Методи виміру і критерії росту продуктивності праці

План

1. Показники і методи виміру продуктивності праці.

2. Виробка і трудомісткість продукції.

3. Натуральний метод виміру продуктивності праці, галузі застосування й об­меження на використання.

4. Трудовий метод виміру продуктивності праці і його складові.

5. Показники розрахунку продуктивності праці в стоїмосному методі.

6. Класифікація трудомісткості по характері і призначенню витрат праці.

1. Показники і методи виміру продуктивності праці.

Найважливішою передумовою визначення результативності праці є правиль­не обчислення рівня і динаміки продуктивності праці у всіх сферах економіки.

Вимір продуктивності праці повинен ґрунтуватися на розумінні її економіч­ного змісту, визначенні показників, що можуть характеризувати рівень продук­тивності праці в часі і просторі. Методи оцінки продуктивності праці повинні відповідати наступним вимогам:

• одиниці виміру не повинні спотворювати показників продуктивності праці

• цілком враховувати фактичний обсяг праці і витрати робочого часу

• забезпечувати єдність методів виміру продуктивності праці

• показники продуктивності праці повинні бути наскрізними, зведеними, порівнянними, мати високий ступінь вірогідності і бути універсальними у використанні

Розрізняють продуктивність праці в масштабі регіону, галузі, підприємства, цеху, виробничої ділянки, бригади й окремого працівника. При цьому продуктивність праці визначається як відношення обсягу виробленої продукції до ви­трат праці. Показниками трудомісткості є вироблення і трудомісткість.

2. Виробка і трудомісткість продукції.

Виробка - це кількість виробленої продукції в одиницю часу чи кількість продукції, що приходиться на одного середньоспискового працівника за рік, квартал, місяць. Вона розраховується як відношення кількості виробленої про­дукції до величини робочого часу:

тут В - вироблення в одиницю часу

ОП - обсяг випущеної продукції Т - витрати робочого часу

Трудомісткість - це витрати часу на одиницю продукції, тобто величина зворотна виробленню

тут Тр - трудомісткість одиниці продукції

Чим більше вироблення продукції в одиницю часу і чим менше витрати часу на одиницю продукції, тим вище рівень продуктивності праці. Тому цей показ­ник продуктивності праці називається прямим. Однак відсоток росту вироблен­ня ΔВ% не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості ΔТр%. Зв'язок між ними задається вираженнями :

У сучасній економічній літературі вироблення використовується частіше чим трудомісткість. У залежності від витрат на одиницю робочого часу розрізня­ють:

вироблення на одну відпрацьовану людино-годину (годинне вироблення) вироблення на один відпрацьований людино-день (денне вироблення) вироблення на одного середньостатистичного працівника в рік (річний ви­робіток)

Існує квартальна і місячна виробітки.

Годинне вироблення характеризує фактично відпрацьований час. Денна за­лежить від тривалості робочого дня з урахуванням внутрізмінних простоїв і втрат часу. Річний виробіток враховує не тільки внутрізмінні, але і цілоденні простої. Залежність між ними може бути виражена формулами

тут І_д._в, - індекс денного вироблення

І _г..в - індекс годинного вироблення

І _і.р._в. - індекс використання робочого часу впродовж зміни

І_р.в - індекс річного виробітку

І_яв - індекс кількості явочних днів упродовж року.

3. Натуральний метод виміру продуктивності праці, область застосування йобмеження на використання

Методи виміру продуктивності праці визначаються системою вимірів випу­щеної продукції. Розрізняють наступні методи: натуральний, трудовий і вартіс­ний (грошовий).

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг випущеної продук­ції, і продуктивність праці розраховують у натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах). Цей метод застосовується усередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих ділянках тих галузей, що випускають продукцію (електроенергетика, текстильна промисловість і т.п.).

Якщо підприємство випускає продукцію, що в основному має ті самі ознаки, то відрізняються якою-небудь однією ознакою, вироблення можна розрахову­вати за допомогою умовно натуральних одиниць (наприклад, у консервній про­мисловості використовують термін умовні банки). Однак натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають в осно­вному різноманітну продукцію. Крім цього за цією методикою не можна враху­вати зміни обсягу незавершеного виробництва, що у деяких галузях мають зна­чну частку в загальному обсязі виробництва (будівництво, суднобудування).

4. Трудовий метод виміру продуктивності праці і його складові.

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у цехах, де обсяг виробництва, розраховується в нормо-годинах. Трудовий метод під час випуску незавершеної продукції визначається в нормо-годинах. При науково-обгрунтованих статистичних нормах цей метод досить точно відбиває динаміку зміни продуктивності праці. Поряд з виробленням у ньому широко використо­вується такий показник як трудомісткість продукції.

