Примітки. 1) Акт посольства в стовбці 1636 Сибирського приказу л

¹) Акт посольства в стовбці 1636 Сибирського приказу л. 247-280.

²) Тут, за новою вірнопідданчою термінольоґією розумілися українські городи; як звичайно покорочую ріжні етикетальні вирази.

³) Сибир. прик. стовб. 1636 л. 264-271.

⁴) Monum Hung. XXIV, c. 486: лист Ракоція з 16 листоп. згадує про приїзд козацьких послів.

⁵) Смирнов, Крымское ханство с. 562.

⁶) Дещо з листування у Кубалі III с. 390 прим. 66.

⁷) В москов. перекладі: “А когда вы не отлучитеся от Москвы”, явна помилка.

⁸) Московський переклад з польського тексту, присланого від гетьмана цареві з Тургеневим-Акты Ю. З. Р. XIV.c. 115-7. Кубаля (IIIс. 390) помилково називає сей лист виставленим 9 с. с. листопаду, замість жовтня і висланим до царя 8 грудня-він був висланий цареві 10 с. с. листопада. Каже, що маємо польські ориґінали-не каже ближче де. Не зовсім ясно, чи сей ханський лист і так само листи Сефер-ґазі і Карач-бея привіз козацький посол, чи Тохтамиш; та се не так важно-бо приїхали вони мабуть разом.

⁹) Сибир. приказу ст. 1636 л. 291-2.

¹⁰) Тамже л. 293-4.

¹¹) Так як підданство хана султанові не перешкоджає союзові з козаками, так хан не повинен жадати, щоб задля сього союзу козаки стали неприятелями московського царя.

¹²) Czesc wojska naszego panstwa. Цікавий, бо рідкий вираз.

¹³) Не зовсім ясно, присягу з ким не хочуть козаки ламати? мабуть з Москвою?

¹⁴) Памятники III ч. 32, “з рукописи Щорсівської бібліотеки”. На жаль без усяких пояснень. Дата 29 октобра не зовсім правдоподібна, ледви чи могла тут бути дата нового стилю, для старого стилю вона запізна, зараз нижче бачимо, що 24 жовтня с. с. гетьман повідомляв царя, що він уже відправив ханського посла.

¹⁵) Сибир. приказу стовб. 1636 л. 285-290. З пізніших записок довідуємось, що в тім же часі ходив під'їзд з Київа горі Припеттю, дійшов до Петрикова; петриківські міщане прийняли їx з парадою, присягли цареві, і непускаючися далі, під'їзд з сим маленьким тріумфом повернувся назад, а до царя вислано “з сеунчом” героя сього походу, кн. К. Волконского-Акты Ю. З. Р. XV с. 290-l.

¹⁶) Ci листи в інструкції послам наказано віддати до рук В. В. Бутурлина, щоб він їх підніс цареві: правдоподібно, Виговський пильнував, щоб царські справи переходили через руки “приятеля”.

¹⁷) На устному допиті 3 (13) грудня перед В. Бутурлиним і Л. Лопухиним сей Ластовецький розповів: гетьман Потоцкий і Лянцкороньский все літо стояли під Зборовим і в Підгайцях, але війська-хоч в компутах зазначається з 20 тисяч, при гетьманах було тисячі 4, і то лицарського, бойового люду було небогато, решта люди плохі, не бойці. “Коли козаки погромили Ґурского” під Острогом, “то гетьманське військо стало тікати з-під Зборова, тільки сторожа богато затримала. A за чотири тижні до Пилипівки (коло 25 жовтня н. с.) гетьмани пішли на Камінець під Тернопіль, і розіслали універсали по городах, де військо було на лежах, аби сходилося до них під Тернопіль, і як військо збереться, гетьмани хочуть ударити на козацькі городи: на Ставище і Умань. До хана після погрому Ґурского гетьмани з-під Зборова післали на семи возах грошей, сукна й иншого краму через Волоську землю на Хотин: просять прислати за ті гроші війська тисяч з 20. З волоським, мунтянським і угорським князем уставлено так, що зійшовшися під Хотином вони разом з Татарами підуть просто відти на Ставище і Умань-двома військами, щоб відразу вдарити на козаків великим військом. Котрі козаки будуть до них передаватись, тим показувати ласку, щоб привабити і приєднати всі до себе, а тоді з'єднатися разом і йти на Московські городи.-Сибир. прик. ст. 1636 л. 300-4.

