Підприємства державної форми власності 10 страница

• право комунальної власності, суб'єктом якого є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;

• право колективної власності, суб'єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об'єднання громадян;

• право приватної власності, суб'єктом якого є громадяни України, громадя­ни інших держав, особи без громадянства.

Залежно від ступеня персоніфікації суб'єкта права власності згадані форми поділяють на:

• право публічної власності, суб'єктом якого є заздалегідь невизначене і постійно змінюване коло осіб (народ України як суб'єкт права дер­жавної власності; територіальна громада як суб'єкт права комунальної власності);

• право приватно-колективної власності, суб'єкт якого чітко визначений - певне коло фізичних та/або юридичних осіб (право колективної власнос­ті) або певна фізична особа (право приватної власності) чи створене нею підприємство-власник.

Згадані види права власності мають спільні риси. Право державної та право комунальної власності мають генетичний зв'язок, оскільки друге виокремилося з першого (відповідно до першої редакції Закону «Про власність», комуналь­на власність розглядалася як вид державної власності, і лише після прийняття 28.06.1996 р. Конституції України вони почали розглядатися як окремі форми власності).

2. Особливості правового режиму публічних форм власності

2.1. Право державної власності на засоби виробництва: поняття, зміст, правові форми реалізації

Право державної власності на засоби виробництва в об'єктивному

розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини державної власності щодо цього майна.

Право державної власності на засоби виробництва в суб'єктивному розумін­ні - це юридично визначена і забезпечена можливість суб'єкта цього права вико­ристовувати належні йому засоби виробництва своєю владою в інтересах народу України.

Своєрідність права державної власності полягає в тому, що:

• функції власника щодо об'єктів державної власності (засобів виробництва у тому числі) здійснюються вищими органами державної влади: Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України і реа­лізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, дина­міки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління пев­них центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управ­ління вказаними частинами;

• суб'єкт права власності (держава) сам встановлює правові норми, що регу­люють відносини державної власності;

• реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створе­них державою підприємств та організацій, які діють у певних правових формах.

Великий масив об'єктів права державної власності, специфіка правового ста­тусу суб'єкта - держави, яка діє через систему органів, підприємств та організа­цій, зумовлює численність правових форм реалізації права державної власності у сфері економіки.

Правові форми реалізації права державної власності - це врегульовані правом, різні за призначенням та способами здійснення види діяльності державних орга­нів і державних господарських організацій, пов'язані з використанням державно­го майна. Можна виділити кілька таких форм:

1. Загальне управління фондом державної власності, що здійснюється вищи­ми органами державної влади - Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Мі­ністрів України і реалізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управ­ління вказаними частинами.

2. Господарське управління окремими частинами фонду державної власності стосовно засобів виробництва державної власності здійснюється головним чи­ном господарськими міністерствами та відомствами, Фондом державного майна України, державними господарськими об'єднаннями та державними холдингови­ми компаніями - в частині делегованих їм функцій відповідними господарськими міністерствами через такі повноваження: створення, реорганізація та ліквідація державних підприємств та організацій, визначення мети та предмета їх діяльності (затвердження статутів і положень), здійснення контролю за ефективністю ви­користання ними державного майна, встановлення підвідомчим підприємствам економічних лімітів і нормативів, розміщення державних замовлень тощо.

3.Корпоративні права: створення державних (національних) акціонерних товариств (холдингових компаній) та участі в господарських організаціях кор­поративного типу за участю інших осіб. Корпоратизація державних підприємств (перетворення державних унітарних підприємств на відкриті акціонерні това­риства) була започаткована Указом Президента від 15.03.1993 р. Низка питань, пов'язаних з корпоратизацією, регулюється законами від 15 березня 2006 року «Про холдингові компанії в Україні» і від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», а відносини, що виникають у процесі створен­ня змішаних ВАТ (за участю держави та осіб, які можуть бути покупцями в про­цесі приватизації), - Законом України «Про приватизацію державного майна», відповідно до якого на базі підприємств військово-промислового комплексу, що - потребують інвестування, можуть створюватися ВАТ із залишенням у власнос­ті держави контрольного пакету акцій (ч. З ст. 5 цього Закону). Основні засади управління державними корпоративними правами визначаються в главі 18 ГК України «Корпоративні права» (статті 167-172).

4.Господарське відання державними засобами виробництва здійснюється дер­жавними комерційними підприємствами - суб'єктами цього права. Зміст права повного господарського відання державного підприємства складають повнова­ження щодо володіння, користування та розпорядження закріпленим за підпри­ємством майном з дотриманням вимог закону і статуту підприємства.

