Умови виникнення емоційного процесу

Основні факторами, які впливають на виникнення емоційного процесу:

– натуральні (безумовні) емоційні подразники – фактори, що можуть викликати емоції внаслідок уродженої чутливості організму до них;

– умовні подразники – фактори, що набули здатності викликати емоції внаслідок того, що стали сигналами важливих для суб'єкта подій.

– “порівняльні” подразники – фактори, що набули здатності викликати емоції внаслідок того, що вони відповідають або суперечать сформованим у досвіді пізнавальним структурам.

Безумовні емоційні подразники. Натуральним збудником емоцій є будь-якІ фізичні впливи на організм, що викликають порушення рецепторів і гомеостазу. Афективний компонент відчуття залежить від:

1. Модальності відчуття (у порівнянні з пізнавальним компонентом

найменший афективний компонент у зорового відчуття, найбільший – при опіку).

2. Виду впливу в межах даної модальності ахроматичні кольори (білий, чорний) рідко можуть бути приємними чи неприємними; хроматичні кольори мають більш виражене афективне значення.

3. Інтенсивності стимулу стимуляція малої інтенсивності викликає наближення, більшої – віддалення від джерела подразнення.

4. Повторення подразника повторення подразників приводить не тільки до адаптації, але й до зниження привабливості подразника, це справедливо і для негативних подразників.

Таким чином, джерелом стимуляції, що впливає на емоційний стан індивіда, є фізичне оточення: чим більш простим, добре знайомим і менш диференційованим є це оточення, тим менше буде його здатність викликати емоції.

Умовні емоційні подразники. Перетворення нейтральних подразників у емоціогенні відбувається, якщо вони набувають функцію сигналу. Умовні емоційні реакції мають ознаки, які відрізняють їх від інших умовних рефлексів:

• Вплив підкріплення. Так, покарання по-різному діє на рухові й емоційні реакції. Якщо дія, що карається, гальмується, то покарання реакції страху тільки підсилює його – покарання може діяти як фактор, що закріплює емоційну реакцію. Позитивних емоційних реакцій це не стосується.
• Спосіб виникнення. Якщо нові рухові реакції виробляються тоді, коли вони слугують певним цілям, тобто призводять до одержання винагороди або уникнення покарання, нові емоційні реакції виникають у результаті одного тільки збігу в часі – коли нейтральний подразник передує емоційному чи діє водночас з ним.
• Стійкість до згасання. Вегетативні реакції, пов'язані з емоційними процесами, швидше виробляються і повільніше вгасають.
• Ірраціональність емоцій. У результаті генералізації індивід емоційно реагує на предмети і ситуації, що ніколи не приносили йому нічого поганого чи гарного, однак у чомусь подібні з тим, з чим уже були пов'язані якісь емоційні переживання в минулому.

“Порівняльні” подразники. Ці реакції виникають у результаті взаємодії чуттєвих даних і попередньо сформованих емоційних структур. Якщо отримана інформація не відповідає сформованим структурам, виникають негативні емоції. Ті впливи, що відповідають сформованим емоційним структурам, викликають позитивні емоції.

14.4. Емоції та особистість

Емоційна сфера особистості – це сукупність емоційних процесів, станів та властивостей особистості, які забезпечують цілісність емоційного життя людини.

Емоційну сферу особистості складають:

1. Емоційний тон відчуттів–безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи і спонукують людину до їх збереження або усунення.

2. Ситуативні емоції – суб'єктивна форма вираження ступеня задоволення тієї чи іншої потреби.

93. Емоційні стани:

10а) настрій – загальне емоційне тло;

б) афекти – реакції на екстремальні умови, коли людина не може впоратися з виниклою ситуацією;

в) стреси – реакції на тривалі підвищені навантаження, що вимагають мобілізації всіх сил.

4. Почуття – стійкі почуття до об'єктів (матеріальних чи духовних), які відносяться до вищих потреб.

5. Пристрасті – абсолютно домінуючі, стійкі почуття.

6. Емоційність людини – сукупність властивостей людини, що характеризують зміст, якість і динаміку її емоцій і почуттів. Змістові аспекти емоційності відбивають явища і ситуації, що мають особливу значимість для суб'єкта. Якісні властивості емоційності характеризують ставлення індивіда до явищ навколишнього світу і знаходять своє вираження в знаку і модальності домінуючих емоцій. До динамічних властивостей емоцій належать особливості виникнення, перебігу і припинення емоційних процесів і їхнього зовнішнього вираження.

7. Емоційний досвід людини – способи реагування, що закріпилися, ієрархія емоцій і почуттів.

Ієрархія цінних для особистості емоційних переживань визначає загальну емоційну спрямованість (ЗЕС). Людина буде "організовувати" своє життя так, щоб частіше відчувати улюблені емоції. Таким чином, приналежність до певного типу ЗЕС позначиться на широкому спектрі проявів особистості в її життєдіяльності. Основні типи ЗЕС:

Альтруїстичніемоції – виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві іншим людям.

Комунікативніемоції – виникають на основі потреби в спілкуванні.

Глорічні емоції, пов'язані з потребою в самоствердженні, славі.

Праксичні емоції – переживання, пов’язані з діяльністю, її успішністю або неуспішністю, труднощами її здійснення.

Пугнічні емоції (емоції боротьби) – пов’язані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої пізніше виникає інтерес до боротьби.

Романтичні емоції – прагнення до всього незвичайного, таємничого.

Гностичні (пізнавальні) емоції – пов'язані з потребою в "когнітивній гармонії", щоб у новому, невідомому відшукати знайоме, звичне, зрозуміле; вирішити завдання, яке здавалося нерозв'язним.