¹⁸) “Наказ послом нашимъ до е. ц. в. Первие: пришедши съ листомъ говорити то: Божіею милостию, в. г-рю (цар. титул) Богдан Хмельницкиі гетманъ со всЂмъ войскомъ вашего ц. в. запорожскимъ до лица земли, яко вЂрные подданные, челомъ бьют и листъ отдают. А когда будет е. ц. величество спрашивать о здоровье пана гетмана і всего войска,-отвещати: бож. мил. и твоимъ в. г. (цар. титул) счастьемъ,-всЂхъ от'Ђхали есмя здорово.

“А если будут спрашивати любо предъ царемъ его милостью или в приказе о какие вЂдомости, говорити: Листы бЂевъ, аговъ татарскихъ, которые прислали до пана гетмана-а листы тЂ чрез нас пресылают, что изволь ваша царская милость ис тЂхъ листов татарских обо всем выразумЂть-неприязнь великую татарскую, что до нас ханъ в всЂ бЂі и аги пишуть: когда от твоего ц. в. не отлучимся, имЂютъ всЂми силами снявся с Венграми, Мутьянами и иными на нас наступать. А Татаровя, приготовя себЂ запасов на 2 месяца на Пещаной Брод через Буг перешли.

“А что послалъ его милость, панъ гетманъ посланцовъ своихъ до господаря мутьянского еще 1-го дня сентября, тогда до сего времени нЂт и про них не слыхать. Также и до венгерского послали есмя, и до сего времени про нихъ не слышеть. Тогда есмя вскоре уже ныне послали листъ до господаря волоского, чтоб намъ дал знать о тЂхъ послах наших, естли задержаны, понежо какъ вЂдомость имЂетъ (!), что и господарь волоскиі из Ясъ совсЂмъ вывозился і в Сочаве запертися имЂет.

“О чолнах докладывати его ц. в.-ва: укажетъ ли на море чолны готовить, понеже писано і в листу о томъ до е. ц. в. и Турки подлинно на войну готовятца; листы татарские посылаю, которые отдайте до рук Василью Васильевичю и просити, чтоб ц. в-ву поднесъ.

“По взятью въ языцех Глинского, передался до нас добровольно Радулъ Ластовецкиі, который прежде на Украине живал, он же и казака старинного Велебневского тамъ въ неволе будучего от Ляховъ вывел, который совешенно пространнее словесно, что тЂ неприятели мыслят, о всемъ исповЂсть. Той же Ластовецкиі сказывал, что Ляхи на пришлые заговейна однолично снявся с Татары на Украину ударити имЂютъ, понеже какъ слышел, что Ляхи ни о чемъ не пекутца, только чтоб Украину извоевать. А Ляхи то сказывают, что когда придемъ в Украину, и естли казаки передаватися станут, тогда имЂютъ с тЂми и иныхъ воевати.

“Бити челом имЂют послы наши его царскому величеству усердно, чтоб нам войска своего с 15 или зъ 20.000 на помочь прислать.

“И о том его царскому величеству послы наши известити имЂют, чтоб полону ратные люди его царского величества в городах нашихъ Черкаскихъ и пограничныхъ не имали, не такъ какъ поганые. Сохрани убо боже, когда Ляхи наступати будут и прельщати имут, чтоб увидя такие тяготы чернь не заблюлася. Понеже для того емся под высокую и крЂпкую руку е. ц. в. поддалися, чтоб чернь безстрашно пребывала”-л. 295-9.