5.Оперативне управління державним майном здійснюється державними уста­новами та казенними підприємствами - суб'єктами цього права. Воно передбачає цільове володіння, користування та розпорядження державним майном з істотни­ми обмеженнями законом, статутом і вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

6.Користування державним майном здійснюється на підставі договорів орен­ди, лізингу, концесії, укладених із суб'єктами господарювання, які функціонують на базі колективної та приватної власності, відповідно до законів «Про оренду державного та комунального майна», «Про фінансовий лізинг», «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг».

2.2. Право комунальної власності на засоби виробництва та правові форми його реалізації

Право комунальної власності на засоби виробництва в об'єктивному розумінні - Це сукупність правових норм, що регулюють відносини комунальної власності.

Право комунальної власності на засоби виробництва в суб'єктивному розумін­ні - це юридично визначена і забезпечена можливість територіальної громади - як суб'єкта цього права - використовувати належне їй майно (володіти, доцільно, економно й ефективно користуватися і розпоряджатися) на свій розсуд і в своїх інтересах.

Право комунальної власності виділилося з права державної власності і на цей час зберігає значний генетичний зв'язок з ним. Зокрема, основною підставою на­буття права комунальної власності є безоплатна передача державою майна тери­торіальним громадам.

Первісне виділення об'єктів комунальної власності проходило ще в рам­ках державної власності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 04.11.1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержав­ною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)». Цією постановою був визначений перелік підприємств, установ і організацій, майно яких передавалось у комунальну влас­ність (на рівні області), вказано, що все інше державне майно складає загально­державну власність, і встановлено порядок вирішення питань про передачу окре­мих об'єктів загальнодержавної власності в комунальну власність і навпаки.

У подальшому в основному здійснювався перерозподіл об'єктів між загаль­нодержавною (державною) і комунальною власністю шляхом їх передачі. Нині порядок такої передачі регулюється Законом України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Особливістю передачі, яка також засвідчує збереження зв'язку між державною та комунальною власністю, є те, що передача об'єктів здійснюється безоплатно: передача підприємств провадиться разом з усіма активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавер­шеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією. Крім без­оплатної передачі, підставами набуття права комунальної власності є створення та придбання майна в порядку, встановленому законодавством.

Реалізація територіальною громадою функцій власника здійснюється відповід­ним органом місцевого самоврядування через використання таких повноважень:

• розробка і затвердження стосовно відповідної територіальної громади про­грам соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету та звіту про його виконання, місцевих програм приватизації, переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, порядку та умов приватизації ко­мунальної власності;

• прийняття рішень про створення, ліквідацію та реорганізацію підприємств, установ та організацій комунальної власності; щодо відчуження майна, в тому числі виробничо-господарського призначення;

• розгляд проектів планів підприємств і організацій, що діють на базі кому­нальної власності відповідної територіальної громади, здійснення контр­олю за їх виконанням;

• встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибут­ків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

• внесення пропозицій про передачу або продаж у комунальну власність від­повідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та ін­ших форм власності;

• передача іншим органам, зокрема відділам, управлінням виконавчого комі­тету відповідної ради повноважень щодо управління майном, що належить до комунальної власності даної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Господарське управління окремими частинами комунального майна стосовно засобів виробництва здійснюється головним чином управліннями, департамен­тами та відділами виконкому, комунальними господарськими об'єднаннями - в частині делегованих їм функцій органом місцевого самоврядування (його викон­комом) через такі повноваження: створення, реорганізація та ліквідація кому­нальних підприємств та організацій, визначення мети та предмета їх діяльності (затвердження статутів і положень), здійснення контролю за ефективністю вико­ристання ними комунального майна, встановлення підвідомчим підприємствам економічних лімітів і нормативів, розміщення комунальних замовлень тощо.

Господарське відання комунальним майном здійснюється комунальними під­приємствами, які функціонують з метою отримання прибутку.

Оперативне управління комунальним майном здійснюється комунальними установами - закладами освіти, охорони здоров'я тощо та комунальними підпри­ємствами, діяльність яких дотується з місцевого бюджету.

Корпоративні права виникають у територіальної громади в результаті створен­ня комунальних та участі в створенні змішаних господарських товариств (зазвичай AT і TOB), набуття корпоративних прав у вже створених господарських організаці­ях корпоративного типу; основні засади управління комунальними (за аналогією з державними) корпоративними правами відповідно до гл. 18 ГК України.

Передання комунального майна в користування та/або управління суб'єктами господарювання, які функціонують на базі колективної та приватної власності, здійснюється на підставі відповідних договорів: оренди (регулюється Законом «Про оренду державного та комунального майна»), лізингу (відповідно до Закону «Про лізинг»), концесії (закони «Про концесії», «Про концесії на...»).

