Сутність та класифікація механічного руху населення

Під терміном “міграція населення” розуміють територіальне переселення людей. Оскільки воно складається з міграційних потоків, це поняття використовується як у збірному понятті “міграція”, так і в множині – “міграції”, “міжнародні міграції” та ін. У нашій країні наприкінці XIX і початку XX ст. набули поширення також терміни “переселення”, “міграційний рух населення”, “пересування населення”, “механічний рух населення”. Причому останній зберіг свою назву у статистичній звітності до кінця 1980-х років.

Нині під міграцієюрозуміють переміщення населення через кордони країни або їх територіальні одиниці, пов'язане зі зміною місцепроживання. Тому перша її ознака – перетин адміністративно-територіальних кордонів держави, області, краю, республіки, населеного пункту та ін., друга – зміна місця проживання.

Міграція населення відіграла важливу роль у розвитку людства як форма його адаптації до змінних умов існування. Це складний соціальний процес тісно пов'язаний з рівнем розвитку економіки і розміщенням галузей виробництва в різних регіонах. Найважливіша соціально-економічна функція міграції населення – забезпечення певного рівня рухливості населення і його територіального перерозподілу, зокрема в індустріальні центри та освоювані райони. Таким чином, міграція населення сприяє повнішому використанню робочої сили, зростанню виробництва. Проте наслідки міграції суперечливі. Міграція населення істотно впливає на збалансованість ринку праці, змінює економічний і соціальний стан населення, нерідко супроводжується зростанням освітньої та професійної підготовки, розширенням потреб людей, які беруть участь у міграції. З іншого боку, масовий приплив мігрантів може бути причиною зростання безробіття, сильного тиску на соціальну інфраструктуру (житло, охорона здоров'я та ін.). Таким чином, міграція впливає на рівень життя корінних жителів. Міграція населення може спричинити втрату населення та економічний регрес одних районів і концентрацію населення в інших. Ці та інші складнощі, пов'язані з міграцією населення, є предметом державної міграційної політики.

Міграція населення чинить досить значний вплив на демографічну структуру населення. Через неоднаковість масштабів та інтенсивності розрізняють миттєвий і довготривалий вплив міграції на склад (за статтю і віком та ін.) і динаміку населення в місцях виходу та вселення мігрантів. Довготривалий вплив пов'язаний з роллю міграції у відтворенні населення. Міграція населення є частиною територіальних переміщень.

Основними критеріями класифікації міграціїє:

напрям міграції;

ступінь організації міграції;

причини міграції;

часова ознака.

За напрямами потоків розрізняють міграцію зовнішню(виїзд населення за кордон – еміграцію, або в'їзд через кордон в дану державу – імміграцію) і внутрішню(міграційні процеси всередині кожної країни).

Зовнішня міграція включає еміграцію та імміграцію.

Еміграція (від лат. emigro – виселятися, переселятися) переселення (добровільне або вимушене, неорганізоване або організоване) в іншу країну на постійне або тимчасове (на тривалий термін) мешкання, в більшості випадків – зі зміною громадянства.

Імміграція (від лат. immigro – вселятися) – в'їзд (вселення) в країну на постійне або тимчасове (як правило, тривале) мешкання громадян іншої країни переважно з отриманням нового громадянства.

Зовнішня міграція населення (міжнародна) пов'язана з перетином державного кордону, її розподіляють на міжконтинентальну і внутрішньо- континентальну.

До внутрішньої міграції населення відносять переміщення в межах однієї країни між адміністративними або економгеографічними районами, населеними пунктами та ін. Внутрішньопоселенські переміщення (наприклад, зміна місця проживання в межах одного і того ж міста) не розглядаються як міграція населення. Розрізняють міграцію сільського населення (переміщення населення на постійне місце проживання з сільської місцевості в міста і з одних сільських населених пунктів в інші) і міграцію міського населення (переміщення населення на постійне місце проживання в межах конкретної території з одного міського поселення в інше (межмісцева міграція) і з міських в сільські поселення). Вирішальне значення має міграція населення "село – місто", але з розвитком урбанізації підвищується роль міграції населення "місто – місто". Виділяють міграцію населення в межах великих територіальних одиниць і між ними.

У табл. 5.1 представлено дані щодо міграції міського населення за регіонами України у 2008 – 2009 рр.

Таблиця 5.1

Міграція міського населення за регіонами України у 2008 – 2009 рр.

Аналізуючи міграцію міського населення в Україні (табл. 5.1), можна зробити висновок, що у 2009 році кількість прибулого населення склала 376 841 осіб, кількість вибулого населення – 365 445 осіб, сальдо міграції – 11 396 осіб. У 2008 році кількість прибулого населення становила 367 735 осіб, кількість вибулого населення – 351 808 осіб, а сальдо міграції – 15 927 осіб. Дана ситуація свідчить про зменшення міграції міського населення на 4 531 осіб. Якщо оцінювати міграцію міського населення за регіонами у 2009 році, то найбільша кількість прибулого населення зафіксована в містах-мегаполісах. У Донецькій області – 40 726 осіб, у Києві – 32 055 осіб, у Дніпропетровській області – 29 231 осіб, у Харківській області – 29 720 осіб. Найменша кількість прибулого населення зафіксована в Закарпатській області – 3 770 осіб, у Кіровоградській області – 5 338 осіб, у Тернопільській області – 5 347 осіб. Найбільша кількість вибулого населення зафіксована в Донецькій області – 41 319 осіб, у Дніпропетровській області – 30 406 осіб, у Харківській області – 28 119 осіб. Найменша кількість вибулого населення зафіксована в Закарпатській області – 4 297 осіб, в Чернівецькій області – 4 819 осіб, у Тернопільській області – 6 503 осіб. Позитивний приріст населення у 2007 році зафіксовано в Києві – 8 593 особи, в Київській області – 1 442 особи, в Одеській області – 3 062 особи, в Криму – 1 730 осіб, і неістотно ще в декількох областях. Дана тенденція пов'язана з вищим рівнем якості життя в даних областях.

