Структура етикету.

Етикет – дуже більша й важлива частина загальнолюдської культури, моральності, моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх уявлень про добро, справедливість, людяність – в області моральної культури й про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності – в області культури матеріальної.

Манери – спосіб тримати себе, зовнішня форма поведінки, обігу з іншими людьми, уживані в мові вираження, тон, інтонація, характерні для людини хода, жестикуляція й навіть міміка.

У суспільстві гарними манерами вважаються скромність і стриманість людину, уміння контролювати свої вчинки, уважно й тактовно спілкуватися з іншими людьми. Дурними манерами прийнято вважати звичку голосно говорити, не соромлячись у вираженнях, розв'язність у жестикуляції й поведінці, неохайність в одязі, брутальність, що проявляються у відвертій недоброзичливості до навколишніх, у зневазі до чужих інтересів і запитам, у безсоромнім нав'язуванні іншим людям своєї волі й бажань, у невмінні стримувати своє роздратування, у навмисній образі гідності оточуючих людей, у безтактності, лихослів'ї, уживанні принизливих кличок і прізвиськ.

Манери відносяться до культури поведінки людини й регулюються етикетом. Етикет має на увазі доброзичливе й поважне відношення до всіх людей, безвідносно до їхньої посади й суспільному становищу. Він містить у собі чемне поводження з жінкою, шанобливе відношення до старших, форми звертання й вітання, правила ведення розмови, поведінка за столом. У цілому етикет у цивілізованім суспільстві збігається із загальними вимогами ввічливості, в основі яких лежать принципи гуманізму.

Обов'язковою умовою спілкування є делікатність. Делікатність не повинна бути зайвої, перетворюватися в підлесливість, приводити до нічим невиправданому вихвалянню побаченого або почутого. Не треба посилено приховувати, що ви вперше бачите що‑ те, слухаєте, пробуєте на смак, боячись, що а якщо ні, то вас вважають невігласом.

З товаришами по роботі, з багатьма знайомими в побуті ввічливість може перейти в дружбу, але органічна доброзичливість до людей взагалі – обов'язкова база ввічливості. Справжня культура поведінки – там, де вчинки людину у всіх ситуаціях, їх утримування й зовнішній прояв випливають із моральних принципів моралі й відповідають їм.

Одним з головних елементів увічливості вважають уміння запам'ятовувати імена.

Утримування наступних двох шляхетних людські якостей – тактовності й чуйності – увага, глибока повага до внутрішнього миру тих, з ким ми спілкуємося, бажання й уміння їх зрозуміти, відчути, що може зробити їм приємність, радість або, навпаки, викликати в них роздратування, досаду, образу. Тактовність, чуйність – це й почуття міри, яку слід дотримувати в розмові, в особистих і службових відносинах, уміння відчувати межу, за якою в результаті наших слів і вчинків у людини виникає незаслужена образа, прикрість, а іноді й біль. Тактовна людина завжди враховує конкретні обставини: різницю віку, статі, суспільного становища, місце розмови, наявність або відсутність сторонніх.

Повага до інших – обов'язкова умова тактовності навіть між гарними товаришами. Вам, напевно, доводилося зустрічатися із ситуацією, коли на нараді хтось недбало кидає під час виступів своїх товаришів «нісенітниця», «дурниця» і т.п. Така поведінка нерідка стає причиною того, що коли він сам починає висловлюватися, то навіть його здорові судження зустрічаються аудиторією з холодком. Про такі людей говорять: "Природа відпустила йому стільки поваги до людей, що йому вистачає його тільки на себе". Самоповага без поваги до інших неминуче вироджується в зарозумілість, чванство, зарозумілість.

Культура поведінки рівною мірою обов'язкова й з боку нижчестоящого стосовно вищого. Вона виражається насамперед у чеснім відношенні до своїх обов'язків, у строгій дисциплінованості, а також у повазі, увічливості, тактовності стосовно керівника. Те ж – стосовно товаришів по службі. Вимагаючи поважного відношення до себе, задавайтеся частіше питанням: чи відповідаєте ви їм самим тим же.

Тактовність, чуйність мають на увазі також здатність швидко й безпомилково визначати реакцію співрозмовників на наше висловлення, учинки й у потрібних випадках самокритично, без почуття фальшивого сорому вибачитися за допущену помилку. Це не тільки не принизить гідність, але, навпаки, зміцнить його в думці мислячих людей, показавши їм вашу винятково коштовну людську рису – скромність.

Скромна людина ніколи не прагне показати себе краще, здібніше, розумніше інших, не підкреслює свою перевагу, свої якості, не вимагає для себе ніяких привілеїв, особливих зручностей, послуг.

Разом з тим скромність не повинна асоціюватися ні з боязкістю, ні із сором'язливістю. Це зовсім різні категорії. Дуже часто скромні люди виявляються набагато твердіше й активніше в критичних обставинах, але при цьому відомо, що спором переконати у своїй правоті неможливо.

Ніколи не слід починати із заяви: "Я вам доведу те й те ". Це рівносильне тому, уважають психологи, щоб сказати: "Я розумніше вас, я збираюся щось вам сказати й змусити вас змінити своя думка". Це виклик. Це породжує у вашого співрозмовника внутрішній опір і бажання поборотися з вами перш, ніж ви почали спір.

Щоб щось довести, треба зробити це настільки тонко, настільки мистецьки, щоб ніхто цього й не відчув.

Основні риси етикету відрізняються універсальністю, тобто є правилами ввічливості не тільки в міжнароднім спілкуванні, але й у себе будинку. Але часом буває, що й добре вихований людина попадає в скрутний стан. Найчастіше це відбувається, коли необхідне знання правил міжнародного етикету. Спілкування представників різних країн, різних політичних поглядів, релігійних поглядів і обрядів, національних традицій і психології, укладів життя й культури вимагає не тільки знання іноземних мов, але й уміння поводитися природно, тактовно й гідно, що конче потрібно й важливо на зустрічах з людьми з інших країн. Таке вміння не приходить саме собою. Цьому слід вчитися все життя.