Роль годівлі в підвищенні продуктивності тварин та профілактиці хвороб. Оцінка поживності кормів за хімічним складом та перетравністю поживних речовин в організмі

Лекція 1.

Наука про годівлю сільськогосподарських тварин вивчає закономірності зв’язків між живленням, їх фізіологічним станом, розвитком і продуктивністю. Вона значною мірою також забезпечує успіх роботи з удосконалення існуючих та виведення нових порід і кросів тварин. Водночас інтенсифікація тваринництва, як правило, зв’язана з проблемою збереження здоров¢я тварин та тривалістю їх виробничого використання. Безспірним є і положення про те, що тільки здорові тварини можуть бути високопродуктивними та давати продукцію необхідної якості. Тому основне значення дисципліни у формуванні лікаря ветеринарної медицини полягає у набутті знань з питань науково-обгрунтованого живлення тварин, оцінки якості кормів, контролю повноцінності раціонів за господарськими, клінічними і економічними показниками.

Знання і практичний досвід годівлі домашніх тварин накопичуються з глибокої давнини. Проте тільки протягом останніх 200 років питання живлення тварин не тільки систематично і послідовно вивчаються, а й вирішуються шляхом організації їх нормованої годівлі. Слід зазначити, що поштовхом до цього послужив розвиток таких наук як фізіологія, біохімія, агрономія та економіка сільськогосподарського виробництва.

Прискорений розвиток тваринництва припадає на початку ХІХ століття, що викликало необхідність заготовляти корми про запас. Водночас постало питання оцінки поживності кормів і згодовування їх тваринам.

Одним із перших, хто запропонував відносно сталу одиницю поживності кормів - сінний еквівалент і розробив норми годівлі великої рогатої худоби, був німецький агроном і ґрунтознавець Альбрехт Теєр (1772-1828), який у 1810 р. опублікував таблиці взаємозаміни різних кормів відносно сіна. Наприклад, за даними А.Теєра, 1 кг сіна за поживністю був еквівалентним 2 кг картоплі або 5 кг кормових буряків.

Інший німецький вчений - Еміль Вольф (1818-1896) запропонував оцінювати поживність кормів за їх складом. Для цього ним були розроблені спеціальні таблиці.

Геннеберг і Штоман у 1860р. на основі результатів вивчення перетравності поживних речовин кормів дійшли висновку, що вирішальне значення має не початковий хімічний склад корму, а лише та частина його, яка після перетравлювання всмоктується крізь стінку кишечнику тварин у кров і лімфу.

Визначне місце в розробці системи оцінки поживності кормів належить видатному німецькому вченому Оскару Кельнеру (1851-1911), який у респіраційних дослідах на волах дослідив продуктивну дію чистих перетравних поживних речовин (білок, жир і крохмаль) і встановив константи жировідкладення цих речовин. При цьому, жировідкладення після згодовування волу зверх підтримуючого корму 1 кг перетравного крохмалю, що становить 248 г, він прийняв за одиницю поживності корму - крохмальний еквівалент. Пізніше на цій основі було розроблено вівсяну кормову одиницю, яка застосовується в Україні дотепер.

Вагомий внесок у розробку оцінки енергетичної поживності кормів вніс американський вчений Генрі Армсбі (1853-1921), який розробив схему балансу енергії в організмі тварини і обгрунтував поняття про валову, перетравну, фізіологічно корисну і продуктивну енергію корму. Цей принцип слугував у подальшому основою для розвитку систем оцінки енергетичної поживності кормів.

Багато сил і енергії віддав розвитку наукових основ годівлі тварин Микола Петрович Чирвінський (1848-1920), який збагатив науку вченням про залежність інтенсивності росту і розвитку тварин від умов годівлі, а також одним із перших у дослідах на свинях довів можливість синтезу в організмі жиру з вуглеводів.

Розвитку вчення про годівлю сільськогосподарських тварин активно сприяв видатний російський вчений Єлій Анатолійович Богданов (1872-1931), який експериментально встановив можливість утворення жиру в організмі тварин із білка; обґрунтував необхідність враховувати поряд із загальною поживністю кормів також білкову, вітамінну і мінеральну; розвинув вчення про нормовану годівлю з урахуванням фізіологічного стану тварин, розробив важливі положення про годівлю племінних тварин.

Його учні, професори І.С. Попов (1888-1964) і М.І. Дьяков (1878-1952) на основі численних досліджень розробили норми годівлі тварин різних видів і напрямів продуктивності. Настирливо працювали над проблемами протеїнового і мінерального живлення, хімізації годівлі тварин та розвитку комбікормової промисловості.

