Називні речення

У називному реченні називається предмет, але нічого не мовиться про дію.

Головний член (підмет) у такому реченні виражений імен­ником у називному відмінку: Зима. Холоднеча. Засніжений ліс (М. Стельмах). При головному члені можуть бути означення й додатки: Курява, собачий ґвалт, ревінняверблюдів, скрипіннягарб. Цілий ярмарок стоїть біля майстерень (О. Гончар).

Але якщо в реченні є будь-яка обставина, то це речення не називне, а двоскладне з пропущеним присудком. Наприклад, у реченні Серед лісу ставок, очеретом з одного боку прикраше­ний (Остап Вишня) обставина серед лісу вказує на те, що тут пропущено присудок є, лежить, видніється. Отже, це речення двоскладне.

За значенням називні речення бувають:

буттєві(описові), за допомогою яких стверджується на­явність якихось предметів, явищ, змальовується обстанов­ка, картини природи тощо: Хата Стехи. Стіл,покритий старенькою скатертиною, дві лави, піл, скриняі деяке збіжжя(М. Кропивницький). Пітьма. Дощ. Приглушений гаміртабору. Пахне димом (Н. Рибак);

вказівні,за допомогою яких виділяються певні предмети, явища; вони починаються вказівними частками ось, он, онде, ото: Ось місяць, зорі, солов'ї(П. Тичина). І ось, нарешті, вершина(О. Гончар);

оцінні,які поєднують у собі ствердження наявності пред­мета з його емоційною оцінкою, чому слугують зокрема й частки: Ох, яка ж краса!Сад увесь убрався в іній (П. Тичи­на). — О, який мак! — покрикнула Галя. — Що ж за пишнії маки!Я собі насію такого!(Марко Вовчок).

Називні речення в тексті, як правило, виступають само­стійно. Але можуть як предикативні частини входити й до складу складних речень: Ставок, гребелька, і вітряк з-за гаю крилами махає (Т. Шевченко). Рух і рух, наближається місто (О. Гончар). Ото ж тая дівчинонька, що сонна блудила: отаку-то їй причину ворожка зробила! (Т. Шевченко).