ПОЛIКЛIНIКА I СТАЦIОНАР. ДЕОНТОЛОГIЯ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ IЗ ХВОРИМИ
Обстановка лiкувальних закладiв повинна схиляти хворих до
вiдвертої, сердечної бесiди, викликати у них вiру в одужання. Почи
наючи з реєстратури, хворi повиннi розумiти, що все в полiклiнiцi
спрямоване на надання їм допомоги, зменшення їх страждань. Не
обхiдно заспокоїти хворого, допомогти знайти вiдчуття впевненостi.
Слiд виключити обстановку суворостi та показної дiловитостi. Наочна
агiтацiя у полiклiнiцi (стенди, плакати) не повинна викликати у
хворих вiдчуття страху i настороженостi, знижувати вiру у зцiлення.
В полiклiнiцi повиннi бути затишок i чистота, кабiнети слiд розта
шовувати керуючись зручнiстю для хворих.
У стацiонарах велике значення має створення лiкувально-охорон
ного режиму.
Вiдповiдальнiсть за здоров’я хворого - головна риса морального
обов’язку лiкаря. Тут багато залежить вiд контакту хворих iз лiка
рем. Майстернiсть лiкаря - це творчий процес, який поєднує в собi
мистецтво i вмiння високорозвинутого клiнiчного мислення iз чуйним ставленням
до хворого та високої особистої культури.
Бесiду з хворими слiд починати розмовою з ним, а не з перегля
ду аналiзiв, ретельно продумувати кожне слово, адресоване хворому;
не слiд вживати жаргоннi слова. Клiнiчне мислення лiкаря - це не
тiльки вмiння швидко узагальнити та оцiнити данi лабораторного,
iнструментального та iнших видiв обстеження, i скласти повне уяв
лення не тiльки про хворобу взагалi i в конкретному випадку, але й
вмiння увiйти в особистий контакт з хворим, зробити правильнi
висновки про особливостi його особистостi.
Тактика лiкаря завжди повинна будуватися iндивiдуально, в за
лежностi вiд характеру хворого, рiвня його культури, тяжкостi зах
ворювання. Для одних потрiбне лагiдне слово, м’яке поводження,
особливо переконливi докази, щоб вони повiрили в можливiсть зцiлен
ня; для iнших достатньо двох-трьох авторитетно сказаних слiв, су
ворiсть та категоричнiсть висновкiв. Ось чому клiнiчна медицина по
винна бути мистецтвом, а лiкар (клiнiцист) - володiти високорозви
неною здатнiстю до емпатiї. Лiкар змушений зустрiчатися з десятками
хворих, рiзних за своїм культурним рiвнем i особливостми психiки, у
тому числi з страждаючими надмiрною недовiрою. Тому потрiбно мати
терпiння, щоб вислухати хворого i потiм методично його оглянути.
Обхiд у вiддiленнях необхiдно проводити щодня i бажано в один
i той же час; на обходах не рекомендується питати i виясняти
iнтимнi подробицi, що пов’язанi з життям i захворюванням пацiєнта,
в присутностi iнших хворих.
В усiх випадках хворi потребують розради. Але лiкар не повинен
занижувати серйознiсть захворювання. Його завдання - переконати
хворого в реальностi одужання. Стан хворого повинен полегшувати сам
факт вiдвiдування лiкаря. Однiєю з гарантiй успiшного лiкування є
довiра до лiкаря. Настрiй хворого iстотно впливає на перебiг хворо
би i повинен контролюватися i скеровуватися медперсоналом. Якась
несприятлива подiя, наприклад, смерть iншого хворого, може змiнити
настрiй хворого на одужання i вiру в медикiв. Отже, тяжко хворих i
одужуючих треба розмiщати в рiзних палатах.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 825;