¹⁹) “противу тЂx его государевых неприятелей Турокъ и Татар крымских и ногайских готовили б мы струги на Крым-горазно больше тритцати стругов”, так переповідають зміст гетьманського листу Донці відписуючи гетьманові.

²⁰) Грамота від Донського війська до Хмельницького мабуть 5 грудня -Малор. справи б. архиву загран. справ, 1654 № 36, ненумеровані. Донці, відправляючи Сухиню й товаришів, відписують гетьманові і своїм звичаєм при тім докладно повторяють зміст гетьманського листа. Посольство Сухині прийшло на Дін 18 (28) листопада.

ЗАКІНЧЕННЄ ОПЕРАЦІЙНОГО РОКУ НА БІЛОРУСІ-ЦАРСЬКА ГРАМОТА З СОМЧЕНКОМ 14 (24) ЖОВТ., ПОЯСНЕННЯ ЧОМУ ТРУБЕЦКОЙ НЕ ПІШОВ НА ЛУЦЬК. ЗОЛОТАРЕНКО В ЦАРСЬКІЙ СТАВЦІ, ЙОГО ПОБАЖАННЯ, НАДАННЄ ЙОМУ БАТУРИНА І ПОТВЕРДЖЕННЄ ПРАВ М. НІЖИНА, ПРОМОВА М. ФИЛИМОНОВИЧА ДО ЦАРЯ В СПРАВІ ВИЗВОЛЕННЯ МАЛОЇ РУСИ ВІД ПОЛЯКІВ, ЦАРСЬКИЙ ОБІЖНИК ДО КОЗАКІВ, ДОДАТКОВІ ПРОХАННЯ-М. ИН. СОЛИ, ІЛЮСТРАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ ЧЕРЕЗ УСКЛАДНЕННЯ ПОЛІТИЧНІ.

З царської ставки йшла в тім часі царська грамота гетьманові післана з Сомченком 14 (24) жовтня. Цар сповіщав його, що постановив на зиму припинити кампанію, вінчану підданнєм Смоленська в перших днях жовтня н. с.: він обсаджує Смоленськ й инші здобуті міста залогами на зиму, а все инше військо зводить назад, щоб поновити війну в Литві на весну, і так само гетьманові наказує з військом козацьким і з відділом А. Бутурлина “из Польши отойти ж-чтоб в осеннее время ратных людей не изнурить”, а бути готовим з усім військом Запорозьким на весну. Тоді ж на весну і Шереметьев з своїм військом прийде в поміч гетьманові, щоб разом з ним промишляти над неприятелем. Трубецкой же-се аж тепер цар спромігся пояснити ¹)-не пішов в заповіджений похід під Луцьк тому що затримався під Мстиславлем, здобуваючи його, а потім рушив на нього Радивил, і Трубецкой мав з ним битву під Шепелевичами, а погромивши його тут, здобував Шклов. З-під Шклова пішов був просто на Луцьк, але в дорозі довідалися, що Ляхи зібралися в Горах, і відти нападають на московське військо, отже замісць Луцьку повернув він назад під Гори і т. д., взагалі замісць іти на захід пішов на схід, і чомусь про все се не було своєчасно дано знати гетьманові, щоб він не напоровся на коронне військо. По сих плутаних поясненнях цар повторяв свій наказ: “з усім військом з Польщі відійти, а війську проголосити царський указ: всім на весну бути готовими” ²).

