Криза першого року

Криза першого року пов`язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Як наслідок, у віці близько року дитина залишається без надійних орієнтирів у навколишньому світі: біологічні детермінанти вже істотно деформовані, а мовні ще не настільки сформувалися, щоб дитина з їх допомогою могла вільно керувати своєю поведінкою.

Спостерігається регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотний розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях. Часто має місце порушення всіх біоритмів, зокрема сну; порушення задоволення життєвих потреб (наприклад, почуття голоду); емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Кризу першого року не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом`якшує характер кризи.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної (наприкінці першого року дитина вимовляє перші слова) та предметної (дитина освоює довільні дії з предметами оточуючого світу) дій.

Поява і зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року. Мову однорічної дитини Л.С.Виготський назвав автономною. Вона служить перехідним містком між пасивною та активною мовою. За формою вона є спілкуванням, за змістом – емоційно-безпосереднім зв`язком із дорослими та ситуацією.

Особливості автономної мови: не співпадає з мовою дорослих артикуляційно й фонетично, а також за значенням; може застосовуватися лише з утаємниченими „шифр” дитячої мови та в конкретних ситуаціях; своєрідний зв`язок між словами, внаслідок чого мова нагадує ряд вигуків, вимовлених у стані афектy.