Болонського процесу

Вже більше 10 років європейське освітнє товариство існує під знаком Болонського процесу. Болонський процес - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Цей процес не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше Болонський процес намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої.

Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.

Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 530 університетів, серед яких 30 українських, в тому числі Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту та Дніпропетровський університет економіки та права.

Наступним етапом, що є вкрай важливим для Болонського процесу – це прийняття Лісабонської конвенції щодо вищої освіти. В 1997 році у Лісабоні (Португалія) під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію «Про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в Європейському регіоні». Конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі).

Вона містить угоди країн про :

• визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуальних кваліфікацій; повноважний орган з питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; період навчання; кваліфікація (кваліфікація вищої освіти; кваліфікація, що дає доступ до вищої освіти); визнання; вимоги (загальні вимоги, особливі вимоги). В тексті конвенції кожен термін має своє визначення і тлумачення з метою кращого порозуміння між країнами. Так, наприклад:

– термін «кваліфікація вищої освіти – це будь-який документ з присвоєння степені, диплом або інше свідоцтво, видане повноважним органом та

таке, що підтверджує успішне завершення програми вищої освіти»;

– «кваліфікація, що надає доступ до вищої освіти – це диплом або інше свідоцтво, що підтверджує успішне завершення програми навчання та таке, що надає право до розгляду його кандидатури з метою прийому до ВНЗ»

– « визнання – офіційне підтвердження повноважним органом значення зарубіжної освітньої кваліфікації з метою доступу до освітньої та/або професійної діяльності.

• компетенцію державних органів з питань визнання та забезпечення виконання основних положень конвенції. ;
• основні принципи оцінки кваліфікації – зазначена неприпустимість ніякої дискримінації та визнання кваліфікації тільки на основі знань та вмінь. • визнання кваліфікацій,що дають доступ до вищої освіти – зазначено, що кожна сторона забезпечує відкритість, збалансованість та надійність процедур та критеріїв, що використовуються при оцінюванні та визнанні кваліфікацій;

• визнання періодів навчання – зазначено , що кожна Сторона визнає періоди навчання в рамках програми вищої освіти в другій Стороні у тому разі, якщо:

– раніше була підписана угода між ВНЗ з кожної сторони;

– ВНЗ, в якому закінчено навчання, надав свідоцтво або виписку із заліково-екзаменаційної відомості щодо успішного виконання всіх вимог до даного періоду навчання;

• визнання кваліфікацій вищої освіти – достатньо надати можливість получити оцінку кваліфікації (рішення про визнання кваліфікації приймається виключно на основі знань та умінь). Таке визнання дає можливість:

– подальшого навчання в країні, що визнала;

– використання вченої степені у відповідності до законодавства країни, що визнала;

– доступ до ринку працевлаштування в країні, що визнала.

• визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що перебувають в становищі біженців

• інформацію про оцінку вищих навчальних закладів і програм;
• інформацію з питань визнання ;
• механізми здійснення

• заключні положення.

Зазначимо, що не всі країни, які приєдналися до Болонського процесу, підписали Лісабонську конвенцію. .
Головна ідея, зафіксована в Лісабонській конвенції: «Велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну й економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує всілякої поваги; прагнення країн, які підписали конвенцію, полягає в тому, щоб надати всім людям цього регіону можливість повною мірою користуватися цим джерелом різноманіття, полегшивши доступ жителям кожної держави й учням навчальних закладів до освітніх ресурсів інших держав».

Таким чином, початковим етапом на шляху формування Болонського процесу є прийняття Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій, які відносяться до вищої освіти, що була підписана у 1997 році а потім ратифікована країнами-учасницями регіону Європи.

Наступний етап - це зустріч 25 травня 1998 р. у Парижі на святкуванні 800-річчя Сорбонського університету міністрів, що відповідають за сферу вищої освіти 4-х країн - Франції, Італії, Німеччини та Великобританії та прийняття спільної декларації, яку називають Сорбонською декларацією«Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти». Декларація наголосила стратегічний курс розвитку вищої освіти у Європі - „...створення Зони європейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного для вигоди Європи, її студентів, та, в більш загальному сенсі, її громадян” .

