Ринок праці та механізм його функціонування

Ринок праці – ринок, на якому в результаті взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ціна на трудові послуги у вигляді заробітної плати.

Попит на працю – обсяг попиту в економіці на ресурси праці, він дорівнює кількості робочих місць, які створені в економіці. Представниками попиту є бізнес-фірми (підприємці), держава. Попит на працю визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.

Фактори попиту на працю: рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати); попит на товари та послуги; ціни на обсяги ресурсів-заміщувачів праці; технології; фіскальна (бюджетно-податкова) політика.

Пропозиція праці – це загальна чисельність робітників, які можуть та бажають працювати за даних умов. Фактори пропозиції праці: рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати); освітній та культурний рівень, існуючі традиції; рівень профспілкового захисту; фіскальна (бюджетно-податкова) політика тощо.

За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця (хто може бути залучений до занятих: домогосподарки, студенти денної форми та учні старших класів, військовослужбовці тощо);

2) циркулюючого, тобто сфери купівлі – продажу робочої сили (відносяться безробітні);

3) внутрішньофірмового, тобто того, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.

Неокласична теорія виходить з того, що за умови досконалої конкуренції і гнучкої заробітної плати, попит підприємств (фірм) на працю пов’язується з досягненням максимізації прибутку. Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на працю доти, поки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту. Прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а на реальну заробітну плату. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили.

Прихильники кейнсіанської теорії в обґрунтуванні функції попиту на працю не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реальну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише у один бік – у бік зростання, оскільки намагання підприємств зменшити реальну через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі зростанням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці у кейнсіанській теорії є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати. Отже, кейнсіанська теорія стверджує, що заробітна плата не впливає на функціонування ринку праці.

2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється з допомогою потенційного ВВП. З макроекономічної точки зору, повна зайнятість ресурсів, передбачає недовикористання тільки 10-20% виробничих потужностей та безробіття на його природному рівні.

Зайнятість населення - це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу.

Рівень зайнятості = х 100% (3.1).

Населення країни можна поділити на зайнятих, безробітних та осіб поза робочою силою. Зайняті та безробітні разом становлять робочу силу, або економічно активне населення. РС = зайняті + безробітні (3.2).

Зайняті – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і зайняті неповний робочий день.

Безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Отже людина вважається безробітною, коли вона: а) без роботи; б) робить активні спроби знайти роботу; в) готова одразу ж стати до роботи.

До осіб поза робочою силою відносять: а) осіб до 16 років, студентів денної форми навчання, тих, що перебувають у спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо), осіб без певного місця проживання; б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу). Осіб поза робочою силою називають економічно неактивним населенням.

Рівень безробіття = х 100% (3.3).

Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок зміни місця роботи.

Структурне безробіття – це безробіття, що визначається структурними зрушеннями в економіці.

Безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття, називається природним.

ПРБ = ФБ + СБ (3.4), де:

ПРБ – природний рівень безробіття;

ФБ – фрикційне безробіття;

СБ – структурне безробіття.

Природне безробіття – це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Якщо фактичне безробіття відповідає природному, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це означає, що економіка знаходиться в стані неповної зайнятості. Отже, попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду виробництва і скорочення попиту на ринку праці.

ЦБ = ФРБ - ПРБ (3.5), де:

ЦБ – циклічне безробіття;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

Соціально-економічні наслідки безробіття.

По-перше, безробіття призводить до недовипуску продукції, втрати частини ВВП.

Зв’язок між рівнем циклічного безробіття та зменшенням фактичного обсягу ВВП, порівняно з потенційним (при повній зайнятості), показує закон Оукена.

х 100% = – β (ФРБ-ПРБ) (3.6), де:

ВВП ф – ВВП фактичний;

ВВП п – ВВП потенційний;

ФРБ –фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття;

β – коефіцієнт чутливості відставання ВВП до зміни рівня циклічного безробіття.

Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді порівняно з ВВП у минулому періоді:

х100%=3% – 2(ФРБпп – ФРБмп) (3.7), де:

ВВПфпп – фактичний рівень ВВП у поточному періоді;

ВВПфмп – фактичний рівень ВВП у минулому періоді;

ФРБпп – фактичний рівень безробіття у поточному періоді;

ФРБмп – фактичний рівень безробіття у минулому періоді.

Втрати за умов циклічного безробіття = (ФРБ – ПРБ) х 2,5 (3.8), де:

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

ВВП потенц. = (ВВП факт. х 100)/ (100 – втрати) (3.9).

ВВП втрати = ВВП потенц. – ВВП фактич. (3.10).