2.3. Правові засади приватизації державного та комунального майна

Одним з основних напрямів реформування вітчизняної економіки і визна­чальним для забезпечення ринкових засад її функціонування є приватизація дер­жавного майна.

Відповідно до легального визначення (ст. 1 Закону України «Про приватиза­цію державного майна»), приватизацією є відчуження майна, що перебуває у дер­жавній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями в процесі приватизації. На початкових етапах приватизації (в першій половині 90-х років XX століття, коли відбувалася приватизація майна невеликих державних підприємств) основною метою приватизації державного майна було формування значного прошарку при­ватних і колективних власників за рахунок передання їм державного майна на пра­ві власності. Сучасний етап приватизації характеризується новими пріоритетами, оскільки мала приватизація вже майже завершена, в основному приватизовано та­кож майно середніх державних підприємств, а на порядку денному стоїть питання приватизації стратегічно важливих і крупних державних підприємств. У зв'язку з цим основною метою приватизації є вирішення складного завдання: забезпечення підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, залучення коштів на структурну перебудову економіки. Вирішення цих завдань має забезпечити:

• індивідуальна приватизація, що здійснюється на принципах: максимальної економічної ефективності; вибору найбільш оптимальних способів прива­тизації; індивідуального підходу до приватизації; створення умов для кон­центрації управління в руках промислового інвестора (вітчизняного чи іно­земного інвестора або їх об'єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства на ринку відповідної продукції та мають реальні важелі щодо управління підприємством і виконання ним інвестиційних зобов'язань);

• застосування переважно конкурентних способів приватизації, що мають за­безпечити продаж об'єктів приватизації за максимальною ціною та з покладен­ням на покупця інвестиційних зобов'язань (щодо застосування новітніх тех­нік і технологій, модернізації виробництва, збереження та збільшення частки підприємства на ринку певного товару, підвищення конкурентоспроможності товарів, робіт, послуг приватизованого підприємства тощо) і здійснення при­ватизації виключно за грошові кошти (національну валюту та іноземну валю­ту, що визнається конвертованою Національним банком України).

Проте в процесі приватизації має бути забезпечена і її соціальна спрямова­ність, що віддзеркалюється в таких принципах приватизації, як: законність; дер­жавне регулювання та контроль за приватизаційними процесами й післяприватизаційною діяльністю підприємств; додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; надання пільг членам трудових колективів підприємств, що при­ватизуються, в тому числі пріоритетного права на придбання майна (акцій) цих підприємств; інформування громадськості про приватизаційні процеси та при­йняття органами приватизації відповідних рішень та ін.

Реформування вітчизняної економіки - один із стратегічних напрямів дер­жавної економічної політики, безпосередньо пов'язаний з відносинами влас­ності, правовим статусом суб'єктів господарських відносин, антимонопольно-конкурентним регулюванням. Зазначені відносини, відповідно до Конституції України (ст. 92), мають регулюватися державою і, як правило, у формі закону.

Приватизаційне законодавство почало формуватися на початку 90-х років минулого століття і на сьогодні налічує велику кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили. Проте слід мати на увазі, що приватизаційне законо­давство складається з трьох гілок:

• законодавство про приватизацію майна державних підприємств та орга­нізацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності;

• законодавство про приватизацію земельних ділянок;

• законодавство про приватизацію державного житлового фонду.

Хоча всі ці гілки приватизаційного законодавства тісно між собою пов'язані, проте інститутом господарського законодавства є перша з вищеназваних.

Система законодавства про приватизацію майна державних підприємств та організацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності (далі - законодавство про приватизацію державного майна) складається з таких нормативно-правових актів:

1. Законів:

• від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна (діє в редакції За­кону від 19.02.1997 р.);

• від 06.03.1992 р. «Про приватизацію майна невеликих державних підпри­ємств (малу приватизацію)» - діє в редакції Закону від 15.05.1996 р.;

• від 06.03.1992 р. «Про приватизаційні папери» (передбачав три різновиди приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, земельні бони та житлові чеки, проте в обігу був лише перший вид до травня 1999 р., коли була завершена сертифікатна приватизація);

• від 10.07.1996 р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»;

• від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»;

• від 18.05.2000 р. «Про Державну програму приватизації» (ця програма, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, була розрахована на три роки - 2000-2002 роки, проте її чинність подовжена до прийняття нової Програми приватизації);

• від 18.05.2000 р. «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»;

• від 14.09.2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного бу­дівництва»;

