ЕВАКУАЦІЯ ЛЮДЕЙ ПРИ ВИНИКНЕННІ ПОЖЕЖ

При проектуванні і зведенні будівель і споруд різного призначення важливим завданням є створен­ня найсприятливіших умов для руху людини і гаран­тування її безпеки у разі виникнення аварійної ситу­ації (пожежа, загроза вибуху).

Розглянемо деякі поняття і визначення, зазначені в нормах з евакуації людей з будівель і приміщень у випадку пожежі.

Шлях евакуації - це ділянка руху людей до виходу з приміщення чи будівлі (проходи, коридори, драбини): Евакуаційними є виходи, що ведуть:

а) з приміщень першого поверху безпосередньо надвір чи через коридор, вестибюль, на східці;

б) з приміщень інших поверхів, крім першого, в коридор чи прохід, який веде до східців чи безпосередньо на них, що мають самостійний вихід надвір;

в) з приміщення в сусіднє приміщення на цьому самому поверсі, що забезпечені виходами, вказаними в пунктах «а» і «б» за винятком випадків, зазначених у будівельних нормах.

При проектуванні евакуаційних виходів через суміжні приміщення з виробництвами категорії В виходів планують не менше двох, кожний з яких повинен вести в окреме ізольоване приміщення з виходом безпосередньо надвір або через коридор, вестибюль чи на східці.

Для своєчасної і безпечної евакуації людей з буді­вель під час пожежі важливо правильно вибрати дов­жину шляхів евакуації. Основними факторами, що ви­значають цю довжину, є призначення будівлі (житлова, громадська чи виробнича) і ступінь вогнестійкості її, ; яка впливає на швидкість поширення пожежі (чим і нижчий ступінь вогнестійкості будівлі, тобто чим більше вона має спалимих будівельних конструкцій, тим швид­ше в ній буде поширюватись вогонь).

Гранично допустимі відстані до евакуаційних ви­ходів для житлових, громадських і виробничих буді­вель беруть відповідно до будівельних норм. Ці відстані встановлені нормами проектування з розра­хунку, щоб евакуація людей не перевищувала допус­тимого часу безпечної евакуації їх.

Для безпечного спускання людей з висотних бу­динків під час пожежі потрібно мати не менше двох неспалимих драбин. На кожному підприємстві на ви­падок виникнення пожежі повинен бути план еваку­ації, затверджений керівником підприємства.

Евакуація людей з кожного об'єкта повинна бути завершена до досягнення гранично допустимих рівнів небезпечних факторів пожежі, встановлених санітар­ними нормами. Для цього має бути забезпечена мож­ливість для вільного руху людей евакуаційними шля­хами. Під час евакуації всі люди, які є в будівлі, починають рухатися одночасно і, як правило, в одно­му напрямку — до виходу. При пожежі через психо­логічний фактор чи несприятливі умови більшість лю­дей докладає фізичні зусилля для того, щоб швидше залишити небезпечну зону. Внаслідок цього щільність людських потоків на шляхах евакуації значно пере­вищує щільність при русі людей в нормальних умо­вах і в деяких випадках досягає граничних значень (10... 12 чол./м2).

Рух людей у потоці характеризується щільністю по­току Д, швидкістю руху V та інтенсивністю руху q. Щільність людського потоку є початковою характе­ристикою для визначення швидкості та інтенсивності руху, із збільшенням щільності потоку швидкість руху зменшується і при Д = 9 чол./м² для горизонтальних ділянок шляху не перевищує 15 м/хв.

Інтенсивність руху q (часткова пропускна здатність) характеризується кількістю людей, що проходять 1 м шляху чи проходу за одиницю часу, і залежить від щільності потоку. Загальну пропускну здатність Q ева­куаційного проходу чи виходу визначають за фор­мулою Q=δ q, де δ — ширина ділянки шляху чи проходу. Оскільки інтенсивність руху це експериментальна ве­личина, то для кожного виду шляху (горизонтального, по східцях угору чи вниз) і дверних прорізів її визна­чають за формулою q = Q/δ.

