Правові засади патентного права і ліцензування

Основним джерелом патентного права є закон, який, як правило, складається з основних положень патентного права. Щодо обсягу та повноти розгляду відношень у зако­нах про патентне право, то вони в різних державах є різними.

У деяких державах (Аргентина, Бельгія, Ірак) патентне законодавство містить лише загальні положення та регла­ментуються найважливіші питання, а в деяких державах (Англія, СІЛА, Японія та ін.) патентні закони досить повно регулюють майже всі відносини щодо створення винаходів, отримання прав на них і практичної реалізації.

Так чи інакше чинні патентні закони включають розгляд таких питань:

- умови патентоспроможності винаходів;

- обсяг вимог, що пред'являються для отримання прав на винахід;

- порядок розгляду винаходів у патентному відомстві та вирішення спірних питань, які виникають під час отримання прав на винахід;

- обсяг прав і обов'язків патентоутримувача;

- поняття порушення прав, що випливають із патенту та санкції за їх порушення.

Окрім згаданих питань, у законах деяких держав (Австрії, Канади, США) регламентується ще й діяльність патентних відомств, визначаються статус патентних пові­рених, їхні права та обов'язки. В Японії та Бразилії патент­ним законом регулюють такі питання, як дієспроможність фізичних і юридичних осіб, службові винаходи, процедура вирішення спірних питань щодо порушення патентів, підсудність спірних питань, відносини та права іноземців, форма визначення патенту недійсним і т. п.

Різні підходи до методології та методик формування патентних законів обумовлюється особливостями історич­ного й економічного розвитку держав, їх юридичними традиціями.

Водночас із законами в усіх державах діють норма­тивні акти, що видаються урядовими органами, головним чином міністерствами та патентними відомствами. Такі нор­мативні акти називаються підзаконними. Вони включають декрети, правила, інструкції, регламенти тощо. Особлива роль належить підзаконним актам у тих державах, де патентні закони були прийняті давно або їх нормативна база недос­татньо охоплює відношення, які пов'язані зі створенням і використанням винаходів.

Підзаконні акти докладніше регламентують питання, які відносяться до патентоспроможності заявлених вина­ходів, порядок їх проходження в патентному відомстві, видача охоронних документів і низки питань, що стосуються оформ­лення і правової охорони винаходів.

Важливим актом, що видається патентними відом­ствами, є патентні правила, за допомогою яких докладно регламентується діяльність патентного відомства, що стосується процесу отримання прав на винахід. У Швеції, наприклад, поряд із Декретом про патентні формальності від 1 грудня 1967 р. діють патентні правила, що включають докладні вимоги для оформлення патентної заявки та її проходження у відомстві.

У США, Англії, Канаді патентні правила є основним. актом, що містить повну регламентацію про порядок застосування патентного закону.

Крім цього, патентні відомства видають безліч різних циркулярів, розпоряджень, інструкцій щодо окремих пи­тань, де вказується, як патентне відомство тлумачить певне розпорядження закону і як воно передбачає його засто­сування.

Велике значення мають керівні вказівки та інструкції з експертизи заявок, що регламентують порядок її здійс­нення та складають детальне тлумачення встановлених законом вимог патентоспроможності винаходів та інші пи­тання. Ці акти формально призначаються для керівництва діяльністю експертів, однак, оскільки в них розглядаються такі питання, як патентоспроможність винаходів, вимоги, що ставляться до патентних заявок, вони без сумніву пред­ставляють інтерес і для заявників. Наприклад, патентний закон Італії включає лише два критерії патентоспро­можності — новизну та промислову застосовність. Вимоги рівня винахідницької творчості встановлюються інструк­цією про проведення експертизи патентних заявок.

Підзаконні акти охоплюють широке коло патенто-правових питань і мають велике практичне значення для оформлення патентних прав. За їх допомогою виконавчі органи держав через патентні відомства здійснюють па­тентну політику, обумовлену економічним і технічним роз­витком країни.

Поряд із законом, підзаконними актами, розпоряджен­нями тощо існують різні міжнародні угоди, конвенції, договори, які, головним чином, відображають правові положення охорони винаходів, кооперацію, класифікацію промислових знаків тощо.

Ліцензійна діяльність в Україні формується на основі нормативних актів, а також відповідних ліцензійних до­говорів.

Запитання для самостійного контролю

1. Що таке патент?

2. Що означає таке поняття, як «право інтелектуальної власності»?

3. Що відноситься до об'єктів права інтелектуальної влас­ності?

4. Хто є суб'єктами права інтелектуальної власності?

5. Що таке ліцензія?

6. Що таке корисна модель?

7. Що є об'єктами промислового зразка і які вони можуть бути?

8. Які функції виконує товарний знак?

9. Що таке словесні, образотворчі, об'ємні та комбіновані знаки?

10. Яке маркування застосовується для знаків?

11. Що таке « фірмове найменування » ?

12. Як розрізняють зазначення походження товарів?

13. Коли з'явилися перші патентні закони?

14. Які закони щодо патентного права існують в Україні?

15. Коли була започаткована охорона інтелектуальної влас­ності?

16. Коли була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності й у чому сутність її діяльності?

17. Що є основним джерелом патентного права?

18. Які основні питання включаються в патентні закони?

19. Які нормативні акти існують поряд із патентними зако­нами, і які питання патентного права вони розглядають?

20. На основі яких законів і нормативних актів формується ліцензійна діяльність в Україні?