Примітки. 1) Се відповідь на побоювання гетьмана, що Поділлє й Волинь настільки спустіли, що там трудно було б стояти з військом.

¹) Се відповідь на побоювання гетьмана, що Поділлє й Волинь настільки спустіли, що там трудно було б стояти з військом.

²) Брульон царської грамоти з 24 с. с. липня в Сибир. прик. стовб. 1636 л. 18-38.

³) При інструкції дворянинові Ржевскому, що посилався до гетьмана на те, аби його рушити в сей похід, додано розрахунок віддалень від Смоленська, Орші, Мстиславля, Київа і Фастова до Луцька і Люблина; показано також віддалення від Мстиславля до Могилева, від Могилева до Луцька і Люблина, від Луцька до Люблина. Сконстатовано, що віддалення до Луцька і Люблина від Фастова і Київа однакові, і нарешті висновок: “Итить к Луцку”. Мстиславль тут названий як виходний пункт походу Трубецкого (його армія здобула Мстиславль при кінці н. с. липня, цар одержав про се відомість 30 липня, Дворц. Разряды с. 435), Могилев дає йому напрям, останній пункт Люблин. Очевидно, на гадку царського штабу, Трубецкой мав іти через Білорусь. Звертати йому на Луцьк в такім разі не було рації, він названий як орієнтаційний пункт, де мають звязатися між собою армія полуднева, Хмельницького-Бутурлина, і північна Трубецкого, і в порозумінню наступати на Люблин.

⁴) Вище с. 626.

⁵) Акты Х с. 771.

⁶) Звідомленнє Ржевского і Богданова в Актах XIV с. 12-3.

⁷) Розрядн. приказу Новгород. столу ст. 212 л. 194. В сій справі також реляція Бутурлина: “Августа в 12 день приезжалъ к нему из города Каменки под Хвастово в обоз переяславской полковник Павел Тетеря, а с ним Большово Ногаю от мурз посланцы. А сказывал ему полковникъ Павел Тетеря, что ногайские мурзы с Татары под е. ц. в. высокою рукою быть хотят, и на польсково короля з гетманом и с ним итти войною готовы, и прикочевали они с женами и з детми к Черкасскимъ городомъ”-тамже л. 96.

⁸) Акты Х с. 773-4.

⁹) Лист дуже інтересний, тільки на жаль в московськім “списку”. Я вважаю потрібним навести його в сучасній українській мові і транскрипції, справляючи деякі явні помилки:

“Мій ласкавий пане полковнику ніжинський!

“Дивне діло, що від такого давнього часу-як єси став з військом під Гомлем, окрім пересилання (отриманих) листів ніякими відомостями не відозвавсь єси,-ні про й. цар. вел. ані про себе самого ні малої відомости не присилаєш.

“Тому пильно вас напоминаємо, аби сьте зараз скоро се писаннє наше до вашої милости прийде, виписавши про все, де й. цар. вел. пробуває, також і про своє пробуваннє-де тепер знаходишся і чи Гомель ще тримається, здобутий чи піддався, й инші відомости, котрі з котрих будь країв до вас дійшли, про все докладно нам в день і в ночи знати дай.

“Ми ж узявши бога на поміч і вчинившися знову в неодмінній приязни з Татарами по смерти ханській з-під Фастова разом з Ордою далі в Польщу на Ляхів рушаємо. А від вашої мил. і вторицею бажаємо, абисьте нам про все як найскорше знати давали-инако не чинячи, і по сім господу богу в. милость поручаємо. Дано в Київі августа 16 дня літа 1654. Вашій милости і всім зичливий приятель Богдан Хмельницький гетьман з військом Запорізьким”-Акты Ю. З. Р. XIV с. 150.

¹⁰) Акты X с. 773-4.

ПОСОЛЬСТВО СТРОЄСКУЛА. ПОСОЛЬСТВО РЖЕВСКОГО, ГЕТЬМАН ОТЯГАЄТЬСЯ ВІД ПОХОДУ ПІД ЛУЦЬК, РЖЕВСКИЙ ПЕРЕКОНУЄ ЙОГО; ВІДОМОСТИ ЗІБРАНІ РЖЕВСКИМ, МОЛДАВІЯ, МУНТЯНЕ, “СЕРБСЬКІ КАПИТАНИ МУНТЯНСЬКОЇ ЗЕМЛІ”, ДОНСЬКІ ПОХОДИ НА МОРЕ, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 4 ВЕРЕСНЯ. ПОСОЛЬСТВО ДАНИЛА ВИГОВСЬКОГО, ЦАРСЬКІ НАДАННЯ РОДИНІ ВИГОВСЬНИХ.