При збільшенні щільності потоку інтенсивність руху також збільшується до максимального значення для кожного виду шляху, а потім починає зменшуватись, її зменшення пов'язане з особливостями руху лю­дей у потоці й насамперед із зменшенням кроку лю­дини при збільшенні щільності потоку, що впливає як на швидкість руху V, так і на загальну пропускну здатність евакуаційного шляху чи виходу.

Отже, швидкість та інтенсивність руху людей у по­тоці залежить головним чином від його щільності. Щільність людського потоку залежить від кількості людей, що евакуюються N, а також об'ємно-плану­вальних і конструктивних рішень евакуаційних шляхів і виходів.

Люди повинні бути евакуйовані до початку небез­печних для них факторів пожежі і по можливості без затримання руху. Повною мірою цьому відповідає принцип нормування евакуаційних шляхів і виходів розрахунковим методом. При цьому нормують по­трібний час евакуації і параметри руху людей, не­обхідні для оцінки розрахунковим методом фактич­ного часу евакуації людей з окремих приміщень і будівель. Наприклад, для евакуації зі сцени незалеж­но від її типу потрібно 1,5 хв. Для інших будівель і споруд час евакуації визначають спеціальним роз­рахунком.

Евакуаційних виходів із приміщень поверхів та бу­дівель повинно бути не менше двох; розміщують їх один від одного на значній відстані. Мінімальну відстань між евакуаційними виходами визначають за формулою l = 1,5 П , де П — периметр приміщення.

Мінімальна ширина дверей на шляхах евакуації ста­новить 0,8 м, а проходів — не менш як 1 м.

Східці є одним з найбільш надійних евакуаційних шляхів, що сполучають усі поверхи з безпосередні­ми виходами з будівель. Тому східці повинні мати зручний зв'язок евакуйованих з поверхами і надійно ізольованими від факторів пожежі. Для цього східці виконують з вогнестійких огороджувальних конст­рукцій. Для попередження можливості розповсюд­ження пожежі на східцях їх ізолюють від поверхів, підвалів і горищ. Не можна оздоблювати елементи східців горючими матеріалами, а також влаштову­вати на східцях приміщень різного призначення. Східці повинні освітлюватись через вікна зовнішніх стін. У будівлях і спорудах передбачаються зовнішні пожежні сталеві драбини завширшки 0^7 м. Почи­натися вони повинні з висоти 2,5 м і мати площадку для виходу на покрівлю з огорожею заввишки не менш як 0,6 м.

Тема № 15. Шкідливі виробничі фактори в будівництві та заходи захисту від них.

Проектні організації, що беруть участь у проекту­ванні промислово-комунальних та сільськогоспо­дарських об'єктів, відповідно до конкретних умов да­ного об'єкта вибирають наявні типові нормативні вирішення з санітарно-гігієнічних та технічних питань.

В процесі проектування передбачається створен­ня найсприятливіших санітарно-гігієнічних умов для життя населення, регламентується ряд положень і ви­мог до вибору майданчика будівництва і проектуван­ня генерального плану. До таких вимог належать: встановлення для різних підприємств санітарно-за­хисних зон до межі житлової забудови; вибір май­данчика з урахуванням аеро-кліматичних характерис­тик рельєфу місцевості, а також переважного напряму вітрів відносно житлової забудови; встановлення са­нітарних розривів між спорудами.

Розміри санітарно-захисних зон промислових підприємств беруть відповідно до їхньої санітарної кла­сифікації для І класу — 1000 м, для II — 600, для III —300, для IV — 100, для V — 50 м.

Розміри санітарно-захисних зон для окремих груп чи комплексів великих підприємств І і II класів хімічної, ме­талургійної, нафтопереробної та інших галузей промис­ловості, що можуть створювати великі концентрації різних шкідливих речовин в атмосферному повітрі, шум, вібрацію та особливо небезпечно впливати на здоро­в'я і санітарно-гігієнічні умови життя населення, встанов­люються у кожному конкретному випадку за спільним рішенням Головного санітарно-епідеміологічного управ­ління Міністерства охорони здоров'я України.

