Зовнішньоекономічні звязки України

Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки країн Європи (окрім неї — Росія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія). Об'єктивно це мало б визначити істотну роль нашої країни у міжнародному територіальному поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі досі не надто висока. Недостатньо використовуються можливості для міжнародної кооперації, зовнішніх інвестицій тощо. Попри це українська продукція добре відома у багатьох країнах: для деяких країн та регіонів Україна є важливим партнером в економічній співпраці.

Неоднозначне положення України у міжнародному територіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних. Розгляньмо коротко їхню дію. Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин; деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля. Значний рекреаційний потенціал країни — це узбережжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль, як-от нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Маючи 50,5 млн чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис. фахівців. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето- та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук. Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблюватиме закордонних виробників товарів народного споживання.

Історико-економічні передумови. Протягом століть, аж донедавна, вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення Донецько-придніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії. При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потреби України.

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення, висококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відставала за трудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціалу України й рівень розвитку машинобудування.

Україна перетворилась на базу матеріаломісткого та енергомісткого виробництва. З погляду загальносоюзного поділу праці це вважалось виправданим, бо розміщення таких галузей в Україні давало більший ефект, ніж у цілому по Союзу. Але з часом ефективність функціонування їх тут почала знижуватись. По-перше, світовий науково-технічний прогрес об'єктивно заохочує зниження матеріаломісткості (металомісткості) виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже, структура виробничого потенціалу України дедалі більше старіє. По-друге, надмірна територіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких видів виробництва у нас привела до екологічної напруженості. По-третє, недостатньо використовуються кваліфіковані кадри та інтелектуальний потенціал. Наслідком централізованого "міжреспубліканського" поділу праці стали посилені трудові міграції, запланований перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів.

Другою складовою історико-економічних передумов зовнішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання. Натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари. На "країни РЕВ" припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами "несоціалістичної" системи розвивалися повільно, що також було наслідком політичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної Америки та Японією товарообіг був незначний. Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону — Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусі та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проходять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів. Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й СІЛА, Японією, Канадою. З'явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай, каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.

Структура зовнішньоекономічних зв'язків України характеризується розгалуженістю, але все-таки зовнішня торгівля залишається їхньою основною формою. До інших форм відносяться створення спільних підприємств, фрахтування, міграція робочої сили, участь у економічних спілках та деякі інші.

Зовнішня торгівля. Основні показники зовнішньої торгівлі: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлена загальним економічним потенціалом країни; галузевою структурою економіки; рівнем життя населення; конкурентоздатністю товарної продукції; динамікою курсу національної валюти; умовами митного регулювання; кон'юнктурою світового ринку на ті або інші товари.

Основними експортними товарами є: залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам'яне вугілля, кокс, кальцинована сода, азотні добрива, прокатне та ковальсько-пресове обладнання, обладнання для хімічної промисловості, тепловози, екскаватори, літаки, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. У групі товарів народного споживання — цукор, м'ясо, соняшникова олія, борошно, а також телевізори, побутові холодильники, мотоцикли. Підприємства ВПК експортують зброю

В імпорті переважають нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для легкої й харчової промисловості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також чимало кондитерських та плодоовочевих виробів, алкогольних напоїв.

Географія зовнішньої торгівлі. Чимала частина зовнішньоторговельного обороту припадає на країни СНД. Потужний торговельний партнер України — Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку. Україна експортує до Росії прокатне, гірничошахтове та енергетичне обладнання, тепловози, телевізори, залізну та марганцеву руду, кокс, прокат чорних металів, вугілля, а також цукор, соняшникову олію, м'ясо, плодоовочеві консерви. Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь. Вона постачає верстати, вантажівки, трактори, калійні добрива, продукцію легкої промисловості. Наш експорт складається переважно з прокату чорних металів, верстатів та обладнання, цукру, олії. Значне позитивне сальдо торговельного балансу Україна має з країнами Середньої Азії (окрім Туркменистану), Казахстаном та країнами Закавказзя. Наш експорт до цих регіонів: прокат чорних металів, обладнання, металорізальні верстати, промислові товари широкого вжитку, цукор, борошно. Імпорт: газ, руди кольорових металів, бавовна, тканини. Українські товари добре відомі на ринках розвинутих країн і країн, що розвиваються. Особливе місце у зовнішній торгівлі України займають країни Європи. Серед розвинутих країн цього регіону чільне місце посідає Німеччина. Значний товарообіг Україна має також з Італією, Великобританією, Нідерландами, Францією. Відновлюються торгівельні зносини також із країнами Східної Європи, насамперед, з Польщею, Угорщиною, Болгарією та Словаччиною. Істотно виросла торгівля з Китаєм.

