Примітки. 4) Тепер Крилівка коло Нехворощі, 20 км

¹) Акты XIV с. 30.

²) Тамже с. 67-8.

³) Акты XIV с. 69-72.

⁴) Тепер Крилівка коло Нехворощі, 20 км. на схід від Бердичева.

⁵) Сибир. приказу стовб. 1636, л. 121-7

⁶) Польські справи 1654 р., № 2 л. 11: перший привилей, короля з 28 червня, л. 76-другий привилей з 10 вересня 1654 р., 75 — лист гетьмана коронного, де він обіцяє свою протекцію всім що пристануть до Дименка.

⁷) Сибир. прик. 1636 л. 137-142.

⁸) Саму назву Луцька одначе з черновика царської грамоти вичеркнено. З початку було: “И тебЂ бы (знаючи про побіди на Білоруси) с стольником нашим А. В. Бутурлиным [самому итти к Луцку однолично] не мешкая и войска в войну распустити и прося у Бога милости над польськими и литовскими городами промышляти”. Потім взяті в ламані скобки слова зачеркнено і дописано на переді: “итти самому и стольнику А. В. Бутурлину” — Сибир. приказу ст. 1636 л. 110-111.

⁹) Про переїзд Куніцкого через Київ доносили цареві київські воєводи. Куніцкий приїхавши звернувся до них за пропуском і поясняв, що його післав Радивил до Хмельницького з листом “и говорить о добром дЂле, как бы кровопролитие уняти”, привіз також лист до митрополита: проханнє Радивила, щоб митрополит відпустив до Слуцька михайлівського ігумена Теодосія Василевича. 19 вересня с. с. Куніцкого виправлено з Київа до гетьмана. Новгор. ст. стовб. 212 л. 83.

¹⁰) Сибир. Приказ 1636-акти посольства Ждановича, л. 177-8-лист Ян. Радивила до гетьмана з Минська 10 вересня л. 182-3; до Виговского з тою ж датою л. 179-171; лист Богуслава Радивила до гетьмана з Слуцька 18 вересня (доданий до листа Януша при переїзді Куніцкого через Слуцьк, з проханнями за писара берестейського Бобровницького, що попав у неволю до Золотаренка, і за Теодосія Василевича архимандрита слуцького-щоб його скорше “до овечок своїх пущено”); л. 183-5 до Виговського, з тою ж датою. Про Могильницького вище с. 594.

¹¹) Тамже с. 188-195, переклад дуже лихий,-місцями незрозумілий.

¹²) Тамже л. 196-9.

¹³) Так переказує розмови Ждановича з київськими воєводами царський наказ їм же з 9 (19) жовтня, Сівського столу стовб. 158 л. л. 661-9: польський король і вся Польща в своїм безвихіднім становищі хочуть піддатися турецькому цареві, а Радивил з Литвою шведському королеві.

¹⁴) Про сей мабуть козацький наїзд згадує Ґоліньский перед здобуттєм Смоленська (с. 714): козаки вирубали Острог і кілька хоругов погромили, але як пішли з полоном назад, заступило їм дорогу військо (польське), вирубало козацький табор (тут якісь помилки, але зміст ясний) і відібрали здобич. Скоро потім козаки взяли Дубно і порубали кілька сот людей, але се мабуть пізніший наїзд, коли козаки погромили полк Ґуркого-нижче с. 955.

¹⁵) “А любо то великие смятения в Украине через неприятелей Ляхов дЂются, однако мы посовЂтовав с А. В. Бутулиным послали есмо загон-часть войска для взятья вестей под войска ляцкие."

¹⁶) Грамота з 28 с. с. вересня в “таборі під Крилювцями", з додатковою цидулою, в стовб. 1635 Сибир. приказу, л. 157-166.

¹⁷) Тамже л. 222-5.

¹⁸) Тамже л. 170-173 i 171-6.

¹⁹) Тамже л. 200-8.

²⁰) Тамже л. 148-150.

²¹) Тамже л. 147.

