Зміст та складові інноваційного потенціалу підприємства

Проблемам інноваційної діяльності та розвитку присвячено праці вітчиз­няних та зарубіжних науковців Й. Шумпетера, І. Ансоффа, П. Друкера, В.М. Гейця, В.В. Горшкова, О.І. Дація, Е.А. Кретової, Б.А. Маліць-кого, Г. І. Морозової, П.Т. Каблука, А. І. Пригожина, 3. А. Уткіна, В.Б. Яко-венка та ін. Однак ґрунтовному аналі­зу сучасних тенденцій розвитку інно­ваційного потенціалу України, напрямів його реалізації в економічній науковій думці приділена не значна увага.

Саме тому завданням статті є оці­нка інноваційного потенціалу України, тобто сучасного стану розвитку інно­ваційної діяльності в країні та можли­востей її удосконалення.

Інноваційний потенціал згідно формулювання цього поняття, що зафіксоване у статті 2 Закону України "Про пріоритетні напрямки інновацій­ної діяльності в Україні", є сукупні­стю науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціаль­них та культурно-освітніх можливос­тей країни (галузі, регіону, підприєм­ства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку. Окре­мо при цьому виділяється така складова інфраструктурного потенціалу, як інноваційна культура, що характеризує рівень освітньої, загальнокультур­ної і соціально-психологічної підготов­ки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення б життя ідеї розвитку економіки краї­ни на інноваційних засадах.

Поняття "інноваційний потенціал" нещодавно увійшло до термінів економіч­ної науки як економічна категорія, але в сучасній економічній літературі, у тому числі й українській, відсутнє однозначне його визначення. Більшість авторів керуються так званим ресурсним підходом, тобто уявляють інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі його елементи, як наукова, інфор­маційно-технологічна, організаційна, матеріально-технічна, фінансова складові. При цьому усі складники мають бути узгоджені між собою й виконувати певні фун­кції. Інші автори роблять наголос на можливості використання ресурсів.

Окремі визначення враховують цільову характеристику інноваційного потенціалу, що, найповніше розкриває сутність цієї економічної кате­горії (Д.І. Кокурін). Використання ресурсів завжди є цілеспрямованим і певним чином організованим для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями інноваційної діяльності можуть бути збільшення прибутку, збільшення конкурентоспроможності продукції, збереження ніші на ринку тощо.

Підходи до трактування поняття «інноваційний потенціал підприємства» наведено у табл.3.1.

Таблиця 3.1.

Варіанти трактування поняття "інноваційний потенціал" підприємства

Ґрунтуючись на викладених варіантах визначень поняття інноваційного по­тенціалу підприємства, запропонуємо власний погляд на його трактування та характеристику.

Інноваційний (науково-технічний) потенціал – максимальна здатність підприємства використання фундаментальних досліджень, прикладних розробок та впровадження досягнень науки та техніки у виробництво.

Для ефективного здійснення інноваційної діяльності підприємству потрібна така сукупність ресурсів: інтелектуальних (технологічна документація, винаходи, патенти, ліцензії, корисні моделі, промислові зразки); матеріальних (дослідне, експериментальне і лабораторне устаткування); фінансових (власні, запозичені, інвестиційні, бюджетні, грантові кошти); інфраструктурних (власні, підрозділи НДР і ДКР, конструкторський відділ, відділ головного технолога, відділ марке­тингу нової продукції, лабораторія контролю якості продукції, патентно-ліцензійний відділ); додаткових ресурсів підвищення результатів інноваційної діяльності (партнерські та особисті зв'язки з науково-дослідними інститутами, ВНЗ, у тому числі й закордонними, інформаційний відділ, досвід управління проекта­ми, стратегічне управління підприємством).

Наявність і масштаби розвитку таких ресурсів інноваційної діяльності визначають готовність тепер і в перспективі ефективно впроваджувати та освоювати підприємством нові технології. Від величини інноваційного потенціалу залежить вибір тієї чи іншої стратегії інноваційного розвитку. Так, якщо у підприємства на­явні усі необхідні ресурси, то воно може піти шляхом стратегії лідера, розробля­ючи та впроваджуючи принципово нові (базисні) інновації. Якщо інноваційні можливості обмежені, тоді доцільно їх нарощувати та вибирати стратегію послі­довника, тобто реалізовувати, поліпшуючи технології. При виборі тієї чи іншої стратегії розроблення і впровадження нових технологій на сьогодні не досить обмежуватися лише оцінкою та впровадженням чинників інноваційної сфери. Треба також враховувати наявність ресурсів для подальшого виробництва інновацій. Причиною тому є різке скорочення життєвого циклу інновацій.

Так, у світі на ринку персональних комп'ютерів та мобільних телефонів нові моделі з'являються у середньому раз на 3—6 місяців, оргтехніки — трохи більше року, автомобілів — 3—4 роки. Тому йдеться насамперед про одночасне фінансо­во-економічне забезпечення виробництва недавно створених, впроваджених ін­новацій і розвитку нових.