Розгляньмо географію зовнішньої торгівлі з країнами Західної та Східної Європи за основними вантажопотоками. До країн Західної Європи, окрім руд чорних металів та феросплавів, Україна постачає кокс, скло, штучні алмази та алмазний інструмент, невелику кількість металообробних верстатів, металургійне обладнання, а також олію. Одержує Україна верстати та обладнання, хімічні продукти, засоби обчислювальної техніки, одяг, взуття, побутову електроніку.

Значно активізували торгівельні зв'язки з нами США, Канада, Японія та інші неєвропейські економічно розвинуті країни У групі країн, що розвиваються, найбільше значення для України має Індія. Українські підприємства брали участь в поставках у цю країну комплектного обладнання для будівництва металургійних, енергетичних та машинобудівних об'єктів. Окрім того, здійснювались поставки сучасного озброєння. Україна одержує з Індії бавовняні тканини, одяг, чай, каву, фрукти, соки. В останні роки активізувалась торгівля з Туреччиною та Республікою Корея.

Про інші форми зовнішньоекономічних зв'язків (спільні підприємства, міграція робочої сили, участь у міжнародних економічних угодах, фрахтуванні тощо) йшлось у попередніх підрозділах. Наразі коротко зупинімося на понятті платіжного балансу. Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, та суми надходжень у країну з-за кордону за певний період. Він складається з платежів та надходжень від зовнішньої торгівлі, фрахтування, туризму, грошових переказів приватних осіб тощо. Якщо сальдо платіжного балансу негативне (пасивне), воно має бути покрите за рахунок вивезення золота або шляхом одержання позик у конвертованій валюті. Пасивне сальдо платіжного балансу негативно позначається на стані національної валюти.

Актуальними напрямками зовнішньоекономічної політики України є:

— зміцнення позицій на ринках Східної Європи;

— зміцнення співпраці з економічно розвинутими країнами Західної Європи, США, Канадою, Японією, Австралією, ПАР;

— розширення торговельної співпраці з країнами Середземномор'я, Близького та Середнього Сходу, Південної та Південно-Східної Азії;

— проведення валютного та митного регулювання, лібералізація умов іноземних капіталовкладень для залучення іноземної валюти та повернення приналежних Україні коштів, що знаходяться у банках інших держав. Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни структури промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

1. Основні загальноекономічні показники розвитку регіону та аналіз його економічного потенціалу

В Україні запроваджена Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), що робить можливим аналіз структури економіки регіонів і країни в цілому за видами економічної діяльності згідно із загальноприйнятими міжнародними статистичними стандартами. Використання КВЕД дає можливість проводити порівняння структури економіки України та її регіонів з аналогічними показниками інших країн світу. Також цей аналіз необхідний для вивчення інвестиційного клімату в Україні і процесів, пов’язаних з надходженням в країну і регіони міжнародних інвестицій та їх застосуванням у певних видах економічної діяльності.

Перехід України на методологію міжнародних статистичних класифікацій, зокрема КВЕД, на практиці полягає в перекодуванні всіх підприємств за новою класифікацією на базі Єдиного державного реєстру підприємств України, що дало можливість отримати статистичні дані про кількість усіх підприємств України в розрізі існуючих видів економічної діяльності. Статистичний аналіз структури економіки регіонів, вивчення ринку праці, інвестиційного клімату за КВЕД слід проводити за різними регіо­нальними рівнями, тобто визначеними адміністративно-територіальним поділом України — загальнодержавний, регіональний, місцевий.

Структура економіки будь-якого регіону згідно з КВЕД характеризується за допомогою таких показників:

· кількість підприємств;

· чисельність працюючих на підприємствах;

· вартість основних фондів;

· дохід підприємств;

· обсяг реалізованої продукції.

Статистичні дані за всіма переліченими показниками, крім обсягів реалізованої продукції, містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Необхідні показники формуються за кожним окремим видом діяльності, що існує в Україні. Порядок аналізу структури економіки за КВЕД в загальному вигляді включає:

1) аналіз даних, які характеризують кількість підприємств за видами економічної діяльності в певних регіонах; на їх підставі визначаються провідні для регіону види економічної діяльності;

2) визначення факторів, які вплинули на структуру регіону. До них можуть належати природно-кліматичні умови, історичний розвиток регіону, адміністративно-територіальний рівень, використання природних ресурсів, державна політика щодо певного регіону та ін.