• від 09.04.2004 р. «Про особливості приватизації підприємств Державної ак­ціонерної компанії «Укррудпром»;

• від 23.12.2004 р. «Про призупинення приватизації підприємств нафтопере­робної промисловості України»: з метою вдосконалення правового регулю­вання приватизаційних процесів у нафтопереробній галузі та послідовне й ефективне реформування економіки України, передбачає тимчасове (до прийняття нової Державної програми приватизації та Закону України «Про особливості приватизації підприємств нафтопереробної промисловості України») призупинення приватизації зазначених підприємств та внесення державою до статутних фондів господарських товариств усіх форм влас­ності пакетів акцій підприємств нафтопереробної промисловості України, які перебувають у державній власності, а також передачу їх у заставу;

• від 12.01.2005 р. «Про формування конкурентних засад у процесі привати­зації акцій (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб» (далі - Закон) встановлює особливості приватизації акцій (часток, паїв) у статутному капіталі господарських товариств, інших юридичних осіб, роз­ташованих на території України, віднесених Державною програмою прива­тизації на 2000-2002 роки до об'єктів приватизації групи Е і займають мо­нопольне (домінуюче) становище на ринках України або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, мають податкову заборгова­ність перед бюджетами та державними цільовими фондами, а саме:

1) основні засади затвердження переліків підприємств: а) що мають стра­тегічне значення для економіки та безпеки держави - Кабінетом Міні­стрів України, за винятком підприємств, які не підлягають приватизації; б) що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках України, у тому числі регіональних, відповідно до законодавства України про за­хист економічної конкуренції;

2) встановлення Фондом державного майна України (ФДМУ) кваліфіка­ційних вимог до покупців у разі продажу акцій (часток, паїв) підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або за­ймають монопольне (домінуюче) становище на ринках України (ст. 3);

3) особливості продажу об'єктів приватизації (ст. 4): а) прийняття ФДМУ рішення про приватизацію акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі вищезазначених господарських това­риств; б) здійснення приватизації визначених цим Законом об'єктів шляхом продажу єдиним пакетом акцій або всієї частки, що належить державі; в) надання переважного права іншим учасникам товариства, яке приватизується, на придбання єдиного пакету акцій (частки), що належить державі; г) у разі відмови інших учасників від реалізації цього права - застосування конкурсу для продажу єдиним пакетом акцій або всієї частки, що належить державі, відповідно до порядку, затвердженого ФДМУ, ДКЦПФР за погодженням з АМК України, з урахуванням визначених цим Законом особливостей; д) оприлюд­нення інформації про строки та умови проведення конкурсів згідно із законодавством України про приватизацію; е) визначення початкової вартості зазначених об'єктів приватизації відповідно до законодавства України з урахуванням особливостей оцінки акцій (часток, паїв), які належать державі у майні господарських товариств; є) якщо до участі у конкурсі подана одна заявка, то об'єкт приватизації підлягає прода­жу відповідно до умов конкурсу за вартістю, запропонованою покуп­цем, але не нижче початкової вартості.

• від 01.02.2005 р. «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культур­ної спадщини»; передбачив заборону приватизації таких об'єктів до затвер­дження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщи­ни, які не підлягають приватизації;

• таін.

2. Декрет КМУвід 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства».

3. Указів Президента:від 19.03.2002 р. «Про організаційні заходи з під­готовки об'єктів права державної власності до приватизації» та ін.

4. Постанов Кабінету Міністрів України:

Порядок перетворення у процесі приватизації державних, орендних підпри­ємств і підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні това­риства: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 р. № 1099 (з наступними змінами);

Методика оцінки вартості майна під час приватизації: затв. постановою Кабі­нету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554 та ін;

Порядок визначення на конкурсних засадах підприємств, що мають страте­гічне значення для економіки та безпеки держави, інноваційне інвестування яких здійснюватиметься за рахунок частини коштів, отриманих від приватизації дер­жавного майна, розподілу і використання цих коштів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2003 р. № 1839; від 25 жовтня 2006 р. № 1477 «Про погодження Кабінетом Міністрів України рішення щодо утворення державних холдингових компаній у процесі корпорати-зації та приватизації»;

• та ін.