Після набуття державною неза­лежності спостерігається стрімкий розвиток мережі закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів. Так, за останні 14 років кількість аспірантур зросла в 1,7 рази (з 291 до 490), докторантур — у 2,6 рази (з 93 до 246). Відповідно, зросла і кількість бажаючих отримати пев­ний науковий ступінь. Так, за вказані роки чисельність аспірантів збільши­лась в 2 рази (з 13 до 28 тис), докто­рантів — у 2,5 рази (з 0,5 до 1,3 тис).

Переважна більшість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів, підпорядкована зараз б міністерствам та академіям наук: Національній ака­демії наук — 27%, Міністерств освіти і науки — 24%, Українській академії аграрних наук — 8%, Академії медич­них наук — 6%, Міністерству охоро­ни здоров'я — 5%, Міністерству аграр­ної політики — 4%. Схожа ситуація спостерігається із підпорядкованістю докторантур: Міністерству освіти і науки — 39%, Національній академії наук — 25%, Українській академії аграрних наук та Міністерству охорони здоров'я по 5%, Міністерству аграрної політики — 4%, Академії педагогічних наук і Академії медичних наук по 3%.

Аспірантури та докторантури до­сить рівномірно розподіляються за темпи закладів, при яких вони ство­рені. Так, при вищих навчальних закладах працює 48% (235) аспірантур та 61% (151) докторантур, при науково-дослідних інститутах відповідно 52% (255) та 39% (95).

Найбільше число аспірантів і док­торантів навчається у галузі технічних наук відповідно по (21%), економічних наук (18% та 13%) та фізико-матема-тичних наук (7% та 9%). Звертає на себе увагу зростання підготовки наукових кадрів у галузі державного управління — у 2004 році навчалось 361 аспірант та 52 докторантів, що відповідно у 4 та 2 рази більше порівняно з 2000 роком .

Розвиток мережі закладів, які на­дають можливість підвищувати рівень своєї освіти, призвів до відповідного збільшення прийому до аспірантури і докторантури. Так, за останні 14 років зазначений показник зріс у 2 рази і складає відповідно 9,2 та 0,5 тис. осіб.

Складові інноваційного потенціалу підприємства:

Ринковий потенціал.Відображає рівень відповідності можливостей підприємства зовнішнім ринковим потребам інновацій, які генеруються ринковим середовищем. За аналізом переважна більшість ідей нових товарів генеруються на основі потреб ринку (75%), але ж і більшість інноваційних про-рахунків спричиняється саме ринковими чинниками (75%). За даними, успіху на ринку досягають близько 65% інновацій, хоча лише 10% є дійсно новими, а 20% тільки новими версіями відомих товарів. Таким чином, необ­хідність маркетингового аналізу ринкової складової інноваційного потенціалу сумніву не викликає.

Інтелектуальний потенціал. Визначає можливості генерації і сприйняття ідей і задумів новацій і доведення їх до рівня нових технологій, конструкцій, організаційних і управлінських рішень. Це передбачає наявність фахівців не лише з високою фаховою підготовкою, а здатних до продукування нових орієнтованих знань і втілення їх в інновації, які відповідають потребам ринку.

Кадровий потенціал. Характеризує можливості персоналу і робітників під­приємства застосувати нові знання та технології, організаційні й управлінські рішення, виконати розробку і виготовити нову інноваційну продукцію. Кад­рова складова забезпечується фаховою підготовкою персоналу підприємства на рівні, що відповідає сучасному розвитку науки і техніки. Ця складова знач­ною мірою визначає систему менеджменту, її гнучкість, адаптивність.

Техніко-технологічний потенціал. Відображає здатність оперативно пере­орієнтувати виробничі потужності і налагодити економічно ефективне вироб­ництво нових продуктів, які відповідають ринковим потребам. Ця складова характеризує відповідність матеріально-технічного і технологічного стану під­приємства, наявність резервів чи можливості їхнього швидкого отримання, гнучкість обладнання і технологій, оперативність роботи конструкторських і технологічних служб.

Інформаційний потенціал. Відображає інформаційну забезпеченість підприємства, ступінь повноти і точності інформації, необхідної для прийняття ефективних інноваційних рішень. Так, у зазначено, що без наявності дос­товірної та релевантної інформації стає неможливим застосування стратегії постійних нововведень. Найбільш необхідною в інноваційній діяльності є ін­формація про потреби ринку, споживацькі запити, ситуацію на ринку, рівень конкурентної боротьби, перспективні напрямки розвитку НТП, а також про оцінки економічного, політичного, правового, соціального, технологічного, екологічного середовища, конкурентів порівняно зі станом розвитку, потенціалу і привабливості власного підприємства.