Вплив наведених факторів на структуру економіки регіону має враховуватися при розробці прогнозу подальшого розвитку окремих видів діяльності як на державному, так і регіональному рівнях. При проведенні цього етапу аналізу показники кількості підприємств слід доповнити показниками чисельності працюючих і вартості основних фондів при їх розподілі за видами економічної діяльності. Особливу увагу слід приділяти: вартісним показникам, які характеризують обсяги виробленої продукції та отриманий дохід підприємствами регіону; визначенню факторів, які впливають на розвиток кожного виду діяльності регіону. Це необхідно тому, що опис структури економіки регіону за кожним зі згаданих показників буде різним, а це зумовлює необхідність проводити порівняння структури економіки регіонів, розташованих в однакових природно-кліматичних умовах, схожих за історичним розвитком із однаковим адміністративно-територіальним поділом тощо.

Порядок проведення аналізу структури економіки регіонів проходить у п’ять етапів:

1-й етап — визначення кількості підприємств, чисельності працюючих на них, вартості основних фондів, обсягів реалізованої продукції, доходу підприємств по районах та містах обласного підпорядкування;

2-й етап — визначення провідних видів економічної діяльності для загальнодержавного, регіонального і місцевого рівнів відповідно до перелічених вище показників;

3-й етап — порівняння структури економіки за видами економічної діяльності на загальнодержавному та регіональному рівнях по різних показниках;

4-й етап — визначення питомої ваги різних видів економічної діяльності за різними показниками; при цьому особливу увагу варто звертати на ті, що надають послуги на загальнодержавному, регіональному рівнях;

5-й етап — визначення факторів, які вплинули на існуючу структуру економіки певного регіону, порівнюючи аналогічні показники і результати розрахунків даного регіону з подібними за природно-кліматичними, історичними, адміністративно-територіальними умовами регіонами.

Структуру економіки України за певними регіонами пропонується вивчати за допомогою методів статистичного аналізу, а саме: аналітичного, апріорного ранжирування факторів, факторного і дисперсійного аналізу. Цими методами встановлюється вплив того чи іншого фактора на структуру економіки країни чи регіону.

Аналітичним методом визначаються провідні для певного регіону види економічної діяльності, порівнюються статистичні показники структури регіону з аналогічними показниками інших регіонів. Недоліком цього методу є те, що неможливо встановити фактори, які впливають на фактичний стан структури економіки регіону, і визначити конкретний вплив кожного з цих факторів.

Методом апріорного ранжирування з’ясовуються головні фактори, які впливають на поділ підприємств за видами економічної діяльності. Для цього використовуються показники кількості чисельності працюючих на підприємствах регіону.

За допомогою методу факторного аналізу з усієї сукупності чинників визначаються найсуттєвіші, що повною мірою характеризують об’єкт дослідження. Це досягається заміною первинних ознак (види економічної діяльності) на меншу кількість нормованих та ортогональних латентних ознак.

Методом дисперсійного аналізу який є методом статистичного аналізу результатів спостережень, що залежать від різних одночасно діючих факторів, встановлюються закономірності, які впливають на формування існуючої структури економіки регіону. Цей метод допомагає вибрати найсуттєвіші фактори з усієї сукупності діючих чинників і встановити кількісну оцінку взаємо- впливу факторів.

Аналіз структури економіки регіону можна проводити не тільки на підставі даних щодо кількості працюючих і кількості підприємств, але й за вартістю основних фондів.

Важливим і одночасно цікавим при аналізі економічного розвитку є аналіз структури економіки України за методологічними ознаками групувань, згідно з яким всі підприємства та організації поділяються за видами діяльності на видобувні, обробні і ті, що надають послуги. При цьому визначається питома вага кожного з них. Саме таким чином при визначенні питомої ваги групи підприємств і організацій сфери послуг оцінюється рівень економічного розвитку країни або окремого регіону.

Вивчення рівня розвитку видів діяльності, які надають послуги, тільки за кількістю підприємств є недостатнім. Подібну оцінку краще проводити на основі чисельності працюючих на вказаних підприємствах. Таке порівняння чисельності працюючих на добувних, обробних підприємствах з показниками підприємств сфери послуг є необхідним для подальшого зіставлення з аналогічними статистичними показниками інших регіонів і країн світу. У рамках такого аналізу на підставі статистичних даних вивчається розподіл чисельності працюючих на підприємствах різних видів економічної діяльності в регіоні і Україні в цілому, що є важливим під час реформування економіки. Таким чином, можна оцінити не тільки існуюче становище на ринку праці, а й з’ясу­вати тенденції перерозподілу робочої сили за видами економічної діяльності та міграційні процеси між регіонами. Також даний аналіз дозволяє вивчити фактори, які визначають головні тенденції розвитку економіки з метою регулювання її переходу до ринку.