ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГIЇ

ТРИВАЛIСТЬ ЗАНЯТТЯ: 2 академiчнi години.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: ознайомити студентiв з основними принципами, що регламентують моральний образ людини, стосунки медичних

працiвникiв. Вивчити особливостi деонтологiї в клiнiчнiй медицинi.

МIСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ: Навчальна кiмната, стаціонар лікарні

.

ОБЛАДНАННЯ ЗАНЯТТЯ: тематичнi хворi, зразки медичної докумен

тацiї.

«... Людство досягло нового рiвня усвiдомлення своєї мети

i природи; уряд, науковi органiзацiї та соцiальнi iнсти

туцiї проголосили, що на їх погляд, громадяни Землi мають

право на захист вiд зловживань будь-яких форм, особливо

коли їм погано, коли вони не можуть захистити себе i коли

немає нiкого, хто б захистив їх.... Зараз ми зiткнулись з

величезною проблемою забезпечення того, щоб цi права дот

римувалися. Останнє потребує безлiчi змiн у сьогоднiшнiй

свiтовiй медицинi; перелому в психологiї працiвникiв охо

рони здоров’я, дослiдникiв, пацiєнтiв та iн.; воно потре

бує iншого переддипломного i пiслядипломного навчання,

iншого виховання i вдома, i в суспiльствi. Документи (всiх

аспектiв деонтологiї, складених Всесвiтньою медичною

асоцiацiєю, ВОЗ, ООН та iн.),... є вiхами на шляху до бiльш

цивiлiзованого та гуманного суспiльства, яке забезпечить

високу якiсть життя всiм своїм членам, i хворим, i здоро

вим». (Н.Сарторiус).

Медична деонтологія (вiд грецького deon, deont [os] – належне i logos - вчення) - сукупнiсть етичних норм виконання

медпрацiвниками своїх професiйних обов’язкiв.

Термiн «деонтологiя» введений у XIX ст. англiйським фiлосо

фом-утилiтаристом Бентамом. Те, що зараз складає предмет медичної

деонтологiї, наприкiнцi XIX ст. називалося лiкарською етикою.

Змiст цього поняття був надто розпливчатим; окремi автори включили

до нього питання, що вiдносяться до прав лiкаря (деколегiя), стано

вих обов’язкiв, етикету, лiкарської полiтики. Але для творчої i

практичної дiяльностi лiкарiв фiлософсько-етичнi мотиви, як i увага

до психологiчних особливостей медика, хворого та їх взаємовiдносин,

характернi з часiв зародження медицини. Так, вiдомий лiкар i хiмiк

Т.Парацельс писав: «Сила лiкаря - в його серцi, робота його повинна

керуватись Богом i освiтлюватись природним свiтлом: досвiдченiстю;

найбiльша основа лiкiв - любов...» Р.Декарт вважав, що тiльки меди

цина може вирiшити проблеми, якi бiльш за все стосуються величi та

щастя людства.

Великий вплив на формування вiтчизняної деонтологiї справили

суспiльнi дiячi О.I. Герцен, Д.I. Писарєв, М.П. Чернишевський та iн.

Значну роль вiдiграла земська медицина. Незважаючи на свої

об’єктивнi недолiки, ця унiкальна в iсторiї медицини система надан

ня медичної допомоги незаможним прошаркам населення породила багато

тисяч безмежно вiдданих своїй справi лiкарiв i фельдшерiв.

Термiн «медична деонтологiя» ввiв у практику вiтчизняної охо

рони здоров’я i розкрив його змiст М.I. Пирогов. Вiн визначав медич

ну деонтологiю як «...вчення про принципи поведiнки лiкаря не лише для досягнення

iндивiдуального благополуччя та почестей, але й для макси

мального пiдвищення суми суспiльної користi та максимального усу

нення шкiдливих наслiдкiв неповноцiнної медичної роботи».

Великий внесок у теоретичнi аспекти медичної деонтологiї зробив

I.П. Павлов, який науковим об’єктивним методом довiв вплив слова як умовного подразника на виникнення, перебiг, кiнець усякого роду хворобливих станiв. Працi В.М. Бехтерєва, К.I. Платонова, П.А. Лурiя та iн. справили великий вплив на вироблення оптимальних взаємостосунків медперсоналу iз хворими, обгрунтували використання рiзних видiв психотерапiї, сприяли розвитку вчення про ятрогенiї. В процесi розробки практичних проблем медичної деонтологiї з’явилася необхiднiсть їх розробки стосовно окремих медичних спецiальностей - в акушерствi, гiнекологiї, психiатрiї, фтизiатрiї, травматологiї, хiрургiї, венерологiї, офтальмологiї, онкологiї, рентгенологiї та iнших галузях клiнiчної медицини.

Права пацiєнта, так як i професiйна вiдповiдальнiсть лiкаря,

широко регламентуються в багатьох документах, починаючи з клятви

Гiппократа, яку дає кожний випускник медичного вузу, i закiнчуючи

декларацiями, рекомендацiями, положеннями i резолюцiями Всесвiтньої

медичної асоцiацiї, ООН, Ради Європи i, зрештою, ВОЗ. В основу всiх

документiв закладена повага прав людини, визнання людського життя

як основної цiнностi в дiяльностi будь-якого виду, i переконанiсть

у виключно гуманному призначеннi медичної професiї. Положення доку

ментiв передбачають юридичну (кримiнальну) вiдповiдальнiсть за не

дотримання принципiв деонтологiї медичного працiвника.

Елементи лікарської деонтології. Провiдна роль у здійсненні

медико-деонтологiчних принципiв належить лiкарю. До психологiчних

якостей, якими повинен володiти лiкар, вiдносяться: здатнiсть до

емпатiї, вмiння контролювати вияв емоцiй, толерантнiсть до

вiдмiнного вiд своїх норм свiтосприйняття.

Культурний лiкар - це людина високого етичного рiвня, чуйна,

уважна, турботлива, лагiдна, доброзичлива, спокiйна.

Здiйснювати свою дiяльнiсть вiдповiдно вимог деонтологiї може

тiльки лiкар, який вибрав свою професiю за покликанням. Любити свою

професiю - це означає любити людину, прагнути допомогти їй, радiти

її одужанню.

Найважливiшою умовою професiйного вдосконалення є само-спосте

реження i самовдосконалення лiкаря: робота над «слабими», негатив

ними рисами свого характеру, у вiдповiдностi iз знаннями з загаль

ної та спецiальної медичної психологiї.

Деонтологiчною вимогою до лiкаря є постiйне пiдвищення ним

своєї майстерностi. Лiкарська професiя немислима без постiйного по

повнення знань.

Лiкар повинен вдосконалювати квалiфiкацiю, що озна

чає - бути знайомим з останнiми досягненнями науки, новими лiку

вально-дiагностичними методами та засобами лiкування. Всi дiї лiка

ря з дiагностики та лiкування повиннi бути строго продуманi та нау

ково обгрунтованi iндивiдуально, оптимально i з найменшими затрата

ми часу, сил i засобiв з боку хворого.