ОДНОСКЛАДНІ ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ

Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або персоніфікованих предметів і явищ). У них головний член (присудок) завжди можна поєднати з особовими займенника­ми я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. До односкладних особо­вих речень належать означено-особові, неозначено-особові й узагальнено-особові.

В односкладному означено-особовомуреченні особа-діяч (я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієсло­ва. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або осо­ба чи особи, до яких звернена мова.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у першій або другій особі:

а) дійсного способу в теперішньому й майбутньому ча­сах: Марную день на пошуки незримої німої суті в су­тінках понять (Л. Костенко). Назриваю в гаю запаш­ного зілля, запашного зілля, вибуялих трав (В. Чумак). Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою душею (О. Підсуха);

б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімоу даль. День дорогу прослав, наче стрічку (А. М'ястківський). Так шуміть же, гаї неозорі, і, сади, зацвітайте,як дим (В. Сосюра).

За змістом односкладні означено-особові і синонімічні їм двоскладні означено-особові речення тотожні: те саме означа­ть вислови Думаю і Я думаю; Подумай і Ти подумай. Стилістична ж своєрідність односкладних означено-особових речень полягає в тому, що увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. Тому в спонуканні, де основною є дія, перевагу надають односкладним означено-особовим реченням: Тільки бо­ріться! Віще слово ніколи не вмре (О. Ющенко). У розповідях, повідомленнях однаково можуть вживатися як односкладні, так складні означено-особові речення. Але коли є потреба виділити, підкреслити особу, якої стосується дія, тоді вживають речення із займенниковим підметом: В далекій дорозі найдуабо олю, або за Дніпром ляжу головою... А ти не заплачеш, а ти не побачиш,як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко).

У неозначено-особовомуреченні неназвана особа-діяч мислиться як хтось із певного кола людей.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якщо йдеться про ми­нулий час, у формі множини.

Наприклад, у реченнях На ланах співаютьще не часто і сьогодні в полі день важкий (Л. Талалай). Мене любили,я любив -І це найбільше в світі щастя (М. Стельмах) присудок співають має форму третьої особи множини, а любили — форму множи­ни; із цих присудків можна здогадатися, що співають — хлібо­роби, а любили - близькі люди. Але ці діячі конкретно не названі.

Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форму множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і однієї соби, наприклад, як у діалозі «Вас там кличуть».Вона ски­нулась у тривозі: «Хто?» — «Знайомий один» (О. Гончар).

Неозначено-особові речення вживають у двох випадках: коли з різних причин не хочуть називати особу чи немає в цьому потреби: Його цінили.Мені закидали,що я над­то несправедливий у своєму до нього ставленні. Можли­во!.. (В. Домонтович);

коли сама особа невідома, але відомий її вчинок, дія: На полянах поміж дубами викосилитраву, свіжіша ще лежить у покосах, а давнішу згорнулив копички (Є. Гуцало). Коли тебе шанують,шануйся й сам (Нар. творчість). В узагальнено-особовомуреченні неназвана особа-діяч мислиться як будь-хто з людей.

Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієслово у другій особі однини чи множини дійсного або наказового способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш.По правді роби, по правді й буде (Нар. творчість). Коли лежишв полі лицем до неба і вслухаєшсяв многоголосу тишу полів, то помічаєш,що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський). Серед густо посаджених вільх вам три­вожно й незатишно... Оглядаєтесяпо боках, намагаєтеся зап­римітитищось, але ніде нічого, тільки похмурі кущі, невеселе гілля низько понахилялося, тьмяні якісь закутки (Є. Гуцало), може виконувати будь-хто з людей.

Рідше в узагальнено-особових реченнях вживаються інші форми дієслів:

а) форма першої особи однини чи множини: Чого не люблю,того і в борщ не кришу. Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо(Нар. творчість). Беремо чисту пробірку, наливаємов неї дистильованої води (3 під­ручника);

б) форма третьої особи однини чи множини: Швидко ро­бить,та переробляєдовго (Нар. творчість). Як і батьків, прізвища не вибирають(3 газети);

в) форма минулого часу: Уморився, поки хліба наївся.Все літечко кукала, гуляла,тепер сиди, очицями моргай (Нар. творчість).

За своїм значенням узагальнено-особові речення поділя­ються на дві групи:

1) речення з широким узагальненням, що виражають за­гальні судження, міркування, поради: Ночвами моря не перепливеш. Не смійсяз чужого, щоб тобі не було того (Нар. творчість). Усі зайві гілки на штамбі та в кроні вирізуютьна кільце. Гілки, відібрані як основні, вкорочу­ютьна третину або половину їхньої довжини (3 газети);

2) речення з частковим узагальненням, у яких розпові­дається про дії або стан самого оповідача, мовця: Про­ходиш повз дерева, мов повз батькові пам 'ятники. Відчу­ваєшдо них ніжність, якої ще мовби й не знав (О. Си-зоненко). На все це дивишся,все це вбираєшу себе, сповнюєшсявисокістю простору, що облягає тебе, і відчуваєш,що ти не в силі не любити цей рідний куток землі (Є. Гуцало).

Односкладні безособові речення

Дія чи стан в односкладних безособових реченнях пода­ються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підме­та, який би називав виконавця дії, у них немає й не може бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні.