30 н. с. серпня, другого дня по Київі, Ржевский застав гетьмана вже в Фастові. Стрічі йому тут ніякої не робили, дали місце коло гетьманського шатра, другого дня приходив від гетьмана військовий осавул Мисько-“спитав про здоровлє” потім прийшов Виговський-запросити на авдієнцію. Ржевский переказав йому компліменти від царя “за прямую службу, что ты ему служишь и работаеш во всяких мЂрахъ” і спитав його, чи може при гетьмані передати йому соболі, прислані від царя за службу; Виговський сказав, що візьме їх собі при иншій нагоді в секреті. Поїхали на своїх конях, без паради; гетьман стрів перед шатром. Спитавши про здоровлє, передавши грамоту і скромний дарунок: оден сорок соболів в 100 рублів, посол повідомив гетьмана і старшину про останні московські успіхи на Білоруси, і що тепер Трубецкому наказано йти за Радивилом на Могилів, а гетьманові “іти к Луцьку”.-

“Отже тобі, гетьманові, лишити на Україні скільки треба війська і наказати стерегти українських і черкаських городів від нападу кримських людей, а самому йти, і з тобою стольникові Андрію Бутурлину з усім військом, на коронні й литовські городи ¹) людними місцями під Луцьк негайно. А князю Трубецкому з товаришами, потім як він упорається з Радивилом ²), велено сходитися з тобою, гетьманом, теж на Луцьк ³) і промишляти спільно над гонителями християнської віри, не тратячи часу” ⁴)

Гетьман відповів, що про сі справи поговорить иншим часом, а тепер просить послів на обід. Посли супроти такої ухильчивої фрази ще раз підчеркнули, що гетьман повинен доручене йому від царя діло почати і до кінця привести скоро, не тратячи часу, аби польський король “не множився і в ніяких справах не мав потіхи”

За обідом гетьман розповів свої новини. Приїхав вчора посол воєводи Стефана, ще авдієнції не мав і листів не віддавав, але відомо, що воєвода просить гетьмана, аби просив царя його прийняти в підданство, так як прийняв гетьмана. Тому він, гетьман, хоче сього молдавського посла прийняти в присутности царських послів, аби вони все чули і цареві донесли. Се Ржевский з Богдановим дуже йому похвалили.

Саме того дня були гінці від ногайських мурз: вони заявили теж, що хочуть служити цареві і помагати гетьманові проти Поляків; гетьман хоче роздати їм ті соболі, що цар йому прислав, і буде перед ними хвалитися царською ласкою і заохочувати до вірної служби. Московські посли похвалили таку гетьманську щирість і пообіцяли засвідчити її перед царем.

Серед сих розмов прийшов молдавській посол, паркалаб сороцький Строєскул. Гетьман, прийнявши грамоту, посадив його також за стіл коло себе (по праву руку сидів московський посол, а по ліву посадив молдавського). Отроєскул почав переказувати бажаннє воєводи піддатися московському цареві, “щоб православна віра була в соєдиненні”. Гетьман похвалив сей замір, обіцяв від себе просити царя і висловив надію, що цар того не відмовить, з огляду на спільність віри. Тоді Строєскул висловив побажаннє, щоб цар об'єднав під своєю рукою всіх православних, і переміг всіх сусідніх иновірних володарів, а гетьман вставши випив тост на те, щоб цар переміг короля і підбив під свою руку Корону Польську і вел. кн. Литовське. Сей тост повторили присутні, гетьман велів бити в літаври, грати на трубах і з гармат стріляти. Висловив іще побожне побажаннє “побачити царські очі й поклонитися”,-що йому московські посли паки і паки похвалили і пообіцяли царське жалуваннє, і на сім ся перша авдієнція, 31 н. с. серпня, закінчилася ⁵).