Головні положення цієї декларації такі: :
• формування відкритого європейського простору у сфері вищої школи;
• міжнародне визнання та міжнародний потенціал систем вищої освіти, безпосередньо пов'язаний з прозорістю і легкістю для розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій ;
• орієнтація переважно на двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр) як умова підвищення конкурентоспроможності європейської освіти і визнання ;
• використання системи кредитів (ECTS) ;
• міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти (бакалавр);
• надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання, щоб отримати диплом магістра або доктора;

• підготовленість магістрів і докторів до науково-дослідницької діяльності;
• підтвердження Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій;
• пошук шляхів ратифікації набутих знань і оптимальних можливостей для визнання дипломів і вчених ступенів;
• стимулювання процесу вироблення єдиних рекомендацій для досягнення зовнішніх визнань дипломів і кваліфікацій та працевлаштування випускників;
• формування Європейського простору вищої освіти;
• зближення структур виданих дипломів і циклів (ступенів, етапів, рівнів, ярусів) навчання ;
• консолідація позиції, яку займає Європа в світі, постійним удосконаленням і оновленням освіти, доступної всім громадянам ЄС.

Сорбоннська декларація не порушує питань про обмеження змісту освітніх програм, навчальних планів і методів навчання. Навпаки в ході інколи особливо гарячих дебатів наголошувалося на різноманітності відмінностей і потребі поважного ставлення до них. Сорбоннська декларація не була спробою обмежити культурне чи освітнє різноманіття і не містить у собі ідей, що допускають подібне її трактування.

Наступним етапомстала зустріч міністрів, відповідальних за вищу освіту 29 країн Європиу м. Болонья (Італія) у червні 1999 року. На цій зустрічі була підписана декларація „Зона європейської вищої освіти”, яка получила назву „Болонська декларація” а діяльність країн з гармонізації своїх систем вищої освіти почали називати Болонським процесом. На цій зустрічі міністри визначили 6 головних цілей Болонського процесу та домовились зустрічатися кожні 2 роки щоб зазначити як виконуються ці цілі у країнах та виробити спільні погляди на процеси реформування вищої освіти у своїх країнах.

Цілі, або ключові моменти Болонського процесу, визначені у Болонській декларації:

1) Створення єдиної системи здобуття вищої освіти. Фактично пропонується ввести 2 цикли навчання:

1-й - до одержання академічного ступеня 3-4 роки – бакалавр;

2-й після одержання академічного ступеня 1-2 роки – магістр.

Пізніше у Берліні у 2003 році було запропоновано 3-й цикл навчання - після успішного завершення докторської програми (4-6 років підготовки) - доктор філософії PhD.

2) Запровадження єдиної системи обліку трудомісткості навчальної роботи.Пропонується запровадити у всіх національних системах вищої освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах.

За основу пропонується прийняти Європейську систему перезарахування кредитів (ECTS), зробивши її накопичувальною системою.

3) Підвищення якості освіти.Передбачається організація акредитаційних агенцій, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Одночасно передбачається встановити стандарти європейської освіти, що ґрунтуються не на тривалості навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники.

4) Розширення мобільності.На основі виконання попередніх 3-х цілей передбачається значний розвиток мобільності студентів. Одночасно ставиться питання про розширення мобільності викладацького й наукового персоналу для взаємного збагачення досвідом, виконання сумісних освітніх, наукових та інших проектів.

Це потребує значного реформування законодавчих актів у сфері працевлаштування, пенсійного забезпечення та інше.

5) Забезпечення працевлаштування випускників.Всі академічні ступені та кваліфікації повинні бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Для цього планується повсюдне введення Європейського додатку до диплому, який рекомендований ЮНЕСКО, Радою Європи та Європейською комісією.

