Примітки. 2) В своїй супліці до царя, писаній потім, в місяці липні, митрополит виправдувався з того, що не прислав скорше своїх післанців з чолобиттєм

¹) Головна праця про неї -В. Эйнгорнъ. Очерки по исторіи Малороссіи въ XVII в. І. Сношенія малороссійскаго духовенства съ московскимъ правительствомъ, 1899 (відбитка з московських “Чтеній”), розд. II. Після неї в значній мірі стратили вагу старші праці: Г. К а р п о в ъ, Кіевская митрополія и московское правительство во время соединенія Малороссіи съ Великой Россіей, Православное ОбозрЂніе, 1871 кн. VIII і IX. Митр Макарій, Исторія русской церкви, т. XII с. 71 дд. Новіше: Харлампович, Вліяніе с. 167.

²) В своїй супліці до царя, писаній потім, в місяці липні, митрополит виправдувався з того, що не прислав скорше своїх післанців з чолобиттєм, і так само виправдував його гетьман. Акты Х с. 710 і 716.

³) Православний великдень того року був одного дня з латинським, 5 квітня н. с. (26 березня с. ст.).

⁴) Акты Х с. 773. M. Макарій вважав відомости Тафларія мало правдоподібними (с. 68-9), але инші дослідники не поділяли сих сумнівів, і я думаю-правильно.

⁵) Акты X. с. 598.

⁶) Про се у Макарія XII с. 90 с. дд., у Ейнгорні 80 дд.

⁷) Ейнгорн (с. 65) вказав на такі факти (я даю їx не в тім порядку, як подає він, але подаю всі):

а) Згадка в листі Олекшича про перспективу піддання київської митрополії патріярхові (Акты Х с. 557)-Ейнгорн уважає се відгомоном реляції митрополита; се не конче, але згадка дійсно має вартість.

б) Київський маґістрат в чолобиттю до патріярха 9 травня зве його “патріярхом Великія и Малыя Pocciи” (Переписка Оруж. палати ч. 18)- мабуть за вказівками київських воєводів.

в) Так починає титулувати його і Виговський-що в листах 1653 р. називав його тільки патріярхом Великої Росії. Новий титул, правда стрічаємо тільки в листі з 1 вересня (Переписка ч. 10), але раніших з 1654 року таки й не маємо.

г) Гетьман в рекомендації Косова патріярхові називає патріярха “наш зверхінЂйшій пастырь”; грамота, що правда, має кепську дату: 27 марта 1657 (так надруковано в Описаніи Кіево-Софійского собора Евгенія і відти в Актах Зап. Р. V с. 98), але самої грамоти мабуть не треба вважати фальсіфікатом, і здається ніхто її не підозрівав.

д) Ґізель в супліці-написаній очевидно в Москві, наслідком переговорів (Акты Х с. 751-4, про неї далі), так пильно роз'ясняє неможливість підпорядкування київської митрополії московському патріярхові, що не може бути сумніву в тім, що йому прийшлося стрінутися з таким домаганнєм в дуже рішучій і настирливій формі.

Всі сі вказівки, разом узяті, не лишають сумніву, що з московської сторони вже весною і літом 1654 року, а може й раніш, робився натиск і на духовенство київське, і на цівільні круги, щоб змусити митрополита признати над собою зверхність московского патріярха.

⁸) Замість детального перегляду всіх грамот, що зайняв би богато місця, наведу для орієнтації їx реєстр-бо в Актах Ю.З.Р. Карпов видав сі грамоти дуже хаотично:

Чигрин 25 травня, гетьман просить царя за митрополита-Акты Х с. 714.

Чигрин, дата зіпсована, гетьман просить патріярха за митрополита-Акты З.Р. V с. 98. (Карпов, Прав. Об. 1874, поправляв на 27 травня).

Чигрин 25 травня, гетьман до царя за Михайлівський монастир-Акты Х с. 727.

Чигрин 27 травня, гетьман до царя за Брацьку школу і монастир-тамже с. 732.

Чигрин 27 травня, гетьман до царя за Пустинський монастир Ґізеля, тамже с. 735.

Чигрин 27 травня, Виговський таксамо, с. 737.

Чигрин 29 травня, він же до царя за Брацьку школу, с. 733.

Чигрин 4 червня, гетьман до царя за печерського архимандрита с. 721.

Богуслав 20 (?) червня, гетьман до царя-загальне проханнє з сотником Махарицьким с. 711.

Київ 3 липня, супліка брацького ігумена Теодосія Сафоновича с. 729.

Київ 4 липня, гетьман до царя, за Видубецький монастир с. 739.

Київ 4 липня, митрополича супліка до царя с. 707.

Київ 5 липня, супліка михайлівського ігумена Теодосія Василевича с. 723.

Київ 6 липня супліка печерського архимандрита с. 719.

Київ 8 липня поздоровленнє цареві від чернигівського владики Зосими Прокоповича с. 77.

Дата двох гетьманських грамот: з Богуслава і Київа не вірні.

⁹) Тільки чернигівського владику Зосиму, що жив “на покої” в Печерськім монастирі, Рафаїл атестував, що “він не латинник”, з митрополитом і архимандритами “його в думі нема-чоловік смирний і цар. вел-ву добра хоче, тільки сили не має”. “А никольський ігумен Іннокентій (Гізель) і брацького монастиря намісник Теодосій (Сафонович) теж по латини вміють, з митрополитом і архимандритами порозуміваються (совЂтны, а чи однакові у них з ними замисли (одна ли у них дума)-того він, Рафаїл, не відає”.

¹⁰) Дві одписки воєвод і “распросные рЂчи” Рафаїла в 153 стовбці Сівського столу л. 110-9 і 123-5, їx видав В. Базилевич окремою брошюрою п. з. “ИзвЂтъ Старца Рафаила. Изъ кіевскихъ настроеніи времени Б. Хмельницкаго”, Кіев, 1919.

¹¹) Ейнгорн припускав, що зпочатку, за порадою гетьмана, митрополит згодився їхати до Москви сам, але се було йому настільки неприємно, що він потім заступив себе Ґізелем (с. 73). Він опирає сю гадку на деяких виразах гетьманської грамоти до царя, які не виключають можливости подорожі самого митрополита-але все таки говорять і про можливість, що він пошле своє проханнє через післанців. Що в сих гетьманських грамотах з травня не називається імя Ґізеля як митрополичого посла, се вказується теж на доказ того, що мовляв митрополит в Чигрині був згодився їхати до Москви сам; але тоді могло припускатися, що й Ґізель клопотатиметься за свій монастир через своїх післанців. Взагалі могло бути так, що справа посольства до Москви перед виїздом митрополита до Чигрина ще не була порішена або не розроблена в деталях, і тому в Чигрині писали грамоти “на про всяке”.

¹²) Се інтересно завважити супроти здогадів деяких учених, що Богдан Хмельницький теж був учеником київських шкіл,-що тільки Виговський зве себе їx учнем, хоч всі грамоти писалися безсумнівно за його вказівками, і він мабуть не промовчав би й гетьмана, коли б він теж учився в київській школі.

¹³) Акты Х с. 70-712.

¹⁴) “НынЂ нашей земли начальника и повелителя”-Акты Х с. 709.

¹⁵) Акты Х с. 743-8.

¹⁶) “Съ позываньемъ до преосв. митрополита и суда его митрополича, где совершенный судъ и конецъ всякое духовное дЂло имЂло”-с. 742.

¹⁷) “По челобитью вышеименованныхъ чиновъ совЂтному, а за повелЂніемъ его царскаго величества”-Акты Х с. 743.