Тема. Педагогічна етика

План:

1. Поняття «педагогічної етики»

2. Поняття про педагогічний такт

3. Моральність особистості учителя

1. Поняття «педагогічної етики»

Елементи педагогічної етики з'явилися разом з виникненням педагогічної діяльності як особливої суспільної функції.

Педагогічну етику можна викласти в системі взаємин учителя з тими категоріями людей, з якими він стикається в процесі своєї праці і які є об'єктом його педагогічного впливу.

Професійна діяльність учителя являє собою його навчально-педагогічне спілкування з учнями, їхніми батьками, колегами і адміністрацією школи, які разом з учителем виконують функцію навчання і виховання. Специфіка стосунків, що складаються між учителем та учнями, розкриває систему вимог педагогічної етики і повніше показує її особливості.

Якісно новий етап у розвитку етики і питань педагогічної моралі ми знаходимо в працях В. Сухомлинського. Ним неодноразово підкреслювалося, що навчання - це насамперед живі людські відносини між педагогом і дітьми. Значний внесок у розробку теоретичних і практичних питань педагогічної моралі, вивчення рівня моральної свідомості вчителя, пошук шляхів удосконалювання моральних відносин у педагогічному колективі ми знаходимо у працях Гоноболіна, Кузьміна, Гришина, Согомонова, Сластьонова, Чорнокозової, Чорнокозова.

Нема жахливішої роботи, ніж учительська

Нема виснажливішої роботи від учительської,

Де нерви паляться, мов хмиз сухий.

Де серце рветься .

Але нема щасливішої долі,

Коли людина з твоїх рук, учителю,

Іде у світ - на краплю світ людніє.

(Дума про вчителя» Ї.Драч)

Професійною етикою в загальному називають кодекси поводження, що забезпечують моральні характер тих взаємин між людьми, що випливають з їхньої професійної діяльності. Особливістю професійної етики є її тісний зв'язок з діяльністю членів конкретної групи і нерозривна єдність із загальною теорією моралі.

Педагогічна етика є самостійним розділом етичної науки і вивчає особливості педагогічної моралі, з'ясовує специфіку реалізації загальних принципів моральності в сфері педагогічної праці, розкриває її функції, специфіку змісту принципів і етичних категорій.

Педагогічний етикет представляє собою сукупність вироблених у вчительському середовищі специфічних правил спілкування, манер поводження і т.п. людей, що професійно займаються навчанням і вихованням.

З'ясувати виникнення професійної етики - це простежити взаємозв'язок моральних вимог з поділом суспільної праці і виникненням професії. На ці питання, багато років тому звертали увагу Аристотель, потім Кант, Дюркгейм. Вони говорили про взаємозв'язок поділу суспільної праці з моральними принципами суспільства. Уперше матеріалістичне обґрунтування цих проблем дали К.Маркс і Ф. Енгельс.

Виникнення перших професійно-етичних кодексів відноситься до періоду ремісничого поділу праці в умовах становлення середньовічних цехів у ХІ-ХІІ ст. Саме тоді вперше констатують наявність у цехових статутах ряду моральних вимог стосовно професії, характеру праці, співучасникам по праці.

Однак ряд професій, що мають життєво важливе значення для всіх членів суспільства, виникли в далекій давнині, і тому, такі професійно-етичні кодекси, Клятва Гіппократа, моральні встановлення жреців, що виконували судові функції, відомі набагато раніше.

Філософами античного суспільства у своїх роботах висловлювалися деякі судження з питань педагогічної етики. Наприклад, Демокрит говорив про необхідність погоджувати виховання з природою дитини, про використання дитячої допитливості як основи навчання; про перевагу засобів переконання над засобами примусу; Платон сповідував ідею необхідності підпорядкування дітей волі вихователя і постійного контролю за ними, високої оцінки слухняності і використання методів покарання при непокорі; Аристотель вважав виховання справою державної важливості; але тільки Квінтіліан уперше поставив питання педагогіки на професійному рівні - його рекомендації являли собою узагальнення педагогічного досвіду, застерігали педагога від використання примуса, апелювали до здорового глузду і зацікавленості дитини в процесі навчання та її результатів.

В епоху середньовіччя суспільство не цікавили питання педагогічної етики через домінування релігії в питаннях навчання. В епоху Відродження ці питання одержали свій новий розвиток - у працях Монтеня (звертати увагу на особистісні якості наставника, враховувати щиросердечні схильності дитини, не вимагати беззаперечного прийняття ідей вчителя учнем), Каменського (акцент на доброзичливому відношенні педагога до тих, якого навчають, критика формально-показового виконання вчительських обов'язків), Локка (приділяв увагу моральним відносинам між вихователем і вихованцем, виступав проти примуса і покарань, вважав значимим прикладом власного поводження учителя).

Представники французької освіти трактували завдання морального виховання; формулювали вимоги до морального вигляду вчителя і висували свої етичні концепції, вважаючи рушійною силою прогресу освіту, науку і розум. Як вважав Руссо вчитель повинний бути позбавлений людських пороків і в моральному відношенні стояти вище суспільства. Песталоцці вважав, що щирий педагог повинен вміти в будь-якій дитині знайти і розвити позитивні особистісні якості, пропагував ідеї трудового і морального виховання. Німецькі просвітителі, більш глибоко конкретизували вимоги до вчителя і критикували ізольоване від суспільства виховання. Зокрема, Дістервег сформулював, чіткі вимоги до вчителя.

Професійні моральні норми - це правила, зразки, порядок внутрішньої саморегуляції особистості на основі етичних ідеалів.

Серед цих категорій - професійний педагогічний борг, педагогічна справедливість, педагогічна честь і педагогічний авторитет.

Справедливість узагалі характеризує відповідність між достоїнствами людей і їхнім суспільним визнанням, правами й обов'язками; педагогічна справедливість має специфічні риси, представляючи собою своєрідне мірило об'єктивності вчителя, рівня його моральної вихованості (доброти, принциповості, людяності), що виявляється в його оцінках вчинках учнів, їхні відносини до навчання, суспільно корисної діяльності і т.д.

Професійна честь у педагогіці - це поняття, що виражає не тільки усвідомлення учителем своєї значимості, але і суспільне визнання, суспільна повага його моральних заслуг і якостей. Високо розвите усвідомлення індивідуальної честі й особистого достоїнства в професії педагога виділяється чітко. Якщо вчителем у своєму поводженні і міжособистісних відносинах порушуються вимоги, пропоновані суспільством до ідеалу педагога, то відповідно їм демонструється зневага до професійної честі і достоїнства.

Честь учителя - суспільна оцінка його реальних професійних достоїнств, що виявляються в процесі виконання їм професійного боргу.

Педагогічний авторитет учителя - це його моральний статус у колективі учнів і колег, це своєрідна форма дисципліни, за допомогою якої авторитетний і шановний учитель регулює поводження вихованців, впливає на їхні переконання. Педагогічний авторитет залежить від попередньої морально-етичної і психолого-педагогічної підготовки вчителя. Рівень його визначається глибиною знань, ерудицією, майстерністю, відношенням до роботи