У власне безособовомуреченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча.

Головний член (присудок) у такому реченні буває вира­жений:

а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособо­ве значення: Тим часом розвиднялося, світало(М. Риль­ський). У лузі пахне вогкою травою (О. Гончар); дієсло­вом, безособовість якого зумовлена часткою (постфіксом) -ся:На те й ходитьсябіля винограду, на те й працюється,щоб мати користь (М. Коцюбинський);

б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при яких є додаток у знахідному відмінку): На Керченському півос­трові ще раніше знайденокілька невеликих родовищ нафти (З газети). Постанову громадську скасовано,землю зовсім забрановід Дениса (Б. Грінченко);

в) прислівником або прислівником у поєднанні з неозна­ченою формою дієслова: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко). Годі тих співів! І так уже сумно(Леся Українка). Нам требаголосу Та­раса (П. Тичина). Щоб научитись плавать, требаводи набратив уха; щоб научитись жить, треба настраж­датисьу житті (І. Карпенко-Карий). Мені приємно слу­хатисебе самого, власні свої, побіжно висловлені думки (В. Домонтович); коли мова йде про минулий чи май­бутній час, то в такому присудку з'являється дієслово-зв'язка бути у відповідній формі: В кімнаті, як і завж­ди, було тепло й затишно(М. Руденко); заперечним словом — дієсловами немає (нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, зай­менниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічо­му, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, ніколи, ніяк (із наголосом на заперечній частці) у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Де немасвятої волі, не будетам добра ніколи (Т. Шевченко). Немає, друже мій, свободи без вітчизни, як і вітчизни без свободи не бува!(П. Косенко). В неї мати дуже захворіла, а доглядати ніко­му(О. Гончар). Поночі нічого було рушатись(М. Коцю­бинський). — Та ніколимені сидіти,— одвітує Бджола (Л. Глібов); заперечним словом у поєднанні з при­слівником: Немає гірше, як в неволі про волю згадувать (Т. Шевченко).

Якщо в безособовому реченні є заперечне слово ні, ані чи повторюваний сполучник ні... ні, то присудок (звичайно: не­має) може бути відсутній: В небесах аніхмариночки, та тихо, та любо, як у раї (Т. Шевченко). Проте коли в реченні йдеть­ся про минуле чи майбутнє, то разом із заперечним словом вживається також заперечний присудок: І знову не будев ду­мах моїх німук, ністраждань, ніплачу (М. Рильський).

За відношенням до предмета як можливого носія дії, стану чи змінної ознаки односкладні безособові речення поділяють­ся на:

а) речення, у яких немає і не може бути вказівки на пред­мет, якого б могла стосуватися названа присудком дія чи стан: Надворі смеркало(А. Тесленко). Скрізь було тихо, спокійно(М. Коцюбинський);

б) речення, у яких на особу, якої стосується певна дія чи стан, вказує знахідний відмінок: Мене морозило, боліла голова (В. Ґжицький);

в) речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується або заперечується, вказує давальний відмі­нок: Василько заблудивсь. Йому було холодно й страш­но(М. Коцюбинський). Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині (В. Сосюра). Жилося Давидові хоч і тяжко, але весело (М. Стельмах);

г) речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується або заперечується, вказує орудний відмінок: Надворі осінню пахне(Панас Мирний). В північному кри­лі обвал, там людей лавою привалило(Д. Ткач);

ґ)речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується чи заперечується, вказує родовий відмінок: Водички з джерела лиш на потреби вжитку ледве виста­чає(І. Ле). Було так душно, що грудям бракувало по­вітря(М. Коцюбинський). Немає мудріших, ніж народ, учителів(М. Рильський).

В інфінітивномуреченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів: Проти рожна перти,проти хвиль плисти,сміло аж до смерті хрест важкий нести! (І.Франко). При неозначеній формі діє­слова може вживатися частка би (б): Сидіть бивам тільки на печі та жуватькалачі (Т. Шевченко). Отак би житисинім квітнем під небом зоряно-рясним (А. Малишко).

За допомогою інфінітивних речень виражають:

бажання: Прихилитися б у затінку до зеленої землі (М. Стель­мах). Жить би, жить та славить Бога і добро творитита Божою красотою людей веселити(Т. Шевченко). Жити! Жити! — із сонцем, віконцем. Жити! Жити!— з дверима у світ (П. Тичина);

наказ, спонукання: Мовчати! Взяти їх! - офіцери відтіснили солдатів у куток (О. Довженко);

запитання: Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох сті­нах сидіти і світа Божого не бачити?(Панас Мирний). Чим утішить її, пожаліти,де цілющих відшукуватьслів? (Т. Масенко);

категоричність твердження: Старому — тліть,новому - процвісти(М. Рильський). Змарнованих днів не вернути,як вітра, що мимо промчав (П. Василенко). Не вам, плазуючим в багні, брудним, підпилим крамарям, гаситьсвященнії вогні і підтинати літорлам, не вам, не вам! (В. Чумак);

мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні): З са­мого ранку узявся був за лопату, щоб прогорнутихоч стежку (Панас Мирний). Перестріти зло, щоб спинити,й пере­стріти добро, щоб підсобити,— хто ж не мріє про таке (А. Мороз).