Се стояло в звязку з загальним припиненнєм операцій на білоруськім фронті. Справа ся була обговорена з Золотаренком, коли він приїздив по інструкції до царської ставки під Смоленськом при кінці вересня н. ст., під час переговорів залоги і мешканців Смоленська про підданнє, і подбав про ласку царську. Привів у дарунку цареві бурого коня в уборі, з парою пістолів, мабуть і ті трофеї привіз, що обіцяв-хоч про них нема згадки в московськім протоколі прийняття ³). 29 н. с. вересня представлявся цареві, і потім подав на письмі свої статті. Се були перед усім жалі на Поклонського-що мабуть перед усім і погнали “наказного сіверського гетьмана” до царської ставки. Золотаренко скаржився, що Поклонський обмовляє Запорізьке військо перед царем і боярами, ніби то воно пустошить церкви і православних людей, що присягли цареві. Безчестить його нечемними словами. На ті місточка і села, що піддаються під протекцію Запорізького війська (“просять у війська Запорізького людей для безпечности свого здоровя”) він посилає своїх людей, і ті бють запорізьких козаків, а людей що їм піддалися, карають на смерть або розгоняють. Золотаренковим післанцям до царя, в переїзді через Могилів не дають ні кватир, ні корму, а безчестять. Могилівським купцям, що хотіли б у ріжних справах їздити до запорізкого табору, Поклонський заборонив се під карою смерти; велів відбирати товар куплений у тім таборі ⁴), навіть коли якийсь його власний сотник став просити щоб він тих купців не кривдив, він їх хотів скарати на смерть, “так що вони до боку нашого прихилилися поневолі”.

Супроти сього всього Золотаренко просив царя взагалі заборонити Поклонському, як людині в війську Запорізькім не заслуженій, мішатися до козацьких справ, і не забороняти приставати до війська Запорізького всім хто того побажає “в Білоруси, в Могилеві і в волости Могилівській” ⁵).

Московський уряд до сього прохання поставився не дуже прихильно. Дозволив їздити в козацький табор могилівським купцям, і навіть харчі збирати на Запорізьке військо в Могилівськім повіті. Але приймати до війська людей з Могилева, Могилівського повіту не дозволив, мотивуючи тим, що “Могилів з повітом добив чолом цареві”. Се значило, що поширення козацького режіму в краях московської окупації цар собі взагалі не бажав. Се була серйозна осторога, яка дуже обгострювала козацько-московські відносини.

Далі Золотаренко просив указу на зимованнє Запорізькому війську, де має пробувати,-бо війська розпускати йому не можна. Се треба так, очевидно, розуміти, що він просив царської згоди на те, щоб йому зістатися на зимівлю в окупованій території, і на се була царська згода. Цар велів самому Золотаренкові бути в Бихові, а війську в повітах Бихівських і Могилівських, тільки щоб під карою смерти заборонено нічого крім провіянту не брати і насильства ніякого не чинити. На проханнє Золотаренка, щоб дано було щось на одежу “на військових слуг: пушкарів, пушкарських помішників, стадників, ковалів, кожемяк і тележників, що при гарматах простійно пробувають”, цар велів дати по 2 рублі кожному, 5 бочок пороху і корогву царську, котрої прохав Золотаренко.

Так само дано прихильні резолюції на його прохання, щоб цар “похвалив їх службу в своїй грамоті до гетьмана Б. Хмельницького” та щоб видав грамоти до козаків. Одну до тих що лишались на Сіверщині дома, “ранені чи здорові”, аби без усяких відмовлянь, “коли хочуть вільности військові мати”, ішли до них (Золотаренка) і до війська Запорізького під Кричів. Другу до тих козаків що стояли на Білоруси: “наказати їм суворо, аби йому, гетьманові, були послушні і ніякої своєволі не чинили” ⁶).

На наш погляд се було дуже нетактовне проханнє. Золоторенко понижав авторитет і престиж своєї влади, просячи у царя такого її підкріплення, тим більше що й так здійсняв її доволі твердо. Але очевидно він того не відчував.

Нарешті сповнено й проханнє, що на останок заніс Іван Ничипорович, “гетьман наказний війська Запорізького”-“о місто Батурин зо всіми волостями до того міста належачими”: “Государ пожалував: велів йому то містечко дати з усіма приналежними вигодами і селами, і на те грамоту дати-щоб володіти йому, його жінці й дітям” ⁷).