²²) Сибир. приказу ст. 1636 л. 167-9: “Наказ пану Антону Ждановичю, полковнику киевскому, что имЂетъ говорити боярам и думнымъ людемъ и о томъ просити именем всего войска Запорожскго.

Первие: объявить то, что посылали полковника паволоцкого до Крыму, тогда и до сего времени задержали и не отпускают. Вдругоряд посылали сотника полку Бряславского до бЂя белогородцкого, тогда и оттуль до нас ни с чЂмъ отправили. Которой сотник подлинно то повЂдает, что новой хан крымскиі не идучи до Крыму на полях Белогородцких и Бучацких сталъ и тамъ Татаром крымским, нагайскимъ, белогородцкимъ и иным всЂмъ сходитися велЂлъ. Также и Сияуш-паша силистрЂйской через Дунай перевозится на сю сторону. А сшедшись с ханомъ крымскимъ просто на Украину итти имЂютъ, какъ уже под городы пограничные Татаровя подбегаючи людемъ обиды чинят. Сего ради остерегаючи мы, чтоб Украины вцЂле пребывали (В иншому спискові: “чтоб Украина вцЂле пребывала” (л. 220)), и тЂ неприятели не попустошили,-назад с войскомъ к Украине возвращаемся. I вмЂсте с АндрЂемъ Васильевичемъ Бутурлинымъ на пограничье будемъ. А иные полки, гдЂ не бесстрашно будетъ, тамъ росправимъ для данья отпору тому неприятелю. А естли тЂ неприятеля великими силами на нас наступати будут,-тогда молити е. ц. в., чтоб нас большими ратьми своими пособствовал. Понеже что есми от тЂх же неприятелей через семь лЂт Украину боронили, а ныне, сохрани Боже, какого от них испустошения, тогда тЂж бы неприятели ис того тЂшилися. Ныне докуды что будетъ, писали есмо до Шереметева, чтоб он близко нас будучи пособствовал.

Такожде то подлинно, что Турки и Татары какъ на его ц. в-во отвещеваютъ(В нашому спискові: “понеже, какъ слышимъ” (л. 211).). также и на нас, і войска готовят, а собрався всеми силами на Украину ударити имЂютъ. Какъ бо слышимъ (Себ то відгрожуються.), цесарь турецкиі ис Фрянками мирится, то уж никуда инуды, только на нас всЂ силы свои обратітъ. Тогда панъ Антонъ у е. ц. в.-ва и у всЂхъ бояр договариватися имЂетъ, чтоб они думали і в то получали, какъ бы Украина цЂла пребывала. Сохрани убо Боже упадку на Украины (!), тогда бы дорога пряма неприятелю всюды была. А понеже многих умыслов тЂ неприятели на нас выискивают до зношения нас, тогда просити имЂетъ пан Антонъ е. ц. в.-ва, чтоб нам, войску запорожскому, чолны морские дЂлати повелЂлъ.

А что нЂкоторые казали, не будучи заслужеными, но какъ впрямь своевольники, побунтовав и много своровав, в слободы е. ц. в-ва за рубеж уходят-тогда молити е. ц. в.-ва, чтоб грамоты свои розослалъ къ бояромъ, на границах будучимъ, чтоб таковых своевольников не приімали и назад выганяли; тЂ бо своєвольники много людей бунтуют (лл. 167-169, те ж саме на лл. 209-211 з дуже незначними одмінами в тексті і без напису на початку).

²²) В царській відповіди гетьманові на посольство Ждановича Сибир., приказу ст. 1636 л. 220-1: “Да полковникъ же Онтон Жданович извещал нашего цар. величества бояром: приказал де ему бити челом... ты гетманъ нашъ, что казаки незаслуженые в войске Запорожскомъ забунтовав и починя многие воровства, убегают в наши, ц. в., слободы,-и чтоб нам, в. г., тЂхъ бунтовниковъ велЂти высылати назад. И о том нашъ указ в украинные наши городы к бояром нашимъ і воеводам посланъ: Которые воры збежали из нашихъ Черкаских городов і вперед от какова воровства учнут бЂгать, а из нашихъ черкаскихъ городов полковники или сотники и атаманы к нимъ отпишутъ,- и они б бояре наши і воеводы тЂхъ воров сыскивая велЂли отдавати в наши черкаские городы, А ты б, гетман нашего ц. в., отписал от себя к полковником и к сотником и к атаманомъ и к инымъ урядникомъ,-которые воры, учиня какое воровство, и из наших черкаскихъ городов в украинные городы збежали, и они б в тЂ городы писали к бояром нашимъ і воеводом: хто имянемъ и от какова воровства збежали. Так же і вперед которые учнут бЂгать,-и они б потому ж писали и посылали к бояром нашимъ і воеводам тЂмъ воромъ росписи”.