6) Забезпечення привабливості європейської системи освіти.Одне із головних завдань Болонського процесу - залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної накопичувальної системи, легко зрозумілих кваліфікацій сприятиме підвищенню інтересу до європейської вищої освіти.

Це дуже важливо для Європи, оскільки сьогодні лідирують на ринку освітніх послуг Сполучені Штати Америки. У США навчається понад 500 тисяч іноземних студентів, що приносять Америці 5 млрд. доларів у рік за навчання. Для порівняння: Великобританія заробляє на навчанні іноземних студентів приблизно 3,5 млрд.$, Італія - 1,1 млрд. $, Греція - 80 млн. $ у рік.

Після підписання Болонської Декларації була організована контролююча структура - Група по перевірці виконання Болонського процесу (Bologna follow-up group (BFUG). Було вирішено, що зустрічі міністрів повинні відбуватися кожні 2 роки, і перша відбулася у Празі у 2001 році.

У подальшому різні країни організували так звані „Болонські семінари”, що стосувались різних важливих тем.

Наступним етапом стала зустріч міністрів, що відповідають за вищу освіту, 18-19 травня 2001 р. у Празі, (Чехія) і прийняття спільного комюніке „До Зони Європейської вищої освіти”.

На цій зустрічі до Болонського процесу приєднались 4 країни (Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн та Турція).

Міністри проаналізували досягнення та визначили напрями й пріоритети на найближчі роки щодо розвитку процесу. Цими напрямами та пріоритетами стали завдання Болонської декларації, а саме::

– Прийняття системи зрозумілих і подібних ступенів(спрощення академічного та професійного визнання курсових дисциплін, учених ступенів та різних нагород).

– Прийняття системи, яка б, головним чином, ґрунтувалася на двох основних циклах(розрізнення вищої освіти бакалаврського та магістерського циклу).

– Запровадження системи кредитів(прийняття загальновизнаних характеристик кваліфікації, підкріплених кредитною системою на зразок ECTS або іншою ECTS-подібною, яка, за потреби, дозволятиме переведення та виконуватиме функцію нагромадження).

– Забезпечення мобільності(усунення перешкод вільному пересуванню студентів, викладачів, дослідників, апарату управління).

–Сприяння європейській співпраці в гарантуванні якості(потреба близького європейського співробітництва та взаємної довіри у прийнятті національних систем забезпечення якості).

–Включення до програм європейського компонента(розробка навчальних модулів, курсів і програм на всіх рівнях з «європейським» змістом, орієнтацією та організацією).

– Навчання протягом усього життя(стратегія побудови системи післядипломного навчання для подолання проблеми конкурентоспроможності, застосування нових технологій та досягнення єдності суспільства, запезпечення рівних можливостей і поліпшення якості життя).

–Підвищення ролі вищих навчальних закладів і студентів(залучення університетів та інших вищих навчальних закладів, а також студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів до створення і формування Європейського простору вищої освіти).

– Покращення привабливості Європейського простору вищої освіти.Особливу увагу міністри зосереджували на тому, що якість вищої освіти й наукової роботи є і має бути вирішальним фактором європейської привабливості та конкурентоспроможності. Міністри дійшли згоди, що слід приділяти більше уваги перевагам, які дає європейський простір вищої освіти закладам і програмам різних профілів. Вони закликали до тіснішої співпраці між європейськими країнами в контексті можливих труднощів і перспектив транснаціональної освіти.

Важливо визначити, що Празький самітвніс декілька нових елементів у Болонський процес:

- студенти були визнані повними рівноправними партнерами у про цесі прийняття рішень;

- було наголошено на соціальному вимірі Болонського процесу;

- була висвітлена ідея того, що вища освіта є суспільною продукцією і суспільною відповідальністю.

