Функціональна структуризація потенціалу підприємства

Функціональна структуризація потенціалу підприємства заснована на наявності певних елементів (зокрема, маркетинг, виробництво, кадри, фінанси, інформація та інші) внутрішньої структури підприємства, які обумовлюють його функціонування та розвиток. При цьому у рамках кожного елементу (або функціональної області) формується свій внутрішній потенціал, який умовно можна структурувати на об’єктний, тобто той, що характеризується існуванням поза людиною та є зовнішнім стосовно неї, та суб'єктний, тобто той, чиє існування обумовлене безпосередньою діяльністю людей.

Об'єктні складові потенціалу підприємства пов'язані з його матеріально-речовинною та особовою формою. Вони споживаються й відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування. До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потен­ціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

Інноваційний потенціал характеризує сукупні можливості підприємст­ва щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикаль­них і модифікованих) ідей для його системного технічного, орга­нізаційного та управлінського оновлення.

Виробничий потенціал - це наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів вироб­ництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Виробничий потенціал є поліструктурною системою, адже являє собою сукупність ресурсів, що функціонують й здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому до його складу входять:

1. Потенціал землі та природно-кліматичні умови - можли­вості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

2. Потенціал основних фондів - наявні та скриті можливості основ­них фондів, які формують техніко-технологічний базис виробни­чої потужності підприємства.

3. Потенціал оборотних фондів - це частина виробничого ка­піталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготов­лення і витратах майбутніх періодів.

З метою забезпечення безперебійної та ритмічної діяльності виробничих структур підприємства використовують безліч механізмів лімітування матеріально-технічних ресурсів та забезпечення ними цехів, специфіка використання яких обумовлено певним типом виробництва. Так на підприємствах одиничного й дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. При умовах масового й багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць.

Кількість матеріалів визначеного різновиду, що потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мп) та яку варто закупити, обчислюється по наступній формулі:

Мп = Мв + Мзк + Мзп, (2.1)

де Мв - витрати матеріалів за розрахунковий період;

Мзп, Мзк - перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

4. Потенціал нематеріальних активів - сукупність можливос­тей підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб.

5. Потенціал технологічного персоналу - здатність робітників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи

Фінансовий потенціал — обсяг власних, позичених та залуче­них фінансових ресурсів підприємства, що ними воно може розпо­ряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат.

Головною складовою фінансового потенціалу є інвестицій­ний, який являє собою наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого й розширеного відтворення. При цьому просте відтворення потенціалу підприємства здійснюється в незмінних обсягах для відновлення спожитих факторів виробни­цтва й забезпечення безперервності його функціонування. Розширене ж відтворення потенціалу підприємства передбачає кількісний та якісний розвиток виробничих факторів та інших складових потенціалу, котрі забезпечують вищу результативність його діяльності.

Крім того у межах розширеного відтворення виокремлюють три типи розвитку потенціалу підприємства: екстенсивний (традиційний), інтенсивний (інноваційний) та екстенсивно-інтенсивний (змішаний).

За екстенсивного типу відтворення потенціалу збільшення ма­сштабів виробництва досягається за рахунок додаткового залу­чення трудових, природних ресурсів і засобів виробництва і збе­реження сформованої техніко-технологічної основи.

За інтенсивного типу відтворення розвиток потенціалу досяга­ється через якісне вдосконалення факторів виробництва: застосу­вання прогресивних знарядь і предметів праці та видів енергетич­них ресурсів, підвищення кваліфікації технологічного й управ­лінського персоналу, а також постійне поліпшення використання всіх наявних складових потенціалу підприємства.

Щодо змішаного типу розширеного відтворення потенціалу, то він характеризується збалансованістю або домінуванням одно­го з двох інших факторів розвитку. Тому розрізняють переважно екстенсивний, переважно інтенсивний чи змішаний характер еко­номічного розвитку.

Відтворення окремих складових потенціалу підприємства має свої часові цикли та особливості, що зумовлюють використання різних джерел фінансового забезпечення, пов'язаного з форму­ванням і відтворенням виробничого капіталу.

Таким чином, потенціалом відтворення – це сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ре­сурсів капіталу, які перебувають у розпорядженні підприємства або можуть бути додатково залучені й використані для простого чи розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.

Суб'єктні складові потенціалу підприємства пов'язані із суспільною формою їх вияв­лення. Вони не споживаються, а становлять передумову, загаль­ноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціо­нального споживання об'єктних складових. Усе це свідчить, що суб'єктні складові потенціалу підприємства за їхнім впливом на розвиток основних чинників виробництва й ефективність функ­ціонування економічних систем, у міру ускладнення останніх та їхнього «навколишнього середовища», набувають вирішальної ролі. Відомо, що навіть ті підприємства, які мають близькі за розміром потенціали, часто суттєво різняться за результатами ді­яльності. За цих умов (за браком зовнішніх «перешкод») різницю в результатах можна пояснити лише неоднаковим рівнем точнос­ті цільової орієнтації системи. Інакше кажучи, за інших однако­вих умов величина результату буде то більшою, що вдалішим буде організаційно-економічне забезпечення досягнення заданих цілей. Наукове забезпечення виробництва та міра його ефектив­ності також залежать від якості управління.