Для підприємств, що працюють із застосуванням радіоактивних засобів, розміри санітарно захисної зони встановлюються відповідно до санітарних правил роботи з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань.

Проектуючи основні і допоміжні виробничі будівлі та споруди, потрібно враховувати обсяг приміщень, освітленість, характер та площу засклення світлових прорізів, оздоблення приміщень (матеріали для настилання підлог, фарбування стін тощо) та інші фактори.

У виробничих приміщеннях з об'ємом на одного пра­цюючого менш як 20 м3 кількість навколишнього по­вітря має бути не менше ніж ЗО м³ на людину, а в при­міщенні об'ємом понад 20 м³ — не менше ніж 20 м³.

Санітарно-захисну зону чи її частину не можна роз­глядати як резервну територію і використовувати для розширення промислового майданчика. На цій тери­торії допускається розміщувати лише підприємства з меншим класом небезпечності, пожежні депо, гара­жі, склади та інші об'єкти, пов'язані з обслуговуван­ням підприємств. Територія зони має бути впоряд­кована смугами дерев та кущів не менш як 50 м завширшки, а якщо ширина зони становить до 100 м, то ширина смуги має бути не менш як 20 м.

У процесі проектування промислово-комунальних та інших об'єктів слід подбати про те, щоб вони були пожежо - та вибухобезпечними і не забруднювали навколишнє природне середовище (повітря, ґрунт та водойми) викидами шкідливих речовин.

Проектуючи нові об'єкти або реконструюючи до­поміжні будівлі та споруди комунально-культурної сфери, потрібно передбачати санітарно-побутові приміщення (гардеробні, душові, вмивальні, туалети, приміщення для особистої гігієни жінок, ручні ванни, місця для куріння, пристрої для питного водопоста­чання, респіраторні), а також медпункти, інгаляторії, фотарії, підприємства громадського харчування та культурного обслуговування. Приміщення для обслу­говування працюючих слід розміщувати в одній будівлі, виходячи з наближення їх до робочих місць. При цьому треба враховувати, щоб працюючі не про ходили крізь виробничі приміщення зі шкідливими виділеннями.

У приміщеннях із значним виділенням вологи під час виробничого процесу для теплої пори року на постійних робочих місцях допускається підвищення вологості повітря на 10. ..20% залежно від теплової вологості стану приміщень. При цьому температура повітря в приміщеннях має бути не більш як 28°С, якщо виконують легкі роботи і роботи середньої трудності, 26°С — при важкій роботі, 25°С — в приміщеннях із штучним підтриманням температури.

Залежно від санітарної характеристики виробни­чих процесів їх поділяють на чотири групи, кожна з яких поділяється ще на три (шість) підгруп.

До першої групи належать виробничі процеси, що відбуваються за нормальних метеорологічних умов, не пов'язаних з виділенням шкідливих газів і пилу. Для цієї групи передбачають гардеробну та вмиваль­ню, а в тому разі, коли можуть забруднюватись одяг, руки і тіло, — ножні ванни та душові.

До другої групи належать виробничі процеси, які відбуваються за несприятливих метеорологічних умов, пов'язаних з виділенням великої кількості пилу і шкідливих хімічних речовин або з напруженою фізич­ною працею. Для цієї групи процесів залежно від характеру професійних захворювань передбачають крім гардеробних, умивальних та душових напівдушеві, кімнати для відпочинку з охолодженням, для сушіння робочого одягу, знепилення та знезараження його, устаткування для миття та очищення робочого взут­тя, обігрівання тощо.