Наступним етапом Болонського процесустала зустріч міністрів уБерліні у вересні 2003 р.На Берлінській конференції міністрів було підписане спільне комюніке„Створення загальноєвропейського простору вищої освіти”. На цій зустрічі 7 нових країн приєднались до Болонського процесу. Це: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Монтенегро і „бувша Югославська республіка Македонія”. Таким чином, число країн, залучених до Болонського процесу, склало 40.

Принципово нове рішення Берлінського саміту — поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені.
Було прийнято, що в країнах – учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, гуманітарні, економічні та ін.). Була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8),згідно з якою не менше трьох років відводиться для отримання рівня «бакалавр», не менше 5 років — для отримання рівня «магістр» і не менше 8 років для отримання вченого ступеня «доктор філософії».
Особлива увага приділялась важливості контролю і дотримання європейських стандартів якості освіти. Ці стандарти в Європі розробляє і підтримує відома міжнародна організація, що має назву Європейська мережа з гарантування якості.

Також в Берліні буливизначеніще 4 цілі Болонського процесу:

- освіта впродовж життя;

- європеїзація навчання;

- участь студентів в управлінні навчанням;

- визнання кваліфікацій.

Наступним етапом Болонського процесу стала конференція міністрів у травні 2005 р. у Бергені відбулася чергова конференція міністрів, що відповідають за вищу освіту. На цій зустрічі ще 5 країн приєднались до Болонського процесу: Арменія, Азербайджан, Грузія, Молдова та Україна. Таким чином загальна кількість країн-учасниць Болонського процесу зросла до 45. Було також прийняте рішення розширити коло консультативних членів Болонського процесу за рахунок: Пан-європейської структури міжнародної освіти; Європейської асоціації забезпечення якості вищої освіти; спілки конфедерацій промисловців та роботодавців Європи.

На Бергенській зустрічі було проголошено:

- прийняттяспільної структури кваліфікаційних рівнів Зони європейської вищої освіти з обов'язковою розробкою національних структур кваліфікаційних рівнів до 2010 року;

- прийняттядиректив та стандартів забезпечення якості;

- подальше наголошення наважливостісоціального виміру вищої освіти, що включає академічну мобільність (але не лімітується нею);

- необхідність взаємодіїміж Зоною європейської вищої освіти та іншими частинами світу („зовнішній вимір”);

- зростаюча важливістьадресації розвитку Зони європейської вищої освіти після 2010 року.

Наступним етапом Болонського процесусталап'ята Конференція міністрів, що відповідають за вищу освіту країн-учасниць Болонського процесу, у Лондоні 16-19 травня 2007 року. Метою зустрічі європейських міністрів було обговорення досягнутого прогресу за 2 останніх роки.

У спільному комюніке міністри наголосили, що підтверджують стратегію «Європейського простору вищої освіти в глобальному вимірі» та продовжують подальшу роботу за такими основними стратегічними напрямами:

· покращення інформування про європейський простір вищої освіти (ЄПВО);

· сприяння покращенню привабливості та конкурентноспроможністі ЄПВО;

· посилення співробітництва на основі партнерства;

· інтенсифікація стратегічного діалогу;

· покращення процедури визнання.

Наступний етап –це зустрічміністрів, що відповідають за вищу освіту у 46 країнах-учасницях Болонського процесу, в місті Льовен (Бельгія). Головна мета цієї зустрічі–критична оцінка досягнень в рамках Болонського процесу і встановлення планів на наступне десятиріччя та пріоритетів Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) на наступне десятиріччя. Були наголошені пріоритети вищої освіти:

· Соціальний вимір: рівний доступ і закінчення навчання.Мається на увазі забезпечення країнами-учасницями Болонського процесу рівних можливостей доступу до якісної освіти студентам із різних соціальних груп і забезпечення відповідних умов для завершення ними навчання.

· Навчання впродовж життя.Навчання впродовж життя включає отримання кваліфікацій, розширення кола знань і розуміння, набуття нових навичок і компетенцій, збагачення особистісного зростання. Навчання впродовж життя передбачає, що кваліфікації можуть набуватися через гнучкі траекторії навчання, включаючи заочне навчання, а також навчання на виробництві (підприємстві, робочому місці).

