ПСИХОЛОГIЯ ХВОРОГО ДО I ПIСЛЯ ХIРУРГIЧНОГО ВТРУЧАННЯ

ТРИВАЛIСТЬ ЗАНЯТТЯ: 2 академiчнi години.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: вивчити основнi принципи деонтологiї в хiрургiчнiй клiнiцi, особливостi взаємостосунків лiкаря i пацiєнта в дитячiй хiрургiї, пiдготування дитини до хiрургiчних методiв обстеження i лiкування, поведiнки хiрурга з батьками хворої дитини. Навчити встановленню контакту з хворим, який потребує хiрургiчного втручання, враховуючи певнi психологiчнi особливостi, а також з дитиною i з родичами хворих у хiрургiчному стацiонарi.

МIСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ: учбова кiмната.

ОБЛАДНАННЯ ЗАНЯТТЯ: тематичнi хворi, бiблiографiчнi посiбники, вiдеоматерiали.

«Для того, щоби з поля зору хiрургiї не випали iнтереси хворого, аби вона не переступала дозволених кордонiв, необхiдно постiйно пам'ятати про людянiсть, не забувати про те, що хiрург - слуга хворої людини, який розумiє i поважає її. Кожен хiрург повинен живити в собi почуття глибокої поваги до особистостi хворого» (Рене Лериш).

Мабуть, у жоднiй галузi медицини роль технiки i практичних навичок не набуває такого значення, як у хiрургiї.

Зазвичай хiрург допомагає хворому операцiєю, яка здається найбiльш доцiльним вирiшенням проблеми. Оскiльки мова йде про врятування життя хворого, то застосовуються досить складнi методи лiкування. Часто це призводить до формування атмосфери знеособлення, а в окремих випадках - i до грубого порушення принципiв деонтологiї. Нестача часу i велика кiлькiсть операцiй заважають формуванню необхiдних лiкувальних контактiв мiж хiрургом i пацiєнтом.

Хiрургiя в пересiчному розумінні бiльшостi людей пов'язана з вирiзанням, видаленням частини якогось iз органiв, або цiлого органу. Хiрургiчне втручання є зверненням до свiту почуттiв i усвiдомлень хворого, його уявлень щодо власного тiла. Серед багатьох iнших факторiв психiчна рiвновага пiсля операцiї залежить i вiд того, чи порушилась ця схема уявлень i наскiльки особа є здатною прийняти i «реiнтегрувати» новий стан свого тiла пiсля операцiї (наприклад, пiсля ампутацiї кiнцiвки). Хiрурги у своїй послiдовнiй практицi повиннi керуватися принципами хiрургiчної деонтологiї, пiд котрими маються на увазi сума певних правил поведiнки хiрурга протягом виконання службових обов'язкiв, взаємовiдносини помiж медичними працiвниками, персоналом медичного закладу, хворими та родичами з метою одержання максимального лiкувального i профiлактичного ефекту.

Особливо складними для лiкаря є ситуацiї, в котрих необхiдно вирiшувати питання про операцiю, коли в роботi персоналу повинна бути особлива чiткiсть i злагодженiсть. Слiд iз розумiнням ста до природного страху i тривоги як власне хворих, так i їх родичiв. Якщо операцiя проводиться за плановим порядком, слiд по можливостi скоротити передоперацiйний перiод. Персонал хiрургiчного вiддiлення не повинен вдаватися до подробиць стосовно операцiї. В день проведення операцiї слiд подбати про ретельну органiзацiю послiдовностi дiй. Якщо операцiя проводиться пiд мiсцевим наркозом, необхiдно дотримуватися максимальної обережностi у висловлюваннях хірурга, асистентiв i персоналу. У пiсляоперацiйному перiодi важливим є охоронний режим; лiкар повинен багато спiлкуватися з хворим, придiляти увагу боротьбi з больовими симптомами. Якщо операцiя призвела до iнвалiдизацiї чи зневоднення хворого (наприклад, при ампутацiї кiнцiвки, оперативних втручаннях на обличчi i т. iн.), необхiдно створити для нього захисне психотерапевтичне оточення.

Хiрургiчна деонтологiя - це «Коран» хiрурга, його моральне право i вiдповiдальнiсть. Вона заснована на демократичних засадах, передових традицiях вiтчизняних вчених i створених ними шкiл.