До третьої групи належать виробничі процеси, по­в'язані з різко вираженими професійними шкідливостями: контакт з отруйними речовинами, особливо сильним виділенням пилу та іонізуючими випроміню­ваннями. Побутові приміщення цієї групи включають пропускник з гардеробною, душовою та умивальнею, а також залежно від характеру професійних шкідливостей приміщення для сушіння, знепилення, знеза­раження робочого одягу, пристрої для миття і чищен­ня взуття, інгаляторій, ножні ванни, респіраторні, дезінфекційні камери, дозиметричні камери, кімнати для зберігання забрудненого радіоактивними речовинами робочого одягу, засобів індивідуального захисту, фотарії (для робітників, які працюють під землею).

До четвертої групи належать виробничі процеси на підприємствах харчової промисловості, що потре­бують особливого санітарного стану для забезпечен­ня якості продукції, а також процеси, пов'язані із застосуванням стерильних матеріалів тощо. Для цієї групи виробничих процесів крім гардеробної і вми­вальні залежно від певного санітарного режиму пе­редбачають кімнати медичного нагляду, манікюрну, кімнати де видається санітарний і робочий одяг.

Гардеробні, призначаються для зберігання домаш­нього та робочого одягу. їх обладнують вішалками або індивідуальними шафами. Це залежить від ха­рактеру виробничих процесів та одягу робітників, які користуються гардеробними.

Краще мати гардеробні для домашнього та робо­чого одягу з різними входами. Якщо виробничий про­цес пов'язаний з отруйними речовинами, то гарде­робну розташовують у двох різних приміщеннях, в одному з яких зберігається спецодяг, а в другому — домашній одяг. Між цими приміщеннями влаштову­ють душову. Для чоловіків і жінок мають бути окремі гардеробні та душові.

Сушити одяг слід у зачинених шафах з підігрітим повітрям та його підсмоктуванням. Площу для сушар­ки визначають з розрахунку 0,2 м² на кожного праців­ника в найчисленнішій зміні. Для знепилення одягу виділяють окрему кімнату, що межує з гардеробною, площа її має бути не менше ніж 12 м².

Приміщення для знезараження робочого одягу має бути відокремленим. Склад і площу його визначає представник державного санітарного нагляду.

У кімнатах знепилення та знезараження одягу по­трібно влаштовувати ефективну вентиляцію.

На промислових підприємствах слід обладнувати пральні для прання одягу і в разі потреби для інших способів очищення та знезараження одягу. Пральні мають бути механізовані, а при них рекомендується влаштовувати майстерні для ремонту одягу та взуття.

Душові. Залежно від групи виробничих процесів передбачають відповідну кількість душових з розра­хунку 3...15 чоловік на одну душову сітку. Розрахун­ковий час дії душових після кожної зміни 45 хв. При душових слід передбачати перед-душові. Душові мож­на обладнувати відкритими чи закритими кабінами. У закритій душовій кабіні має бути місце для пере­вдягання. Розміри відкритої кабіни 0,9x0,9 м, закри­тої — 1,8x0,9 м; при цьому розміри місць для пере­вдягання мають бути не менше ніж 0,6x0,9 м. Душові кабіни обладнують, як правило, індивідуальними змішувачами холодної та гарячої води з арматурою управління при вході до кабіни.

Вода для душових за своїми якостями має відповіда­ти вимогам, що ставляться стандартами до питної води.

Умивальні. Кількість умивальних кранів визначають з розрахунку 7...20 чоловік на один кран залежно від санітарної характеристики виробничого процесу. Кожний умивальник має бути обладнаний змішува­чами з підведенням гарячої та холодної води. В уми­вальних на виробництвах, пов'язаних із забруднен­ням рук речовинами, що погано змиваються, потрібно встановлювати пристрої для миття рук спеціальни­ми рідинами.

Туалети. Туалети мають бути розміщені на відстані не більш як 75 м від робочого місця. їх обладнують у вигляді окремої кабіни з дверима, що зачиняються, і відділяють від інших приміщень тамбурами, обладна­ними умивальниками. На каналізованому підприємстві е промивні клозети та пісуари. Найраціональнішим для масового використання є клозет з унітазом типу «Ге­нуя». Пісуари встановлюють індивідуальні та групові типу стічних жолобів з промивною системою. Кількість унітазів та пісуарів у туалетах встановлюють залежно від кількості людей, які ними користуються у найчисленнішій зміні, з розрахунку 15 жінок на один унітаз та ЗО чоловік на один унітаз та один пісуар.