²³) Акты Ю. З. Р. XIV с. 77-8, “список” з ориґіналу, з Фастова 26 серпня.

БУНТИ Й ЕМІҐРАЦІЯ-ГЕТЬМАН ПРОХАЄ НАКАЗІВ ПОГРАНИЧНИМ ВОЄВОДАМ, ЩОБ СВОЄВІЛЬНИКІВ НЕ ПРИЙМАЛИ, А ПОВЕРТАЛИ НАЗАД. ГЕТЬМАН ПРИПИНЯЄ ПОХІД І ПОВЕРТАЄ ПІД БІЛУ ЦЕРКВУ, ЛЕГКОДУШНІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ЦАРСЬКОГО ШТАБУ, ПОСОЛЬСТВО КЛИШІ-РЕЛЯЦІЇ З 22 ЖОВТНЯ. ПОСОЛЬСТВО ДО РАКОЦІЯ. ПОСОЛЬСТВО ВІД НОВОГО ХАНА, ЙОГО УЛЬТИМАТУМ ГЕТЬМАНОВІ, КОЛИ ВІН НЕ ВІДСТАНЕ ВІД МОСКВИ, ВІДПОВІДЬ ГЕТЬМАНА З КОРСУНЯ 29 ЖОВТНЯ С. С., ПЕРСПЕКТИВА ВІЙНИ З КРИМОМ, ПОСОЛЬСТВО ДО ЦАРЯ КОНДРАТЕНКА В СПРАВІ ПОМОЧИ НА ТАТАР, ПІД'ЇЗД БРАСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ І ЕКСПЕДИЦІЯ ГОРІ ПРИПЕТТЮ. ІНСТРУКЦІЯ КОНДРОТЕНКОВІ І ТОВ. ДРУГЕ ПОСОЛЬСТВО НА ДІН СУХИНІ.

Як бачимо, вага всього посольства-в бажанню усправедливити перед московским царем, що наказаний козацькому війську похід під Луцьк припиняється і гетьман зводить військо назад. Гетьман і старшина мали всяку підставу гніватися на московський штаб за те що він йому накинув якісь апокрифічні операції, які не спиралися на ніяку реальну підставу й висіли в повітрі. Коли завдання Трубецкого змінено, гетьмана треба було зараз повідомити, і взагалі тримати в курсі всіх подробиць сих операцій, в яких він мав брати участь. Можливо, що цар і його штаб хотіли просто, щоб гетьман робив діверсію на Україні, звязуючи операції коронного війська, але тоді треба було поставити йому виразно се завданнє і полишити йому самому детально розробити його на стратеґічному полі, котре він знав прегарно, а московський штаб дуже мало, або й зовсім ні. Тим часом йому давали цілком конкретне завданнє, обумовлене операціями московського війска в сім напрямі, а в дійсности московського війська туди не посилали. Якби то вийшло, коли б гетьман справді посунув під Луцьк, повз польське військо, щоб зійтися з Трубецким, і виявилось, що Трубецкого там не було? Але я вище висловив гадку, що гетьман знаючи всю стратеґічну обстанову мабуть ні на хвилю не вірив в можливість сього пляну, і всяко отягався від сього походу-так само як не покладався на охорону границь від Татар, доручену Шереметьеву. Московський штаб доказував, що він може безпечно здати охорону України від Татар на Шереметьева і йти на захід, але гетьман міркував, що Шереметьев може й здасться для охорони московської границі, але України він не скільки не забезпечує від татарського спустошення. Але сих міркувань ні він, ні Виговський не вважали за добре висловляти щиро: очевидно, встигли перейти до глибокого переконання, що щирими з Москалями ніколи не треба бути, тому викручувалися ріжними арґументами-які московському уряду мусіли здаватися непереконуючими і не щирими.