Естетичні емоції – пов'язані з потребою в красі, насолоді красою.

Гедоністичні емоції – пов'язані з задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті.

Акізитивніемоції (емоції придбання і накопичення) – виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, "колекціонування" речей, що виходить за межі їх практичного нестатку.

Останнім часом у психології широко досліджуються два явища, пов'язані з проблемою "особистість і емоції": алекситимія і синдром "емоційного вигоряння".

У калькованому перекладі з грецької термін "алекситимія" означає "безмовипочуття", що приблизно можна перевести як "немає слів для назви пережитих емоційних станів". Цей термін був введений у науковий оберт Пітером Сіфнеосом, одним з лідерів сучасної психосоматичної медицини. Якщо людина постійно придушує власні почуття, емоційні реакції на стрес, це не залишається без наслідків. Розвивається і закріплюється свого роду "емоційна тупість": почуття й емоції стають більш бляклими, однотипними, людина майже не може відокремити їх від фізичних відчуттів, виявляється лексичний дефіцит (не вистачає слів) при описі своїх емоційних станів. Крім того страждають функції уяви і кодування.

Алекситимія – психологічна характеристика особистості, у якої відзначаються такі особливості в когнітивно-афективній сфері: 1) труднощі визначення (ідентифікації) і опису власних переживань; 2) труднощі в виявленні різниці між почуттями і тілесними відчуттями; 3) зниження здатності до символізації, про що свідчить бідність фантазії, уяви; 4) фокусованість у більшій мірі на зовнішніх подіях, а не на внутрішніх переживаннях.

Як показують численні дослідження, алекситимія є незмінним супутником будь-якого психосоматичного захворювання, незалежно від клінічних проявів. У тих же випадках, коли алекситимія виявляється на тлі соматичного благополуччя, є підстави думати, що організм схильний до виникнення психосоматичного захворювання, хоча не можна заздалегідь сказати, якого саме. Клініцисти висунули гіпотезу, відповідно до якої обмеженість усвідомлення емоцій і когнітивної переробки афекту веде до фокусування свідомості на соматичному компоненті емоційного порушення. Інакше кажучи: відсутність можливості висловитися і помізкувати щодо власних переживань виливається в посилення фізіологічних реакцій на стресові ситуації, що і призводить до захворювання.

Емоційне вигоряння – вироблений особистістю механізм психологічного захисту в формі повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на психотравмуючі впливи.

Емоційне вигоряння є набутим стереотипом емоційної, найчастіше професійної, поведінки. Воно дозволяє людині дозувати й ощадливо витрачати енергетичні ресурси. Представники багатьох професій, чия діяльність пов'язана зі спілкуванням (лікарі, педагоги, працівники торгівлі і сфери обслуговування й ін.), піддані симптомам поступового емоційного стомлення і спустошення. Тому можна говорити про те, що емоційне вигоряння є формою професійної деформації особистості.

В. В. Бойко виділяє зовнішні і внутрішні фактори, що провокують "вигоряння". До зовнішніхналежать:

– хронічна напружена психоемоційна діяльність;

– дестабілізуюча організація діяльності;

– підвищена відповідальність за функції, що виконуються;

– неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності;

– психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал ("важкі клієнти").

Внутрішні фактори:

– схильність до емоційної ригідності (емоційне вигоряння швидше виникає в тих, хто менш реактивен і сприйнятлив, більш емоційно стриманий);

– інтенсивна інтеріоризація (сприймання і переживання) обставин професійної діяльності;

– слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності;

– моральні дефекти і дезорієнтація особистості.

При емоційному вигорянні спостерігаються всі три фази стресу, виділені Гансом Сельє: 1) нервова (тривожна) напруга – її створюють хронічна психоемоційна атмосфера, підвищена відповідальність, труднощі контингенту; 2) резистенція чи опір – людина намагається більш-менш успішно відгородити себе від неприємних вражень; 3) виснаження – збідніння психічних ресурсів, зниження емоційного тонусу, яке настає внаслідок того, що опір виявився неефективним. Відповідно кожному етапу виникають симптоми наростаючого емоційного вигоряння.

Як важливу передумову успішної життєдіяльності особистості в останні роки все більше дослідників розглядає “емоційну розумність”, “емоційний інтелект” або “емоційну компетентність”. Емоційна компетентність розуміється як комплекс з 5 ключових угрупувань: самосвідомості, саморегуляції, самомотивації, соціальної свідомості та соціальних умінь. “Емоційно компетентною вважається людина, якій властиві врівноваженість, сумлінність, доброзичливість, комунікабельність, відкритість; людина, яка легко вживається з іншими і перебуває “у ладі з собою”, яка спроможна контролювати власні емоції, адекватно оцінюючи їх природу та чинники. Емоційно компетентна людина успішно долає перешкоди на шляху до досягнення цілей, які ставить перед собою; протидіє фрустрації шляхом створення необхідної самомотивації; регулює виявлення власного настрою і утримується від тривалого депресивного стану, не впадає у відчай при виникненні труднощів, співчуває іншим людям, стримує імпульсивні спонукання до дії без достатнього обміркування її можливих наслідків. Завдяки цьому, навіть маючи досить помірний рівень інтелектуального розвитку (IQ), вона досягає значно більших успіхів у житті, ніж людина з високим IQ, але низькими показниками емоційного інтелекту” [13, с.6].

11Лекція 15. Теорії емоцій (способи інтерпретації емоційних явищ)

15.1. Емоції як факт свідомості.

15.2. Емоційні явища як специфічний вид фізіологічних процесів (органічні теорії).

15.3. Теорія диференціальних емоцій.

15.4. Інформаційна теорія емоцій.