Введення

Тема 3. Бізнес і корупція: проблеми протидії

План

1. Корупція: поняття, суть, типологія та історія виникнення.

2. Головні аспекти корупції.

3. Причини корупції.

4. Основні напрями боротьби з корупцією.

5. Антикорупційні організації.

Введення

Тема корупції є в даний час дуже актуальною:

- проблема корупції в останній час носить масовий характер, зачіпає всі сфери людської життєдіяльності,

- корупція перетворилася в системну проблему.

Рівень корупції в країнах СНД залишається вкрай високим. Тільки в 2007 році за офіційною статистикою в РФ порушено 10 500 кримінальних справ у цій сфері

Президент України: Корупція в Україні набула ознак системного явища, яке поширює свій негативний вплив на всі сфери суспільного життя, все глибше укорінюючись у повсякденному житті як основний, швидкий та найбільш дієвий протиправний засіб вирішення питань, досягнення певних цілей. Масштаби поширення корупції загрожують національній безпеці України. Це потребує негайного вжиття системних та послідовних заходів, які мають комплексний характер і базуються на єдиній Національній антикорупційній стратегії на 2011-2015 роки.

За рейтингом міжнародної антикорупційної неурядової організації «Міжнародна прозорість», у 2010 році Україна за рівнем корупції посіла 134 місце серед 178 країн світу, отримавши 2,4 бали з 10 можливих. За даними того ж дослідження, у 2009 році наша держава отримала 2,2 бала. Фахівці вважають, що будь-який результат нижчий від 3 балів, є ганьбою для нації, змушеної жити у повністю корумпованій країні.

Протягом 2011 року правоохоронними органам України зареєстровано майже 16 тис. злочинів у сфері службової діяльності. Із них кількість випадків зловживання владою або службовим становищем становила 4,1 тис.,. Зареєстровано понад 2,9 тис. фактів одержання, давання та провокацій хабарів (див. Аналіз стану злочинності в Україні за 2011 рік Офiцiйний сайт Вищий спецiалiзований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ / http://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html

Які ж з держав світу мають настільки позитивний досвід у боротьбі з корупцією, що на нього могла би спиратись й Україна?

Можна згадати у першу чергу прибалтійські країни, також Словенію, Болгарію, Польщу, дуже значного прогресу досягла Грузія. До речі, відомий вислів про те, що у боротьбі з корупцією не має бути винятків ані для друзів, ані родичів, ані колишніх політичних соратників, бо в іншому випадку ця боротьба приречена на поразку, належить колишньому державному міністру Грузії з координації реформ. Саме він був серед тих, хто розробляв, а потім втілив антикорупційну стратегію у Грузії.

Серед глобальних проблем сучасності, однією з найгостріших і «кровоточать» є проблема корупції. Придбала в умовах глобалізації нову якість, що виражається, зокрема, в її транснаціональних формах, корупція є серйозним протиріччям глобалізації, одним із викликів світовому розвитку. Генеральний секретар ООН К. Аннан у своєму виступі на сесії Генеральної асамблеї «Корупція послаблює демократію і правопорядок, що веде до порушень прав людини, спотворює ринкові механізми, погіршує якість життя людей, сприяє організованій злочинності, тероризму та іншим загрозам міжнародній безпеці. Це найнебезпечніше явище присутнє в усіх країнах - великих і малих, багатих і бідних ... » [1]

Корупція стала одним з найбільш небезпечних явищ для суспільства та держави в останнє десятиліття. З цього питання у світі опубліковано величезну кількість фундаментальних наукових досліджень, безліч публіцистичних книг і статей; проведені сотні міжнародних і регіональних конференцій, симпозіумів, семінарів, «круглих столів», парламентських слухань; розроблені і прийняті міжнародні і регіональні договори, угоди, рекомендації про заходи запобігання корупції та боротьби з нею.

Однак, корупція продовжує залишатися однією з найбільш гострих проблем світового співтовариства, а практичних зрушень у боротьбі з корупцією майже немає в світі в цілому, в нашій країні особливо.

1. Корупція розвивається і розширюється, незважаючи на всі вжиті заходи;

2. Вона свідчить про зростання державного лицемірства.

Проблема корупції в країнах СНД і в світі набуває все більш загрозливого характеру. Вона одержала широке поширення у всіх шарах суспільства і серед всіх гілок влади. За рівнем корумпованості Росія займає одне з провідних місць.

За оцінкою фонду «Індем», щорічний корупційний оборот у Росії становить близько 300 млрд. доларів. [2].