Але по сім минуло три дні, а гетьман не виявляв охоти розмовитися про свій похід під Луцьк. Тому 3 вересня (н. с.) Ржевский і Богданов рішили йому нагадати царське бажаннє, щоб він виконав сей марш негайно. На се гетьман сказав їм (я передаю в першій особі, те що звідомленнє подає своїм стилєм в третій, і трохи покорочую дяківську многословність):

“Раніш я з військом Запорізьким на нікого надії не мав, a против польського короля стояв, і війну вів богато років. А тепер я і військо Запорізьке й. ц. в. присягли битися з його неприятелем не жалуючи голови своєї, і ми против того неприятеля стояти і битися готові, царської милости і оборони ми певні, і польський король нам і поготів не страшний. Я давно вже думав іти з військом Запорозьким на коронне військо, міста і города воювати і вел. государеві послужити. Тільки ж було мині відомо певно, що кримський хан змовився з польським королем і хотів іти на мене війною і пограничні українські городи руйнувати. Знаючи про сей намір я вийшов з військом і став у полі, поставив обоз і чекав ханового наступу на мене, а на коронне військо, в далекі городи наступати не відважався, аби хан за безлюддя українських городів не поруйнував і шкоди не наробив. Тепер же стало мені відомо певно, що хан Іслам-ґерай помер, і кримські мурзи присилали до мене, що вони хочуть бути зо мною по давньому в брацтві і приязни, і будуть помагати мені на польського короля. Я для докладної відомости післав до Криму своїх послів, і скоро сподіваюсь їх назад. Коли буде певно відомо, що Кримські Татари будуть мині помагати, а хоч би до мене не прийшли, але від польського короля відступили, і не будуть нападати на наші городи, то я з усім військом Запорізьким піду на коронне військо, і звелю коронні міста і городи воювати. Тільки діждуся ногайських мурз і Татар з Очакова, і з-під Чорного Лісу-що то мурзи тепер прислали з тим, що хочуть бути в підданстві у цар. величества і мині помагати. А не дочекавшися певної відомости про Кримських Татар мені зараз на дальні коронні городи і міста наступати не можна”.

Ржевский і Богданов його переконували, що коли цар сам рушив в похід гетьманові годилось би теж давно “над польським королем промишляти, городи і міста воювати”. Татар йому боятися нема чого, бо від них стереже Шереметьев, і в Полтаві козаки стоять, а Донцям не що-давно дано наказ на випадок кримського наступу йти на Крим і кримські юрти воювати. Коли гетьман сподівається денебудь неприятельського нападу, він повинен там поставити полковників з козаками скільки треба, а сам повинен іти негайно, куди йому призначено від царя.

“І по довгих розмовах, вислухавши мови (Ржевского і Богданова), гетьман довго сидів і думав, а потім сказав: “Щоб тільки неприятель наш, кримський хан, не наступив за безлюдного часу з великою силою на пограничні наші городи і великої шкоди і руїни не зробив! Я ж з усім військом великому государеві служити рад, і на короля і його військо піду зараз і буду промишляти, скільки Бог поможе. Звелю коронні городи воювати, і волю царську, як у грамоті написано, і устно мині сказано, сповняти буду. Його цар. вел. про се відпишу і вас відпущу,-а тепер ідіть до себе” ⁶).

І на тім ся розмова 3 вересня скінчилася. За сей тиждень, що посли пробули в гетьманському таборі зібрали вони такі відомости-найбільше від Виговського, з котрим інструкція веліла їм бачитися як найчастіше і сам-на-сам про все розпитувати, що у козаків робиться ⁷).

В кримських справах Виговський розповів: Іслам-ґерай договорився був з королем разом воювати козаків, і військо сподівалося скорого походу. Але як він помер, Ширин-бей з мурзами прислали до гетьмана Келмамет-мурзу в посольстві від цілого Криму, з тим що вони королеві помагати не хочуть, а бажають бути в братстві й приязни з гетьманом і воювати разом з Поляками. Той мурза приїздив до Камянки, під Чорним Лісом, і на переговори до нього виїздив полковник Тетеря, а до Криму, до нового хана Мамет-ґерая гетьман післав в посольстві паволоцького полковника Михайла Богаченка з товаришами: оповістити хана про сей договір з мурзами, щоб хан його потвердив і разом з гетьманом против Поляків стояв ⁸).

