Особливості сучасного етапу світового розвитку

Цивілізаційна криза, яка спровокувала перехідний період, передбачає розуміння того, що світова система, вступаючи до смуги нестійкості, буде наштовхуватись на серйозні потрясіння, які зумовлюються зростаючою активністю сукупних взаємодій сил і факторів.

В. І. Пантін вважає, що без зміни світогляду і системи домінуючих цінностей є неможливим ані засвоєння нових політичних і соціальних інститутів, що забезпечують адаптацію і гнучке реагування суспільства на зміну умов середовища, ані ефективне використання нових, більш досконалих і більш ефективних технологій, ні підйом рівня життя більшості людства, ні стійке затвердження демократії, ані супротив міжнародній анархії. Ідеології, які визначали вектори розвитку XX ст., практично повністю вичерпали себе, довівши власну історичну безперспективність. Саме тому доцільною є думка С. Хантінгтона про зіткнення цивілізацій, оскільки в цих умовах соціальні розломи закладаються і формуються за культурними і релігійними кордонами. Однак для цього процесу принциповою є наявність зовнішньої агресії. Це може бути економічний, культурний чи релігійний тиск. Іншою альтернативою може стати оволодіння людьми нової ідеології, яка здатна поляризувати маси (наприклад, коли в американський проект глобалізації була покладена неоліберальна ідеологія).

Виходячи з гіпотези закономірностей історичного розвитку, мета глобалізації на сучасному етапі полягає в тому, щоб створити умови якісного економічного, політичного, технологічного переходу суспільства в суспільство глобальне, домінантою якого, на думку Е. Азроянца, стане духовне становлення Мегасоціуму, тобто перехід людини на новий рівень свідомості: від індивідуального до Свідомості Єдності. При цьому Мегасоціум розуміється як соціальна цілісність світу, а глобалізація – як просування до більш зв’язаної й організованої цілісності шляхом поглиблення взаємозалежності всієї множини її елементів.

Цілісність передбачає ту чи іншу форму і ступінь організації. Однією з таких якостей є характерне для сучасного етапу складення структури Мегасоціуму, що набуває виразу в переході від двокомпонентного зв’язку (держава – держава) до багатокомпонентного зв’язку (держава – транснаціональні корпорації – міжнародні неурядові організації), і поява на цій основі поряд з міжнародними відносинами внутрішньоглобальних відносин.

Всю множину сценаріїв глобального розвитку можна поділити на дві основні групи: оптимістичні та песимістичні. Саме такий підхід демонструють Ю. Яковець, М. М. Голанський, Е. Азроянц.