Також ніжинські міщани при сій оказії занесли цареві прохання. Поперше-щоб цар розглянув королівські надання Ніжину і велів видати “з тих королівських грамот свої государеві грамоти на маєтности”, зібравши все разом в одній грамоті,-бо досі “за королівськими привилеями володіли вони всякими вигодами в Ніжині окремо”, порознь. По друге-щоб забезпечив їх від надуживань підводами-тому що за часів нинішньої війни у них, міщан ніжинських, “без наказу гетьманського і всього поспольства” (!) брали у них силоміць богато провіянту і підвод, і ріжні инші тягари накладали.

Цар велів видати місту Ніжину грамоту в потвердженнє королівських привилеїв на взір того як видано міщанам переяславським, і другою грамотою докладно означено, хто має право домагатися підвод і кормів від ніжинської громади ⁸).

Таким чином царський уряд, загалом беручи, поставився до Золотаренка і його війська досить прихильно. 7 н. с. жовтня цар дав йому прощальну авдієнцію. Думний дяк Лопухин сказав промову від імени царя: “За нашим указом був в службі з нашим військом Запорозьким ти, гетьман наш наказний,-нам служив, против неприятелів стояв, городи здобув і під нашу високу руку привів і приїхав до нас, вел. государя. Ми тебе жалували, веліли наші очи бачити і службу твою похваляємо. За твою службу веліли тобі дати в маєтность Батурин з усякими вигодами і селами до нього належачими і дати на то грамоту. Та ще жалуємо тобі 4 сорока соболів. Ти ж, наш гетьмане, бачучи нашу превелику ласку, тим більше служи нам і против неприятеля нашого стій. А тепер ми веліли тобі далі бути під Биховом, і промишляти над Биховим, скільки тобі бог поможе. А як дасть біг-здобудеш Бихів, веліли ми тобі зимувати з військом в Старім і Новім Бихові, а провіянт і пашу збирати в Бихівським і Могилівським повіті” ⁹).

Крім того Золотаренко одержав на відправі великий срібний кубок. Судя Мужилівський дістав сорок соболів і пару гарніших; цигар, осавул, сотник Ів. Борсук і 13 значніших козаків теж дістали соболів, відповідно ранзі; инші 166 козаків одержали по золотому,

На жаль, не знаємо що одержав протопоп Максим, що урачив царя на сім відпуску красномовною орацією, і подав її на письмі “рукою бренною”. Величав царя за те, що взявся він збирати “синів руських злохитрієм лядським розігнаних”, нагадував жалісний занепад Київа і Чернигова-де “храми камяні, предивним майстерством здвижені, а тепер поруйновані, тільки на сльози та тугу руським людям стоять”. “A що скажу про землю Львівську, Подільську, Покутську, Підгородську (!), Поліську, Білоруську та їх широкі князівства, славні городи, де за держави великих князів руських не тільки велике множество людей руських, але й благочестє як крин процвітало, а храми господні як зорі небо, так землю Руську прикрашали? Тепер же прекрасні храми господні від безбожних Ляхів і Литви на лядські костели, на уїнятську безбожність, на єретичі збори, на корчми, шинки і хліви німій худобі з великим жалем людей руських обернені. Рабам же господнім тим що не тільки православно в святу східню церкву хочуть вірувати, але преславним іменем руським називатися,-тим сором і наруга, кайдани, вя'зниця, рани і безчестє велике і нещислиме”-і т. д.

В красномовних виразах оратор накликав царя вирвати Малую Русь, істинну землю Руську, східнє дідицтво царське як загублену драхму віднайти, як загублене ягня з зубів хижих звірів вирвати, як хору оздоровити, півмертву оживити і т. д.

Копії сеї промови він підніс очевидно ріжним високим протекторам-вони заховалися в московських архивах ¹⁰).

