліквідаційна процедура? Яка особа її очолює? Яке призначення ліквідаційної проце­дури?

17. В чому полягають правові наслідки визнання боржника банкрутом?

18. Відповідно до якої черговості покриваються борги банкрута?

19. Чим завершується ліквідаційна процедура?

20. Чи може суб'єкт господарювання, визнаний банкрутом, продовжити свою господарську діяльність після завершення ліквідаційної проце­дури?

21. Для яких категорій суб'єктів підприємницької діяльності передбачають­ся особливості провадження та застосування судових процедур у справі про банкрутство?

Нормативні акти

Господарський кодекс України (глава 23 «Визнання суб'єкта підприємниць­кої діяльності банкрутом» - статті 209-215).

Цивільний кодекс України (ст. 18, ч. З ст. 110).

Закон України від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону України від 30.06.1999 р.) // ВВР України. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378 (з наступними змінами та доповненнями).

Господарський процесуальний кодекс України // ВВР України. - 1992. - № 6. - Ст. 56 (з наступними змінами та доповненнями).

Закон України від 22.04.1993 р. «Про аудиторську діяльність» // ВВР Украї­ни. - 1993. - № 23. - Ст. 243; 1995. - № 14. - Ст. 88.

Закон України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» // ВВР України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

Закон України від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» // ВВР України. - 2002. - № 5. - Ст. ЗО.

Закон України від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову реалі­зацію майна» // Урядовий кур’єр. - 2001. - 26 грудня.

Закон України від 07.02.2002 р. «Про судоустрій України» // ВВР України. -2002. - № 27-28. - Ст. 180.

Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2007 від 20.06.2007 р. у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Кіровоградо-бленерго» про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом» справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) // ОВУ. - 2007. - № 48 (від 13.07.2007 р.). - Ст. 1991.

Указ Президента України від 21.04.1998 р. «Про утворення в арбітражних су­дах України спеціальних колегій з розгляду справ про банкрутство» // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1998. - № 3. - С. 14.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1996 р. № 1403 «Про Поло­ження про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій» // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 1997. - № 5. - С. 24-28.

Постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 р. № 922 «Про особли­вості санації підприємств агропромислового комплексу» // Урядовий кур'єр. -1998. - 2 червня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвер­дження Порядку проведення досудової санації державних підприємств» // Уря­довий кур'єр. - 2000. - 17 травня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. № 765 «Про реаліза­цію статей 31 і 43 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом» // Урядовий кур'єр. - 2000. - 21 червня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2002 р. № 813 «Про затвер­дження Порядку погодження з Кабінетом Міністрів України реструктуризації підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» // Офіційний вісник України. - 2002. - № 24. - Ст. 1167 або Вісник господарсько­го судочинства. - 2002. - № 3. - С. 53-54.

Постанова Кабінету Міністрів України від 27 березня 2006 р. № 370 «Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства» // ОВУ. - 2006. - № 13 (від 12.04.2006). - Ст. 876.

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2006 р. № 533 «Про за­твердження Положення про Державний департамент з питань банкрутства» // ОВУ - 2006. - № 16 (від 03.05.2006). - Ст. 1190.