Фактори розвитку

Міжнародна міграція робочої сили(labor force migration) — переселення працездатного населення з одних держав в інші строком більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру. Вона включає два основні взаємопов'язані процеси: еміграційний та імміграційний.

Імміграція(immigration) – в'їзд працездатного населення до приймаючої країни.

Еміграція(emigration) – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Міграційне сальдо (net migration) – різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів окремої країни. Може бути додатним, що свідчить про привабливість країни, або від’ємним, що вказує на надлишок робочої сили і непривабливість країни.

«Відплив умів» («brain drain») – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Реэміграція (re-emigration) – повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

За часом і характером переміщення робочої сили виділяють постійну, тимчасову, сезонну, маятникову, заміщуючи, ротаційну, репатриативну, диференційовану, добровільну та примусову.

Постійна міграція – переїзд на постійне проживання в іншу країну. Переважала до Першої світової війни.

Тимчасова міграція – міграція, що передбачає повернення мігранта на батьківщину після певного строку перебування в при­ймаючій країні. Здебільшого має ротаційний характер.

Сезонна міграція – міграція, що передбачає періодичне за­лучення іноземних робітників для виконання робіт, які носять сезон­ний характер.

Ротаційна міграція – міграція, що передбачає регулярну заміну мігрантів в країні перебування вихідцями з однієї місцевості.

Згідно з класифікацією ООН мігрантами, що працюють у краї­ні перебування на постійній основі вважаються особи, що залиша­ються в країні перебування більш одного року. Тимчасовими або сезонними мігрантами є особи, що прибувають у країну в'їзду для того, щоб знайти оплачувану роботу на термін, що не перевищує одного року.

Маятникова міграція – міграція, що передбачає періодичне перетинання мігрантом кордонів країни у випадку, коли він має по­стійну роботу в іншій країні, але залишається жити на Батьківщині (жителі прикордонних територій, фахівці, що працюють вахтовим методом).

Репатриативна міграція – міграція, що передбачає повер­нення мігрантів, які виїжджали в іншу країну на постійне проживан­ня назад на Батьківщину.

Заміщуюча міграція – міграція, що передбачає заміщення емі­грації національної робочої сили міграцією з менш розвитих країн.

Диференційована міграція – міграція окремих груп населення – етнічних, соціальних, статевих, вікових.

За рівнем легалізації міграційні потоки розподіляють на легальні, із частковою легалізацією і нелегальні.

Легальна міграція – міграція робочої сили на контрактній ос­нові з наданням мігрантові повної легалізації.

Напівлегальна міграція – міграція, що передбачає легалізацію перебування на території країни мігрантів і нелегальний (тіньовий) характер трудової діяльності.

Нелегальна міграція – міграція робочої сили в обхід відповід­ного національного законодавства і міжнародних домовленостей.

У залежності від рівня кваліфікації мігрантів говорять про «відплив умів», міграцію кваліфікованої робочої сили та міграцію некваліфікованої робочої сили.

За способами забезпечення говорять про організовану – добро­вільну та примусову (здійснювану за участю держави, громадських організацій або спеціалізованих підприємницьких структур) і неор­ганізовану (індивідуальну, самодіяльну) міграцію. Організовані форми міграції набули розповсюдження після другої світової війни та передбачали цілеспрямований підбір, підготовку та переміщенні робочої сили з економічно відсталих регіонів Європи (Італія, Юго­славія, Туреччина) в країни, що відчували значну нестачу некваліфікованої робочої сили (Німеччина, Франція).

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають націо­нальні кордони, утворюють міжнародний ринок праці, котрий функціо­нує у взаємозв'язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.

Міжнародна міграція робочої сили викликається чинниками внутріш­нього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинни­ками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди в якості чинників і рушійних сил міжна­родної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чин­ники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти ли­ше як конкретну сукупність названих чинників.

Традиційно (в неокласичній теорії) в якості основної виділяють еко­номічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу:

· дією закону нагромадження капіталу, закону капіталістич­ного народонаселення, закону нерівномірності економічного роз­витку країн тощо, які зумовлюють диспропорцію у розміщенні людського ресурсу у покраїновому та регіональному розрізах світового господарства, тобто відносне перенаселення в одних країнах і дефіцит робочої сили в інших;

· суттєвими відмінностями покраїнових показників щодо умов праці, рівня життя населення, умов підприємницької діяль­ності та ін.;

· циклічним характером глобального економічного роз­витку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

· асиметрією розвитку інформаційного ресурсу, нерів­номірністю розгортання НТР та структурними кризами.

Крім того, міжнародна трудова міграція обумовлена й неекономіч­ними факторами: політичними, військовими, етнічними та ін.

3. Історія та особливості сучасної міжнародної міграції робочої сили

Можна виділити кілька етапів розвитку міжнародної міграції робочої сили.Початок першого зв'язується з відкриттям і освоєнням американського континенту. Основними потоками були рух переселенців із Західної Європи та масовий вивіз рабів з Афри­канських країн. З XVI до кінця XIX ст. за підрахунками дослід­ників було вивезено близько 12 млн. жителів африканського кон­тиненту.

Другий етап безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією в Європі в останній третині XVIII – середині XIX ст. Нагромадження капіталу й зміни в його органічній структурі стало передумовою «відносного перенаселення» європейських країн, масової міграції з Європи в Північну Америку, Австралію, Нову Зеландію. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

Формування світового ринку праці сприяло:

Ø економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн в трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

Ø колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

Третій етап – 80-ті рр. XIX ст. – початок Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Концентрація капіталу стимулювала зростання попиту на ро­бочу силу в США та масову еміграцію з відсталих районів Європи, їхню основу складала некваліфікована робоча сила, вихідці із сіль­ської місцевості. В цей період основну частку міграційних потоків складають мігранти з Італії та Східної Європи. За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку ХХ ст. основу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

Четвертий етап – період між двома світовими війнами.

Особливостями цього етапу є скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, у тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта – США.

Це було зумовлено такими причинами:

· Наслідками світової економічної кризи 1929-1933 рр., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів.

· Замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

П’ятий етап – розпочався після Другої Світової війни і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції.

Його характерними рисами є:

Ø зростання внутріконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

Ø зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, котрий отримав назву «втеча розумів»;

Ø посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

Специфіка сучасного етапу розвитку міжнародної міграції робочої сили в значній мірі визначається глобалізаційними процесами, що відбуваються у світовій економіці. Міграцією охоплено більшість країн світу.

На сьогоднішній день сформувались такі напрямки міжнародної міграції робочої сили:

· міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

· міграція в рамках промислово розвинутих країн;

· міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

· міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промис­лово розвинутих країн до країн, що розвиваються;

· міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;

· міграція робочої сили в рамках колишнього СРСР.