Посли розпитували про подробиці з'їзду полк. Тетерю, і він розповів так: Келмамет-мурза приїхавши поставив свій намет в двох милях від Камянки; Тетеря приїхавши, посилав, щоб він приїхав до нього до міста, але мурза казав, що йому не годиться їхати до полковника, бо він визначний чоловік, служить ханові, а полковник служить гетьманові. На се, мовляв, Тетеря доводив свою вищість, що мурза служить васальному володареві, а він, полковник, служить цареві, котрий над собою нікого не має. Кінець кінцем після довгих суперечок мурза нібито поступив. Що до самих переговорів Тетеря нічого не додав до сказаного Виговським, але дав деякі пояснення до кримської ситуації. Новий хан ще в Царгороді, його сподіваються незадовго. Богаченкові і його товаришам наказано, як він приїде, поздоровити його на ханстві, подати до відому умову з мурзами і пропонувати, щоб хан сам війшов в союз з гетьманом, і мурзам дозволив. Тому як Богаченко поїхав, більше як три тижні. З ним поїхали два товариші і 6 козаків ⁹).

Ногайські мурзи, що присилали до гетьмана, кочують під Чорним Лісом, “на царській стороні”, яких 20 верст від Чигрина; буде їx тисяч 20 або дещо більше. Вони просили у гетьмана дозволу зістатися на сім кочовиску на завсіди, і гетьман їм дозволив, з тим щоб вони служили цареві, а зараз ішли в поміч на короля; їх можна сподіватися за кілька день ¹⁰).

При Ржевскім прийшов з Криму паробок Іван Нечаєнко, що був відданий до Криму для вивчення татарської мови від пок. полковника браславського Нечая. Коли Татари довідалися, що його патрона не стало, вони хотіли його побісурманити і затримати в Криму до віку, але він утік і приніс деякі відомости. Між иншим, се що на виїзді його, тому четвертий тиждень (себто коло 10 серпня н. с.), прийшла до Криму відомість про Донських козаків: що вони громили татарські юрти під Кафою, розгромили села Бокракой та Кутлакой і після того пішли під Царгород; було їx 37 великих стругів, у кожному козаків по 90, по 100 і більше ¹¹).

В день виїзду послів, 5 вересня, Виговський розповів такі свіжі новини. Ширин-бей з товаришами вислали новому ханові на зустріч депутацію, послали листа і словесно переказували: коли Мамет-ґерай хоче правити Кримом, нехай без їх відома нічого не робить, нікого на уряди не призначає. Нехай в тім зложить присягу, инакше вони його за хана не приймуть, а поставлять собі такого що їм присягне. З огляду що ся партія орієнтувалася на козаків, ся відомість дуже заінтересувала старшину, і Виговський обіцяв умисно найняти і вислати до Криму якого небудь Татарина, щоб той се провірив.

В справах польських посли почули від Виговського таке: Оба гетьмани вже довгий час стоять з військом під Зборовим; кажуть, що всього війська у них тисяч коло 40, але в дійсности мабуть стільки нема. Наємного чужоземного війська нема нічого-називають наємними вибранецьку піхоту по німецьки вбрану. Сподівалися в поміч кримського хана, і якби він прийшов, були б рушили з-під Зборова на військо Запорізьке. Тому гетьман і не хотів з-під Київа йти “до Польщі на коронне військо, а чекав приходу коронного війська і хана на себе, щоб не допустити їx до своїх городів і не дати їx воювати. Тепер же як стало відомо, що хан помер, а мурзи Полякам помагати і з козаками воювати не хочуть, а навпаки- хочуть з козаками разом стояти против Поляків,-так уже гетьман менше остерігається Татар ¹²). Думає, як Поляки довідаються, що від Татар їм помочи не буде, так і не будуть стояти під Зборовим, а відступлять під Львів або Люблин, бо під Зборовим все пусто, і “стояти їм нема при чім”. Але гетьман тоді піде за ним слідом, а під Луцьк пішле полковників і з ними козаків тисяч з десять, щоб вони під Луцьком промишляли і чекали приходу кн. Трубецкого ¹³).

Від Золотаренка при бутности Ржевского принесено листи Радивила до гетьмана, післані з київським писарем Якимовичем, з закликом до повороту назад під польське підданство-але я вже говорив про них вище, бо листи були давні, тільки так довго ходили.

