Кристалізація й перекристалізація складових частин осадку

Цей процес проявляється при формуванні різноманітних конкрецій, які утворилися з колоїдів (кремнистих, фосфатних, залізистих) та ін. Відбувається укрупнення складових компонентів осадку, (зменшення їх поверхні – питомої), зменшення адсорбційних властивостей і надання осадку більшої стійкості. Кальцит, доломіт, сульфати, галоїди здатні на стадії діагенезу на перекристалізацію, оскільки цьому сприяє невпорядковане розміщення окремих кристалів і висока поверхнева активність.

Найбільш активно перекристалізовуються тонкозернисті, однорідні без домішок осадки.

Досить активно відбувається діагенетичне перетворення глинистих та вапнякових мулів у морських і прісних водоймах в умовах гумідного клімату.

Стадія діагенезу завершується перетворенням осадку в осадочну гірську породу.

Не завжди за зовнішніми ознаками можна відрізнити породу від осадку (пісок древній і сучасний).

Прийнято вважати, що стадія діагенезу завершується тоді, коли припиняється життєдіяльність організмів і встановлюється фізико-хімічна рівновага між компонентами в породі.

Тривалість діагенезу вимірюється десятками й сотнями тисяч років. Потужність зони діагенезу також залежить від швидкості досягання рівноваги в осадку.

Так, у кварцових пісках вона може сягати одиниці метрів, а в багатокомпонентних осадках потужність зони становить 100 м і навіть 1000 м.

Стадія діагенезу може перерватись в результаті виходу осадку на денну поверхню і тоді під впливом тектонічних сил він буде підданий (утягнутий) у новий цикл літогенезу, гіпергенезу.