Засоби, які діють в області чуттєвих (аферентних) нервових закінчень

Результатом взаємодії місцево анестезуючих засобів з чутливими нервовими закінченнями або провідниками нервових імпульсів є втрата чутливості – анестезія. Місцева анестезія проходить без вимкнення свідомості, за рахунок відключення потоку імпульсів від хворобливого органу до ЦНС. Місцеві анестетики повинні відрізнятися вибірковістю й великою широтою дії, мати низьку токсичність, не подразнювати та надавати необхідне знеболювання тканинам під час проведення операцій. За хімічною будовою ці сполуки часто мають основну аміногрупу. Зазвичай, це водорозчинні солі органічних основ, які легко дифундують в тканини, де вони знаходяться у рівновазі зі своїми основами. Останні переходять в ліпідну фазу, якою багата нервова тканина. Анестетики у вигляді основ накопичуються в мембранах нервових волокон. Механізм дії місцевих анестетиків визначається порушенням електрохімічних процесів у нервах або нервових волокнах. Всередині клітини рН має менше значення, ніж зовні, тобто, середовище є більш кислим і місцеві анестетики (у вигляді солей або їх катіонів) зв’язуються з мембранними рецепторами. Проникність клітинної мембрани для іонів (особливо для Na⁺) зменшується, заряд мембрани стабілізується, нервовий імпульс стає неможливим, тому больовий імпульс не поступає з периферії до ЦНС – виникає знеболення. Активність препарату залежить від ступеню іонізації, коефіцієнту розподілення між жировою й водною фазами, міцності зв’язку мембран нервового волокна з білками.

Для поверхневої анестезії використовують кокаїн, лідокаїн, дикаїн, анестезин, піромекаїн. Серед анестетиків, що використовуються для поверхневої анестезії, активним, але й токсичним є дикаїн. Кокаїн дещо поступається дикаїну за активністю при поверхневій анестезії, проте він в 2 рази менш токсичний за дикаїн. В результаті резорбтивної дії кокаїну виникає ейфорія, що є однією з причин розвитку лікарської залежності (кокаїнізму) при повторних введеннях цього препарату. У сучасній медичній практиці застосування дикаїну й кокаїну обмежене у зв'язку з впровадженням високоактивних і менш токсичних засобів: піромекаїну, лідокаїну, тримекаїну та ін.

Новокаїн ефективний при інфільтраційній, провідниковій, перидуральній і спинномозковій анестезії, хоча при цих видах анестезії за активністю та тривалістю дії він поступається лідокаїну та тримекаїну. Для поверхневої анестезії новокаїн практично не придатний, при такій анестезії він в 10–20 разів поступається піромекаїну та тримекаїну.

Для інфільтраційної і провідникової анестезії застосовують також тримекаїн, лідокаїн, мепівакаїн, бупивакаїн та ультракаїн.

Кокаїн Лідокаїн

Анестезин Піромекаїн Тримекаїн

У разі передозування місцевих анестетиків при будь-яких видах анестезії можливий розвиток інтоксикації. Ознаками гострого отруєння цими засобами є блідість шкіри й слизових оболонок, нудота, блювання, запаморочення, рухове збудження, судоми. У важких випадках після збудження ЦНС відбувається її пригнічення, виникають розлади дихання, пониження артеріального тиску. [2], c. 190-218; [4], c. 193-368; [6], c. 87-91; [8], c. 82-159.

Контрольні запитання та завдання

1.Охарактеризуйте сучасну класифікацію ЛЗ для перефірійних нейромедіаторних процесів.

2.Напішить структурні формули основних інгібіторів холінестерази.

3.Як класифікують адренорецептори органів і тканин за функціями?

4. Які адреноблокатори використовують для зниження тиску? Напишіть структурні формули.

5.Як класифікують дофамінергічні препарати?

6.Які засоби використовують для різних видів анестезії?