Про зносини з молдавським господарем розповідали Ржевскому Виговський і Лисовець, але не можемо з того нічого цікавого додати понад то, що вже було подано вище, крім хіба тої подробиці що Виговський умовився з Строєскулом вести постійну секретну кореспонденцію, поставивши для того “на границі з обох сторін Дністра пошти”. Ржевский старався щось ближче розвідати про старого Лупула, але йому не могли сказати нічого певного, як йому живеться в Царгороді. Про старого хана оповідали, що він узяв з Лупула величезні гроші і за те обіцяв йому яким небудь способом., війною чи миром, вернути господарство; від нового ж хана нічого не можна було сподіватись “тому що вони дурно ніякої помочи ні добродійства нікому не чинять”. Сімя Василева зіставалася в руках Стефана, в Сучавськім монастирі, і повторялася історія, що воєвода Стефан велів Василевому сину надрізати носа, щоб позбавити його претензій до трону-“бо кому урізано носа, то хоч він господарський син, воєводою на Волощині бути не може” ¹⁴).

Про мунтянського воєводу Костянтина і про Ракоція гетьман і писар мали таке переконаннє, що вони королеві в сій кампанії не будуть помагати. Королівським послам присланим у сій справі вони, мовляв, рішучо помочи відмовили, тому що і в попередній кампанії тільки богато людей стратили, з гетьманом і військом Запорізьким розсварилися, а нічого від них не добились. Тепер же гетьман піддався цареві, цар його не видасть-буде йому помагати, і гетьман тепер і поготів буде сильний, так що їм думати не можна про те щоб королеві помагати і з гетьманом сваритися. Тепер Ракоцій і Щербан посилають своїх послів до гетьмана з тим, що вони хочуть бути з гетьманом в союзі і в підданстві цареві як він; тільки вони дуже вистерігаються воєводи Стефана і з огляду на нього не зважалися посилати послів з такими пропозиціями-бо ж вони піддані турецького султана. Коли прийдуть їx посли, гетьман і писар їх заспокоять, що вони можуть Стефана не вистерігатись і послів своїх через його землю посилати безпечно, бо ж Стефан також проситься в підданство цареві ¹⁵).

Було ще посольство від “сербських капитанів Мунтянської землі”. Їx послом приїхав якийсь Іван Юріїв, родич того митрополита сербського Гавриїла, що переїздив весною через Україну до Москви. Оповідав, що Серби підняли повстаннє на Турків і коло Дунаю стоїть їx більше 40 тисяч, під проводом виборних капитанів,. що становлять їх верховну раду ¹⁶). Грамоту привезену тим Йованом Джорджевичом дали Ржевскому відвезти до Москви. Вона починалася такими словами (подаю в доволі свобіднім перекладі з московського “списку”-на жаль, він не всюди робить вражіння доброго “розуміння ориґіналу):

“Пресвітлий і благородний, богом вибраний Богдане Хмелю, гетьмане його цар. вел. всього війська Запорізького, добродію наш! Ми Серби православної віри, бачимо православність в. милости, і божу ласку до вас і від великої радости не можемо мовчати! Пишемо до цар. величества, і свідчимо за сього чоловіка (посла) що він капитан, з великого і доброго роду нашої Сербської землі.. здатний і розсудний для війни і побіди над невірними иноплеменниками. Дай, боже, дай тобі побіду над всякими неприятелями що гонять віру православну, щоб і нам поміг-єси визволитися з пут діявольських. А сього посла, як буде воля божа і вашої мил., зроби яким небудь полковником, ми всі твому благородію за се поклонимось, і будемо далі воювати поганські язики, визволяючи всю братію. Капитан Мирка Великий і (всі) вашого гетьманского величества (!) послідні раби-Серби з Мунтянської землі” ¹⁷).

Сі сербські післанці розповіли також, що з Царгорода чули про похід на Чорне море Донських козаків. Тому тижнів чотири-себто в перших днях серпня н. с. ходили вони в 33 великих “стругах”, більше 3 тисяч козаків, і пограбували у турецького султана городів з 40 і богато визволили бранців. Були під самим Царгородом, в Новім-селі, знищили його, побили богато Турків і забрали в неволю, збогатилися ріжними дорогими (“узорочними”) річами і без перешкоди, цілі відійшли. Було потім перемирє і розмін бранців: козаки давали по 2-3 Турки за одного руського бранця ¹⁸).