До гетьмана Хмельницького виписано грамоту, де похвалялася служба гетьмана наказного і його брата Василя, що служить з Вас. Пет. Шереметьевим; згадувалося наданнє за сю цінну службу Батурина ¹¹). До полковників, осавулів, сотників і всього війська Запорізького полку наказного гетьмана Івана Золотаренка виставлено такий обіжник:

Веліли ми гетьманові нашому наказному Ів. Золотареикові нинішню зиму зимувати в Бихові. А вам усім наказали ми бути з ним, а по поживу їздити в повіти Старо і Ново-Бихівський та Могилівський. Дозволили брати по селах поживу людську і кінську стільки щоб ситим бути, а зайвих кормів не брати і селянам ніякої шкоди і грабіжу не робити-аби селянам і повітовим людям ніякої кривди не було. І як до вас ся грамота прийде, ви б полковники і т. д.-все військо, яке тепер з гетьманом наказним (пробуває) і ті що виїхали з війська, ранені чи здорові, та живуть по домах своїх,-ви їдьте назад з старшиною своєю на нашу царську службу і зимуйте в Бихівськім та Могилівськім повіті (повтореннє попереднього). Повітів не пустошіть, селян не розганяйте, живіть в повітах обережно, без своєвільства, в послушности наказному гетьманові у всім. Заборону зробіть війську під карою смерти, щоб ніхто ніде ніякого лиха не чинив. Коли ж хто нашу заповідь переступить і вчинить в повіті насильство, грабіж або вбийство, або гетьманові нашому буде непослушний і своєвільний, ми таких людей за їх злі вчинки і самовільство веліли гетьманові нашому наказному без милосердя карати смертю-аби видячи таке й инші не важилися того чинити і на добрих і лицарських людей безчестя не стягали” ¹²).

Остання фраза показує, що грамота складалася з участю Золотаренкової канцелярії. Наскільки сі грамоти були йому дійсно потрібні, нам тяжко судити. Але що вони обидві-і грамота гетьманові і сей обіжник, з ініціятиви самого старшини, творили дуже неприємні з становища української державности і військової автономії прецеденти царського мішання до внутрішніх військових справ, се я вже зазначив. Вернувшися до свого табору, Золотаренко звернувся до царя з проханнєм повернути назад частину війська вислану під Витебськ з його братом. Він вказував на те що неприятельські сили громадяться під Бобруйськом, язики заповідають наступ литовських гетьманів-“а ми, військо Запорізьке, розділене-одно тут, а друге під Витебськом на службі в. цар. вел., і через сей розділ військо не може справно вести діло-як то кажуть: розріжненими і упертими кіньми зле плуг оре”. Прохав також прислати московської піхоти зо 2 тисячі-на страх неприятелеві: “ми їх здоровє (московських вояків) на свої руки беремо, і рівно з ними голови наші будемо класти”. Також пороху й гармати до стріляння запальними кулями-“аби ми могли тих розорителів нашої православної віри запалити з їх городом-бо город деревляний, доми дуже великі і густі, розумний і научений чоловік зможе їх спалити відразу”. Заразом одначе висловляв побоюваннє, чи вдасться йому тут утриматися, під неприятельським натиском, після того як Москва зводила своїх людей з лінії Дніпра. “Стоїмо під городом неприятелів в. цар. вел., наче змію держучи за пазухою, і безнастанно її остерігаючись, а також і инших (неприятелів), про котрих знаємо певно, що не загаються на нас прийти” ¹³).

Цар сповнив всі бажання що до витебського козацького відділу-велів Василя Золотаренка відтіль відправити, але своєї піхоти під Бихів післати не рішився: мовляв невідомо, чи зможе Золотарснко її у себе прогодувати-нехай наперед про се напише. Велів післати пороху 70 пудів, і соли 500 пудів-котрої теж Золотаренко просив, а про “огненну гармату” щось промовчав.

Се проханнє соли дає доволі цікаву побутову рису: “Котра сіль приходила з Покуття, ту Ляхи затримали. Друга з Волох-ту Волохи затримали. Третя з Запоріжжя-та за трудною переправою через пороги і перешкодами татарськими доходити не може” ¹⁴).

Так тяжко відбивалася затяжна війна і викликані нею політичні ускладнення на українській економіці.