Фінансовий потенціал. Відображає відповідність фінансового стану, інвестиційної привабливості, кредитоспроможності і системи ефективного управ­ління фінансами підприємства щодо забезпечення стійкої інноваційної діяль­ності на всіх етапах інноваційного циклу.

Мотиваційний потенціал. Характеризує можливість підприємства щодо приведення у відповідність і узгодження різноспрямованих інтересів суб'єктів інноваційного процесу: розробників інновацій; виробників нових товарів; ін­весторів, постачальників вихідної сировини, матеріалів і комплектуючих; торгових і збутових посередників; споживачів; суспільство в цілому тощо. Особливо важливим є формування належної системи мотивації суб'єктів інноваційного процесу, де значну роль відіграє можливість формування спонукальних мотивів споживання і виробництва нової продукції, оскільки відсут­ність зацікавленості споживачів і виробників унеможливлює успіх будь-якої інноваційної продукції.

Комунікаційний потенціал. Характеризує наявність комунікаційних зв'яз­ків, які відображають рівень визначеності та ефективності взаємодії підпри­ємства з елементами зовнішнього середовища, що сприяють реалізації мети інноваційної діяльності, тобто наявність надійних зв'язків з партнерами, пос­тачальниками ресурсів, каналами розповсюдження і збуту, споживачами інно­ваційної продукції.

Науково-дослідний потенціал.Відображає наявність створеного резерву результатів науково-дослідних робіт, достатнього для генерації нових знань, спроможність проведення досліджень з метою перевірки ідей новацій і можливості їхнього використання у виробництві нової продукції.

Розглянута вище сукупність складових інноваційного потенціалу дає, на нашу думку, змогу зробити такі висновки:

- складові інноваційного потенціалу характеризують ресурси та здатність підприємства до реалізації мети інноваційної діяльності;

- аналіз інноваційного потенціалу за складовими надає можливість розробки процедури оцінки його достатності для розробки, виробництва і просування на ринок конкретних інновацій;

- результати таких оцінок мають стати основою для розробки системи цілеспрямованого пошуку, аналізу, оцінки і відбору інновацій, прийнятних для підприємства у певних ринкових ситуаціях.

З іншого боку, аналіз визначень та думок, викладених у щодо уп­равління маркетингом у сфері формування і розвитку інноваційного потенціалу, дає підставу визначити управління розвитком потенціалу на засадах маркетингу як процес, який:

- грунтується на принципах управління;

- включає сукупність функцій управління;

- формує критерії стратегічного розвитку потенціалу;

- визначає особливі критерії задоволення попиту споживання;

- виробляє ідеї щодо задоволення потреб у рівні розвитку інноваційногопотенціалу.

За аналізом фахових джерел, управління маркетинговою діяльніс­тю спрямоване на вирішення завдань щодо впливу на розвиток інноваційного потенціалу підприємства, структуру потреб на певних ринках і діяльність підпри­ємства, спрямовану на задоволення цих потреб у визначених часових і просторо­вих межах з метою досягнення підприємством мети інноваційної діяльності.

Виходячи з потреб наближення принципів управління до практики управління розвитком інноваційного потенціалу, до критеріїв механізму управління, на нашу думку, доцільно віднести такі:

- системний підхід в управлінні розвитком інноваційного потенціалу на засадах маркетингу, що дає можливість враховувати всі необхідні взаємозв'язгових і збутових посередників; споживачів; суспільство в цілому тощо. Особливо важливим є формування належної системи мотивації суб'єктів інноваційного процесу, де значну роль відіграє можливість формування спону­кальних мотивів споживання і виробництва нової продукції, оскільки відсут­ність зацікавленості споживачів і виробників унеможливлює успіх будь-якої інноваційної продукції.

Комунікаційний потенціал. Характеризує наявність комунікаційних зв'язків, які відображають рівень визначеності та ефективності взаємодії підпри­ємства з елементами зовнішнього середовища, що сприяють реалізації мети інноваційної діяльності, тобто наявність надійних зв'язків з партнерами, постачальниками ресурсів, каналами розповсюдження і збуту, споживачами інно­ваційної продукції.

Науково-дослідний потенціал. Відображає наявність створеного резерву результатів науково-дослідних робіт, достатнього для генерації нових знань, спроможність проведення досліджень з метою перевірки ідей новацій і мож­ливості їхнього використання у виробництві нової продукції.

Отже, під інноваційним потенціалом підприємства слід розуміти його максимальні можливості генерувати високу інноваційну активність, які виявляються в ефективному забезпеченні нових і майбутніх технологій. З огляду на вищевикладене оцінку інноваційного потенціалу пропонуємо проводити з урахуванням на підприємстві фінансово-економічних ресурсів для ефективно­го забезпечення не лише стратегічної інноваційної, а й поточної виробничої ді­яльності.