Так уже від самих початків на сім найважливішім пункті-спільної зовнішньої політики, властивого мотиву союзу, чи об'єднання, виявилося непогодженнє, недовірє, а на московський погляд-“шатость”, коли не чиста “измена”. Але відомість про сю несубординацію гетьмана наспіла до царя під радісну хвилю здобуття Смоленська, і сі радісні вражіння, і загальна постанова-припинити сьогорічну кампанію знейтралізували неприємні міркування, чи реаґування, які могла б викликати иншим разом ся несубординація. Не чекаючи більш ніяких інструкцій від царя, гетьман з Бутурлиним завернув від Бердичова і став під Білою Церквою. Коли саме-не можу сказати; але 22 н. с. жовтня він був уже тут-відси послав до царя в посольстві наказного полковника білоцерківського Яцка Клишу і сотника Михайла Осиповича (чи Осипенка)-з новими язиками приведеними з-під Острога ¹) Сі вісти, привезені останнім під'їздом висланим з-під Бердичева, були, очевидно, головним стимулом для сього посольства: потішити царя сим, хоч невеликим успіхом, і осолодити йому неприємність самовільного повороту козацького війська з походу. В листі до царя що віз сей Клиша гетьман писав: “Виславши до твого цар. вел. Антона Ждановича, ми порадившися з воєводою А. В. Бутурлиним послали були новий загін під війська польські, і він під Луцьком збив полк лядський. Вбито самого полковника Станислава Ґурского, і мало хто живий утік, а котрих взято живцем-декотрих порубали, а декого до нас привели, і вони розповідали перед нами на допиті, що хан присяг Ляхам на братерство і тепер зійшовшися разом, мають вони вдарити на твого царського величества пограничні городи ²). Тому ми-вважаючи на те щоб усі городи твого цар. вел. були цілі, назад завернули з військом Запорізьким і поставили всі полки на границях для охорони від неприятелів, а стольника А. В. Бутурлина-коло Білої Церкви”.

При тім гетьман констатував, що козацькі загони були аж за Луцьком, але ніде там не було ні слуху про армію Трубецкого, ні відомости, де він обертається. Натомість про орди татарські відомости певні, що вони мають зійтися з Ляхами і вдарити на Україну, а посольства козацького з Криму досі назад не відправлено. Від очаківського бея привезено лист, і гетьман вважав за потрібне прислати його цареві. Бей сповіщав гетьмана, що з новим ханом, котрого що-йно виправив від себе до Криму, він мав розмову про його відносини до козаків. Хан заявив бажаннє підтримати союз і брацтво з козаками, зложене його братом і попередником, аби тільки козаки розірвали брацтво з Москвою: в такім разі всі кримські сили будуть готові на кождого неприятеля гетьманського. Союз Кримців з королем, що на нього скаржився гетьман в своїх листах до бея, нічого не нарушає в сім союзі, бо ж замиреннє сталося на тім, щоб вони (Поляки, очевидно) не нападали на козаків, а козаки на них. Инакше сказавши, Кримці знову висували плян спільного походу на Москівщину. Гетьман звертав увагу цара на сі залицяння, запевняв його, що козаки сим “прелестям” не вірять, але повторяв своє прохання більшого московського війська.

Разом з Клишею він виправив також Грека Юрия Константинова, що приїхав з дорученнями від старця Арсенія, з царгородськими і всякими иншими вісями ³); ми вже вище познайомилися з ними.