Забезпечення питною водою має особливо важ­ливе санітарно-гігієнічне значення. Джерела питної води мають бути на відстані, яка не перевищує 75 м від робочого місця. За нормами одна людина за зміну може споживати залежно від умов праці та кліматич­них умов 2...5 л води. Най раціональніше в санітарно-гігієнічному відношенні використовувати для пит­ного водопостачання водопровідні фонтанчики. Робітників, які працюють під землею, слід забезпечу­вати питною водою у флягах.

У гарячих цехах робітники мають безкоштовно вжи­вати підсолену газовану воду. Воду газують вугле­кислим газом у спеціальних сатураторах, які розмі­щують найчастіше безпосередньо в цеху.

Якщо немає водопроводу то питну воду слід кип'я­тити, а потім охолоджувати. Зберігати кип'ячену воду треба в герметичних бачках з фонтанчиками. Бачки слід щоденно мити та пропарювати, а питну воду — міняти. Потрібно вжити всіх заходів, щоб не допустити забруднення води під час її розливання в бачки. Температура питної води має бути не нижче ніж 8°С та не вище ніж 20°С.

Приміщення для приймання їжі розташовують на такій відстані, щоб робітники встигли поїсти за час перерви. їдальні та буфети мають відповідати пра­вилам санітарії.

Окремі приміщення для куріння обов'язково ви­діляють тоді, коли куріння у виробничих приміщен­нях заборонене. Площу кімнат для куріння визнача­ють з розрахунку на одного працюючого в найчисленнішій зміні: 0,03 м² для чоловіків та 0,01 м² для жінок, але не менш як 9 м². Кімнати для куріння роз­міщують на відстані, яка не перевищує 75 м від ро­бочого місця та 150 м, якщо вони знаходяться на тери­торії підприємства.

Приміщення для обігрівання влаштовують для ро­бітників, які працюють; просто неба чи в холодних цехах у тих районах, де при проектуванні опалення для розрахунків навколишньої температури беруть - 20°С і нижче. Площу такого приміщення визначають з розрахунку 0,1 м² на одну людину в найчисленнішій зміні, але не менш як 12 м². м

Кімнати особистої гігієни жінки обов'язково влаш­товують, якщо в одній зміні працює не менш як 15 жінок. Доцільно розміщувати таку кімнату в одному приміщенні з медпунктом. У кімнаті особистої гігієни жінки мають бути місця для роздягання, а також інди­відуальні кабіни для процедур, обладнані вертикаль­ними душами з індивідуальними змішувачами холод­ної та гарячої води.

Кількість індивідуальних кабін визначають з роз­рахунку одна кабіна на кожні 100 жінок, які працюють у найчисленнішій зміні. Кімнати особистої гігієни жінки відокремлюють від туалетів. Обладнуючи їх, перед­бачають окреме місце на один унітаз, куди підводиться гаряча та холодна вода. Площу для роздягання ви­значають з розрахунку 0,2 м² на одну жінку, яка пра­цює в найчисленнішій зміні, але не менше ніж 4 м². Розміри кабіни мають бути 1,8x1,2м. Кількість місць для роздягання визначають з розрахунку три місця на одну кабіну. Якщо є чотири кабіни і більше, перед­бачають місце для кушеток. Медичний огляд жінок здійснюють лікарі медпункту та гінеколог.

Територія підприємства має бути рівною, облад­наною водопроводом, каналізацією, а також освітлю­ватись у нічні години відповідно до норм. Проходи та проїзди тре,ба заасфальтувати, щоб люди могли без­печно переміщуватись.

Готові вироби, металолом та інші матеріали збері­гають на спеціальному майданчику.