Успішні стратегії навчання впродовж життя включатимуть основні принципи і процедури визнання попереднього навчання на основі результатів навчання, незалежно від того, чи знання, навички і компетенції були отримані через формальні, неформальні або неофіційні траекторії навчання.

· Працевлаштування.

· Студентсько-центроване навчання і навчальна місія вищої освіти.Мається на увазі постійне реформування навчальних планів у тісній співпраці зі студентами, що призводить до гнучких індивідуальних траекторій навчання високої якості. Покращення якості навчання має бути пріоритетом у подальшому запроваджені Європейських стандартів і рекомендацій із забезпечення якості.

· Освіта, наука (дослідження) і інновація. На усіх рівнях вища освіта має грунтуватися на сучасному рівні досліджень і розвитку науки, сприяючи, таким чином, інноваціям та креативності у суспільстві.

· Міжнародна відкритість

· Мобільність.Мобільність студентів, науковців та викладачів має покращити якість програм та високий рівень досліджень, посилити академічну і культурну інтернаціоналізацію європейської вищої освіти.

Всі ці питання були описані в підсумковому комюніке, показуючи новий напрямок Болонського процесу - більш глибоке реформування, яке забезпечить завершення процесу реалізації Болонського процесу. Ще одна зміна, стосується внутрішніх механізмів, пов'язаних з головуванням в Болонському Раді. Якщо раніше Болонський процес був під головуванням країни, головуючої в ЄС, то тепер процес буде проходити під головуванням двох країн: як країни, головуючої в ЄС, так і не входять в ЄС країни, по черзі в алфавітному порядку.

Наступний етап – конференція міністрів у березні 2010 року в Будапешті та Відні, конференція була ювілейною - десятиліття Болонського процесу. На честь ювілею, відбулося офіційне оголошення про створення європейського простору вищої освіти, що означає, що мета, поставлена в Болонській декларації, була виконана. Крім того, починаючи з цієї конференції, Європейський простір вищої освіти було розширено до 47 країн.

Наступний етап– конференція міністрів у 2012 році в Будапешті. Було прийнято рішення зосередитись на трьох головних цілях в умовах економічної кризи:

1). Забезпечення якості вищої освіти для значної кількості випускників;

2). Забезпечення якості підготовки випускників відповідно до вимог ринка праці;

3). Поширення мобільності студентів.

Було наголошено, що найменше 20% випускників ВНЗ повинні пройти навчання або стажування за кордоном.

Вперше було поставлено питання щодо необхідності пошуку можливостей переходу до «автоматичного визнання кваліфікацій в рамках Болонського процесу як довгостроковому завданню».

Ці домовленості були відображені у двох документах:

1). Комюніке Конференції міністрів Європейського простору вищої освіти;

2). «Стратегія розвитку мобільності в Європейському просторі вищої освіти на період до 2020 року.

Наступна зустріч міністрів, що відповідають за вищу освіту країх-учасниць Болонського процесу запланована на 2015 рік у Єревані (Арменія).

Тема 5 «Європейська система перезаліку кредитів (ECTS)

пЛАН

1 Загальні відомості.

2 Характерні особливості ECTS.

3 Загальні умови користування ECTS.

4 Кредитно-модульна система в ДВНЗ УДХТУ

1 Загальні відомості

Вища освіта провідних країн світу побудована на використанні кредитних систем освітніх програм. Вперше кредитна система була введена Чарльзом Еліотом, президентом Гарвардського університету в 1869р.

Існуючі моделі кредитних систем можуть бути віднесені до 2-х типів:

1). Кредитні системи, орієнтовані головним чином на залік кредитів з метою забезпечення мобільності студентів. Це ECTS(european credit transfer system) – Европейська система заліку кредитів; USTC – Система заліку кредитів університетів азіатсько-тихоокеанського регіону.

