Суспільне відтворення. Ефективність суспільного виробництва та її визначення.

Процес виробництва як основа забезпечення існування людини має постійно відновлюватися. Процес суспільного відтворення—це постійне та безперервне відновлення результату суспільного виробництва (продукту, робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, форм та методів організації праці).

Найважливішим у відтворенні всіх елементів економічної системи і постійне відтворення робочої сили з високим рівнем освіти, кваліфікації, інтелекту і культури.

Відтворення робочої сили полягає в безперервному відновленні та підтриманні фізичних сил та розумових здібностей людини, підвищення кваліфікації працівників. На процес відтворення робочої сили низка чинників, серед них рівень економічного розвитку країни, культурні традиції, тривалість життя, природний рух населення, розподіл та перерозподіл трудових ресурсів між галузями, регіонами, підприємствами, програм заохочування виробників у виробництво.

Відтворення виробничих відносин полягає в їхньому вдосконаленні, що проявляються як:

1. удосконалення економічних методів управління,

2. розширення товарно-грошових відносин на основі розвитку різноманітних форм власності.

3. розвиток кооперації в усіх галузях розвитку економіки,

Удосконалення виробничих відносин сприяє прискоренню процесу відтворення елементів усієї економічної системи.

Важливою складовою процесу відтворення є відтворення природних ресурсів та навколишнього середовища. Відтворення природних ресурсів передбачає відновлення природних умов економічного зростання, збереження довкілля тощо. Актуальність цієї проблеми посилюється з огляду на різке зростання обсягів споживання сировини та природних ресурсів об"єктами господарювання.

Особлива роль в умовах постіндустріального суспільства належить відтворенню інформації, на основі використання найновіших досягнень науково—технічного прогресу, серед яких особливе місце займає всесвітня мережа Іпtегпеt.

Процес відтворення потребує дотримання певних кількісних та якісних співвідношень між усіма елементами економічної системи.

Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють просте, розширене, звужене відтворення.

При простому відтворенні в кожному наступному циклі відбувається відновлення суспільного продукту в незмінних обсягах і такої самої якості.

Розширене відтворення передбачає що виробництво відновлюється у зростаючих масштабах.

Звужене відтворення характеризується повторенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими ніж у попередньому періоді.

Результати суспільного відтворення відображає система показників:

1. ВВП—загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни визначеного періоду.

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних розрахунків (СНР), яка створюється за такими методологічними принципами:

а) концепція господарського кругообороту, за якою в економічній системі відбувається постійний рух потоків ресурсів і товарів, що обслуговуються потоками витрат і доходів;

б) розширене трактування предмету праці, коли продуктивною вважається будь-яка діяльність, визнана суспільством як необхідна, що приносить дохід;

в) використання поняття «додана вартість»

для реального обчислення загального обсягу виробництва необхідно щоб усі товари та послуги , вироблені протягом певного періоду, були враховані тільки один раз, оскільки значна кількість їх проходить декілька виробничих стадій (напр. Зерно—кінцевий продукт для сільського господарства та сировина для мукомольної галузі, мука—кінцевий продукт мукомольної галузі та сировина для харчової промисловості).

З метою уникнення багаторазового врахування одного й того самого продукту при обчисленні ВВП враховують тільки кінцевий продукт. Кінцевий продукт—це товари та послуги, куплені для споживання, а не з метою подальшої обробки, переробки чи продажу.

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1. виробничим (підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для кожної галузі спочатку розраховується обсяг валового випуску, зменшуваний на величину проміжного споживання. Отримані показники додаються, однак через складність підрахунків цей метод практично не застосовується).

2. обчислення витрат (додаються всі витрати усіх економічних суб’єктів: домашніх господарств, підприємств, держави, а також індивідуальних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції)

3. обчислення доходів (додавання всіх доходів економічних суб"єктів країни)

На основі ВВП можна розрахувати і інші показники СНР. Чистий внутрішній продукт розраховується шляхом віднімання від вартості ВВП амортизаційних відрахувань.

Особливе місце в системі економічних показників займає національний доход—зароблений доход усіх економічних суб'єктів країни.