Корупція демонструє повне, цинічне байдужість державних посадових осіб до суспільної користі, законом, народу. Вона являє собою симбіоз монополії влади, дискреційних (від французького discretionnaire - залежний від особистого розсуду особи [3]) повноважень державних службовців в прийнятті рішень, відсутності жорсткої правової підзвітності та підконтрольності чиновників; повна відсутність громадського та парламентського контролю за механізмом прийняття владних рішень та їх реалізації на практиці.

2. Поняття корупції

2.1. Явище корупції

Корупція своїм корінням сягає у сиву давнину. Згадка про це явище зустрічається в творах з мистецтва державного управління, релігійної та юридичній літературі Єгипту, Месопотамії, Юдеї, Індії та Китаю - у всіх центрах давньосхідних цивілізацій. У «Повчанні гераклеопольского царя своєму синові Мерикара» (Єгипет, XXII в. До н.е.) зазначається: «підноситься своїх вельмож, щоб вони поступали по твоїх законах. Непрістрастен той, хто багатий в своєму будинку, він владика речей ... »[4]

Згадка про корупцію в системі державної служби, що знайшло відображення в найдавнішому з відомих людству пам'ятнику державності - архівах Стародавнього Вавилону, відноситься до другої половини XXIV в. до н. е.. В епоху шумерів і семітів Цар Лагаша (стародавнього міста - держави в Шумері на території сучасного Іраку) Урукагіна реформував державне управління з метою припинення зловживань своїх чиновників і суддів, а також зменшення здирництва незаконних винагород у храмового персоналу з боку царської адміністрації, зменшення та впорядкування платежів за обряди [5].

У давньоіндійському трактаті з мистецтва управління державою "Артхашастра" (IV в. До н.е.) підкреслюється, що найважливішим завданням, що стоїть перед царем, є боротьба з казнокрадством. У трактаті перераховуються 40 способів розкрадання казенного майна і робиться маловтішний висновок про те, що легше вгадати шлях птахів у небесах, ніж хитрощі хитромудрих чиновників. «Так само, як не можна розпізнати, чи п'ють воду плаваючі в ній риби, не можна визначити, присвоюють чи майно чиновники, приставлені до справ» Основним засобом боротьби з казнокрадством стає стеження. Донощик отримував частку майна, конфіскованого в особи, засудженого за посадовий злочин [6].

Засуджує корупцію Біблія: «Частування і подарунки осліплює очі мудрих і, як би узда в устах, відвертає викриття» [7].

У Древній Русі перша згадка про корупцію у формі «обіцянки», т. е, незаконному винагороді, відноситься до XIV століття. Численні російські історичні і літературні джерела свідчать про широку поширеність корупції на Русі. У IX-X ст. виник інститут «годування» - князь посилав своїх представників (воєвод, намісників) в провінцію без грошової винагороди. Тому хабарництво бояр, чиновників, а також безправ'я нижчих класів стало воістину національним лихом.

У Стародавній Русі митрополит Кирило засуджував «хабарництво» поряд з чарами і пияцтвом. При Івані IV Грозному вперше був страчений дяк, який отримав понад покладеного смаженого гусака. Петро I, схильний до рішучих дій, вішав воєвод-хабарників, але менше їх не стало.
Радянська влада продовжувала рішучу боротьбу з корупцією. Ленін вважав хабарництво одним з найнебезпечніших пережитків царського режиму і вимагав для боротьби з ним «варварських» заходів. Тим не менш, незважаючи на суворість правових заходів до хабарників, хабарниками, чиновникам, які користуються службовим становищем, «блакитний злодюжка Альхен» процвітали і процвітають у всьому світі, а не тільки в світі Ільфа і Петрова [8]

Навіть чудово налагоджений репресивний апарат сталінської влади не зміг упоратися з проявами корупції, які стали звичним явищем до 70-80-м рокам.

Ще сьогодні безліч росіян добре пам'ятають, як вони давали хабарі за отримання державної квартири, за виділення «по блату» дефіцитних промислових і продовольчих товарів, за прийом у престижні вузи, за відрядження за кордон тощо, та й за багато чого іншого, що було зазвичай важкодоступно радянським громадянам.

А потім, після розвалу Радянського Союзу, прийшли інші часи. Зовсім інші. І корупція набула таких масштабів, що про неї говорить зараз весь світ. Найбільша трудність у боротьбі з корупцією - це те, що її прояви так багатогранні, що при будь-якому законодавчо закріпленому визначенні корупції, частина цих проявів залишиться за межами дії закону.