Управління комунікативним процесом, стилі управління.

Розглядаючи діяльність керівника в системі комунікацій, дослідники в першу чергу звертають увагу на його спілкування з підлеглими. Особливості відношення керівника до такого спілкування можна вважати одним з найважливіших складових елементів його стилю керівництва (це питання буде детально розглянуто в наступній лекції).

Разом з поняттям "Стиль керівництва" в літературі зустрічається також поняття "Орієнтація керівника". Західні автори виділяють орієнтації керівників на офіційні завдання організації, на себе, на інтереси і потреби підлеглих. Альтернативні орієнтації керівника або "на завдання" або "на працівників" розглядає в своєму дослідженні І. Кхол.

Зростання виробничої і суспільно- політичної активності членів виробничих колективів викликає до життя насущну необхідність для всіх керівників, незалежно від їх рангу в офіційній організаційній структурі, прислухатися до думок, пропозицій і скарг підлеглих. Більш того, керівники повинні сприяти розширенню творчої ініціативи працівників і спонукати їх до вислову своїх рад і пропозицій, оскільки це необхідно для ухвалення обгрунтованих рішень.

Такий підхід керівника до ухвалення рішень викликаний відповідними суспільними потребами. Проте, як показує практика, може існувати відома дистанція між наявністю тієї або іншої суспільної потреби і рівнем її розуміння окремими членами суспільства. Це застосовно і до такої суспільної потреби, як всесторонній облік керівниками інформації "знизу".

Розглядаючи діяльність того або іншого керівника в системі комунікацій виробничого колективу, необхідно відзначити, що сприйняття ним інформації, що йде «знизу», обумовлено наявністю у нього відповідній суб'єктивній потребі і розумінням важливості даної інформації. При цьому у кожному конкретному випадку можливі різні поєднання рівня цієї потреби і розуміння керівником важливості інформації "знизу".

На основі отриманих експериментальних даних розрізняють наступні типи керівників:

Тип А. Руководітель у великій мірі орієнтований на спілкування з підлеглими. Він вважає за необхідне спонукати підлеглих до вислову своїх думок, бути уважним як до їх ділових пропозицій, так і до особистих прохань, враховувати їх настрій. Отриману «висхідну» інформацію, керівник прагне враховувати в своїй роботі.

Тип Б. Руководітель орієнтований на спілкування з підлеглими, але не особливо прагне враховувати отримувану при цьому «висхідну» інформацію. Він, хоча і вважає за необхідне спонукати підлеглих до вислову своїх думок, вислуховувати їх до кінця, проте не може або не уміє ефективно використовувати інформацію «знизу» в своїй роботі.

Тип В. Руководітель орієнтований на спілкування з підлеглими лише в рамках свого розуміння «доцільності» такого спілкування. Він вважає за необхідне спонукати підлеглих до вислову своїх думок, бути уважним до їх пропозицій і прохань, враховувати їх настрій, але тільки до тих пір, поки це, як він вважає, "допомагає роботі". За відсутності у себе такій упевненості керівник не схильний до спілкування з підлеглими, хоча вони до нього і звертаються. Таким чином, керівник свідомо обмежує себе в отриманні «висхідної» інформації: орієнтуючись лише на її "доцільність".

Тип Г. Руководітель зовсім не орієнтований на спілкування з підлеглими. Він не вважає за необхідне спонукати підлеглих до вислову своїх думок, приділяти велику увагу як їх діловим пропозиціям, так і особистим проханням, враховувати їх настрій. «Висхідна» інформація часто поступає лише за рахунок ініціативи підлеглих, керівник не схильний витрачати багато часу на її облік.

Рівень задоволеності керівників роботою пов'язаний з їх оцінками:

1) кількості інформації, яку вони отримують від вищестоящих керівників;

2) того, наскільки вищестоящі керівники розуміють їх виробничі проблеми.

В цілому задоволеність керівників своєю роботою більшою мірою пов'язана з інформацією, що поступає «зверху», ніж "знизу".

Ефективність взаємодії суб'єкта і об'єкту управління в значній мірі залежить від того, наскільки адекватно вони розуміють один одного. Як показують роботи, проведені під керівництвом А. А. Бодальова, характер взаємодії людей і ті соціальні ролі, які вони виконують, входять до числа найважливіших чинників, що обумовлюють пізнання людини людиною. При цьому для кожної з взаємодіючих осіб в своїх партнерах по діяльності важливі, перш за все, ті компоненти їх зовнішності і поведінки, які найбільш значущі для досягнення цілей спільної діяльності. Контакти між суб'єктом і об'єктом управління як членами виробничого колективу супроводжуються процесами міжособової перцепції.