Я спинився над сими вістями, бо вони, при певній однобічности і ріжних повтореннях, все таки доволі широко вводять нас в те, що говорилось, думалось й плянувалося в гетьманській кватирі при кінці літа й на початку осени.

За тижневий свій побут Ржевский і Богданов зібрали чималий документальний матеріял, і богато розпиталися. Між актами їх посольства заховалися ріжні листи прислані від Золотаренка, грамота Щербаня, отих сербських каптанів, Донського війська і под. ¹⁹). Очевидно, се ще далеко не все, що їм удалося зібрати.

5 н. с. вересня полк. Тетеря прийшов закликати послів до гетьмана на прощальну авдієнцію. “Посидівши трохи” гетьман сказав, що згідно з царським наказом він у тій хвилі рушає з обозу на польського короля і коронне військо, і спішно піде на них. Нехай посли приймуть його лист до царя і їдуть. Після сеї відправи козаки дійсно запалили все що лишилося на місці і рушили з гетьманом і полковниками. Посли проводили їx зо 3 версти; їдучи дорогою гетьман наказував їм засвідчити цареві, що він дійсно вирушив і вони були того свідками ²⁰).

В листі до царя, під датою: “з табору з-під Фастова 25 серпня” гетьман висловивши радість з приводу відомостей про царські успіхи на Білоруси, привезених йому Якименком і Ржевским, давав такі відомости про себе і свої наміри: “Ми з-під Фастова рушили та й давно б уже пішли на неприятелів, тільки чекали твого указу, та ще післанців своїх, що ми їx посилали до ногайських мурз, аби йшли з нами, і думаємо, що вони підуть. Тільки нам іти треба не до Луцька, але просто туди, де стоять з військом гетьмани польські. Ми там над ними будемо промишляти скільки нам Бог поможе, а як удасться їx чи перемогти, чи обложити, то ми зараз вишлемо на Луцьк нашого війська тисяч з 10 на легко, щоб вони там сходилися з військом в. цар. вел. А просто на Луцьк тепер нам іти неможливо. Лишили-б ми у себе позаду неприятелів, і вони богато б наробили шкоди нашим людям, і тих що лишилися позаду половили б і порубали. Але як би Ляхи відійшли в глибину Польщі, то і ми б пішли (головним військом) до Луцька.

“А що в. ц. в. писав нам, аби ми пересилали всякі вісти, то ми в. ц. в. сповіщаємо: Демко Михайлович, осавул наш військовий, що послував до Стефана воєводи молдавського, приїхав назад з волоським послом Строєскулом Лупулом; Стефан воєвода цілував при нашім послі хрест на вічну приязнь з нами, а до твого ц. вел. зараз вишле своїх великих бояр, щоб вони тобі присягли так як і ми з усім військом Запорізьким. Тепер посилає до тебе свого гонця Никифора з грамотою.

“Господар мунтянський і король венгерський теж хочуть бути під твоєю царською рукою, тільки вони так хочуть поступати, щоб ні Турки ні Татари ні инші неприятелі про те не знали, бо якби Турки довідались, схотіли б з Татарами їх вирубати; ми до них послів пошлемо і тоді докладніше в. ц. в. повідомимо” ²¹).

Від Виговського був лист до Бутурлина, в відповідь на його листи, прислані з Ржевским, але він нічого інтересного не додавав до написаного у гетьмана: найбільш інтересний матеріял писар полишав для свого брата Данила, котрого хотів вислати слідом. Може мати інтерес, для уяснення пляну походу, отся його відомість: “Ми пішли; коли на дорозі не буде лядського війська, підемо просто під Луцьк. Але відомо, що Ляхи збираються ближче ніж Луцьк-під Зборовим, з гетьманами коронним і польним; в такім разі ми підемо на них ²²)”.

