Лекція 1. ЗМ 1.1 Вихідні постулати, основні поняття, об’єкт і предмет будівельної справи

НЕ 1.1.1 Методичні положення визначення функціонально-конструктивних схем та елементів будинків та споруд.

НЕ 1.1.2 Класифікація будинків та споруд та їх функціональне призначення

НЕ 1.1.3 Конструктивні схеми будівель, матеріали основних конструкцій

Процес будівництва складається з вибору ділянки під забудову, розробки самого проекту, технічної документації, технічної експертизи тощо та спорудження будівель, інженерних споруд, мостів, доріг тощо. Поняття архітектура (від грец. arhitekton – будівельник) означає мистецтво будувати будівлі. Одночасно архітектура є областю будівельної діяльності, що відображає рівень розвитку науки і техніки. Виходячи з видів будівельної діяльності розрізняють архітектуру об'ємних споруд (зведення житлових будинків, адміністративних, культурно-освітніх, промислових і інших будівель і споруд); ландшафтну архітектуру (садово-паркове мистецтво); містобудування (створення нових і реконструкція старих міст, селищ, районів). Основна особливість сучасного будівництва – з'єднання всіх видів архітектурної діяльності в єдиний простір, що задовольняє потреби людини. Будівельна справа як, архітектура з мистецтва будувати перетворилася на мистецтво формування простору.

Тріаду найважливіших вимог до архітектури сформулював давньоримський архітектор Вітрувій: користь, міцність, краса. Користь – вимога задоволення утилітарних потреб людини архітектурним середовищем. Вимога функціональності архітектури привела до появи різних типів будівель. Міцність будівель і споруд залежить від їх конструкцій і конструктивних схем. Вимога конструктивності визначає архітектурну композицію будівлі. Всі конструктивні схеми складаються з конструктивних елементів – що підтримують (стіни, опори) і перекривають (балки, зведення). Конструктивні елементи з'єднуються в архітектурні форми, створюючи естетичний ефект. Вимога естетики, краси визначає архітектурно-художню композицію будівлі. Критерії краси, художньої гармонії змінювалися з часом, впливаючи на декоративність зовнішнього і внутрішнього оформлення будівлі.

Всі будівельні споруди мають три характерних якостей: функціональність (зручність, корисність), конструктивність (міцність, економічність), естетичність (краса, художній образ).

Від функціонального призначення житлової, громадської чи промислової будівлі залежить тип архітектурної споруди, кількість і склад приміщень в ній, Ії розташування, групування і розміри. Типи будівель формувалися і визначалися внаслідок політичного устрою держави, релігійними та ідеологічними вимогами, побутом, народними традиціями.

Естетична якість будинку чи споруди визначається виразним рішенням його зовнішнього і внутрішнього вигляду. Художньо виразний вигляд будівлі створюють загально композиційні архітектурні форми (зовнішні і внутрішні об’єми, групування мас, силует, пропорції тощо) і окремі частки по відношенню до всієї композиції будівлі (карнизи, балкони, оздоблення вікон, дверей, елементи декору).

Керуючись творчим методом, архітектор веде проектну роботу одночасно в трьох вимірах, представляючи будівлю в планах, фасадах, розрізах, добиваючись відповідності зовнішніх і внутрішніх об’ємів споруди.

Розвиток архітектури знаходиться в тісному зв'язку з характером естетичних ідеалів, утилітарних і художньо-мистецьких потреб суспільства. Архітектура дає уяву про характер епохи. На неї впливають соціальні фактори: характер суспільного устрою, панівна ідеологія. У всі часи і у всіх народів існувало особливе уявлення про красу і художню гармонію архітектурного стилю.

Конструкції багато в чому залежать від технологічних особливостей будівельних матеріалів і змінюються з їх розвитком. У класичному періоді давньогрецької архітектури несучі конструкції монументальних будівель зводили з мармурових блоків. У імперському періоді давньоримської архітектури монументальні будівлі будували з обпаленої цеглини у поєднанні з бетоном, що розширило композиційні можливості. В середні віки досягла досконалості техніка обробки каменя. Епоха Відродження знову повернулася до цеглини, облицьованої каменем або штукатуркою. Ця традиційна техніка лише в XX ст. змінилася індустріальною технікою монолітних і збірних залізобетонних конструкції.

Таким чином, функціональна, конструктивна і естетична особливості архітектури змінювалися в ході історичного процесу і утілювалися в архітектурних стилях. Весь процес розвитку світової архітектури не може бути штучно роздільний на замкнуті стилістічні відрізки. Само поняття «стиль» дуже складне. Стилем прийнято називати сукупність основних рис і ознак архітектури певного часу і місця, що виявляються в особливостях її функціональної, конструктивної і художньої сторін (прийоми побудови планів і об’ємних композицій будівель, будівельних матеріалів і конструкції, а також форми й мотиви обробки фасадів та інтер'єрів).

Характерною особливістю архітектури є те, що вона включає в себе і техніку, і мистецтво, оскільки проектування відбувається на основі інженерно-технічних знань та творчого процесу, в якому архітектор мислить художніми, емоційними образами, в основному геометричними формами.

Ряд архітектурних споруд, в яких наявна художньо-планувальна єдність і взаємодія в просторі, утворюють архітектурний ансамбль – вищу форму творчості будівництва, що особливо має бути притаманне при створенні рекреаційних комплексів: будівель, споруд тощо.