Національний доход можна розрахувати двома способами:

1. як різницю між чистим валовим продуктом і непрямими податками (акцизні збори, державне мито, надбавки та ін.).

2. як суму доходів домашніх господарств, підприємств (окрім амортизаційних відрахувань) і держави (окрім непрямих податків).

Отже національний доход характеризує результат діяльності всіх економічних суб"єктів суспільства. Цей показник не враховує затрати минулої праці і частину вартості, створену за рахунок непрямих податків. За методикою ООН розраховують національний доход на душу населення.

Система вимірів на макроекономічному рівні прийнята в ООН й обов'язкова для всіх членів цієї організації, діє починаючи з 1953 року. У СРСР до цих вимірів перейшли у 1988 році. Лише сьогодні Україна здійснює на загальносвітову систему національних розрахунків.

Найбільш узагальнюючим у системі показників макроекономічного рівня вважають поняття національне багатство. Національне багатство—сукупність природних ресурсів, створених засобів виробництва, матеріальні блага, цінності, включаючи історичні та архітектурні пам'ятки, скарби музеїв— все, що має країна.

Економічне зростання, зумовлене науково-технічним прогресом, здійснюється трьома основними способами:

1. екстенсивний (збільшення сукупного продукту суспільства, здійснене за рахунок засвоєння нових земель, збільшення кількості робітників або зростання виробничих площ та потужностей)

2. інтенсивний (зростання сукупного продукту суспільства, здійснене за рахунок нової техніки, технології, наукової організації праці, підвищення кваліфікації робітників, підвищення рівня праці в усіх

галузях господарства, здійснення переходу на

найновітніші види продукції).

3. змішаний (використання водночас елементів екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання, виходячи з певних умов, які об'єктивно склалися на певній території). Результатом праці мільйонів працівників є певна сукупність створених матеріальних і духовних благ. Залежно від типу суспільства відбувається розподіл працюючих у сферах і галузях народного господарства, створюється певна кількість матеріальних і нематеріальних благ. Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт — товари і послуги, створені працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).

Сукупний суспільний продукт (ССП) визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає проміжна продукція (товари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача), внаслідок чого з'являється повторний рахунок. Так, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці — готові вироби. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємства, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо ССП звільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

За своєю натурально-речовою структурою ССП поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення — частина суспільного продукту, яка використовується на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.

За своїм складом в умовах простого відтворення фонд споживання є лише предметами споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу спрямовується на особисте споживання, інша — на нагромадження, тобто на збільшення особистісних і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому випадку за своїм натуральним складом фонд споживання втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт — V, додатковий — т, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (V/) визначається за формулою:

W = с + V + m.

Якщо із ССП вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт, або національний доход (НД). Його можна записати формулою: НД = v + m . Національний доход — реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення і виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.

Він є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Національній доход з погляду витрат праці також поділяють на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт — частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби. Додатковий продукт — частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт тощо).

Підсумувавши додані вартості, створені на всіх підприємствах, отримують валовий національний продукт (ВНП). Валовий національний продукт — сукупність вартостей усіх товарів і послуг, виготовлених упродовж певного періоду, переважно одного року (без урахування повторного рахунку). Недоліком показника ВНП є те, що він враховує доходи окремих категорій працездатного населення, які не створюють національного багатства країни, а отримують їх внаслідок перерозподілу створених у суспільстві благ,

(військовослужбовці, домашня прислуга та ін.), що штучно завищує економічну могутність країни.

Валовий внутрішній продукт — сукупність вартостей усіх товарів і послуг (або доданих вартостей), створених всіма виробниками і резидентами (громадяни країни, які проживають на її території, крім іноземців, які мешкають тут менше 1 року).

Іншими словами, при обчисленні ВВП враховують лише продукт, виготовлений всередині країни, і не враховують продукт, створений закордонними філіалами та відділеннями національних фірм. У такому контексті можна стверджувати, що ВНП відрізняється від ВВП на сальдо платіжного балансу. ВВП може бути більшим, якщо сальдо позитивне, і меншим, якщо сальдо платіжного балансу негативне. Різниця між ВНП і ВВП незначна (не більше ± 1%) і зумовлена розходженнями між величиною факторних доходів, що надійшли від закордонного виробництва країни, з одного боку, і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в цій країні (тобто за допомогою використання іноземного капіталу) — з іншого. Якщо ВВП в Україні в 1990 р. становив 167 млрд. крб. (у фактичних цінах), або 3 тис. крб. на душу населення, то в 1999 р. — лише 93 млрд. грн. у поточних цінах.