Великий внесок у розвиток науки і практики з годівлі сільськогосподарських тварин зробили російські вчені: М.І. Придорогін, М.Ф. Томме, А.А. Зубрилін, О.П. Дмитроченко та інші.

У деяких з них значна частина творчих досягнень зв’язана з тривалою роботою в Україні. Так, академік Михайло Федорович Іванов (1871-1935), працюючи над виведенням нових порід овець і свиней в Асканії-Новій, значну частину робіт присвятив питанням нормування і техніки годівлі тварин.

Професор В.П. Устьянцев (1875-1935), будучи професором Київських: сільськогосподарського і ветеринарно-зоотехнічного інститутів з численнми учнями вивчав питання перетравності клітковини у тварин різних видів і одним із перших запропонував хімічну обробку грубих кормів та організував силосування кормів.

Серед українських вчених неоціненний внесок у розробку принципів і методів спрямованого вирощування та стимуляції розвитку функції живлення і обміну речовин та формування продуктивності домашніх тварин в онтогенезі вніс Павло Дмитрович Пшеничний (1901-1985). Водночас він приділяв велику увагу вихованню наукової зміни, створивши своєрідну школу досліджень з питань годівлі сільськогосподарських тварин.

Сучасний етап розвитку вчення про годівлю сільськогосподарських тварин, який охоплює останні 15-20 років, характеризується розробкою деталізованих норм годівлі сільськогосподарських тварин усіх статевих та вікових груп, офіційно прийнятих у 1985 році. Ці норми, на відміну від використовуваних раніше, є єдиними без умовного розподілу на підтримання життя тварини та продукцію і передбачають балансування раціонів тварин за 20-30 елементами живлення. Оскільки реалізація деталізованих норм на практиці неможлива без застосування повнораціонних комбікормів-концентратів, білково-вітамінно-мінеральних добавок, преміксів важливого значення набувають питання їх розробки і виробництва. Одночасно ведеться пошук нових джерел протеїну, амінокислот, вітамінів і мінеральних сполук природного походження; удосконалюються і впроваджуються прогресивні технології виробництва, заготівлі, зберігання і використання кормів; залучаються до арсеналу кормових засобів нові види і сорти високоурожайних кормових культур та кормових засобів мікробіологічного і хімічного синтезу з вивченням ефективності згодовування їх тваринам.

Корми, що використовуються для годівлі сільськогосподарських тварин, є переважно продуктами рослинного походження. Серед великої кількості хімічних елементів основу складають вуглець, кисень, водень, азот, кальцій та фосфор. На їх частку в масі рослинного та тваринного організму припадає біля 98 %.

Спільним є те, що в складі рослин та тіла тварин переважає вуглець, кисень, водень і азот. На ці елементи, які називаються органічними, припадає 90–95 % маси сухої речовини рослинного та тваринного організму. Однак, суха речовина тіла тварин має в 1,4 рази більше вуглецю, в 1,3 рази – водню, в 3,3 рази більше азоту та в 3 рази менше кисню, ніж суха речовина рослин.

Хімічний склад кормів та тіла тварин має суттєві відмінності за вмістом основних груп поживних речовин у сухому залишку (сухій речовині). Тіло тварин містить більше білка та жиру, незначну кількість безазотистих екстрактивних речовин, у ньому відсутня клітковина. Основною складовою частиною рослинного та тваринного організму є вода. Вона є тим середовищем, у якому проходять всі процеси обміну і чим її більше в організмі, тим інтенсивніше відбуваються обмінні процеси. Старіння рослинного та тваринного організму призводить до зменшення кількості води і зниження інтенсивності обмінних процесів. Вміст води у кормі коливається в межах від 5 до 95 %. Штучно висушені корми (трав’яне, м’ясне та рибне борошно, макуха, шрот та ін.) містять біля 10 % води. Зернові корми та продукти переробки зерна містять 10–15 %, грубі (сіно, солома) – 15–20 %, зелені – 70–85 %, силосовані – 60–80 %, (сінаж – біля 50 %), коренебульбоплоди – 75–90 %, водянисті корми (жом, барда, м’язга) – 90–95 %.

Поживні речовини містяться в сухому залишку корму. Тому, чим більше сухої речовини в кормі – тим вища його загальна поживність. Суха речовина корму складається з органічних та мінеральних речовин (сирої золи). Кількість і доступність органічної речовини корму визначають його енергетичну цінність. Мінеральні речовини та вода не є джерелом енергії для тварин, і чим їх більше в кормі, тим нижча його загальна поживність.

Сира зола містить необхідні для тварин макро- (кальцій, калій, фосфор, сірку, магній, натрій та хлор) та мікроелементи (залізо, мідь, цинк, марганець, кобальт, йод і інші) і в певній мірі є показником, що характеризує рівень мінерального живлення тварин.