Донецьк 4 страница

5.1. Поняття та ознаки юридичної особи

Згідно ст.80 ЦК України юридична особа – це організація створена і заснована у встановленому законом порядку.

Ознаки :

1) організаційна єдність. Юридична особа – не окремий громадянин, а колективне утворення, певним членом організований колектив людей (організація);

2) наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене:

а) від майна членів трудового колективу даної організації;

б) від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади;

в) від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів

3) виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями і громадянами;

4) здатність нести самостійну майнову відповідальність (відшкодування збитків, сплати неустойки);

5) здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Юридична особа стає стороною – позивачем або відповідачем у розгляді цивільного спору.

Види юридичних осіб

На підставі ч.2 ст.81 ЦК залежно від порядку створення юридичні особи поділяються:

Ø юридичні особи приватного права – створюються за ініціативою приватних осіб. Порядок утворення таких юридичних осіб регулюється нормами Цивільного кодексу та іншими нормативними актами;

Ø юридичні особи публічного права – створюються розпорядчим способом, тобто на підставі розпорядження державного органу (органу місцевого самоврядування, управління, актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим тощо). Порядок утворення таких юридичних осіб передбачений окремими законодавчими актами і Конституцією України.

Організаційно-правові форми юридичних осіб

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств або установ, та в інших формах встановлених законом. Господарські товариства – це одна з організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності. Згідно із ст.113 ЦК господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

На підставі ст.84-85 товариства поділяються:

Ø підприємницькі товариства – здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного розподілу його між учасниками (господарські товариства або виробничі кооперативи).

Ø не підприємницькі товариства – не мають на меті одержання прибутку і характеризуються відсутністю розподілу отриманого прибутку між своїми учасниками (релігійні громади, релігійні організації, навчальні заклади).

Установою на відміну від товариства є організація в управлінні якою не беруть участі її засновники; створюється вона шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Підприємницькі товариства

На підставі ст.84 ЦК У товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками називаються підприємницькими. Вони можуть бути організованими тільки як господарські товариства або виробничі кооперативи. Ознаками підприємницького товариства є:

Ø мета – отримання прибутку;

Ø можливість розподілу цього прибутку між учасниками товариства;

Ø організація такої юридичної особи як господарського товариства або виробничого кооперативу.

Непідприємницькі товариства

Згідно із ч.1 ст.85 ЦК У непідприємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви, тощо) інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади) – на підставі Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»; політичні партії та громадські організації – на підставі Закону України «Про об’єднання громадян»; благодійні організації – на підставі Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»; торгово-промислові палати – на підставі Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»; профспілки – на підставі Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Створення юридичної особи

На підставі ст.87 ЦК У для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Підставою для створення підприємства є рішення власника (власників майна) чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу. Таке рішення повинно бути зафіксоване письмово і підкріплене відповідними установчими документами, підписаними всіма учасниками.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації і з цього моменту набуває правоздатності. Згідно ст.4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” під державною реєстрацією юридичних осіб слід розуміти засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, передбачених Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок реєстрації юридичної особи визначається ст.58 Господарського кодексу та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ”.

Цивільна правоздатність і дієздатність юридичних осіб

Як суб’єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа поділяється цивільною праводієздатністю. Цивільна правоздатність юридичної особи згідно із ст. 91 ЦК У виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа може мати такі самі права і обов’язки, як і фізична особа, за винятком тих прав і обов’язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини – це суть принципу загальної або універсальної правоздатності юридичних осіб .

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов’язки : право на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність, ділову репутацію.

Цивільна дієздатність (ст. 92 ЦК).Юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов’язки через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів. Органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їх допомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере цивільні обов’язки (загальні збори, виконавчий орган – правління, дирекція та ін.). Юридична особа бере участь у цивільному обороті через своїх працівників діями яких вона не тільки здійснює свої права і обов’язки, а також набуває і припиняє їх. Дії цих працівників згідно з законом вважаються діями самої юридичної особи.

Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган , та особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Органи юридичних осіб залежно від їх видів можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Управління підприємством здійснюється згідно з його статутом, на основі поєднання прав власника з господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Ці права можуть делегуватися раді підприємства (правлінню) або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового колективу.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ним органом, з ним складається контракт (договір). Керівник підприємства самостійно розв’язує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Вищим органом таких видів господарських товариств, як акціонерне, з обмеженою або додатковою відповідальністю, є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчим органом є правління або дирекція, які діють як колегіальні органи юридичної особи. Правління (дирекція) обирається загальними зборами. Повноваження правління (дирекції) визначається Законом України “Про господарські товариства” та статутом відповідного товариства.

У кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах – також правління. Правління (голова) кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що не віднесені до виключеної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органів – це дії самої юридичної особи.

Філії та представництва юридичних осіб

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництв. Філія юридичної особи – це структурно і територіально відокремлена її частина, яка за своїм місцезнаходженням виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову.

Представництво – теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише деякі функції від імені юридичної особи поза її місцезнаходженням (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ст.95 ЦК України юридична особа може відкривати філії і представництва у порядку встановленому законодавчими актами. Зокрема , створення філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ здійснюється у тому самому порядку, що його встановлено для створення цих організацій.

Припинення юридичної особи

Юридична особа може припинити свою діяльність в результаті передання свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідації.

Відповідно до ст.105 ЦК У учасники ЮО, суд або орган, що прийняв рішення про припинення ЮО, зобов’язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що ЮО перебуває у процесі припинення. Учасники ЮО або орган, що прийняв рішення про припинення, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісією з припинення ЮО (ліквідаційну комісію, ліквідатора) і встановлюють строки та порядок припинення ЮО. На комісію з припинення ЮО покладається обов’язок розмістити у друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення діяльності такої ЮО і про порядок та строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк може бути не менше двох місяців з дня публікації повідомлення. Комісія має вжити всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомити їх про припинення ЮО. Кредитори мають право вимагати від ЮО припинення або дострокового виконання зобов’язань, або відшкодування збитків. Після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами комісія з припинення ЮО складає передавальний акт (у разі злиття або приєднання) або розподільчий бланк (у разі поділу).

Злиття, приєднання, поділ ЮО розглядається як припинення первісної ЮО з правонаступництвом, тобто права та обов’язки ЮО переходять до новостворених суб’єктів цивільно-правових відносин.

Ліквідація ЮО також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації немає правонаступництва.

ЮО ліквідується у таких випадках:

1) за рішенням її учасників або органу ЮО, уповноваженого на це установчими документами;

2) у зв’язку із закінченням строку, на який було створено ЮО;

3) досягненням мети;

4) у зв’язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації ЮО;

5) за рішенням суду у разі здійснення діяльності без належного дозволу чи діяльності, забороненої законом.

Порядок ліквідації ЮО визначається у ст. 111 ЦК У. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс , який містить відомості про склад майна ЮО, а також пред’явлені кредиторами вимоги та результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками ЮО або органом, який прийняв рішення про ліквідацію. Для виплати грошових сум кредиторам ЮО, що ліквідується, встановлена спеціальна черговість, яка визначена у ст. 112 ЦК У. Після затвердження розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний бланк, а майно ЮО, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам.

ЮО вважається ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.3 ст. 110 ЦК У , якщо вартість майна ЮО є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, ЮО ліквідується в порядку, встановленому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

		ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
		Повне товариство – товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить
		Командитне товариство – товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном (повними учасниками)
		Товариство з обмеженою відповідальністю –товариство засноване однією або кількома особами , статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом
		Товариство з додатковою відповідальністю –товариство, засноване однією або кількома особами , статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом
		Акціонерне товариство –товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості
		Виробничий кооператив –добровільне об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків

У цивільних правовідносинах, крім фізичних та юридичних осіб, можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ч.2 ст.2 ЦК У).

Держава, порівняно з іншими суб’єктами цивільних правовідносин наділена низкою особливостей:

1. Вона є владним суб’єктом публічних відносин;

2. Наділена суверенітетом на всій її території;

3. Є суб’єктом, який бере участь у цивільних правовідносинах безпосередньо через відповідні державні органи чи інших уповноважених осіб, які діють від імені держави;

4. Має відокремлене від інших суб’єктів майно;

5. Несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями;

6. Наділена праводієздатністю.

Територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Ознаки:

1) наділені спеціальною правоздатністю;

2) повинні діяти в інтересах осіб, які складають відповідну територіальну громаду;

3) діє в особі відповідних органів чи їх посадових (службових осіб);

4) набуває і здійснює цивільні права і обов’язки через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради) у межах їхньої компетенції встановленої законом;

5) несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім своїм майном.

Правовий статус Автономної Республіки Крим визначається розділом 10 Конституції України та іншими законами України, а також Конституцією АРК. АРК слід визнавати як автономне утворення, що є специфічним суб’єктом цивільних правовідносин. Специфіка полягає в тому, що АРК визнається особливим суб’єктом політико-правових відносин, що відповідно накладає відбиток на участь у цивільному обороті.

Правові форми участі держави, територіальної громади, АРК у цивільних правовідносинах

6. ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ.

6.1. Поняття і види об’єктів цивільних прав

Під об’єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Об’єкт цивільних прав (правовідносин) – це те, заради чого суб’єкти вступають у правовідносини і на що спрямовані їхні суб’єктивні права та обов’язки з метою здійснення своїх законодавчих прав та інтересів. Ст. 117 ЦК У відносить до об’єктів цивільних прав речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, роботи та послуги, результати творчої діяльності, службову та комерційну таємницю, особисті немайнові блага, та інші матеріальні та нематеріальні блага.

За критерієм їх оборотоздатності (вчинення угод та інших не заборонених законом дій щодо об’єктів, спрямованих на їх передачу у межах цивільного обороту) об’єкти цивільних прав поділяються на:

Ø об’єкти, які обертаються вільно. Об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної або юридичної особи;

Ø об’єкти, обмежені в обігу – це об’єкти, які можуть належати кільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об’єктів, їх придбання або відчуження може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу;

Ø об’єкти, вилучені з обігу – це ті, які не можуть бути предметом угод та іншим чином переходити від одного суб’єкта до іншого в межах цивільного обороту.

Речі як об’єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно.

Згідно із ст.179 ЦК У речі – все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов’язки.

Ст. 180 ЦК У особливим об’єктом права визнані тварини, на яких поширено правовий режим речі.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види:

I. Речі рухомі та нерухомі.

Рухомі – це ті, які можна вільно переміщувати у просторі.

Нерухомі– це земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов’язане (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси), а також повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти.

Об’єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає у тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо; правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідними органами.

Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках, здійснюють державні комунальні підприємства – бюро технічної інвентаризації, які виконують функції Реєстратора.

II. Речі вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивільного обороту.

III. Речі індивідуально-визначені і родові.

Індивідуально-визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками:

а) єдині у своєму роді (наприклад, Софіївський собор);

б) відрізняються від інших кількома ознаками (наприклад, будинок Верховної Ради);

в) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад із партії авторучок, холодильників).

Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об’ємом, а це означає, що вони є юридично замінними.

Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд, купівля-продаж).

IV. Речі головні та їх приналежність.

Юридичне значення даного поділу полягає в тому, що приналежність в усіх випадках наслідує долю головної речі, якщо в договорі чи законі не встановлене інше. Це означає, що, наприклад, за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі.

І приналежність, і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність – залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї).

V. Речі споживані та неспоживні.

Споживнимиє такі речі, які в результаті одноразового свого використання повністю знищуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на іншу річ (сировина). До споживчих речей належать також гроші, оскільки використовувати їх можна, лише витрачаючи.

Неспоживними речами є такі, які при тривалому використанні зберігають своє призначення, їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини).

Цей поділ речей має своє правове значення. Оскільки предметом деяких договорів (оренди, майнового найму, прокату) можуть бути лише неспоживні речі, то за умовами договору власникові має бути повернута та сама річ. Інакше розв’язується питання про предмет договору позики, яким можуть бути споживні речі (гроші, речі, визначені родовими ознаками).