Основні методи обчислення ВНП: 1) за витратами; 2) за доходами; 3) через виробництво (підсумовуванням доданих вартостей). При правильному обчисленні кінцева сума за всіма трьома методами повинна збігатися. Збігання перших двох показників використовується для складання балансу (вони відповідно отримали назву активів і пасивів).

ВНП обчислюють насамперед за ринковими цінами, отримуючи його номінальне значення. Щоб отримати реальний ВНП, ринкові показники ціни "очищають" від інфляції (за допомогою індексу цін). Так, у СІЛА в 1997 р. ВНП у поточних цінах становив 8 трлн дол. (у розрахунку на одного жителя 30,2 тис. дол.), а в постійних цінах 1992 р. — понад 7 трлн дол. Відношення номінального ВНП до реального показує зростання цього показника за рахунок цін і має назву дефлятор ВНП.

Так, в економіксі при обчисленні ВНП за витратами дається грошова оцінка кінцевих продуктів і послуг (для різних форм споживання), виготовлених за рік, до яких зараховують:

1) споживчі витрати населення;

2) валові приватні інвестиції в економіку, а також витрати приватних осіб на придбання житла; 3) державні закупівлі товарів і послуг;

4) чистий експорт, тобто різницю між експортом та імпортом країни.

Істотними недоліками цього показника є те, що він не враховує доходи тіньового бізнесу, бартерний обмін та ін. Якщо взяти до уваги, що тіньова економіка України у 2000 р. становила понад 50%, а бартер — до 40%, то стає зрозуміло, наскільки викривлені макроекономічні показники. Крім того, він завищує обсяги виробництва на суму річних амортизаційних відрахувань і на суму непрямих податків.

Якщо ВВП зменшити на суму річних амортизаційних відрахувань, то отримаємо показник чистого національного продукту (ЧНП).

Коли із ЧНП вирахувати непрямі податки, отримаємо показник національного доходу. Якщо врахувати працю багатьох поколінь, а також залучені у виробництво природні ресурси, рівень освіти й обдарованість населення та деякі інші елементи, то найбільш узагальнюючим показником є національне багатство.

Національне багатство — сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення головної мети суспільства.

Найважливішими складовими національного багатства в усій сукупності матеріальних благ, споживчих вартостей є:

1) створені й накопичені в країні виробничі фонди, які, у свою чергу, поділяють на основні й оборотні;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері, — школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари тривалого користування, одяг тощо;

4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резервні страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси: земля, ліси, води, розвідані корисні копалини, повітря.

До нематеріальної форми національного багатства, як уже зазначалося, належать накопичений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдарування, культурні цінності. Роль цього компонента в умовах НТР надзвичайно зростає. В Україні національне багатство (крім нематеріальної форми) у 1991 р. становило 723,4 млрд. крб., у тому числі основні виробничі фонди — 41,8%, основні невиробничі фонди — 20,5%. Особисте майно населення в національному багатстві дорівнювало 18,8%, а матеріальні оборотні засоби — 17,9%. За структурою власності у США частка держави сягає приблизно 27% національного багатства, приватнокапіталістичної власності — 33, особистої власності працівників і капіталістів — 40%.

Розподіл національного багатства в суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів. Загалом у капіталістичному світі приблизно 5% населення контролює 90% власності в державі. У колишньому СРСР до багатих наприкінці 80-х років належало 2,3% сімей, до середньо забезпечених — 11,2%, до бідних — 86,5%.

Наприкінці 90-х років в Україні нерівномірність у розподілі національного багатства значно зросла. Так, наприкінці 1998 р. 0,003% населення України мало щомісячний дохід у сумі понад 20 тис. дол., а понад 80% населення проживало за межею бідності.