В тихже днях мабуть вислав гетьман посольство до Ракоція-в середині листопада воно було там ⁴). Кілька день потім, до табору гетьманського, вже в Корсуні мабуть, приїхали посли що були затримані в Криму до приїзду нового хана, і з ними татарський посол Тохтамиш-аґа з листами від хана Сефер-аґи і Карач-бея. Новий хан виїхавши до Криму в середині жовтня став під Перекопом і тут приймав заяви вірности від беїв і мурзів. Політичний курс він прийняв той, який йому диктували Сіауш-баша сілістрійський і візир Сефер-ґазі: союз з Польщею і війна з Москвою, і ті беї і мурзи, що так недавно запевняли Хмельницького про свій твердий намір не вважаючи на ніщо далі триматися козаків, не наважилися піднести свою голову против сеї політики ханського дивану. Новий хан загамувавши. фамілійну усобицю Ґераїв ⁵), зайняв сильну позицію, спираючися на партію Сефер-ґазі і твердо продиктував свою політику ⁶). Об'явив її й козацькому посольству, що ставилось тут перед ним, і відправив з таким листом до гетьмана:

“Пане гетьмане війська Запорізького, приятелю мій! Відпустилисьмо ваших післанців з Перекопу. Як померлий хан Icлам-ґерай війшов в союз і брацтво з вами, так і я, ставши ханом кримським, хочу бути з вами в приязни. Скоро тільки приїхав до Перекопу, зараз зложив раду з аґами, беями і всім поспольством кримським, і на ній всі призволили, аби з вами далі також приязнь була, як і досі. Бо се правда, що ви нам потрібні, як і ми вам: без нас ви ніщо, але й нам добре з вами бути. Так богато разів ми наступали з вами на неприятелів твоїх, і така присяга була між нами, щоб ми ніколи не розривалися, і не відступали від себе. І тепер ми так само разом готові йти на всякого неприятеля-тільки з тим ладаяким Москалем ні єднайтеся! Відкиньте від себе Москву, а з нами будьте в приязни: знаєте що ми слова додержали, і коли ви від Москви відлучитеся ⁷), а Поляки схочуть на вас наступати, вони будуть великим неприятелями нам. Але більш того, що вони дотримають слова, що не будуть на вас наступати. Але знайте: коли зломите присягу нам, будете зараз же мати богато неприятелів: Венгри, Мунтяни, Волохи готові зараз іти на вас. Тому звольте бути з нами в згоді і брацтві, на всякого неприятеля (нашого) наступати, а ми також готові йти против вашого неприятеля. Тепер же хочемо переконатися в приязни вашій: чи хочете дійсно бути в приязни, себто- відстати від Москви і жити в приятельстві з нами? Тоді коли б вам треба було війська, маємо його зараз на поготові: всі Ногаї, і орди Білгородські, і ті що стоять на тім боці поблизу вас. Себто коли б Поляки наступали на вас без причини. Дано в Перекопі 8 жовтня 1654. Вам всього добра зичливий Магмет-гирей, хан кримський” ⁸).

Сефер-казі в листі датованім 5 жовтня с. с. виправдувався, що не міг відправити козацьких послів перед приїздом хана, і висловляв побажаннє, щоб гетьман послухав поради хана: розірвав свої відносини з царем-від котрого не мав і не матиме ніякої користи, а щоб лишився непорушним старий союз козаків з Ордою ⁹). Те саме, тільки в характерніших і яскравіших виразах писав Карач-бей, викручуючися з своїх недавніх обіцянок і запевнень неодмінного братерства:

“Ясновельможний, милостивий пане гетьмане війська Запорізького, до мене многомилостивий пане, приятелю і брате! Його милости панові писареві, також панам полковникам, сотникам, осавулам і всьому війську Запорізькому брацьке поздоровленнє! З слів товмача вашого Гулус-казі ми зрозуміли всю правду. Як були ми братами і приятелями вашими, так і тепер того не зміняємо. Тільки твоя милость знаєш, що Москва мої неприятелі, а ти тепер з Москвою побратався. Я тебе як добрий приятель остерігаю, потім посилаю братерський лист- твоя милость не слухаєш! Яка тобі від Москви буде користь? Вони в лаптях ходять. А ви з нами. живете, і ми завсігди готові до приятельства (з вами). За для вас із Поляками побраталися. Коли з королівської сторони буде яка небудь причина, ми з королем братерство розірвемо і до вас на поміч підемо. Коли ви маєте таке сильне військо і хан вам помагає-чого вам боятись? Ми ж і заставців польських задля вас узяли, щоб на вас ніхто не наступав. Ти слухай хана, а більше не слухай нікого! Як би тобі була якась кривда, ми всі готові одноконно йти. Кинь! Я твоїй мил. добрий брат і злого тобі-ви знаєте-не бажаю! Що я тобі бажаю, нехай на мою голову буде. Тільки доконче Москви відступіть!” ¹⁰).