У табл. 5.2 наведено міграцію сільського населення за регіонами України у 2008 – 2009 рр.

Аналізуючи міграцію сільського населення в Україні (табл. 5.2), можна зробити висновок, що у 2009 р. кількість прибулого населення склала 164 160 осіб, кількість вибулого населення – 166 019 осіб, сальдо міграції склало –1 859 осіб. У 2008 р. кількість прибулого населення склала 158 509 осіб, кількість вибулого населення – 167 952 особи, а сальдо міграції – 9 443 особи. Дана ситуація свідчить про збільшення міграції сільського населення на 7 584 особи.

Якщо оцінювати міграцію сільського населення за регіонами у 2009 році, то найбільшу кількість прибулого населення зафіксовано в Дніпропетровській області – 10 199 осіб, Одеській області – 9 956 осіб, у Вінницькій області і Криму – 9 649 осіб. Найменшу кількість прибулого населення зафіксовано в Закарпатській області – 3 057 осіб, у Кіровоградській області – 3 852 осіб, у Тернопільській області – 4 088 осіб. Найбільшу кількість вибулого населення зафіксовано у Вінницькій області – 10 930 осіб, у Черкаській області – 7 686 осіб і Дніпропетровській області – 8 155 осіб. Найменшу кількість вибулого населення зафіксовано в Закарпатській області – 3 646 осіб, у Чернівецькій області – 3 838 осіб і в Тернопільській області – 4 502 особи.

Таблиця 5.2

Міграція сільського населення за регіонами України у 2008-2009 рр.

Позитивний приріст населення у 2007 році зафіксовано у Дніпропетровській області – 2 044 особи, в Одеській області – 2 225 осіб, у Житомирській області – 563 особи, в Криму – 1 411 особа і неістотно ще в декількох областях. Дана тенденція пов'язана з вищим рівнем якості життя в даних областях. Найгірший приріст у міграції сільського населення спостерігається в Миколаївській області (1 180 осіб), у Вінницькій області (1 281 особа), в Чернігівській області (958 осіб).

За ступенем організації розрізняють два види міграції: організовануінеорганізовану.

Організована міграціяє основним видом планового територіального переміщення населення з метою найбільш раціонального розміщення трудових ресурсів. Вона здійснюється державними органами й забезпечується з боку держави рядом матеріальних пільг. Основними видами організованої міграції є суспільні заклики; організований набір робочої сили; переміщення у службових справах (діяльності) в інші райони; розподіл молодих фахівців.

Неорганізована,абоіндивідуальна міграція,– це територіальні переміщення населення, викликані такими причинами, як прагнення на новому місці поліпшити своє матеріальне становище шляхом одержання більш високих доходів; підвищити свою кваліфікацію або здобути освіту; змінити свій рід діяльності, перейти на нову роботу тощо.

Організована й неорганізована міграція повинні бути основою для міжрайонного перерозподілу робочої сили, сприяти ефективному розподілу трудових ресурсів по території країни.

Залежно від самостійності ухваленого мігрантом рішення про зміну місцепроживання міграцію ділять на два види: добровільну і примусову.

За часом переміщення всі види міграції населення підрозділяються на:

безповоротну,тобто зміна місцепроживання остаточно, назавжди;

тимчасову,тобто зміна місцепроживання на певний, але тривалий термін (після закінчення ВНЗ, за договором);

сезонну,пов'язану, наприклад, із сільськогосподарськими роботами, роботами на рибозаводах у період масового лову риби;

міграцію в курортні зони;

маятниковуміграцію, тобто регулярні, постійні, щоденні, щотижневі поїздки на роботу, на навчання, на лікування, з культурно-побутовою метою за межі свого населеного пункту.

Маятникова міграція є істотним джерелом формування трудових ресурсів, їхньої соціальної мобільності. Її не можна включати до складу міграційних процесів, оскільки вона не пов'язана зі зміною місцепроживання.

Усі міграційні процеси у своєму розвитку проходять три стадії: перша – потенційна,тобто підготовка до зміни місцепроживання; друга – власне міграція;третя – адаптаціямігрантів до нових умов життя в місцях поселення.

Причини зовнішньої та внутрішньої міграції в окремих країнах можуть бути згруповані таким чином:

соціально-економічні– переселення в пошуках роботи, вільних сільськогосподарських земель, зміни способу життя тощо, тобто всі ті, які ведуть до зміни соціально-економічного становища мігрантів;

політичні– переселення, пов'язане з політичними, релігійними і расовими утисками;

військові –евакуація, реевакуація, депортація.

У процесі вивчення міграції населення нерідко виділяють міграцію різних соціальних груп. Найбільший вплив на розвиток суспільства має міграція робочої сили. Вона охоплює населення працездатного віку й іноді називається трудовою міграцією. Поняття "навчальна міграція" означає пересування (головним чином, молоді) у зв'язку зі здобуттям освіти. Існують також класифікації мігрантів, наприклад, за кількістю участей у міграції: первинні, вторинні, багаторазові.