ДЕОНТОЛОГIЯ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ МЕДИЧНИХ ПРАЦIВНИКIВ

Важливою проблемою є нейтралiзацiя деяких негативних сторiн диференціації

медицини на спецiальностi. Лiкар, зрозумiло, не може мати рiвнi

знання усiх роздiлiв медицини, тому необхiднi своєчаснi консуль

тацiї з лiкарями iнших спецiальностей. Якщо виявляються помилки

лiкарiв, якi ранiше спостерiгали хворого, то в присутностi хворого

обговорювати цi помилки абсолютно неприпустимо. Їх треба виправляти

конструктивно, з великим тактом i, звичайно, не бiля лiжка хворого.

Розмови мiж лiкарями повиннi завжди базуватися на взаємоповазi

i взаємодопомозi. Недопустимi критичнi зауваження консультанта в

адресу лiкуючого лiкаря в присутностi хворого або проведення

консультацiї за вiдсутностi лiкуючого лiкаря. Не можна говорити

хворому, що його ранiше лiкували неправильно; - цим можна пiдiрвати

вiру в медицину взагалi. Бiльш деонтологiчною є консультацiя не

хворого, а лiкаря.

Стосунки мiж лiкарями, сестрами, молодшими медпрацiвниками

повиннi бути бездоганними i базуватися на абсолютнiй взаємнiй

довiрi. Недозволено до сестер звертатися на «ти» i робити їм заува

ження в присутностi хворого. В очах хворих це знижує авторитет

лiкувального закладу. Неприязнiсть i зарозумiлiсть керiвника, низь

копоклонництво i догiдливiсть пiдлеглих виключають можливiсть вип

равлення помилок i прогресу в роботi.