На жаль, не маємо ближчих відомостей про переговори. В своїм звідомленню про татарське посольство висланім цареві 3 н. с. листопада гетьман каже, що він негайно відправив “з нічим” як ханського посла, так і посла сілістрійського баші, що теж прислав свого посла “з прелестю”. Зробив се, аби не давати їм з своєї сторони якої небудь “вини”, себто приводу для порушення договору. З того мусів міркувати, що відповіди були дані ухильчиві, можливо заспокоюючі. Але тим не менше гетьман і його дорадники ясно здавали собі справу, що се був ультіматум, і так гідно і достойно постилізовали відповідь ханові, що повіз назад аґа Тохтамиш:

“З листу в. ханської милости, як і з слів посольства зрозуміли ми, що хочеш триматися брацтва як і покійний Іслам-ґерай. Ми тому дуже раді з усім військом Запорізьким, але дивує нас, що в. хан. м. кажеш, аби нам відступити від царя московського. Се не можливо-так як в. x. м., думаємо, нічого злого не замишляєш на цісаря турецького ¹¹). А що в. x. м. у листі своїм додаєш: коли ми не відступимо від московського царя, то задумав на нас обернути Угрів, Мунтян і Волохів, а сам разом з Ляхами хочеш пустошити наші краї, то ми то почувши назад повернули і з усім військом Запорізьким чекаємо на границях приятнішого листу в. x. мил. Не даємо найменшої причини до розірвання приязни-бо памятаємо добре, що бог за зламаннє присяги карає суворо-як суворо колись скарав за кривоприсягу кор. Володислава, що присягши на вічну приязнь цісареві турецькому і пірвавшися з усім військом під Варною марно загинув. Міркуючи се, ми щоб не стягнути гніва божого, ламати присяги жадним чином ані можемо ані хочемо. Не шукаючи ніякої причини до порушення приязни будемо благати бога за нашу справедливу справу, і кожному неприятелеві нашому, стоячи на границях наших, будемо давати відправу і готові за се вмирати. А бог всемогучий боронитиме кожного справедливого, а несправедливому віддасть пімстою. Що ж в. x. м. заповідає нам Угрів, Мунтян, Волохів і велику силу Кримську-ми на те не вважаємо. Покладаємо надію не в великости війска царя московського, ні в силі війська Запорозького, тільки в богу єдиному, що в момент нищить великі війська, коли вони супротивляються його волі святій.

“Сподівались ми инакшого від в. хан. м., на підставі листів і з устної заяви посла баші сілістрійського, що свідчив нам ласку цісаря турецького і неодмінну зичливість в. хан. мил. Так инакше діяться-а все через обопільних наших неприятелів. Розсуди сам, в. x. м., з панами аґами, беями і всіми мурзами, що слушніше було, не манячися обіцянками обопільних неприятелів наших зіставатися в братерстві з нами, як жили ми сім літ, вкупі їли хліб і сіль зложивши приязнь ще з небіжчиком славної памяти Тугай-беєм. Годилося б і тепер в. x. м. прислати до нас когось гідного на потвердженнє вічної приязни між нами. Ми того з охотою чекаємо на границах наших і бажаємо того, щоб не тільки ми, але й по нас наступники наші в часах потомних з того тішитися могли. Знай то, в. x. м., що Поляки не тільки Німців, але й инших чужоземців богато на нас підняли, ми ж хоч маємо тільки частину війська держави нашої ¹²) і зичливих нам союзників, нашої присяги по-вік зламати не хочемо ¹³). Аби тільки в. x. м. хотів зіставати в братерстві з нами! В такім разі післанця свого посилай як найскорше. Ширше розповість тобі про все посол твій Тохтамиш аґа, ми ж себе поручаємо при тім жичливій приязни в. x. м. Дано в Корсуні 29 октябра 1654. Вашої x. мил. у всім зичливі слуги Б. Хмельницький гетьман війська Запорізького” ¹⁴).

