Вибір посередника

Вибір конфліктуючими сторонами посередника здійснюється відповідно до рядом вимог, пропонованих до третьої сторони.

1. Необхідною умовою згоди опонентів на втручання посередника є його компетентність, що припускає, насамперед, уміння доскональне проаналізувати конфліктну ситуацію й володіння навичками посередницької діяльності, Ця вимога багато в чому визначає також і ефективність зусиль посередника з дозволу конфлікту. Недостатня компетентність посередника, навпаки, може привести до зриву переговорів і посиленню конфронтації сторін.

2.Іншою важливою вимогою до посередника є його неупередженість, яка полягає в тому, що посередник повинен займати нейтральну позицію, не виявляючи підтримки ні однієї зі сторін конфлікту. Слід зазначити, що незацікавленість посередника все-таки відносна, оскільки він, як мінімум, зацікавлений в успіху своєї діяльності. Тому в цьому випадку головне – не дійсна неупередженість третьої сторони, а сприйняття її в якості такий учасниками конфлікту. Немаловажне значення має й така вимога, як володіння авторитетом. Залучення до посередництва громадських організацій або приватних осіб багато в чому обумовлене саме цим. Наприклад, участь представників Католицької церкви в переговорах між правлячою в Польщі партією й опозиційним рухом «Солідарність» в 1989 р. визначалося, насамперед, тим, що в цій країні авторитет і вплив Церкви дуже сильні. Авторитет, яким має в очах конфліктуючих сторін посередник, визначає його можливості впливати на учасників конфлікту. Важливо тільки, щоб він, у свою чергу, не виявився під впливом будь-кого з них і тим самим не поставив під сумнів свій нейтралітет.

Вплив посередника на переговірний процес

Від того, наскільки посередник відповідає цим вимогам, прямо залежать його можливості впливати на переговірний процес, а виходить, в остаточному підсумку, – результати його посередницької діяльності. До основних аспектів цього впливу ставляться наступні:

1. Сприяючи початку переговорів між учасниками конфлікту або їх продовженню, посередник пропонує ті або інші варіанти місця зустрічі сторін. При цьому нерідко для проведення переговорів вибирається територія посередника.

2. Посередник бере активну участь і у визначенні порядку денного. Разом з конфліктуючими сторонами він формує коло питань для обговорення й порядок їх розгляду. При цьому завдання посередника полягає в тому, щоб переконати опонентів почати переговори з більш простих питань, а до розгляду найбільш складних перейти в останню чергу. Завдання посередника полягає й у тому, щоб регулювати черговість і тривалість виступів, не допускаючи пріоритету тієї або іншої сторони.

3. Не секрет, що відносини учасників конфлікту характеризуються ворожістю, недовірою, підозрілістю. Тому помітний внесок посередника в успіх переговірного процесу полягає у формуванні робочої атмосфери на переговорах. Багато в чому сам факт присутності третьої сторони здатний удержати опонентів від прояву ворожості по відношенню друг до друга. Однак посередникові не варто обмежуватися цим і необхідно прикласти максимум зусиль по зниженню рівня негативних емоцій конфліктуючих сторін. Помітний вплив на атмосферу під час переговорів виявляє прояв підкресленого поваги з боку посередника до опонентів і розуміння їх проблем, заохочення тих або інших кроків опонентів до нормалізації відносин і позитивного настроя на спільну роботу. Посередник також допомагає конфліктуючим сторонам подолати негативні стереотипи у відношенні друг до друга й негативний вплив різних феноменів сприйняття.

4.Надання допомоги в пошуку розв'язку є ключовим аспектом у впливі посередника на переговірний процес. Оптимізуючи цей пошук, посередник здійснює наступні дії:

• виявляє учасникам сприяння у вивченні ситуації, аналізі розбіжностей, оцінці пропозицій;

• звертає увагу сторін на наявність спільності в їхніх інтересах або створює таку спільність через включення проблеми в більш широкий контекст, скажемо, перспективу широкомасштабного економічного співробітництва;

• допомагає виявити непересічні інтереси й тим самим збільшує переговірний простір, у зоні якого й може бути знайдений розв'язок;

• виступає додатковим джерелом ідей і варіантів для розв'язку проблеми;

• надає опонентам допомогу в пошуку й виборі об'єктивних критеріїв для оцінки розроблених варіантів розв'язку проблеми;

• пропонує загальну формулу можливої угоди.

Ефективність цих зусиль посередника багато в чому залежить від того, наскільки повною інформацією про учасників конфлікту, спірних питаннях, співвідношенні сил сторін, їх інтересах і позиціях, можливих підходах до розв'язку проблеми, ступені їх залучення в конфлікт і т.п. розташовує посередник.

5. Певну роль у стимулюванні посередником пошуку взаємоприйнятого розв'язку може зіграти визначення крайніх строків завершення переговорів. Якщо конфліктуючі сторони, усвідомлюючи свою відповідальність за невдачу переговорів, прагнуть до досягнення угоди, то фіксовані тимчасові рамки дозволять забезпечити стійку динаміку переговірного процесу.

6. У тому випадку, якщо переговори увінчалися успіхом, посередник бере на себе контроль над виконанням угоди. Як відзначалося вище, успішність переговірного процесу визначається не тільки досягненням угоди, але й виконанням його умов. Тому посередникові необхідно простежити за тим, щоб в остаточну угоду були включені строки виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Можливо також установлення щось начебто випробного терміну, тобто часу, протягом якого сторони могли б оцінити ефективність досягнутого угоди. Крім того, посередник може виступити гарантом виконання домовленостей. Така місія цілком по плечі, скажемо, керівникові в розв'язанні конфлікту між підлеглими.

