ДЕОНТОЛОГIЯ ПОВIДОМЛЕННЯ ДIАГНОЗУ
Якщо для хворого вилiкування або продовження життя є реальними, то лiкар з метою створення
найкращих умов лiкування зобов’язаний тактично i квалiфiковано
повiдомити хворому дiагноз. Виняток робиться для хворих злоякiсними
пухлинами, котрим повiдомляють якийсь iнший дiагноз, наприклад,
«виразка шлунка» замiсть «рак шлунка». Питання про те, чи треба
хворому говорити правду, з усiєю гостротою виникає у випадку, коли
хворий вiдмовляється вiд операцiї або знаходиться в дуже тяжкому
станi. В хiрургiчнiй практицi нерiдко виникають ситуацiї, коли i
хворого i родичiв доводиться правдиво iнформувати i пропонувати
термiнову операцiю, наприклад, з приводу гангренозного апендициту,
перфоративної виразки шлунка або непрохiдностi кишечника: близьким
хворого роз’яснюють, що запiзнення навiть на декiлька годин загро
жує смертю. Це завдання важке, якщо операцiю пропонують хворому з
дiагнозом раку. Мотиви для вiдмови у бiльшостi однаковi: вони почу
вають себе добре, покладають надiї на лiки i помилково вважають, що
з операцiєю вони нiколи не запiзняться.
У випадках, якщо необхiдно переконати хворого злоякiсною пух
линою повiрити в обов’язковiсть операцiї, немає потреби повiдомляти
iстинний дiагноз. Потрiбно намагатися знаходити iншi достатньо
сильнi слова i аргументи. У неквапливiй i задушевнiй бесiдi, в
доступному для розумiння хворого викладеннi досягнень сучасної ме
дицини, в запевненнi, що його будуть лiкувати кращi спецiалiсти, як
правило, вдається одержати згоду хворого. Лiкарям усiх спецiаль
ностей необхiдно дотримуватися єдиної тактики: якщо в онкологiчному
вiддiленнi хворому пропонують операцiю, то iншi лiкарi, до яких
хворий звертається, повиннi роз’яснити i запевнити в її не
обхiдностi i невiдкладностi.
У випадках, якщо виявленi незворотнi патологiчнi змiни, хворо
му не потрiбно говорити правду. Навiть коли хворого неможливо вря
тувати, не можна вiднiмати у нього надiї. I на останнiй стадiї хво
роби людина продовжує вiрити в порятунок: вона шукає не правду, а
надiю. Хворий у всякому випадку не повинен почувати себе прирече
ним. Лiкар повинен терпляче вислухати скарги, призначити лiкарськi
препарати i втiшати - вдумливо i професiйно. Лiкар зобов’язаний у
кожному випадку вирiшувати, «що» говорити хворому, i «як» говорити.
Розмова лiкаря з хворим є мистецтвом. Медична деонтологiя вимагає,
щоб лiкуючий лiкар пiдтримував моральний стан пацiєнта якоюсь до
речною реплiкою, пiдкреслюванням позитивного змiсту навiть незнач
ної змiни стану здоров’я. В той же час необережне слово лiкаря, йо
го байдужiсть або безвiдповiдальне ставлення до хворого може вия
витися етіологiчним чинником ятрогенного захворювання.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 486;