Лише практичнi знання ще не роблять людину добрим лiкарем: потрiбнi й загальнолюдськi особистi якостi: культура, ерудицiя, iнтелект, чуйнiсть, чемнiсть.

Головні принципи вчення про належну поведінку хірурга (Н.I.Пирогов):

1. Гармонiйне облаштування працi, що заснована на розумному розподiленнi прав та обов'язкiв працiвникiв хiрургiчного вiддiлення з урахуванням їх можливостей, взаєморозумiння одного з одним.

2. Постiйне враховування стану психiки хворого для результату лiкування, яке проводиться, i психологiчна охорона з метою попередження емоцiйної травми.

3. Узгодження наукових даних i знань щодо рiзних хвороб iз конкретними особливостями кожного хворого, який потребує лiкуванню, тобто встановлення найбiльш повного iндивiдуального дiагнозу i вироблення обгрунтованого плану лiкування.

4. Добросовiсне впровадження в життя принципу «хiрургiя для хворих, а не хворi для хiрургiї».

Вибiр показань та визначення методу операцiї - одне iз складних питань, яке повинне вирiшуватися з урахуванням деонтологiчних принципiв. Небезпека операцiї не повинна переважати небезпеки захворювання. Необхiдно враховувати не тiльки сили хворого, як робиться звичайно, але й можливості хiрурга. Остаточне вирiшення питання щодо операцiї хiрург повинен прийняти лише при виконаннi наступних умов:

1. Критична перевiрка необхiдностi операцiї.

2. Iнформування хворого та його родичiв щодо майбутньої операцiї, ступеня її небезпеки та необхiдностi.

3. Старанна перевiрка власних анатомiчних i топографiчних знань тiєї дiлянки, де передбачається операцiя, повторне i точне вiдтворення у пам'ятi послiдовностi операцiї.

Росiйський хiрург М.I. Пирогов писав про те, що вiн узяв собi за правило не приховувати вiд своїх колег, i якщо не зараз, то пiзнiше вiдкривати перед ними їх помилки, незважаючи на те, у дiагнозi вони чи у лiкуваннi. Систематичнi прилюднi огляди зроблених помилок у присутностi усього лiкарського колективу - один iз найкращих засобiв для попередження помилок у майбутньому i виховання молодих хiрургiв. При аналiзi ускладнень не слiд їх перебiльшувати.

Багато висловiв М.I. Пирогова стали афоризмами. Ось деякi з них:

«Подяка хiрурговi хворого може бути не тiльки завдяки зробленим операцiям, але й тим, яких вiн не робив». «Ворогом правильних дiагнозiв є необгрунтований оптимiзм». «Нерiдко можна з успiхом зсилатися на неяснiсть дiагнозу i залишити таким чином для заспокоєння хворого той сумнiв, який вiн може тлумачити у свою користь». «Хворий - це завжди людська особитiсть з усiма її складними переживаннями, а не безпечний випадок...». «Роби iншим людям те, що ти бажав би для самого себе при аналогiчних обставинах». «Вчений повинен багато знати, а тому i багато працювати».

У повсякденнiй роботi хiрургам стає за необхiдне навчатися один у одного, звертатися за порадою та допомогою до старших товаришiв у складних ситуацiях.

Основнi вимоги хiрургiчної деонтологiї повиннi бути засвоєнi лiкарем уже в iнститутi. Хiрургiчна клiнiка ставить спецiальнi вимоги до зовнiшнього вигляду. Охайно пiдстрижене волосся, короткi нiгтi без манiкюра та каблучок у жiнок, схованi годинники, руки повиннi бути завжди готовими до роботи у перев'язочнiй чи операцiйнiй; змiнне взуття, однобортнi халати з засуканими рукавами; медичнi шапочки. Не припустимi голоснi розмови та швидка хода, повнiсттю виключаються панiчнi ситуацiї. Хiрургiчнi хворi пiсля виписки з стацiонару потребують полiклiнiчного спостереження. Лiкар, що працює в полiклiнiцi, повинен дотримуватися етики по вiдношенню до iншого лiкаря, який оперував хворого, а також до самого хворого. Етика лiкаря повинна дотримуватися при вiдвiдуваннi хворого вдома i при здiйсненнi санiтарно-просвiтницької роботи.