Моделі посередницької діяльності

Описані вище складові впливи посередника на переговірний процес характеризують, насамперед, традиційне посередництво, не акцентуючи увагу на специфічних особливостях різних його модифікацій. Такі особливості відрізняють наступні моделі посередницької діяльності:

• фасілітатність;

• консультаційне посередництво;

• посередництво з елементами арбітражу.

Основна відмінність між ними полягає в ролі третьої сторони на переговорах і ступеня її участі у виробленні остаточного розв'язку. Під цим кутом зору й охарактеризуємо виділені різновиди посередництва.

Фасілітатність. Роль третьої сторони зводиться головним чином до того, що фасілітатор ( від англ, facilitate – полегшувати) виявляє учасникам конфлікту сприяння в організації переговорів і проведенні зустрічей. Участь фасілітатора в розв'язанні конфлікту полягає в тому, щоб допомогти конфліктуючим сторонам у підготовці зустрічі; забезпечити їхня рівна участь в обговоренні; домагатися строгого дотримання порядку денного й процедури переговорів. При цьому фасілітатор не ухвалює участі в полеміці сторін і виробленню розв'язків.

Консультаційне посередництво. Специфіка цього різновиду посередництва полягає в наступному: конфліктуючі сторони дістають попередню згоду посередника на те, що якщо вони не зможуть самостійно знайти розв'язок проблеми, то він висловить свою точку зору в порядку консультації. Ця думка посередника не є для сторін зобов'язуючим і вислуховується тільки в тому випадку, якщо переговори зайшли в безвихідь. Однак учасники конфлікту можуть скористатися думкою посередника для досягнення угоди.

Посередництво з елементами арбітражу. У рамках цієї моделі вплив посередника на переговірний процес максимально. Зв'язане це з тим, що учасники конфлікту до початку переговорів домовляються про те, що якщо переговори зайдуть у глухий кут, посередник винесе обов'язковий для виконання розв'язок по спірнім питанню. Ця домовленість стимулює конфліктуючі сторони, зацікавлені в контролі над досягнутими результатами, прикласти максимум зусиль для самостійного пошуку розв'язку. У кожному разі, дана процедура гарантує, що угода між сторонами буде досягнуто. Який би варіант посередництва не був реалізований у переговірному процесі, головне, щоб воно було успішним. Зрозуміло, найкращим результатом посередницької діяльності є розв'язання конфлікту. Однак багато чого залежить не тільки від самого посередника, але й від стадії розвитку конфлікту, характеру взаємин сторін, наявності альтернатив переговірній угоді, співвідношення сил учасників конфлікту, впливу середовища, у якім протікає конфлікт і т.п. При наявності такого великого числа різнобічних факторів залучення посередника може й не принести бажаного результату. Але говорити в таких випадках про невдачу не завжди правомірно.

Оцінка ефективності посередницької діяльності

Оцінюючи ефективність посередницької діяльності, слід використовувати кілька критеріїв.

1) Об'єктивні критерії, що дозволяють розглядати втручання посередника як успішне:

• завершення конфлікту;

• зниження гостроти конфліктної взаємодії;

• перехід від однобічних дій учасників конфлікту до спроб спільного пошуку розв'язку проблеми;

• нормалізація взаємин опонентів.

2) Важливо орієнтуватися також і на суб'єктивні показники, які відбивають ступінь задоволеності учасників конфлікту посередництвом. Для цього слід визначити, чи вважають конфліктуючі сторони, що:

• виявляючи сприяння переговірному процесу, посередник був об'єктивний стосовно опонентів;

• без його зусиль сторонам було б складно обійтися;

• досягнуті за допомогою посередника результати не є нав'язаними, а, навпаки, являють собою взаємоприйнятий підсумок.

Оцінюючи ступінь успішності посередництва, необхідно враховувати, крім того, оцінки самого посередника й зовнішніх спостерігачів.

Розглянуті вище різні аспекти посередництва дозволяють зробити наступний висновок. Діяльність посередника сполучена із цілим рядом проблем, труднощів, перешкод, які йому необхідно долати. При цьому успіх зусиль посередника не завжди очевидний, його діяльність сама по собі ще не гарантує розв'язання конфлікту, а іноді може викликати ескалацію конфліктного протиборства. Однак сам факт залучення посередника до врегулювання й розв'язанню конфлікту означає прагнення сторін знайти вихід, використовуючи шлях переговорів, і дає надію на щасливий кінець.

Завершуючи розгляд переговорів в умовах конфлікту, нагадаємо вже відому вам точку зору сучасних дослідників, згідно з якою конфлікт зізнається невід'ємною властивістю суспільних відносин. А виходить, кожний з нас ставав учасником того або іншого конфлікту, зберігаючи таку перспективу й у майбутньому. Переговори ж (прямі або за участю третьої сторони) можна вважати найбільш кращим і найчастіше оптимальним способом урегулювання й розв'язання конфліктів. Тому вивчення різноманітних аспектів переговірного процесу є не тільки перспективним напрямком наукових досліджень, але й актуальним для кожного з нас. При цьому необхідно враховувати, що одне лише знання про переговори ще не є достатньою підставою для успіху. Не менш важливу роль відіграє формування й розвиток переговірних навичок. А вміння вести переговори здобувається лише при реалізації наявних знань на практиці. І, нарешті, не варто забувати про те, що переговори можуть досягти своєї мети тільки в тому випадку, якщо їх учасники щирі в прагненні до спільного пошуку розв'язку проблеми. А якщо ні, то, що конфліктують сторони скоріше демонструють рішучість, чим прагнуть знайти розв'язок.