Розуміється, на се братерство в таких обставинах надій було мало, і коли військо Запорізьке не хотіло розривати з Москвою, то мусіло готовитися до війни неминучої і негайної. Так гетьман і писав цареві, висилаючи з Корсуня 3 н. с. листопада Богдана Кондратенка з товаришами:

“Як у попередніх грамотах наших повідомляли ми твоє царське величество про замисли неприятельські, так і тепер даємо знати з певних відомостей, що посли наші, задержані досі в Криму, після приходу до Криму нового хана Магмет-ґерая від нього відпущені, і свого посла Тохтамиша-аґу він прислав з тим щоб ми від твого цар. вел. відлучились, а з ним брацтво заприсягли і були разом по давньому, а як того не зробимо, обіцяв на нас наступати з ордами Кримськими” і т. д.

Гетьман повторяє, що з тих причин кинув похід на Волинь і вивів полки на полудневу границю, просить царя написати до Шереметьева й инших пограничних воєводів, щоб за відомістю від гетьмана йому помагали, а на Україну прислати 15 до 20 тис. московського війська. Повторює також проханнє дозволити робити човни-“бо як Ляхи-неприятелі шукають на нас ріжних способів, так і нам треба промишляти, щоб їм не дати потіхи”. Подай новини, що Татари перейшли Бог на Пещанім Броді. Під'їзд Браславського полку ходивши під польський обоз, зловив товариша Глинського, котрого гетьман посилає цареві живцем для допиту, таксамо православного шляхтича Радула Ластовецького, що добровільно передався до козаків ¹⁵).

В інструкції Кондратенкові доручалось перед усім представити Москві татарську небезпеку-ілюструючи листами візира і Карачбея ¹⁶). Гетьман вислав посольство до мунтянського господаря-ще 1 вересня, і до князя семигородського-але від них нема вісти, і щоб довідатися про своє посольство писав він недавно до господаря молдавського. Той сам боїться наступу і хоче замкнутися в Сучаві. На них нема надії. Про Поляків Ластовецький оповідає, що на пилипівські заговіни конче хочуть наступати на Україну і з тими козаками, що їм піддадуться, воювати дальші городи ¹⁷).

Потрібне московське військо-але посли мають представити цареві, щоб московським воякам заборонено було брати людей в полон “в городах наших черкаських і пограничних”-“не так як погані не дай боже”-“аби чернь, побачивши таку тяготу не стала остерігатися, ,не заблюлася1 (Москви і гетьмана, себто), коли (неприятелі) почнуть наступати і людей манити (“прельщати”) на свій бік”. “Бо ми для того під високу руку й. цар. вел. піддалися, щоб чернь почувала себе безпечною” (безстрашно пребывала) ¹⁸).

Разом з сим післав гетьман нове посольство на Дін-того ж самого Лукіяна Сухиню, з товаришами, 9 чоловіка, повідомляючи про небезпечний оборот, що взяли кримські справи після донського посольства, що приходило літом. Тоді Кримські й Ногайські орди свідчили своє бажаннє бути в брацтві з козаками, а тепер новий хан ставить свій ультіматум, і всі ті відомости, які приходять до Запорізького війська потверджують, що хан спільно з Поляками і Турками готовить наступ на Україну і на московські городи. Гетьман супроти сього просить Донське військо приготовити новий морський похід на Крим більший від попереднього: “далеко більше як 30 човнів” ¹⁹), і чекати указу від царя і вісти від гетьмана, щоб іти ними на Татар. Також післати до Калмиків і підняти їх до походу на Крим.-Донці відписали потім, що вони се зробили ще з-літа ²⁰).