Підприємство та його види

У відповідності із законом України про підприємництва України підприємство – це юридична особа, самостійно господарюючий суб’єкт, який здійснює свою виробничу, науково дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку або доходу. Існує класифікація підприємств по наступним основним ознакам:

- за формами власності

- за розмірами

- за характером діяльності

- по галузевій приналежності

- по домінуючому чиннику виробництва

- по правовому статусу

По формі власності виділяють:

1) Державні підприємства. Тут в якості організатора і засновника виробництва виступає держава або муніципалітет. Звичайно державні підприємства функціонують менш ефективно, ніж приватні (підприємства соціальної інфраструктури, галузі в яких не зацікавлений приватний бізнес, у зв’язку з необхідністю великих інвестицій з тривалими термінами їх повернення, суспільно значимі і стратегічні підприємства).

2) Приватні підприємства (організатор та засновник приватна особа).

3) Колективні підприємства: кооперативи, і різного роду господарські спілки.

Кооперативи, у більшості країн – це спілки, діяльність яких спрямована на задоволення потреб безпосередньо члена кооперативу. Член кооперативу працює у даному кооперативі.

Акціонерне товариство утворюється на основі з’єднання індивідуальних капіталів шляхом випуску і продажу акцій та облігацій. Власники акцій – пайовики, власники облігацій – кредитори. В залежності від виду випущених акцій і способу їх обороту на ринку (продажі) виділяють ВАТ і ЗАТ.

Акції ЗАТ розміщуються у закритому порядку по попередній підписці серед заздалегідь вибраними засновниками можливих власників акцій. Відповідальність за своїми зобов'язаннями такі акціонери несуть тільки за розмірами внесеного капіталу.

ВАТ реалізує свої акції на відкритому фондовому ринку.

Формула курсу акцій акціонерного підприємства:

К – ринкова ціна акції (курс акції)

Н – номінальна ціна акції

D – ставка дивіденду по акції

С – ставка позикового відсотка

Форма з’єднання різних підприємств виражається в асоціаціях, корпораціях, консорціумах, концернах і ін..

У результаті з’єднання факторів виробництва на підприємстві створюється продукт праці. Його кількість зв’язана з продуктивністю праці (П_п)

Q – кількість створеного продукту у натуральному чи вартісному вираженні

T – затрати праці

R – кількість зайнятих в даному виробництві.

Підприємницька діяльність – це організація і з’єднання факторів виробництва для створення матеріальних благ і послуг, задоволення суспільних потреб з метою реалізації власних матеріальних інтересів підприємця. Основними умовами для підприємницької діяльності:

o Власність на засоби виробництва і кінцевий продукт;

o Можливість передавати права власності;

o Відособленість (автономність) суб’єктів господарювання;

o Наявність товарно-грошових відносин зокрема вільна купівлі-продажа праці.

2. Капітал – визначена сума благ у виді матеріальних грошових і інтелектуальних засобів, які використовуються у якості ресурсу у подальшому виробництві. Це капітальні блага по виробництву інших благ. Передумовою формування капіталу є формування товарного виробництва, тобто можливість купівлі-продажу.

Історично категорія «капітал» трактувалася по різному:

Адам Смітт – накоплення грошей чи запас визначених засобів.

Давід Рикардо – капітал – спосіб виробництва.

Сучасне розуміння капіталу виходить із концепції К. Маркса. Капітал – це само зростаюча вартість, яка створює додаткову вартість. По К. Марксу творцем росту вартості є наймані робітники. А значить капітал – це певні відносини між різними прошарками суспільства, а саме між найманими робітниками та капіталістами.

Фішер визначив капітал як цінність створюваних послуг, які виражаються у приливі доходів. Чим більше цінуються послуги певного капіталу, тим більше доходи. З точки зору росту вартості капітал розділяють на постійний (с) і змінний (v) капітал.

Постійний капітал – це матеріалізовані засоби виробництва. Вартість постійного капіталу не змінюється в процесі виробництва, а по частинах передається на готовий продукт. Змінний капітал – робоча сила, робітник створює вартість більше ніж вартість його власної робочої сили. Цей надлишок називається додатковою вартістю – m.

Вартість готового продукту W:

W=c + v + m

Існує два метода збільшення додаткової вартості:

- абсолютний

- відносний

Абсолютний метод реалізується через збільшення робочого дня. Такий спосіб був характерний у XVIII-XIX ст., а сьогодні у країнах що розвиваються. У сучасних умовах у розвинених країнах використовується відносний метод зростання додаткової вартості – підвищення продуктивності, а відтак – зменшення необхідного часу.

У розвиненому товарному виробництві робоча сила стає товаром за наявності таких умов:

1.) особиста свобода людини;

2.) «свобода» від засобів виробництва;

3.) наявність у суспільстві потреби у вільних робочих руках.

Як і будь-який інший товар «робоча сила» має дві основні властивості:

1. споживча вартість робочої сили заключається в її унікальній здатності створювати вартість більшу за власну.

2. вартість робочої сили визначається вартістю фонду життєвих благ, які включають всі необхідні товари і послуги, які необхідні для відновлення здатності людини до праці, а також для утримання її родини (колишніх та майбутніх робітників). Фонд життєвих благ у сучасному світі має стійку тенденцію до розвитку, розширення і подорожчання, причому світова тенденція рівня заробітної плати зворотна (тобто до зменшення).