Особливості побудови складних речень

У складному реченні кожне просте речення, яке входить до нього, повинно бути правильно побудоване.

Наприклад, у головній частині речення «Перше, на чому я хочу зупинитися, — це на підготовці студентів до практичних занять» неправильно приєднано іменний присудок до підмета і виходить: «Перше — це на підготовці студентів до практич­них занять». Треба: Перше — це підготовка студентів до прак­тичних занять. Отже, усе речення має звучати так: Перше, на чому я хочу зупинитися, — це підготовка студентів до прак­тичних занять.

Частини складного речення повинні бути логічно пов'я­зані між собою.

Наприклад, у складному реченні «Лектор довго говорив про шляхи подолання кризи в економіці, і це мало цікавило аудиторію» немає логічного зв'язку між його простими речен­нями. Тут сполучник і слід замінити або на проте, або на хоч.

Частини складного речення повинні бути однопланові за змістом і граматичним оформленням.

Наприклад, у реченні «Дерева в лісі стоять сірі, а ялини своїм убранням приваблюють зір» зіставляються зовсім різні речі: колір дерев і вбрання ялин. Очевидно, це речення треба було б оформити так: Усі дерева в лісі стоять сірі, тільки яли­ни зеленіють і приваблюють зір; або ...тільки ялини своєю зе­ленню приваблюють зір. У реченні «Розглядалося питання, як організувати літній відпочинок і про роботу пасажирського транспорту в цей період» неправомірно об'єднано підрядне ре­чення і додаток. Можна сказати лише так: Розглядалося пи­тання про те, як організувати літній відпочинок та спланува­ти роботу пасажирського транспорту в цей період; або переда­ти простим реченням: Розглядалося питання про організацію літнього відпочинку і про роботу пасажирського транспорту в цей період.

У складному реченні в наступній частині, щоб не повто­рювати тих самих слів, їх пропускають або замість них вжи­вають співвідносні займенники (він, такий, який, що тощо), прислівники (тут, там, тоді тощо). Наприклад, у другій частині речення Завойовник знущаєтьсяз підкореного наро­ду, а підкорений — з себе (В. Голобородько) із цієї причини пропущено присудок знущається. У другій частині речення Хоч піснястара, але як величаво звучала вонапісля довгих боїв (О. Підсуха) іменник пісня замінено співвідносним зай­менником вона.

При цьому потрібно стежити, щоб зокрема займенники правильно співвідносилися з іменниками попередньої части­ни. Наприклад, у реченні «Ми зайшли в кабінет до директора, який був у кінці коридору» незрозуміло, на що вказує зай­менник який — на кабінет чи на директора. Тут слід сказати: Ми зайшли до директора в кабінет, якийбув у кінці коридору. У реченні Співає молодьмолоді пісні — і, сповнені зичливості й любові, дуби наднею шелестять Маркові (М. Рильський) мож­на вжити тільки займенник над нею і ні в якому разі не над ними (збірний іменник молодь у першій частині речення має форму однини).