ВСТАВЛЕНІ СЛОВА І РЕЧЕННЯ

Вставлені слова і речення суттєво відрізняються від встав­них слів і речень як своїм значенням, так і своєю інтонацією в усній мові, а також уживанням при них розділових знаків на письмі.

Вставлені слова і реченнявносять додаткову інформацію в речення, не будучи граматично пов'язані з ним. Найчастіше вони являють собою пояснення, доповнення, уточнення до основного повідомлення, як, наприклад, у реченнях Шлях роз­тинає село навпіл і попід старезними в три обхвати вербами (в їхніх дуплах, що починалися від землі, ховалися в негоду зако­хані)пнеться на Беєву гору (Григір Тютюнник). 1475року Кафа (Феодосія)впала під ударом турків і татар (Остап Вишня). Іноді це можуть бути різні асоціативні згадки, принагідні зау­важення, оцінки певних явищ, як у реченнях Скажу я, люди добрі, й вам (до казки приказка годиться хоч і панам):не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Л. Глібов). Далеко-да­леко (те знають хіба що лелеки)розкидала доля киптарики і сіряки (Б. Олійник).

Щодо будови, то вставлені слова й речення надзвичайно різноманітні. Ними виступають окремі слова: І коли повз мене біжать (крос), коли я дивлюсь на футбол, на легкоатлетів — я захоплююсь! (Остап Вишня); а часом — відразу кілька речень, навіть пряма мова: Григорій умів слухати, цінував почуте («Ні! Ти тільки послухай. Цей народ геніальний!»)та й сам під на­стрій не проти був розіграти когось, як і його дядьки (Григір Тютюнник).

Як правило, вставлені слова й речення вводяться без спо­лучників. Але іноді для введення їх у речення використову­ються і сполучники: Це, звичайно, була страшенно наївна філо­софія, бо я тоді знайома була (і то поверхово)тільки з Платоном (М. Хвильовий). Часом вони мають форму підрядних ре­чень: Як дивитися з Максаків (коли льон цвіте за Десною),то синя хмара гойдається у полях (С. Колесник).

Залежно від того, як вставлені слова й речення вимовля­ються, вони виділяються з обох боків комами, тире або дуж­ками, їхня ж інтонація залежить від змісту речення і від волі автора. У кінці вставленого речення може також стояти знак питання або знак оклику.

Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами: Коли Сашко думав про матір, а він тепер думав про неї майже постійно,він ніби стояв на гарячому пружному вітрі (В. Дрозд). Такі вставлені речення вводяться переважно за допомогою спо­лучника а.

Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвище­ним тоном, то вони виділяються з обох боків тире: Климко став навколішки, припав до води — холодна та добра!— тоді вмився і втерся галстуком од матроски (Григір Тютюнник).

Найчастіше вставлені слова й речення вимовляються пони­женим тоном. Тоді вони виділяються дужками, іноді — комами з тире: І мені (та й вам, шановний!)буде жаль (і тужно, і жах­но)розлучатися з сим світом (Б. Олійник). Але ось зі скреготом і брязкотом у двір, — якщо те, що залишилося, можна назвати двором,— заїжджають два бульдозери (О. Довженко).

Якщо такі слова чи речення вставляють у цитований текст, то їх беруть у квадратні дужки: Хоча десь має рацію і Євген Маланюк, коли пише: «Ані Юрій Липа, ані Максим Грива, ані Оксана Лятуринська (пластик, емальєр!), ані з молодих — Олег Ольжич чи Микола Чирський — «уродженими» не були, як і Мосендз [йдеться про письменників «празької школи».— П. І.]. Всі вони пішли в літературу тільки тому, що серед безвихідності — то був, може, єдиний вихід для ведення перерваної війни» (П. Іванишин).

Вставлені слова й речення стоять звичайно в середині або в кінці речення. Але буває, що їх виносять і за його межі: Був добрий лад — ми бачили — між ними, що варте, як відомо, похва­ли. (Реченнями премудрими такими хоч путь до пекла або в райстели!) (М. Рильський). У такому разі крапку в кінці речення слід ставити не після закриваючої дужки, а перед нею: Що таке епоха Реформації? (Боже мій, знову підготовча група.)Це перш за все, як говорить та ж таки елементарна політграмота, — пер­ший удар по католицизму (М. Хвильовий). Так само в ремарках у драматичних творах: Іван (прокинувся). Хто це по хаті ходить? (Засвічує свічку.)Це ти, Микито? (М. Кропивницький).