4.Відомчих нормативних актів:

ФДМУ:

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації: затв. наказом Фонду державного май­на України від 22.01.1998 р. № 85;

• Порядок внесення в статутні фонди ВАТ, що створюються в процесі при­ватизації, і вилучення з них фінансово-майнових активів підприємств: затв. наказом Фонду державного майна України від 16.02.1998 р. № 235;

• Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів: затв. наказом Фонду державного майна України від 02.07.1998 р. № 1303 (з на­ступними змінами);

• Порядок передачі функцій управління майном державного підприємства до державних органів приватизації у зв'язку з прийняттям рішення про приватизацію цього майна: затв. наказом Фонду державного майна України від 31.03.2000 р.№667;

• Положення про порядок приватизації об'єктів групи Ж: затв. наказом Фон­ду державного майна України від 14.08.2000 р. № 1693;

• Положення про порядок приватизації об'єктів незавершеного будівництва: затв. наказом Фонду державного майна від 11.09.2000 р. № 1894;

• Положення про продаж цілісних майнових комплексів державних підпри­ємств, які за класифікацією об'єктів приватизації віднесені до груп В, Г: затв. наказом ФДМУ № 1336 від 26.07.2002;

• Наказ ФДМУ від 07.04.2005 № 878 «Про затвердження Порядку оскаржен­ня результатів перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації у державному органі приватизації»;

• та ін.

АМК:

Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств: затв. ФДМУ від 31.08.2004 р., розпорядженням АМК України від 31.08.2004 р. № 330-р, рішенням ДКЦПФР від 17.11.2004 р. № 489;

ДКЦПФР:

Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних то­вариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації; затв. рішенням ДКЦПФР від 11.04.2000 р. № 39 та ін.

Кількох відомств:

• Порядок перерахування до державного бюджету коштів, одержаних від приватизації державного майна, затв. наказом Державного казначей­ства України та Фонду державного майна України від 19.11.2003 р. № 212/2057;

• Положення про застосування способів приватизації пакетів акцій Держав­ної акціонерної компанії «Укррудпром», затв. наказом ФДМУ та Міністер­ства промислової політики України від 17.06.2004 р. № 1193/298;

• Наказ ФДМУ, Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції від 28.09.2004 № 2007/363 «Про затвердження Типового статуту відкрито­го акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, яке не підлягає приватизації»;

• та ін.

Незаперечна також роль локальних нормативних актів і договорів у регулю­ванні відносин приватизації. До таких правових документів слід віднести:

план приватизації підприємства або план розміщення акцій відкритого акціо­нерного товариства, що розробляється комісією з приватизації, яка утворюється після прийняття рішення державним органом приватизації про приватизацію дер­жавного підприємства; відповідно до цього плану здійснюється приватизація май­на конкретного державного підприємства або продаж/розміщення акцій відкрито­го акціонерного товариства, створеного на базі майна державного підприємства;

угоди приватизації - договори, що опосередковують відносини приватизації між її учасниками, провідна роль серед яких належить договорам купівлі-продажу державного майна у процесі його приватизації;

установчі (рішення державного органу приватизації про перетворення дер­жавного підприємства на відкрите акціонерне товариства, статут останнього) та внутрішні документи (положення про фонди, органи управління та контролю тощо) відкритих акціонерних товариств, створених на базі майна державних під­приємств у процесі їх приватизації;

установчі документи господарських товариств, створених громадянами та/ або господарськими організаціями для спільної участі в приватизації майна пев­ного державного підприємства.

Згадані нормативно-правові акти (насамперед закони) визначають мету, принципи, об'єкти, суб'єкти, способи приватизації, вимоги до угод приватизації, відповідальність за порушення вимог приватизаційного законодавства та угод приватизації.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна», до об'єктів права державної власності, що підлягають приватизації, належать:

1) цілісні майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів;

2) об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

3) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств

та інших об'єднань;

4) земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Третя з названих категорій об'єктів на нинішньому етапі приватизаційного процесу в Україні (приватизація великих і стратегічно важливих підприємств) є основним об'єктом приватизації.

Проте не все державне майно може бути об'єктом приватизації. Насамперед це стосується майна, що має загальнодержавне значення, зокрема:

• об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, її обороноз­датність, економічну незалежність, а також об'єкти права власності Україн­ського народу, майно, що становить матеріальну основу державного сувере­нітету України;

• об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;

• об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист грома­дян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;

• об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.

Розгорнутий перелік таких об'єктів дається в ч. 2 ст. 5 Закону «Про приватиза­цію державного майна» та Законі від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права дер­жавної власності, що не підлягають приватизації», в який щорічно вносяться зміни.

Суб'єктами приватизації, відповідно до ст. 6 Закону «Про приватизацію дер­жавного майна», є:

• державні органи приватизації;

• покупці (їх представники);

• посередники.

До системи державних органів приватизації належать: Фонд державного май­на (ФДМ) України, його регіональні відділення та представництва, органи при­ватизації в Автономній Республіці Крим.