2) Кредитні системи, орієнтовані, головним чином, на накопичення кредитів, наприклад USCS(United States Credit System)– кредитна система, що використовується в університетах США , CATS –(CreditAccumulation and Transfer System) – кредитна система, що використовується в університетах Великобританії.

В Європі система ECTSспочатку використовувалась тільки для перезаліку кредитів. Ця система сприяла заліку освіти, що була здобута за кордоном.

Але для виконання головних цілей Болонського процесу це було замало. Тому Європейська комісія в рамках програми Socrates – ERASMUS проводила експериментальний проект щодо перетворення ECTSіз перезалікової в кредитно-накопичувальну систему. У цьому експериментальному проекті приймали участь 145 європейських університетів із країн-учасниць Болонського процесу. Цей проект дозволив рекомендувати систему ECTSусім країнам, які приєднались до Болонського процесу при реформуванні національних систем вищої освіти.

2 Характерні особливості ECTS

Європейська кредитно-трансферна система (ЕCTS) – це система, яка створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освіти результатів навчання студентів, їхнього академічного визнання. Вона розроблена для забезпечення мобільності студентів, спрощує розуміння і порівняння навчальних програм та досягнень студентів як між вітчизняними, так і іноземними навчальними закладами.

Система ЕCTS заснована на оцінюванні всіх видів роботи студента: відвідування лекцій, семінарів, самостійних та індивідуальних занять, підготовки власних проектів, здачі іспитів тощо.

Оновлена система ECTSбазується на 3-х ключових моментах:

1) інформація(стосовно навчальних програм і здобутків студентів);

2) взаємна угода(між закладами-партнерами і студентом);

3) використання кредитів ECTS(Щоб визначити навчальне навантаження для студентів)

Ці 3 ключові моменти ECTSвводяться в дію через використання 3-х основних документів:

1) інформаційного пакета, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальний заклад, факультет, структуру і організацію навчання і розділів курсу;

2) навчального контракту,що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися і кількості кредитів ECTS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення.

3) переліку оцінок з навчальних дисциплін, який показує здобутки студентів у навчанні загальнозрозумілим способом. (Інакше цей документ називається у нас академічною довідкою, а відповідно до системи ECTS- транскриптом. Між ними є суттєва різниця. В академічну довідку вносяться тільки ті дисципліни, з яких студент склав іспити чи інші норми оцінювання знань. У транскрипт заносяться всі навчальні дисципліни на момент його складання).

Таким чином, прозорість ECTS забезпечується: 1). кредитами ECTS;

2). Інформаційним пакетом; 3). Переліком оцінок із предметів; 4). Навчальним контрактом.

За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питанням якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами.

3 Загальні умови користування системою ECTS

Основними вимогами користування ECTSє:

· Призначення координатора ECTSвід навчального закладу;

· Призначення координатора ECTSвід факультету (кафедри);

· Призначення кредитів ECTSдля розділів курсу;

· Випуск інформаційного пакету рідною мовою та однією з мов країн ЄС.

Розглянемо особливості користування системою ECTS:

1). Робоче навантаження на середнього студента денної форми навчання складає 60 кредитів ECTS.Це навантаження включає аудиторні заняття та самостійну підготовку, а також здачу іспитів чи інших форм оцінювання.

2). Кредити ECTSможуть бути нараховані тільки після завершення всієї необхідної роботи з навчальної дисципліни й відповідної оцінки досягнутих результатів навчання.

3). Тривалість навчання на першому циклі навчання (бакалавр) становить від 3-х до 4-х років, що вимагає одержання 180-240 кредитів ECTS,тривалість навчання на другому циклі (магістр) становить 1-2 роки, що вимагає одержання 60-120 кредитів ECTS.

Тривалість навчання встановлюється офіційно державним стандартом (галузевим стандартом) вищої освіти.

1 кредит ECTS= 36 академічним годинам.