Сутність та сучасна сегментація світового ринку праці

За умов поглиблення глобалізаційних процесів у світовому господарстві, котрі проявляються у зростанні взаємозалежності країн та їхніх регіональних угруповань, на­ціональні ринки праці, як і ринки товарів, послуг і капіталів, дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість, що приводить до утворення так званого спільного ринку праці.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що скла­дається між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції робочої сили, регулювання її міждержавних потоків, оплати праці та соціального захисту за умов транснаціоналізації національних економік. Ці відносини виникають у зв'язку з нерівномірністю розміщення ка­піталу та людського ресурсу у країнах світу та з відмінностями у їхньо­му відтворенні на національному рівні.

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляха­ми:

– по-перше, через міграцію робочої сили й капіталу і,

– по-друге, че­рез поступове злиття національних ринків праці, внаслідок

чого усува­ються юридичні, етнічні, культурні та інші перешкоди між ними.

Ста­новлення та розвиток міжнародного ринку праці є свідченням того, що нині інтеграційні процеси не лише охоплюють економічну й техно­логічну сфери, а й дедалі динамічніше втягують у свою орбіту соціальні та трудові відносини, які також набувають глобальних характеристик.

Формами прояву глобалізації соціально-трудових відносин є такі:

• посилення соціальної орієнтації світової економіки;

• демократизація трудових відносин;

• інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили;

• стандартизація умов життя і праці людей у різних країнах;

• координація, узгодження та зближення соціальної політики держав світу.

Підвищення міжнародної мобільності капіталу, пов'язаної з інтер­націоналізацією економіки, в соціальному плані означає, що капітал пред'являє попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці та ін.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли експорт приватного виробничого капіталу набув значних масштабів через створення в усіх країнах підприємств з використан­ням місцевої робочої сили.

При цьому капітал, як правило, спрямовувався у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша порівняно з вартістю робочої си­ли у країні-експортері. Навіть у нових індустріальних країнах заробітна плата промислових робітників у 1980-х роках була у 5–10 разів нижча, ніж у розвинутих країнах Заходу. Що стосується сучасної структури по­питу на робочу силу, то вона значно ускладнилася з утвердженням рин­кових відносин у світовому господарстві і містить такий необхідний ком­понент, як попит на іноземних працівників. Тому міжнародна трудова міграція досягла нині глобальних масштабів та найрозвинутіших форм.

Паралельно з усіма цими процесами посилювалася також дифе­ренціація і серед самих країн, унаслідок чого світова економіка набу­ла багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищо­му рівні цієї ієрархії стоять колишні метрополії, які змогли розвинути виробничий апарат нової інформаційної економіки. Ці самі країни стали основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинили­ся країни з традиційною індустріальною економікою, до числа яких належать постсоціалістичні та економічно відсталі країни. З одного бо­ку, їм відведена роль виробників масової стандартизованої продукції, а з іншого — саме ці держави на сьогодні є основними постачальни­ками дешевої робочої сили.

За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формуєть­ся, має сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі спе­цифічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили та попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робо­чої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у ціло­му від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо ска­зати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюють­ся національні уподобання, вони мобільніші та більше пристосовані до вимог наймачів.

У структурі міжнародного ринку праці виокремлюються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характе­ризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових нави­чок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників із розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на виключ­но міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної компетенції. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на диверсифікацію міжнародних зв'язків та загострення гло­бальних проблем.

Другий сегмент міжнародного ринку праці формує робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного роз­витку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються до країн постіндустріальної моделі господарства, зокрема у США та країни Європейського Союзу. Хоча на сьогодні офіційної статистики з обліку нелегальної трудової міграції не існує, авторитетні експерти стверджують, що у США щорічно нелегально іммігрує близько 300 тис.

На ринку праці можна відокремити ще дрібніші сегменти, класифікувати робочу силу за віковими, професійними, культурними, національними, расовими, статевими та іншими ознаками.

Функції світового ринку праці (СРП):

Ø регулювання попиту і пропозиції робочої сили (визначення остаточної вартості робочої сили);

Ø забезпечення конкуренції серед найманих працівників та серед підприємців;

Ø сприяння збалансованості між трудовими ресурсами та робочими місцями (досягнення елективної зайнятості);

Ø прискорення міграційних процесів у національному та інтернаціональному масштабі;

Ø сприяння покращенню соціального захисту робочої сили.