Акти посольства Данила не заховались. В московських актах знайшлась тим часом тільки пізніша довідка, з котрої можна судити, наскільки пишно було обставлено се посольство і з яким гонором його приймали: “Приїздив до государя в поході з листом гетьмана Б. Хм. і з вістовими письмами Данило Виговський, з ним шурин писаря шляхтич Боґлєвский, писар (Іскрицький); 7 чоловіка шляхти і 3 козаки, та з Боґлевським і Іскрицьким 27 козаків і челяди 42. На відпуску дано їм таке государеве жалуваннє: Данилові при государі дано золочений срібний кубок з кришкою і соболів на 130 рублів. Боґлєвському і Іскрицькому по одному сороку соболів в 18 рублів. Шляхтичам і козакам Виговського по 3 пари, козакам Боґлєвського й Іскрицького по 2 пари, пахолкам по 1 парі” ²³).

Лист гетьманський не знайшовся, маємо тільки листи Ів. Виговського з датою: 30 серпня “в таборі під Вчорашнім” ²⁴), і його батька-“Остафия Ігнатовича” з датою 6 (16) вересня в Гоголеві післаний Данилом ²⁵), Ів. Виговський писав: “Богато разів бажав в моїй щирой службі побачити пресвітлі очі твої государські або (хоч) листом або через післанців своїх ударити чолом тобі, вел. государеві, і не можна було-через великі й важкі твої справи, в котрих працю день і нічь служачи тобі щиро і вірно і шукаючи всякого добра твому ц. в.-ву. Ледви аж тепер, вийшовши на війну, знайшов я нагоду і вислав до тебе з листом моїм молодшого брата Данила Виговського. Б'ю чолом і благаю твоє ц. в-во показати ласку свою несказанну мині й улюбленому батькові моєму Остафію Гнатовичу, братам і всім родичам моїм в усім про що проситиме брат мій. Бо за сих воєнних часів, тяжких і погибельних, потратила вся ,отчина' наша маєтки, держави, і все що мала, від меча і огня лядського і татарського стали ми порожні, і тепер тільки на бога і на твоє ц. в-во надіємось і милостивої ласки шукаємо. Я, батьки, брати і родичі мої з роду Виговських, щиро і вічно служачи сприяємо і добра хочемо тобі, в. государеві, і за тебе против усякого ворога стояти і кров свою проливати готові. Я ж маючи дорученнє від тебе розвідувати всякі вісти з чужих країв і тебе сповіщати, посилаю твому ц. в-ву дві грамоти турецького султана і візира, з Криму грамоту Ширин-беєву, прелесні листи королівські, прелестну грамоту князя Радивила до мене писану і далі які вісти будуть, негайно до твого ц. в-ва посилатиму” ²⁵). Остафій висловляє свій жаль, що старі літа не дають йому змогу самому побачити царські очі, сини його-старший Іван і молодший (Кость), день і ніч заняті військовою службою цареві, теж не можуть знайти часу для такої подорожі-ледво сина середнього Данила міг він виправити, щоб засвідчити цареві вірність своєї фамилії і готовість до служби. Просить пробачити се “умедление” і показати ласку родині-сповнити ті прохання, які мав цареві висловити Данило. Прохання були великі і були дійсно виповнені щедро-правда що тим часом цареві нічого не коштували. Маємо на двох листочках, без початку і кінця, реєстр царських грамот виданих родині Виговських “за государственною болшою печатью”-правдоподібно й грамоти видані були тоді, згідно з переданими через Данила побажаннями Івана Виговського:

“Писареві Іванові Виговському жалувана грамота на воєводство браславське” (уряд воєводи).

Йому я на маєтности, окрім козаків (без яких небудь прав на козаків), на город Остер з селами, на містечка: Козелець, Бобровицю, Трипіллє, Стайки, села Лісовичі, Кошеваті і кілька инших (імення попсовані) “з усякими доходами і всіми приналежними до них вигодами”.

Йому ж на город Ромен з приналежними селами, вигодами і доходами, “окрім козаків”.

Батькові його Остафію Ігнатовичу на попередні йото маєтности (імен бракує).

Данилові на город Прилуку, містечка Баришпіль, Баришівку, Воронків, Басань, Білгородку, Рожів з селами доходами і вигодами “окрім козаків”.

Костеві на містечка Козарі і Кобижчу з доходами і вигодами “окрім козаків”.

Писаревому шуринові шл. Іванові Боґлєвському на його давніші маєтности: містечко Глинськ і село Княжу Луку з доходами і вигодами “крім козаків” ²⁶).

Очевидно така гойність була показана писареві зогляду на його давніші заслуги, бо переслані через брата документи й відомости не були чимсь незвичайним.