Класифікація населених пунктів

Населений пункт – це первинна одиниця розселення людей в межах даної забудованої ділянки, яка постійно або сезонно використовується як місце проживання людей.

В Україні населені пункти поділяються на міста, селища і села. Класифікація населених пунктів для містобудівельних цілей базується на таких основних показниках:

- чисельність населення і його зайнятість;

- адміністративно-політичне значення;

- народногосподарське значення;

- місцеві природні та історичні особливості.

Найбільш чітко вираженою ознакою класифікації населених пунктів є чисельність населення, яке в них проживає. Так, згідно з державними будівельними нормами ДБН-360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських поселень» населені пункти залежно від чисельності населення поділяють на найкрупніші, крупні, великі, середні і малі.

Маючи на увазі шляхи розвитку населених пунктів, відомий містобудівельник Л. А. Веліхов виділяв три основні типи населених пунктів:

- чисто промислові, не зв’язані з сільськогосподарським виробництвом;

- аграрні, які виростають на основі колективізації і механізації сільського господарства;

- агроіндустріальні – на основі комбінування промислового і сільськогосподарського виробництва. В них найкраще здійснюється принцип злиття міста з селом. Населені пункти третього типу автор передбачав як населені пункти майбутнього.

Найбільш вдалими прикладами класифікації населених пунктів за їх розмірами з точки зору їх економічності може служити класифікація В. Г. Давидовича:

- дуже великі;

- великі;

- середні;

- напівсередні;

- малі.

Міста районного підпорядкування і селища повинні мати промислові підприємства, комунальне господарство, державний житловий фонд, мережу соціально-культурних закладів і підприємств побуту.

До міст обласного підпорядкування відносять середні, великі і дуже великі міста, які є економічними і культурними центрами, мають розвинуту промисловість, комунальне господарство, істотний державний житловий фонд з кількістю населення понад 50 тис. осіб, якщо для загального економічного і соціального розвитку цих міст доцільне безпосереднє керівництво ними зі сторони обласних організацій. В окремих випадках до міст обласного підпорядкування можуть належати міста з населенням менше 50 тис. осіб, якщо вони мають важливе промислове, соціально-культурне й історичне значення, близьку перспективу подальшого економічного і соціального розвитку.

Віднесення населених пунктів до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі виконання ними певних функцій, наявності або відсутності соціально-економічної бази для їх розвитку. Виявлення цієї бази є одним із головних питань з перспективи розвитку населених пунктів.

Найбільш чіткою ознакою міста і селища є чисельність населення і його зайнятість. Всі інші, маючи значний вплив, не можуть бути вирішальними для віднесення населеного пункту до міста або селища.

Найменша кількість населення для селищ – від 1 до 3 тис. осіб, для міст (залежно від місцевих природних та історичних особливостей) – від 5 до 12 тис. осіб.

У складінаселених пунктів виділяють робочі, курортні і дачні селища з поширенням на них правового режиму селищ.

До курортних належать населені пункти, розміщені в місцевості, яка має лікувальне значення. Кількість тимчасового населення, яке щорічно приїзджає для лікування і відпочинку, повинна становити не менше 50 % постійних жителів.

До категорії селищ в Україні відносять населені пункти, розміщені при промислових підприємствах, будівельних об’єктах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, а також такі, на території яких розташовані вищі та середні спеціальні навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні лікувальні й оздоровчі заклади, які мають державний житловий фонд з кількістю населення не менше 2 тис. осіб, з яких не менше двох третин становлять робітники, службовці і члени їх сімей. В окремих випадках до селищ можуть відноситись населені пункти з населенням менше 2 тис. осіб, але понад 500 осіб, якщо вони мають близьку перспективу економічного і соціального розвитку, росту кількості населення.

Для віднесення населеного пункту до категорії міста необхідно, щоб у ньому проживало не менше 10 тис. осіб, дві третини яких становили б робітники, службовці і члени їхніх сімей.

Залежно від кількості мешканців населені пункти поділяються на відповідні групи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 – Групи населених пунктів за чисельністю населення (тис. осіб)

Населені пункти перебувають у віданні відповідних рад.

За адміністративним поділом село, селище є пунктом районного підпорядкування, а міста – районного або обласного підпорядкування.

Для населених пунктів першочергового значення набувають характеристики земель, які відповідають будівельним вимогам (геологічна будова, ухил місцевості, глибина залягання грунтових вод), наявність інженерних мереж, характеристика існуючих будівель.

Крім цього, одним із головних завдань земельного фонду населених пунктів є задоволення житлово-побутових, культурних, виробничих та інших потреб населення.