Французькі просвітителі 18 ст.

Просвітництво – то є, перш за все, суспільно-політична течія у філософській думці, в основу якої покладені прагнення подолати недоліки суспільного життя через розповсюдження ідей добра, справедливості та наукових знань. У 18 ст. центром Просвітництва стає Франція – країна, де суспільно-класові протистояння набули найбільшої в Європі гостроти, що з часом призвело до соціальної революції.

Відповідно до ідей французьких просвітителів, неосвіченість, мракобісся та релігійний фанатизм – головна причина людських негараздів. Тому такі просвітителі як Вольтер, Ламетрі, Руссо, Гельвецій, Дідро, Гольбах та ін. виступали за якомога більш широке вивчення природознавчих наук та безпосередній зв’язок з ними філософії. Більшість просвітителів бачили в понятті Бога лише філософську ідею розумної першопричини всесвіту. Вони розуміли Бога як “верховного геометра та архитектора” всесвіту. Таке світорозуміння, де Богу відводиться роль космічного першодвигуна, називається “деїзм”. Більшість просвітителів були деїстами. Вони вважали, що всесвіт рухається та розвивається самостійно відповідно до встановлених Богом законів, без того, щоб Бог якимось чином втручався у світові події. Бог дає світові лише перший поштовх, а далі все відбувається природним шляхом.

Окремо серед французьких просвітителів виділялася група філософів-атеїстів (Ламеирі, Дідро, Гельвецій, Гольбах), які повністю заперечували існування Бога та стояли на послідовно матеріалістичних позиціях. Наприклад, у своєму головному філософському творі “Система природи” просвітитель та атеїст Гольбах роз’яснював основоположні ідеї матеріалізму так: рух є спосіб існування матерії; матерія є вічною у часі та безкінечною у просторі, вона являє собою самосутнє та впорядковане ціле, що пронизане всеохоплюючою мережою причинних зв’язків; життя та свідомість ніким не створені, а є продуктами розвитку матерії.

В центрі уваги французьких просвітителів також були соціально-філософські проблеми сучасного їм життя. Відповідно до їхнього розуміння, кожній людині притаманне природне право на життя та достойне місце у світі. І такого права у людини тим більше, чим більше у неї сил. Але, якщо люди будуть необмежено користуватися цим своїм правом, що означатиме для них життя у, так би мовити, своєму “природному становищі”, то їхні права та інтереси обов’язково прийдуть у зіткнення і, через це, мирне суспільне життя стане не можливим. Тому особисті інтереси слід підкорити інтересу суспільному. Люди повинні добровільно відмовитися від частини своїх природних прав та передати їх верховній владі – державі. Для здійснення цього, між державою (в особі короля) та народом укладається суспільний договір, відповідно до якого народ позбавляє себе частини природних прав, а держава бере на себе зобов’язання підтримувати у суспільстві мир та злагоду.

Найбільш радикальні у своїх соціальних поглядах діячі Просвітництва, такі як Ж. – Ж. Руссо, Дідро, Гельвецій, Гольбах піддавали систематичній критиці королівську владу Франції, бо вважали, що ця влада суспільний договір більше не виконує. Якщо так, то інша сторона – народ – має право скинути таку владу. На її місце повинна прийти влада нова, що буде діяти за принципами Просвітництва та гармонійно збалансує інтереси різних класів та соціальних груп французького суспільства.

Контрольні питання:

1. Що означає вислів Ф. Бекона “знання – сила”?

2. Поясніть вислів Д. Лока “не має нічого в розумі, чого спочатку не було б у відчуттях” та заперечення Лейбніца: “окрім самого розуму”.

3. Р. Декарт каже: “мислю – отже існую”. Що це означає?

4. Доведіть, що Берклі є ідеалістом, а Д. Юм – скептиком.

5. У чому є збіг, а у чому – відмінність між деїзмом та атеїзмом?