Трудова продукція - це сума усіх витрат живої праці на виробництво одиниці продукції в даному підприємстві, організації чи установі. У трудову продукцію входять витрати живої праці працівників усіх категорій промислово-виробничого персоналу, керівників, фахівців і робітників. Показник трудової продукції визначається на одиницю продукції, що випускається, у натурально­му вираженні по всій номенклатурі товарів і послуг. У залежності від складу трудових витрат і їхньої ролі в процесі виробництва розрізняють :

технологічну трудомісткість (ТТ)

трудомісткість обслуговування виробництва (ТО)

виробничу трудомісткість (ТВР)

трудомісткість керування (ТК)

повну трудомісткість (Т_повн)

Технологічна трудомісткість - це витрати праці робочих здійснюючих технологічний вплив на предмети праці, що враховуються в товарній продукції підприємства. Вона розраховується по формулі :

де ТТ ~ технологічна трудомісткість

Т_в, - трудомісткість відрядників

Т_п. - трудомісткість почасовщиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва - це витрати праці - допоміж­них робочих основних цехів і всіх допоміжних цехів і служб, зайнятих обслуго­вуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість враховує витрати праці всіх робітників.

Трудомісткість керування враховує накладні витрати зв'язані з оплатою праці керівників, фахівців, службовців, МОП, охорони і т.д.

Повна трудомісткість включає трудові витрати всіх зазначених категорій і може бути розрахована по формулах:

Трудовий метод досить точно характеризує зміни продуктивності праці, од­нак має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмін­них норм, що суперечить необхідності перегляду норм по мірі впровадження організаційно-технічних заходів.

5. Показники росту продуктивності праці У вартісному методі.

У сучасних ринкових умовах господарювання для виміру продуктивності праці використовується вартісний (чи грошовий) метод, що базується на вико­ристанні вартісних показників обсягу продукції (валова і товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки , валовий доход). Якщо натуральні показники характеризують продукцію тільки як визначений обсяг спожи­вацької вартості, то вартісні показники характеризують продукцію як визначе­ний економічний результат роботи.

Здатність вартісного показника відбивати у визначених пропорціях кількість праці, що міститься в різноманітній продукції, дозволяє використовувати його для оцінки продуктивності праці по будь-якому підприємству, колгоспу, радго­спу, по окремих галузях промисловості і по всьому народному господарству.

Для числення продуктивності праці у вартісному вираженні можуть бути ви­користані різні показники оцінки продукції, що випускається:

- валова продукція;

- товарна продукція;

- валовий оборот;

- нормативна вартість обробки;

- нормативно-чиста;

- чиста продукція;

- валовий доход.

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виробництво як на окремому підприємстві чи галузі, так і економіці в цілому. Зупинимося детальніше на цих показниках .

Показники продуктивності праці розраховані по валовій і товарній продукції мають і недоліки і переваги.

Переваги цього методу оцінки:

- валова продукція характеризує загальний обсяг виробничої діяльності під­приємства;

- товарна продукція характеризує обсяг виробництва, що надходить у народ­ногосподарський оборот.

Розходження між показниками валової і товарної продукції полягає в тому, що перший характеризує продукцію з погляду виробництва, виявляючи загаль­ний обсяг виробництва (валовий), а товарний - з погляду звертання, виявляючи обсяг результатів виробничої діяльності, що надходить у народногосподарсь­кому звертанні.

З народногосподарської точки зору найбільш важливим показником є товар­ний, однак, для спостереження за зміною продуктивності праці в часі даний по­казник не придатний, особливо для підприємств із тривалим виробничим цик­лом.

Недоліки такого розрахунку:

- залежать від витрат минулого (упредметненої праці);

- впливає на асортимент продукції, її матеріалоємність і трудомісткість;

- не враховує зміни обсягу оперативних постачань зміни обсягу незавершено­го виробництва, а так само особливості і динаміку зміни цін на продукцію.

У деяких галузях промисловості (швейної, поліграфічної) продуктивність праці розраховують, використовуючи показник обсягу нормативної вартісної обробки, при якій для кожного виду продукції визначають єдині і постійні нор­мативи заробітної плати основних робітників з відрахуваннями в бюджет на со­ціальні нестатки, цехові і загальнозаводські витрати.

Тому що в цьому показнику не враховуються матеріальні витрати, то на ньо­го не впливають витрати минулої праці. Недоліком цього показника є те, що він не фактична вартість обробки, а лише її нормативні значення.

Найбільш повне представлення про внесок підприємства у свою продукцію представляє показник чистої чи продукції знову створена вартість продукції, яку можна визначити по формулі

ОП=ОВ-МВ чи ОП = ЗП + ПП,

де ОП - обсяг чистої продукції;

ОВ - обсяг валової продукції; MB - матеріальні витрати;

ЗП - заробітна плата з відрахуваннями в бюджет;

/7/7 - прибуток підприємства.

6. Класифікація трудомісткості по характеру призначенню витрат праці.

По характері і призначенню витрат праці розрізняють: нормативну трудоміс­ткість; фактичну трудомісткість і планову.

Нормативна трудомісткість - це нормовані витрати на виготовлення виро­бу, виходячи з діючих норм часу, норм обслуговування штатного розкладу і планового фонду робочого часу.

Фактична трудомісткість - це реальні витрати на виготовлення одиниці продукції чи виконання обсягу робіт.

Планова трудомісткість - це витрати праці на виготовлення одиниці проду­кції чи виконання обсягу робіт, установлені з урахуванням їх зниження в пла­новому періоді.

Використання показників трудомісткості дозволяє здійснити планомірне й ощадливе регулювання витрат у найбільш близькій до праці формі безпосеред­ньо в робочому часі. Визначальна роль показників праці зв'язана з тим, що при вимірі продуктивності праці резерви її росту складають власне кажучи можли­вості економії часу.

Лекція № 9