До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносяться: науково-технічний потенціал, управлінський потенціал, потенціал організаційної структури управління та маркетинговий потенціал.

Науково-технічний потенціал являє собою узагальнюючу характеристи­ку рівня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, тех­нології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, у тому числі науково-технічних кадрів, які є в розпоря­дженні підприємства для розв'язання науково-технічних проблем).

Управлінський потенціал - це навички та здібності керівни­ків усіх рівнів управління з формування, організації, створення на­лежних умов для функціонування та розвитку соціально-еконо­мічної системи підприємства. У найзагальнішому вигляді він є інте­грацією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.

Потенціал організаційної структури управління характеризується загальнокорпоративним управлінським (формальним та неформальним) механізмом функціонування підприємства, який втілює в собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємо­зв'язків між ними.

Маркетинговий потенціал - це здатність підприємства систематизовано й планомірно спрямувати всі свої функції (визначення потреб й попиту, організація виробництва, продаж та післяпродажне обслуговування) на задоволення потреб спо­живачів й використання потенційних ринків збуту.

У структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють логістичний по­тенціал. Широка інтерпретація поняття «логістика» як комплексної фу­нкції забезпечення підприємства вихідними факторами виробниц­тва на всіх стадіях його діяльності дає змогу в складі цієї функції виокремити:

по-перше, доставку необхідних засобів виробництва (послуг) на територію підприємства від зовнішніх контрагентів (логістика постачання);

по-друге, доставку тих чи інших видів ви­робничих ресурсів безпосередньо на місця їх переробки чи вико­ристання в необхідних обсягах та в певний час (логістика вироб­ництва);

по-третє, забезпечення пунктів збуту готовими виробами і фірмовими послугами (логістика розподілу чи збуту).

З урахуванням функціональних особливостей та структурного зрізу логістичних процесів за предметними ознаками (логістика персоналу, логістика матеріалів і готових товарів, логістика енер­гетичних та інформаційних потоків) логістичний потенціал під­приємства можна визначити як максимальну продуктивність (функціональну спроможність) системно інтегрованих підрозді­лів, які охоплюють усі види діяльності щодо пересування в прос­торі та руху в часі: персоналу — перевезення співробітників, розміщення їх у службових приміщеннях; пересуванню згідно з часовим графіком роботи матеріалів і готових виробів — транс­портування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків — передавання, обробка, збереження і трансформація.

На особливу увагу в потенціалі підприємства згідно з його функціональною структуризацією заслу­говують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потен­ціали. Усі вони не підлягають під зазначену класифікацію скла­дових потенціалу підприємства, тобто їх не можна однозначно віднести чи то до суб'єктних, чи то до об'єктних складових.

Термін «трудовий потенціал» увійшов у науковий обіг у пері­од переходу від екстенсивного до інтенсивного способу розвитку виробництва. Це була своєрідна реакція науки на потребу прак­тики забезпечити якісне вдосконалення формування й викорис­тання відповідних здатностей працівників як сукупного суб'єкта виробництва й управління.

Трудовий потенціал - це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Це понят­тя дає змогу, по-перше, оцінити рівень використання потенційних можливостей як окремо взятого працівника, так і сукупності пра­цівників у цілому, що є необхідним для активізації людського фак­тора, та, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансова­ність у розвитку особистого й уречевленого факторів виробництва.

При цьому варіанти співвідношення трудового потенціалу працівника (чи колективу) (П), фактичного його використання (Ф) та необхідного за умовами виробництва рівня трудового потенціалу (Т) можуть бути різні:

П=Ф=Т - ідеальний випадок;

П > Ф = Т-подібне співвідношення свідчить про те, що наявний трудовий потенціал використовується не цілком, але рівень фактичного його використання відповідає потребам виробництва;

П > Ф < Т - ситуація, коли недовикористання наявного трудового потенціалу стає занадто великим, що фактичний рівень використання наявного потенціалу вже настільки низок, що страждає виробництво та гостре стоїть проблема реалізації наявних резервів робочої сили;

П = Ф < Т – ситуація, коли незважаючи на повне використання наявного трудового потенціалу, потреби в робочій силі як у відношенні кількості, так і її якості не задовольняються цілком.

В умовах ринку праці аналіз трудового потенціалу особливо необхідний, оскільки його результати служать базою для розробки прогнозів у сфері праці (можливої потреби в робочій силі, її кваліфікації і т.п.), планування заходів щодо підбора, навчанню й адаптації кадрів (табл. 2.1).

Таблиця 2.1